Рекомендації з профілактики, виявлення, оцінки та лікування підвищеного артеріального тиску в дорослих

Частина 2

Продовження. Початок у №13-14.

Лікування підвищеного артеріального тиску (АТ)

Лікарі, які ведуть дорослих пацієнтів з підвищеним АТ, повинні зосередитися на загальному стані здоров’я з акцентом на зниження ризику небажаних кардіоваскулярних подій. Слід коригувати фактори ризику; застосовувати як фармакологічне, так і нефармакологічне лікування. За умов зростання АТ та ризику серцево-судинних катастроф потрібно інтенсифікувати лікування.

Фармакологічне лікування

Рекомендації. Застосування антигіпертензивних препаратів (АГП) рекомендовано для вторинної профілактики повторних кардіоваскулярних подій у пацієнтів з клінічно вираженим серцево-судинним захворюванням (ССЗ) та середнім систолічним АТ (САТ) ≥130 мм рт. ст. чи середнім діастолічним АТ (ДАТ) ≥80 мм рт. ст. та для первинної профілактики у дорослих з оціненим 10-річним ризиком атеросклеротичних ССЗ ≥10% та середнім САТ ≥130 мм рт. ст. чи середнім ДАТ ≥80 мм рт. ст.

Застосування АГП рекомендовано для первинної профілактики ССЗ у дорослих осіб без анамнезу ССЗ та з оціненим 10-річним ризиком атеросклеротичних ССЗ <10% та середнім САТ ≥140 мм рт. ст. чи середнім ДАТ ≥90 мм рт. ст.

Застосування комбінації ступеня абсолютного кардіоваскулярного ризику (КВР) та рівня АТ для вибору лікування є більш економічно доцільним, ніж орієнтація виключно на АТ. Для оцінки 10-річного ризику розвитку атеросклеротичних ССЗ рекомендується користуватися онлайн-калькулятором Американської колегії кардіології та Американської асоціації серця (http://tools.acc.org/ASCVD-Risk- Estimator/).

Цей калькулятор розрахований на дорослих жителів США віком 40-79 років, що не приймають статинів. Для осіб 
>79 років 10-річний ризик зазвичай перевищує 10%, тому поріг САТ на початку антигіпертензивної терапії (АГТ) становить 130 мм рт. ст.

Спостереження після первинного визначення АТ

Рекомендації. Дорослим з підвищеним АТ чи артеріальною гіпертензією (АГ) 1 ступеня, 10-річний ризик атеросклеротичних ССЗ яких становить <10%, слід призначати нефармакологічну терапію та повторну оцінку АТ через 3-6 міс.

Дорослим з АГ 1 ступеня, 10-річний ризик атеросклеротичних ССЗ яких становить ≥10%, слід одразу призначати сполучення нефармакологічної терапії та АГП, а також по­вторну оцінку АТ через 1 міс.

Дорослим з АГ 2 ступеня призначається сполучення нефармакологічної терапії та АГП (два препарати різних класів). Лікарю первинної ланки слід повторно оглянути таких пацієнтів та оцінити їхній АТ впродовж 1 міс після постановки діагнозу.

Дорослим з дуже високим АТ (САТ ≥180 мм рт. ст. чи ДАТ ≥110 мм рт. ст.) слід негайно провести оцінку клінічного стану та призначити АГТ.
Для дорослих з нормальним АТ рекомендована повторна оцінка АТ щороку.

Швидка оцінка клінічного стану та негайне лікування пацієнтів з АГ 2 ступеня за допомогою комбінації АГП та нефармакологічної терапії необхідна у зв’язку з підвищеним ризиком кардіоваскулярних подій у цій підгрупі пацієнтів, особливо за наявності множинних факторів ризику чи пошкодження органів-мішеней.

За умов дуже високого АТ лікування спрямоване на зниження ризику пошкодження органів-мішеней. Термін призначення ліків залежить від стану пацієнта та наявності ускладнень ССЗ, але терапію слід розпочати щонайбільше через 1 тиж.

