0 %

Повернення до профілактичного напряму медицини – своєчасний захід поступового піднесення рівня народного здоров’я тепер і надалі

11.09.2019

На запитання, чи доцільно повертатися до десятиліттями випробуваної профілактичної медицини, відповідь однозначна: «Так!». Повернення до неї не тільки доцільне, а й гостроактуальне, хоч би з тієї причини, що запобігти хворобі значно легше, ніж лікувати її, коли недугу занедбано. Певен, що мій 67-річний (з 1952-го) лікарський стаж дає мені змогу порівняти позитиви і негативи й критично оцінити стан колишньої і сучасної медицини. 
Адже повоєнний розвиток системи охорони здоров’я відбувався в мене перед очима і з моєю безпосередньою участю.

Життя суспільства (а заразом і медицини) розвивається по спіралі. Тож досягнення попередніх поколінь лікарів, які лягли в основу системи охорони здоров’я, зокрема профілактичний принцип медичної допомоги, актуалізуються знову. Годі заперечити, що в умовах ізоляції радянської медицини від здобутків західної науки, зокрема медичної, кібернетику вважали псевдонаукою, генетику – антинауковим явищем, а основи біологічного розвитку життя пояснювали виключно теорією Мічуріна. Профілактичний напрям медицини животів на примітивному підґрунті. На жаль, бурхлива демократизація нашого життя профілактичний принцип охорони здоров’я відсунула на узбіччя, а медичну службу покинула на самовиживання.

Профілактичний напрям повоєнної медицини було спрямовано на організацію заходів запобігання захворюванням, своєчасне виявлення їх і забезпечення доступності потрібного лікування. Для реалізації таких цілей на державному рівні запроваджено обов’язкові лікарські огляди працівників промислових підприємств, торгових і харчових закладів з участю санітарно-­епідеміологічної служби, огляди школярів і дітей дошкільного віку лікарями-­спеціалістами, зокрема стоматологами; флюорографічні огляди населення з виїздом бригад до мешканців віддалених населених пунктів, профілактичні огляди в жіночих консультаціях; запроваджено диспансеризацію і лікування виявлених хворих, зокрема з дієтхарчуванням тих, хто цього потребував; робітникам на промислових підприємствах зі шкідливими умовами праці видавали молочні продукти на робочих місцях, на підставі висновку лікарів виділяли без­оплатні або пільгові путівки на санаторно-­курортне лікування.

Велику увагу приділяли санітарно-­освітній роботі серед населення. Хочу наголосити, що Інститут медицини праці Національної академії медичних наук України (І. Трахтенберг, В. Чернюк) численними дослідженнями і відповідними рекомендаціями щодо створення науково обґрунтованих умов роботи і організації робочих місць у різних галузях народного господарства суттєво впливав і продовжує позитивно впливати на профілактичний напрям медицини.

Запобіжному спрямуванню повоєнної медицини сприяла й тодішня організація охорони здоров’я на селі, яка відповідала географічним умовам розташування віддалених населених пунктів і враховувала відсутність відповідної інфраструктури, зокрема санітарного транспорту, а місцями навіть зв’язку. Це частково компенсувалося тим, що майже в усіх віддалених селах функціонували фельдшерсько-­акушерські пункти з медпрацівниками середньої ланки, які надавали першу долікарську допомогу та виявляли хворих під час подвірних оглядів.

Без сумніву, така форма роботи була доволі примітивна, але ж краща за ніяку. Лікарські амбулаторії і сільські дільничні лікарні у віддалених місцях забезпечували контроль за роботою фельдшерсько-­акушерських пунктів і надавали амбулаторну і первинну стаціонарну допомогу в межах наявних можливостей. Спеціалізовану допомогу надавали в районних, міськрайонних і міських лікарнях, які через відсутність діагностичних і лікувальних можливостей теж не відповідали рівневі першої половини двадцятого століття. Гасло профілактичного напряму медицини залишалося здебільшого декларативним… У такому стані систему охорони здоров’я успадкувала незалежна Україна.

