20 серпня, 2026
Системні інфекції сечовивідних шляхів: у фокусі – пієлонефрит
За матеріалами науково-практичної конференції «Зустріч на Дніпровській Рив’єрі нефрологів та урологів»
19 червня в Черкасах відбулася науково-практична конференція «Зустріч на Дніпровській Рив’єрі нефрологів та урологів» з онлайн-трансляцією. Головною темою заходу стали сучасні підходи до діагностики та лікування хвороб нирок і сечовивідних шляхів у пацієнтів із коморбідними станами. Заслужений лікар України, завідувачка кафедри нефрології та нирковозамісної терапії Національного університету охорони здоров’я України ім. П.Л. Шупика (м. Київ), доктор медичних наук, професор Стелла Вікторівна Кушніренко в своїй доповіді розглянула системні інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ) з акцентом на пієлонефрит.
Доповідачка звернула увагу, що, згідно із класифікацією Європейської асоціації урологів (EAU) 2025 року, різновидами системної інфекції є пієлонефрит, гострий простатит та уросепсис.
Діагностика пієлонефриту
Ознаки пієлонефриту – підвищення температури тіла >38 °C, озноб, біль у боці. Можуть бути прояви інтоксикаційного синдрому: нудота або блювання, болючість костовертебрального кута. Типові симптоми циститу спостерігаються в пацієнтів із висхідним шляхом інфікування. Вагітні з гострим пієлонефритом потребують особливої уваги через можливий несприятливий вплив не лише на матір, а й на майбутню дитину (коли існує більша ймовірність передчасних пологів) [1]. Клінічно розрізнити локалізовану та системну ІСШ допомагають симптоми, наведені в таблиці 1.
|
Таблиця 1. Локалізовані та системні прояви ІСШ |
|
|
Локалізована ІСШ |
Системна ІСШ |
|
◆ Дизурія (біль, печіння, поколювання) ◆ Ургентні поклики до сечовипускання ◆ Часте сечовипускання ◆ Інконтиненція ◆ Гнійні виділення з уретри ◆ Тиск або спазми в нижній ділянці живота |
◆ Лихоманка або гіпотермія ◆ Озноб, тремтіння ◆ Делірій (сплутаність свідомості) ◆ Гіпотензія ◆ Тахікардія ◆ Біль / чутливість у реберно-хребтовому куті |
В резюме доказів і рекомендацій щодо діагностичної оцінки пієлонефриту (EAU 2026) акцентовано, що в усіх випадках додатково до аналізу сечі слід проводити посів сечі з визначенням чутливості до антимікробних препаратів (АМП). Рентгенологічне дослідження можна вибірково застосовувати в дорослих із системною інфекцією. Додаткові візуалізаційні дослідження, як-от спіральна комп’ютерна томографія без контрастування, проводять, якщо в пацієнта утримується лихоманка після 48-72 год лікування або якщо є підозра на ускладнення, наприклад сепсис.
Лікування пієлонефриту згідно з EAU 2026
Професор С.В. Кушніренко зазначила, що фторхінолони та цефалоспорини – єдині АМП, які можна рекомендувати для перорального емпіричного лікування пієлонефриту. До схем із внутрішньовенним (в/в) введенням АМП входять фторхінолони, аміноглікозиди, цефалоспорини та пеніциліни розширеного спектра дії. Карбапенеми слід розглядати тільки в пацієнтів із ранніми результатами посіву, які свідчать про наявність мікроорганізмів із множинною медикаментозною резистентністю.
Під час вибору оптимального АМП слід враховувати низку факторів, пов’язаних як із самим препаратом, збудником інфекції, так і з особливостями пацієнта. Важливе значення мають шлях введення антибіотика та дотримання принципу ступінчастої терапії. Необхідно оцінювати, чи створює препарат достатню терапевтичну концентрацію в нирках і сечовому міхурі, його біодоступність, режим дозування та кратність прийому. Не менш важливими є широкий терапевтичний індекс, безпека застосування в дітей і пацієнтів літнього віку, низький ризик побічних реакцій, а також низька ймовірність розвитку антибіотикорезистентності [2].
В таблиці 2 представлені схеми емпіричної пероральної антимікробної терапії (АМТ) при пієлонефриті.
|
Таблиця 2. Емпірична пероральна АМТ при пієлонефриті (EAU 2026) |
|||
|
АМП |
Дозування |
Тривалість терапії |
Коментарі |
|
Ципрофлоксацин |
500-750 мг 2 р/добу |
7 діб |
Резистентність до фторхінолонів має бути <10% |
|
Левофлоксацин |
стандартне дозування: 500 мг перорально 1 р/добу; висока доза: 500 мг перорально 2 р/добу |
5 діб |
|
|
Триметоприм/ |
160/800 мг 2 р/добу |
14 діб |
Якщо такі засоби застосовуються емпірично, слід ввести початкову в/в дозу парентерального АМП тривалої дії (наприклад, цефтріаксону) |
|
Цефподоксим |
200 мг 2 р/добу |
10 діб |
|
|
Цефтибутен |
400 мг/добу |
10 діб |
|
Ципрофлоксацин: механізм і спектр дії
! Фторхінолони є препаратами першої лінії, зокрема і для перорального застосування. Ципрофлоксацин – рекомендований фторхінолон із бактерицидною дією: він пригнічує реплікацію ДНК шляхом інгібування бактеріальної ДНК-топоізомерази та ДНК-гірази. Препарат має антимікробну активність стосовно більшості грамнегативних бактерій, грампозитивних і деяких внутрішньоклітинних збудників (хламідій). Серед грамнегативних бактерій, чутливих до ципрофлоксацину, є представники Enterobacteriaceae (Escherichia coli, Salmonella spp., Shigella spp. тощо), а також Neisseria [3, 4].