Загальні принципи фармакотерапії АГ

Рекомендації. Одночасне застосування інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ), блокатора рецепторів до ангіотензину ІІ (БРА) та/або прямого інгібітора реніну є потенційно шкідливим та не рекомендованим для лікування осіб з АГ.

Значна частина сучасних клінічних досліджень продемонс­трувала, що антигіпертензивна фармакотерапія не тільки знижує АТ, а й зменшує ризик ССЗ, цереброваскулярних ускладнень та смерті. Основними групами АГП є тіазидні діуретики, ІАПФ, БРА та блокатори кальцієвих каналів (БКК). Багато пацієнтів можуть розпочати лікування з одного препарату, однак за умов АГ 2 ступеня слід стартувати одразу з двох препаратів різних класів. При виборі цих засобів варто врахувати такі фактори, як вік, прийом інших медикаментів, рівень комплаєнсу, міжлікарська взаємодія, загальний план лікування, фінансові витрати, коморбідні стани.

Вагома кількість пацієнтів, що стартували з монотерапії, у подальшому можуть потребувати двох препаратів для досягнення цільового АТ.

При додаванні у план лікування другого АГП потрібно врахувати механізм дії, призначаючи препарат, що блокує компенсаторні відповіді на стартовий АГП чи впливає на інший пресорний механізм. Наприклад, тіазиди стимулюють ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, тому додавання ІАПФ чи БРА до тіазиду дозволяє отримати додатковий антигіпертензивний ефект.

Застосування комбінованої терапії у вигляді фіксованих комбінацій покращує прихильність до лікування, однак варто зазначити, що велика кількість потрійних комбінацій містить дозу тіазидного діуретика, меншу за оптимальну.

Слід уникати поєднання препаратів з подібним механізмом дії чи клінічним ефектом, наприклад двох АГП одного класу. Винятками є сполучення тіазидних, К-зберігаючих та/або петльових діуретиків, а також дигідропіридинового та недигідропіридинового БКК.

Цільовий АТ

Рекомендації. Для дорослих з підтвердженою АГ та наявним ССЗ чи 10-річним ризиком атеросклеротичних ССЗ ≥10% цільовий АТ становить <130/80 мм рт. ст.

Для дорослих з підтвердженою АГ без чинників підвищеного КВР також може бути доцільним досягнення АТ <130/80 мм рт. ст.

Вибір препарату першої лінії

Препарати першої лінії лікування АГ включають тіазидні діуретики, БКК, ІАПФ та БРА. Переважна більшість осіб, що потребують фармакотерапії АГ, досягають найкращих результатів за умов стартової терапії двома препаратами. Якщо ж можливе лікування одним засобом, слід обирати його з огляду на коморбідні стани. Наприклад, пряме порівняння показало, що хлорталідон є кращим, ніж амлодипін та лізиноприл, у запобіганні серцевій недостатності (СН), а ІАПФ та бета-адреноблокатори (БАБ) менш дієві, ніж тіазидні діуретики та БКК, у запобіганні інсульту.

У високоякісних рандомізованих контрольованих дослідженнях (РКД) було встановлено, що ССЗ здатні запобігати 5 класів АГП: діуретики, ІАПФ, БРА, БКК та БАБ. Згідно з деякими дослідженнями, оптимальною стартовою терапією є діуретики, зокрема тіазидоподібний препарат тривалої дії хлорталідон. Дещо гірші результати стосовно ефективності БАБ у порівнянні з іншими чотирма класами АГП можуть бути пояснені включенням до метааналізів РКД за участю БАБ, що більше не рекомендуються для профілактики ССЗ.

Вибір стартового лікування: монотерапія чи комбінація

Рекомендації. Початок АГТ з двох препаратів першої лінії двох різних класів у вигляді окремих медикаментів чи фіксованої комбінації рекомендований дорослим з АГ 2 ступеня та середнім АТ, що більш ніж на 20/10 мм рт. ст. перевищує їхній цільовий показник.

