0 %

Слово про Вчителя

11.09.2019

До 100-річчя з дня народження професора М.А. Дудченка

Учитель – це не той, хто навчає, а той, у кого навчаються… Людина, яка чітко бачить мету, знає, як її досягти, й іншим указує цей шлях, і є гідною звання Вчителя. У кожного з нас були гарні вчителі в роботі та в житті. Серед багатьох одним з перших ми з великою повагою називаємо сьогодні професора Максима Андрійовича Дудченка, якому 26 серпня виповнилося 100 років. 

Це дивовижна людина. Лікар, фанатично відданий своїй справі, справжній інтелігент, людина найвищих життєвих принципів. Довгий життєвий шлях професора М. А. Дудченка розгортався у складні часи: його дитинство припало на буремний початок ХХ століття, нелегку студентську юність він провів у блокадному Ленінграді під час Другої Світової війни, з власного досвіду знає про фронтові випробування…

Вихідцю із селянської родини з Дніпропетровщини в найтяжчі роки голоду в Україні завдяки наполегливості та прагненню до знань вдалося закінчити середню школу із золотою медаллю і в блокадному Ленінграді впродовж 4 років навчання у Військово-­медичній академії отримати кваліфікацію лікаря.

А далі… Далі для вчорашнього студента почалася справжня війна. Спочатку Максим Андрійович Дудченко бере участь у бойових діях по захисту Ленінграда, потім – у битві на Курській дузі, знищенні Корсунь-­Шевченківського угрупування фашистських військ, звільненні від німецьких окупантів України і, зокрема, Полтави. Його послужний список включає посади від лікаря батальйону до дивізійного лікаря стрілецьких дивізій. Свою соту весну професор М. А. Дудченко зустрів у званні полковника медичної служби.

У нього незвичайно зацікавлений погляд проникливих очей. Здається, що його по-­юнацькому цікавить все, попри поважний вік в усьому він хоче розібратися. Лікар з величезним досвідом, фронтовик, надзвичайно ерудована людина, він користується заслуженою повагою серед студентів і колег Української медичної стоматологічної академії.

«Звісно, я щаслива людина, коли вже Бог послав мені такий довгий вік. Гарні гени, напевне, дісталися від батьків. Але я по-­справжньому вважаю себе щасливим, бо ж завжди жив у злагоді зі своїми переконаннями і вірою в те, що справедливість повинна завжди перемагати. Якщо був впевнений у своїй правоті, то, не замислюючись, йшов до кінця, боровся, аби її відстояти», – наголошує Максим Андрійович. Згадуючи війну, ветеран розповідає, що їхав на фронт у переломний період протистояння з фашистськими окупантами. Більшість випускників Військово-­медичної академії 1943 року були направлені в діючу армію, серед 44 вихованців академії Максим Дудченко виконував свій військовий обов’язок на найгарячішій ділянці радянсько-­німецького фронту. У цей час тривали жорстокі бої на Курській дузі. У грандіозній битві влітку 1943 року брали участь 6 фронтів. Кровопролитні бої супроводжувалися величезними втратами. Максим Дудченко воював у цей час на Воронезькому фронті. Там, з медичною сумкою і автоматом, він брав участь у найжорстокішому танковому бою під Прохорівкою, був і санітаром, і санінструктором, і фельдшером одночасно, виносив на собі поранених з поля бою… За успішне виконання завдань з організації і надання медичної допомоги пораненим бійцям Максим Андрійович був нагороджений бойовим орденом Червоного Прапора. Лікарі таку нагороду отримували нечасто.

Про особливий випадок, який стався в Польщі вже в 1945 році, М. А. Дудченко розповідає, ніби заново відчуваючи ту напругу, яку довелося пережити. Рано-­вранці під прикриттям туману фашисти несподівано зайшли в тил дивізії, у якій служив Максим Андрійович. Він саме був тоді в медсанбаті. Особистий склад тилу і навіть поранені зайняли кругову оборону. Отримали тяжкі поранення заступник командира дивізії із тилу, начальник автослужби… Німці ж продовжували атакувати. Зв’язок перервався. Гинули працівники тилу, поранені, лікарі, санітари. Як старший офіцер, М. А. Дудченко взяв командування на себе. На підмогу прибула зенітна артилерійська бригада і в запеклому бою фашистське угрупування було знищене. Тоді німці залишили на полі бою близько 3 тис. загиблих. Військовий лікар М. А. Дудченко був нагороджений за цю операцію орденом Вітчизняної війни І ступеня. До кінця війни для зміцнення медичної служби 273-ї стрілецької дивізії 3-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту його призначили дивізійним лікарем. Там він і зустрів довгоочікувану Перемогу.