Профілактичні принципи медицини і проблеми галузі в цілому, на превеликий жаль, залишилися поза увагою. Окреслені заходи, які десятиліттями становили основу комплексу запобіжних засад медицини минулого, формували організаційну структуру охорони громадського здоров’я. Виявлення поширених хвороб, особливо злоякісних новоутворень, перебувало явно не на рівні. Саме слово «рак» уособлювало фізичну і моральну безнадію. Хочу зауважити, що з гуманних міркувань у висновку лікаря, який надав меддопомогу онкохворому, доцільніше зазначати: «Одужує від раку». Незрозуміло, чому в окремих випадках держава дає десятки і сотні тисяч доларів або євро на оперування онкологічних захворювань за кордоном, якщо вітчизняні хірурги за відповідних умов могли б виконати аналогічні операції, масово рятуючи життя людей.

Аналіз сучасного стану вітчизняної медицини свідчить, що розвалити створений поколіннями лікарів профілактичний напрям діяльності, який давав позитивні результати, легше, ніж запропонувати доцільну альтернативу. Треба термінових заходів, щоб вийти з теперішнього глухого кута. Профілактичний складник не забезпечує негайних результатів – ефект запобіжної медицини дається взнаки згодом.

На жаль, невдалі спроби реформувати медичну галузь і погляди керівників її не спрямовані на розв’язання нагальних проблем. Слід зауважити, що профілактика захворювань і своєчасне виявлення хвороб, які істотно скорочують життя наших співвітчизників, реалізувались у досить примітивних умовах повоєнної медицини. Стрімкий перехід до ринкових відносин у вітчизняній медицині, на жаль, задовольняє окремих осіб із цієї сфери. Шукати винних недоцільно і безрезультатно. Без сумніву, профілактичний напрям медицини на сучасному етапі розвитку матеріально-­технічної бази, а саме: ендоскопія, ультразвукові методи досліджень, наявні можливості рентгенологічної та магнітно-­резонансної томографії, інші діагностичні методи профілактики і своєчасного виявлення онкологічних, серцево-­судинних та інших поширених хвороб – цей напрям стає дедалі доступнішим і ефективнішим.

Те, що реформування української медицини має орієнтуватися на досягнення наших закордонних сусідів, – явище позитивне, але глибоко не проаналізовані заходи можуть дискредитувати саму ідею. Так, профілактичне спрямування медицини з тенденцією раннього виявлення поширених хвороб вважають на Заході за перейдений етап. Підтвердженням цього погляду може бути успішно запроваджене медичне страхування, завдяки якому будь-­який громадянин має право користуватись послугами приватних лікарів. Але ж застрахований може звернутися тільки до того лікаря приватної практики, який має договір із певною страховою компанією. Витрати на профілактичні заходи, які здійснюють заклади охорони здоров’я, страхові компанії не забезпечують. Відповідальність за те, що хворобу занедбано, покладено на пацієнта, який, мовляв, звернувся по допомогу запізно. Тож закордонна система охорони здоров’я не може правити за безальтернативний взірець реформування нашої медицини. Тільки розвинуте медичне страхування, позбавлене зазначених негативних рис, стане доцільним розв’язанням проблем охорони громадського здоров’я в Україні.

Створення сучасних умов лікування для всіх верств населення має відбуватися разом із розвитком профілактичного напряму медицини. На початку ХХІ століття стало ясно, що охорона здоров’я в Україні не відповідає вимогам часу. На жаль, керівники галузі не врахували, що реформа може бути успішною тільки тоді, коли вона вигідна державі і позитивно сприймається громадянами. Ліквідація численних лікувальних закладів у містах і селах, з масовим звільненням працівників, призвела до дезорганізації швидкої і планової медичної допомоги, особливо у віддалених сільських районах, посилила соціальне напруження. Адже практична медицина занепала, профілактичний напрям і своєчасне виявлення онкологічних та інших поширених хвороб було занедбано.