Початок АГТ з одного АГП з подальшою титрацією дози та поступовим додаванням інших засобів (за потреби) є доцільним у дорослих з АГ 1 ступеня та цільовим АТ <130/80 мм рт. ст.

Поступовий покроковий підхід, що полягає у початку АГТ з одного препарату з подальшою титрацією дози та додаванням інших АГП, може бути доцільним для осіб похилого віку, людей з анамнезом гіпотензії чи побічних ефектів АГП.

Контрольна оцінка стану пацієнта

Рекомендації. Особи, що розпочали АГТ чи змінили план лікування, мають щомісяця звертатися до лікаря для конт­ролю комплаєнсу та відповіді на терапію до досягнення контролю АТ.

Спостереження за пацієнтом після початку АГТ має передбачати системний підхід, у т.  ч. домашнє моніторування АТ, догляд за участю мультидисциплінарної команди, підключення телемедичних технологій.

Контрольна оцінка стану пацієнта має включати оцінку контролю АТ, виявлення ортостатичної гіпотензії, побічних ефектів АГТ, комплаєнсу стосовно препаратів та способу життя, потреби у корекції доз, лабораторні дослідження (у т.  ч. електроліти, функція нирок) та інші способи оцінки пошкодження органів-мішеней.

АГ у пацієнтів з коморбідними станами

Деякі коморбідні стани впливають на прийняття рішень стосовно лікування АГ. Серед них – ішемічна хвороба серця (ІХС), СН зі зниженою та збереженою фракцією викиду (ФВ), хронічні хвороби нирок (ХХН), цереброваскулярні хвороби (ЦВХ), фібриляція передсердь (ФП), хвороби периферійних артерій, цукровий діабет (ЦД), метаболічний синдром.

Стабільна ІХС (СІХС)

Рекомендації. Цільовим тиском для дорослих з СІХС та АГ є <130/80 мм рт. ст.

Дорослим з СІХС та АГ (АТ ≥130/80 мм рт. ст.) у ролі терапії першої лінії слід призначати медикаменти (БАБ, ІАПФ, БРА) в залежності від супутніх показань (перенесений інфаркт міокарда (ІМ), стабільна стенокардія) з додаванням інших АГП (дигідропіридинові БКК, тіазидні діуретики та/або антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів) для подальшого контролю АГ.

Дорослим з стенокардією та стійкою неконтрольованою АГ рекомендовано додавання до БАБ дигідропіридинових БКК.

Дорослим, що перенесли ІМ чи гострий коронарний синдром, доцільно продовжувати довготермінове лікування АГ рекомендованими БАБ впродовж 3 та більше років.

БАБ та/або БКК можуть бути розглянуті як засоби для контролю АГ у пацієнтів з ІХС без СН зі зниженою ФВ, які перенесли ІМ більше 3 років тому та мають стенокардію.

Серцева недостатність

Рекомендації. У дорослих з підвищеним ризиком розвитку СН оптимальний АТ має складати <130/80 мм рт. ст.
Дорослим з СН зі зниженою ФВ та АГ слід призначати рекомендовані сучасними вказівками АГП та титрувати дозу до досягнення АТ <130/80 мм рт. ст. Недигідропіридинові БКК не рекомендовані для лікування АГ у дорослих з СН зі зниженою ФВ.

Дорослим з СН зі збереженою ФВ та симптомами перевантаження рідиною для контроля АГ слід призначати діуретики.

Дорослим з СН зі збереженою ФВ та стійкою АГ після лікування перевантаження рідиною слід призначити ІАПФ чи БРА та БАБ і титрувати дози до досягнення САТ <130 мм рт. ст.

ХХН

Рекомендації. Дорослим з АГ та ХХН слід досягати цільового АТ < 130/80 мм рт. ст.