Спектр дії ципрофлоксацину охоплює й аеробні грампозитивні бактерії: стафілококи, в т. ч. штами, що продукують пеніциліназу, штами, резистентні до метициліну, як-от MRSA, стрептококи, в т. ч. Streptococcus pneumoniae, а також Listeria monocytogenes, Corynebacterium spp., Chlamydia та плазмідні форми бактерій. Препарат активний проти патогенів – продуцентів β-лактамаз, збудників, резистентних практично до всіх антибіотиків, сульфаніламідних і нітрофуранових препаратів.
Ступінь абсорбції ципрофлоксацину в шлунково-кишковому тракті (ШКТ) становить 60%. Прийом таблетованої форми препарату з молочними продуктами може зменшувати всмоктування [5]. Ципрофлоксацин добре накопичується в ендометрії, міометрії, яєчниках, передміхуровій залозі, слизовій бронхів, шкірі, кістках, еякуляті, мокротинні [6, 7].
Ципрофлоксацин швидко всмоктується в ШКТ: максимальна концентрація в крові досягається через 1-2 год. Шляхи виведення: 50% – у незміненому вигляді із сечею, 15% – у вигляді метаболітів із сечею та 20-30% – з калом.
Ципрофлоксацин може підвищувати концентрацію теофіліну та метотрексату в плазмі, зменшувати кліренс кофеїну і посилювати антикоагулянтну дію варфарину [8].
Парентеральна АМТ при пієлонефриті
Згідно з рекомендаціями EAU (2026), для емпіричної парентеральної АМТ при пієлонефриті першою лінією є фторхінолони, наприклад ципрофлоксацин у дозі 400 мг 2 р/добу. Також у рекомендаціях наявні цефалоспорини, зокрема цефтріаксон у стандартному дозуванні 2 г/добу в/в і високому дозуванні 2 г в/в 2 р/добу. Як друга лінія лікування рекомендований цефепім, можливе застосування аміноглікозидів (гентаміцин, амікацин). Слід враховувати, що цефотаксим та аміноглікозиди не вивчалися як монотерапія при гострому пієлонефриті, а стосовно цефтріаксону рекомендовано вищу дозу, ніж та, яку досліджували. Нижча доза цефепіму не досліджувалася, але рекомендується вища доза.
Останню лінію АМТ розглядають тільки в пацієнтів із ранніми результатами культурального дослідження, що свідчать про наявність мультирезистентних мікроорганізмів. На вибір пропонуються іміпенем/циластатин, меропенем, цефтолозан/тазобактам, цефтазидим/авібактам або цефідерокол.
Переваги ципрофлоксацину
! Висока бактеріологічна та клінічна ефективність ципрофлоксацину зіставна з такою або краща за таку інших широко застосовуваних антибіотиків. Він проявляє антимікробну активність стосовно більшості грамнегативних бактерій, внутрішньоклітинних патогенів і багатьох грампозитивних бактерій. Препарат має постантибіотичний ефект. Пероральна форма (таблетки) ципрофлоксацину має високу біодоступність (50-80%) і за ефективністю не поступається парентеральній – це сприяє зручності лікування, надає можливість застосування ступеневої терапії та зменшує витрати [9].
Препарат тропний до кісткової тканини, проникає крізь біоплівки, резистентність формується повільно. Ципрофлоксацин можна комбінувати з іншими АМП для розширення спектра дії; наприклад, існує фіксована комбінація ципрофлоксацин/тинідазол [9].
Якісні генеричні препарати ципрофлоксацину у формі пігулок роблять лікування доступним і покращують комплаєнс пацієнтів [9].
! Ципролет® виробництва Dr. Reddy’s відомий на українському ринку вже 25 років. Це ципрофлоксацин із доведеною терапевтичною еквівалентністю оригінальному препарату, який має таку саму ефективність і силу дії.
Для лікування пієлонефриту Ципролет® призначають перорально 500-750 мг 2 р/добу, тривалість лікування – 7 діб. Згідно з інструкцією для медичного застосування лікарського засобу, іншими показаннями до призначення Ципролету є інфекції нижніх дихальних шляхів, спричинені грамнегативними бактеріями, хронічний гнійний отит середнього вуха, загострення хронічного синуситу, особливо якщо він спричинений грамнегативними бактеріями, гонококова інфекція сечового тракту [10].
Препарат не слід застосовувати при підвищенні чутливості до діючої речовини, або до інших препаратів групи фторхінолонів, або до будь-якої з допоміжних речовин препарату. Вагітним не призначають фторхінолони, в т. ч. ципрофлоксацин [10].
Дозу Ципролету визначають згідно з показанням, тяжкістю та місцем інфекції, чутливістю збудника, враховують ниркову функцію пацієнта, а в дітей і підлітків – масу тіла [10].
Висновки
Ефективне лікування пієлонефриту передбачає ранню діагностику, мікробіологічне підтвердження інфекції та обґрунтований вибір антибіотика. Ципрофлоксацин – один із ключових препаратів для лікування пієлонефриту; він забезпечує високу клінічну ефективність та можливість переходу з парентеральної на пероральну терапію.
Ципролет® – препарат із доведеною терапевтичною еквівалентністю оригінальному ципрофлоксацину; його застосування робить лікування ефективним і покращує комплаєнс пацієнтів завдяки пероральному прийому.
Список літератури знаходиться в редакції.
Підготувала Наталія Горбаль
Огляд підготовлено за підтримки компанії «Др. Редді’с Лабораторіз» для надання професійної інформації спеціалістам у сфері охорони здоров’я. Містить інформацію про лікарський засіб, яка також наведена у супутньому інфоблоці.
СIP-13/07/2026- RX1-7.1
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 13-14 (624-625), 2026 р