Після «шокової терапії» минув час. Щоб компенсувати відсутність дільничних лікарень та інших медичних закладів, ліквідованих у запалі «реформування», треба зміцнювати районні й міжрайонні лікарні, які надають спеціалізовану лікарську допомогу. Доступ до медичної допомоги, гарантований мешканцям віддалених населених пунктів, слід забезпечити завдяки децентралізації, піднесенню ролі місцевого самоврядування. Це уможливить повернення до профілактичного напряму охорони громадського здоров’я.

Об’єктивна оцінка помилок і системи поглядів на засоби раціонального відновлення стану здоров’я нації потребує експертного аналізу принципів реформування медичної галузі. Терміновий перехід до обов’язкового державного медичного страхування здійснити не можна. Доцільно запроваджувати таку систему поетапно, мірою наростання ефекту, згідно із запропонованою нами схемою (див. «Новини медицини і фармації», 2018, № 16 (677), с. 10: «Майбутнє державне медичне страхування – єдина реальна альтернатива доступного комплексного лікування людей»).

Автор публікації сподівається, що ідею повернутися до профілактичного напряму охорони здоров’я позитивно сприймуть реформатори медичної галузі. Це вигідно державі, життєво потрібно громадянам і корисно для діяльності майбутніх компаній медичного страхування.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 15-16 (460-461), серпень 2019 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Терапія та сімейна медицина

11.10.2019 Терапія та сімейна медицина Хвороба сухого ока: сучасні погляди на патогенез та інноваційні рішення в лікуванні

13-16 червня у Ніцці (Франція) відбувся черговий конгрес Європейського товариства офтальмологів. Широка наукова програма заходу охоплювала засідання на тему катаракти, увеїтів, хвороб рогівки й сітківки, глаукоми, окулопластики, пухлин ока тощо. Розглянуто питання нейроофтальмології та електрофізіології ока. Проведено мультидисциплінарну сесію з питань педіатричної офтальмології, невідкладної допомоги й доглядання пацієнтів зі значним зниженням зору....

11.10.2019 Терапія та сімейна медицина Офтальмогіпертензія за умов ожиріння: чи є кортизол втраченою деталлю патофізіологічного пазла?

Нині ожиріння є глобальною загрозою громадському здоров’ю у зв’язку зі швидким зростанням розповсюдженості та асоціацією із широким спектром коморбідних патологічних станів. Безпосередній зв’язок ожиріння з підвищенням внутрішньоочного тиску (ВОТ) та наявністю глаукоми було підтверджено в більшості досліджень із цього питання [1]. ...

11.10.2019 Терапія та сімейна медицина Денний і 24-годинний внутрішньоочний тиск за глаукоми: стратегії моніторингу та вплив на прогноз і лікування

Як біологічний феномен внутрішньоочний тиск (ВОТ) не є фіксованим, а змінюється протягом доби. Тож одноразове вимірювання ВОТ у робочі години є непевним показником цілодобового профіля ВОТ у пацієнта з глаукомою. На жаль, 24-годинне вимірювання тиску для всіх хворих на глаукому недоступне, бо потребує госпіталізації та значних ресурсів....

11.10.2019 Терапія та сімейна медицина П’ять міфів про синдром сухого ока

За даними різних авторів, поширеність синдрома сухого ока (ССО) у світі становить від 5% до 35% (International Dry Eye WorkShop, 2007). Пацієнти із ССО висловлюють скарги на сухість, почервоніння ока; відчуття печіння, стороннього тіла в оці, світлобоязнь; у них мають місце такі клінічні ознаки, як зниження часу розриву слізної плівки (СП), підвищення осмолярності та ступеня забарвлення рогівки (Gifford P. et al., 2006; Rosenfeld S.I., 2010). Крім того, особи із ССО відзначають погіршення зору, що несприятливо впливає на здатність виконувати щоденні рутинні справи (водіння автомобіля, читання, приготування їжі тощо) (Friedman N.J., 2010). ...