У дорослих з АГ та ХХН (стадія ≥3 або стадія 1 чи 2 з альбумінурією ≥300 мг/добу чи співвідношенням альбуміну до креатиніну в першій ранковій порції сечі ≥300 мг/г) доцільним є лікування ІАПФ з метою сповільнення прогресування хвороби нирок.

У дорослих з АГ та ХХН (стадія ≥3 або стадія 1 чи 2 з альбумінурією ≥300 мг/добу чи співвідношенням альбуміну до креатиніну в першій ранковій порції сечі ≥300 мг/г) може бути доцільним лікування БРА, якщо пацієнт не переносить ІАПФ.

ЦВХ

Рекомендації. У дорослих з внутрішньомозковим крововиливом та САТ >220 мм рт. ст. доцільно застосовувати постійні внутрішньовенні інфузії медикаментів з метою зниження САТ та ретельне моніторування АТ.

Негайне зниження САТ до <140 мм рт. ст. у дорослих з спонтанним внутрішньомозковим крововиливом, що звернулися за медичною допомогою в межах 6 год після події та мають САТ у межах 150-220 мм рт. ст., не знижує смертність чи ймовірність тяжкої інвалідності і може бути потенційно шкідливим.

У дорослих з гострим ішемічним інсультом та підвищеним АТ, які відповідають критеріям для лікування внутрішньовенним тканинним активатором плазміногену, слід повільно знижувати АТ до <185/110 мм рт. ст. до початку тромболітичної терапії.

У дорослих з гострим ішемічним інсультом слід довести АТ до <185/110 мм рт. ст. до призначення внутрішньовенного введення тканинного активатора плазміногену та підтримувати його на такому рівні впродовж щонайменше першої доби після початку медикаментозної терапії.

Початок або продовження АГТ під час стаціонарного лікування у пацієнтів з АТ >140/90 мм рт. ст., які є неврологічно стабільними, є безпечним та доцільним для довготермінового контролю АТ за відсутності протипоказань.

У пацієнтів з АТ ≥220/120 мм рт. ст., які не отримали альтеплазу внутрішньовенно чи не підлягали ендоваскулярним втручанням і не мають коморбідних станів, що вимагають невідкладної АГТ, переваги початку чи продовження лікування АГ протягом перших 48-72 год після події з’ясовані нечітко. Може бути доцільним зниження АТ на 15% впродовж перших 24 год після початку інсульту.

У пацієнтів з АТ <220/120 мм рт. ст., які не підлягали внутрішньовенному тромболізису чи ендоваскулярним втручанням і не мають коморбідних станів, що вимагають невідкладної АГТ, початок чи продовження лікування АГ протягом перших 48-72 год після гострого ішемічного інсульту неефективне для запобігання смерті чи узалежнення від догляду.

Дорослим, що попередньо лікувалися АГП, які перенесли інсульт чи транзиторну ішемічну атаку (ТІА), слід продовжити АГТ через кілька днів після події для зниження ризику повторного інсульту та інших судинних подій.

Для дорослих, що перенесли інсульт чи ТІА, корисним є лікування тіазидним діуретиком, ІАПФ чи БРА, або комбінацією тіазидного діуретика з ІАПФ.

Дорослим, що раніше не лікувалися з приводу АГ, які перенесли інсульт чи ТІА та мають встановлений АТ ≥140/90 мм рт. ст., слід призначати АГТ через кілька днів після події для зниження ризику повторного інсульту та інших судинних подій.

Для дорослих, що перенесли інсульт чи ТІА, вибір АГП має бути індивідуалізованим та відбуватися з урахуванням коморбідних станів та фармакологічного класу засобу.

Для дорослих, що перенесли інсульт чи ТІА, доцільним може бути цільовий тиск <130/80 мм рт. ст.

Для дорослих з лакунарним інсультом доцільним може бути цільовим САТ <130 мм рт. ст.

У дорослих, що раніше не лікувалися з приводу АГ, які перенесли ішемічний інсульт чи ТІА та мають САТ <140 мм рт. ст. та ДАТ < 90 мм рт. ст., користь початку АГТ добре не встановлена.

Хвороби периферійних судин

Рекомендації. Дорослих з АГ та хворобами периферійних судин слід лікувати так само, як і дорослих з АГ без хвороб периферійних судин.

Цукровий діабет

Рекомендації. У дорослих з ЦД та АГ медикаментозну АГТ слід розпочинати при АТ ≥130/80 мм рт. ст. до досягнення цільового АТ <130/80 мм рт. ст.

У дорослих з ЦД та АГ корисними та ефективними є всі класи АГП першої лінії (діуретики, ІАПФ, БРА, БКК).
За наявності альбумінурії у дорослих з ЦД та АГ варто розглянути застосування ІАПФ чи БРА.

Фібриляція перед сердь

Рекомендації. Лікування АГ за допомогою БРА може запобігати розвитку ФП.

Клапанні ураження серця

Рекомендації. У дорослих з асимптоматичним стенозом аортального клапана АГ слід лікувати фармакотерапією, розпочинаючи з низьких доз та поступово нарощуючи дозу за потреби.

У пацієнтів з хронічною недостатністю аортального клапана доцільним є лікування систолічної АГ за допомогою засобів, що не сповільнюють частоту серцевих скорочень, тобто варто уникати БАБ.

Хвороби аорти

Рекомендації. Пацієнтам з АГ та хворобами грудного відділу аорти для АГТ перевагу слід надавати БАБ.

Окремі групи пацієнтів

Жінки

У дослідженні SPRINT не було виявлено доказів зв’язку ефекту лікування зі статтю, що було підтверджено і у великому метааналізі 31 РКД за участю ≈100 тис. чоловіків та ≈90 тис. жінок з АГ. БКК демонструють дещо більшу перевагу у запобіганні інсульту в порівнянні з ІАПФ у жінок, ніж у чоловіків, однак зменшують смертність від усіх причин у порівнянні з плацебо у чоловіків, але не у жінок. Прийом БАБ асоціювався зі зниженою смертністю у чоловіків, але не у жінок, хоча цей результат може бути наслідком низької частоти серцево-судинних подій у жінок.

Згідно з результатами дослідження TOMHS, побічні ефекти АГТ вдвічі частіше зустрічаються у жінок, ніж у чоловіків. У жінок частіше виникає ІАПФ-індукований кашель та набряки внаслідок прийому БКК, ніж у чоловіків. На тлі вживання діуретиків у жінок частіше розвивається гіпокаліємія та гіпонатріємія, але рідше – подагра.

Вагітні

Рекомендації. Жінок з АГ, що завагітніли чи планують вагітність, слід перевести на лікування метилдопою, ніфедипіном та/або лабеталолом під час вагітності. Жінок з АГ, що завагітніли, не слід лікувати ІАПФ, БРА чи прямими інгібіторами реніну.

Особи похилого віку 

Рекомендації. Лікування АГ з цільовим показником САТ <130 мм рт. ст. рекомендовано амбулаторним пацієнтам ≥65 р., що не проживають у закладах догляду за пристарілими, з середнім САТ ≥130 мм рт. ст. 

Для осіб ≥65 р. з АГ та помірною кількістю коморбідних станів і обмеженою очікуваною тривалістю життя при прийнятті рішень стосовно інтенсивності зниження АТ та вибору АГП слід врахувати клінічний стан пацієнта і його побажання та застосувати мультидисциплінарний підхід для оцінки співвідношення ризиків та переваг.

Лікування підвищеного АТ у осіб похилого віку є складним у зв’язку з різноманітністю коморбідних станів, поліпрагмазією, сильною слабкістю, когнітивними порушеннями та варіабельною очікуваною тривалістю життя. Однак протягом останніх 3 декад РКД АГТ включали великі кількості осіб похилого віку, і в кожному випадку, у т.  ч. тоді, коли цільовий САТ був <120 мм рт. ст., інтенсивніше лікування безпечно знижувало ризик ССЗ для осіб віком 65, 75 та 80 р.

Також було показано, що покращений контроль АТ не загострює ортостатичну гіпотензію та не має негативного впливу на кількість падінь. Слід зазначити, що, наприклад, дослідження SPRINT не включало учасників з АТ <110 мм рт. ст. у стоячому положенні.

Загалом, незважаючи на складність догляду та лікування осіб похилого віку з АГ, РКД продемонстрували, що у багатьох таких осіб, що не проживають у закладах догляду за пристарілими, навіть від 80 р., цільові показники АТ не мають відрізнятися від аналогічних показників у осіб <65 р. Однак клініцистам слід вкрай обережно титрувати АГП та моніторувати АТ у пацієнтів з великою кількістю коморбідних станів. Варто зауважити, що великі РКД виключали осіб, що проживають у закладах догляду за пристарілими, а також пацієнтів з домінуючою в клінічній картині деменцією та значною СН.

Інше

Резистентна (РезАГ) та рефрактерна (РефАГ) АГ

РезАГ діагностується в разі, якщо пацієнт приймає три АГП з взаємодоповнюючими механізмами дії, одним з яких є діуретик, однак не досягає контролю АТ, або у разі конт­ролю АТ за допомогою ≥4 медикаментів. За умов діагностики АГ при АТ >140/90 мм рт. ст. частота

РезАГ серед дорослого населення становить близько 13%. Факторами ризику РезАГ є похилий вік, ожиріння, ХХН, приналежність до негроїдної раси, ЦД. Вважається, що при РезАГ ризик ІМ, інсульту, термінальних стадій ХХН в 2-6 разів вище, ніж у гіпертоніків без

РезАГ. До встановлення діагнозу РезАГ слід розглянути ймовірність псевдорезистентності внаслідок помилок вимірювання АТ, гіпертензії білого халата, низької прихильності до лікування, а також провести скринінг вторинних АГ.

Термін «РефАГ» застосовується, щоб охарактеризувати екстремальний варіант невдачі АГТ. РефАГ – це неможливість контролювати АТ, незважаючи на застосування щонайменше 5 АГП різних класів, у т.  ч. тіазидоподібного діуретика тривалої дії, наприклад хлорталідону, та антагоніста мінералокортикоїдних рецепторів, наприклад спіронолактону.

Лікування РезАГ передбачає покращення прихильності до лікування, виявлення та корекцію вторинних АГ, вплив на інші важливі характеристики пацієнта. Фармакотерапія цього стану повинна включати комбінації медикаментів з взаємодоповнюючими механізмами дії, що дозволяє покращити контроль АТ на тлі пом’якшення небажаних супутніх ефектів (затримка рідини, рефлекторна тахікардія).

Звичний трикомпонентний режим лікування включає БКК, інгібітор ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та хлорталідон. Вагомі докази свідчать, що додавання спіронолактону до багатокомпонентної АГТ супроводжується значним зниженням АТ у порівнянні з плацебо. Також є підтвердження того, що у резистентних до звичних комбінацій пацієнтів дієвим є додавання гідралазину чи міноксидилу.

Деякі дослідження вивчали пристрої, що перешкоджають активності симпатичних нервів (стимуляція каротидних барорецепторів, катетерна абляція симпатичних нервів нирок); однак ці випробування не забезпечили достатньої доказової бази для того, щоб рекомендувати ці пристрої для лікування РезАГ.

Гіпертензивні кризи (ГК)

Рекомендації. Для осіб з ускладненим ГК рекомендована госпіталізація до відділення інтенсивної терапії для постійного моніторування АТ та пошкодження органів-мішеней, а також для парентерального введення необхідних засобів.

У осіб з вагомим ускладненням ГК (наприклад тяжка прееклампсія чи еклампсія, криз феохромоцитоми) САТ слід знижувати до <140 мм рт. ст. під час першої години кризу, а за умов розшарування аорти – до <120 мм рт. ст.

У дорослих без вагомого ускладнення ГК САТ слід знижувати на не більш ніж 25% впродовж першої години; далі – за умов стабільного стану, до 160/100 мм рт. ст. протягом наступних 2-6 год; далі – обережно до нормальних рівнів протягом наступних 24-48 год.

На противагу цьому неускладнені ГК не передбачають гострих чи прогресуючих змін у органах-мішенях і часто наслідком відміни чи недотримання режиму АГТ. Цих пацієнтів слід лікувати шляхом відновлення чи інтенсифікації АГТ та за потреби коригувати тривожні розлади. Для таких хворих немає показань для госпіталізації у відділення невідкладної терапії чи будь-яке інше, а також для невідкладного зниження АТ.

Зниження когнітивних здібностей та деменція

Рекомендації. У дорослих з АГ зниження АТ є доцільним для запобігання зниженню когнітивних здібностей та розвитку деменції.

Пацієнти, що підлягають хірургічним втручанням

Рекомендації. Пацієнти з АГ, які приймають БАБ, що підлягають великим хірургічним втручанням, мають продовжити лікування БАБ.

У пацієнтів з АГ, які підлягають плановим хірургічним втручанням, доцільно продовжувати фармакотерапію АГ до операції.

У пацієнтів з АГ, що підлягають великим хірургічним втручанням, можна розглянути припинення вживання ІАПФ чи БРА.

У пацієнтів з запланованими великими хірургічними втручаннями та САТ ≥180 мм рт. ст. чи ДАТ ≥110 мм рт. ст. можна розглянути відкладення операції.

Для пацієнтів, що підлягають хірургічним втручанням, швидке преопераційне припинення вживання БАБ чи клонідину є потенційно небезпечним.

Не треба розпочинати терапію БАБ у день операції у осіб, які раніше ніколи не приймали цих АГП.
Пацієнтів з інтраопераційною АГ треба лікувати за допомогою внутрішньовенних засобів до того часу, коли можна буде продовжити пероральну АГТ.

Стратегії покращення прихильності до АГТ

Рекомендації. У дорослих з АГ прийом АГП один раз на день є більш сприятливим для підвищення прихильності до АГТ, ніж кількаразовий прийом. Застосування комбінованих засобів є більш сприятливим для підвищення прихильності до АГТ, ніж прийом окремих їх компонентів.

Інформаційні технології в покращенні контролю АГ

Рекомендації. Застосування електронних історій хвороби та реєстрів пацієнтів сприяє виявленню пацієнтів з недіагностованою чи недолікованою АГ.

Застосування електронних історій хвороби чи реєстрів пацієнтів сприяє вибору правильних напрямів у стратегіях, спрямованих на покращення контролю АГ.

Методики телемедицини можуть бути корисними допоміжними технологіями у зниженні АТ у дорослих з АГ.

Методики телемедицини, системи «цифрового здоров’я» та застосування мобільного зв’язку в цій галузі є новими інструментами, здатними покращити ведення пацієнтів з АГ. До того ж важливими компонентами контролю маси тіла та інших аспектів модифікації способу життя можуть бути соціальні мережі та різноманітні електронні технології.

Рекомендації. Кожен дорослий з АГ повинен мати чіткий деталізований та заснований на доказах план лікування та профілактики, який забезпечує досягнення цілей терапії, заохочує до ефективного лікування коморбідних станів, допомагає у регулярному контролі та підтримці прихильності до фармакотерапії ССЗ.

Стаття друкується в скороченні.

Whelton P. K. et al. 2017 ACC/AHA/AAPA/ABC/ACPM/AGS/APhA/ASH/ASPC/NMA/PCNA guideline for the prevention, detection, evaluation, and management of high blood pressure in adults: a report of the American College of Cardiology/American Heart Association Task Force on Clinical Practice Guidelines. J Am Coll Cardiol 2018;71: e127-248.

Переклала з англ. Лариса Стрільчук

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 15-16 (436-437), серпень 2018 р.