Почалося мирне життя. Максим Андрійович продовжує боротьбу за повернення здоров’я колишнім фронтовикам. Постійно вдос­коналюючи свою професійну майстерність, він знову навчається, цього разу вже на командному факультеті Військово-­медичної академії ім. С. Кірова. Закінчивши її в 1950 році, він працює начальником медичного відділення Трускавецького військового санаторію. Початком довгого плідного наукового шляху стала робота в експериментальній лабораторії та захист у 1957 році дисертації на тему: «Лікування хворих на сечокам’яну хворобу на курорті «Трускавець» на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук.

Неспокійна вдача М. А. Дудченка знову кличе його підкорювати нові висоти. ­Наприкінці 1950-х розпочалося освоєння цілинних земель на півночі Казахстану. За покликом душі лікар, кандидат медичних наук М. А. Дудченко звільняється з лав Радянської Армії і добровольцем їде в Казахстан, де у 1960-1974 роках працює завідувачем кафедри факультетської терапії Актюбинського медичного інституту. Продовженням наукової діяльності став захист докторської дисертації з проблеми лікування хронічного гломерулонефриту, після цього – заслужене отримання наукового ступеня доктора медичних наук і вченого звання професора. Одночасно М. А. Дудченко виконує обов’язки декана факультету та проректора.

На рідну Україну професор М. А. Дудченко повертається 1974 року. Він обраний за конкурсом завідувачем кафедри факультетської терапії Полтавського медичного стоматологічного інституту (з 1994 року – Українська медична стоматологічна академія).

Пріоритетами його життя завжди були лікувальна і консультативна робота, наукові дослідження, у центрі яких такі напрями, як хронічні захворювання нирок (сечокам’яна хвороба, гломерулонефрит), серцево-­судинна, гастроентерологічна патологія тощо. Загалом Максим Андрійович підготував понад 30 ди­сертантів – здобувачів наукового ступеня кандидата та доктора медичних наук.

Професор М. А. Дудченко є засновником та організатором кафедри факультетської терапії (у подальшому кафедри внутрішньої медицини № 1). Формуючи колектив кафедри, Максим Андрійович завжди орієнтувався на творчу молодь. Він створив на кафедрі оптимальні умови для підготовки висококваліфікованих фахівців і наукових співробітників. Переважна більшість провідних спеціалістів академії, зокрема нинішній ректор академії, доктор медичних наук, професор В. М. Ждан, завідувачі кафедри професори М. М. Потяженко, Ю. М. Казаков, Ю. М. Гольденберг, К. В. Бажан, доценти О. В. Новак, Г. В. Волченко та ін., починали власний професійний, педагогічний і науковий шлях саме на кафедрі факультетської терапії під керівництвом професора М. А. Дудченка.

Нині він продовжує активно працювати на кафедрі: здійснює клінічні обходи хворих, бере участь у клінічних та патологоанатомічних конференціях, з особливим задоволенням і натхненням проводить практичні заняття із студентами, займається науковими дослідженнями. За його редакцією і участю видаються монографії, науково-­методичні посібники. За час своєї трудової, лікувальної, педагогічної та наукової діяльності професор М. А. Дудченко став автором більш ніж 600 наукових робіт, серед яких 6 монографій, 5 навчальних посібників. Підготувавши гідну зміну, в 1990 році за віком переведений на посаду професора цієї ж кафедри…

За сумлінну працю з розвитку охорони здоров’я, підготовку майбутніх лікарів професор М. А. Дудченко нагороджений грамотою Президії Верховної Ради УРСР, орденом Богдана Хмельницького, почесною грамотою та пам’ятною медаллю С. П. Боткіна, орденом «За заслуги III ступеня». Його внесок у зміцнення галузі неодноразово відзначений грамотами Міністерства охорони здоров‘я України, обласної ради народних депутатів, обласної державної адміністрації, департаменту охорони здоров’я Полтавської обласної державної адміністрації.

Син, онуки… Про них легендарний професор УМСА, за плечима якого вже ціла епоха, говорить з особливою любов’ю та гордістю. Він заснував справжню династію талановитих медиків: син Олександр Максимович – завідувач лабораторії Інституту патологічної фізіології РФ, генеральний директор компанії «Іммафарма», онук Максим Олександрович – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри хірургії № 4 з малоінвазивною хірургією УМСА, внучка Марія Олександрівна – стоматолог, кандидат медичних наук; правнучка Варвара Максимівна теж опанувала професію лікаря і після закінчення академії цього року зупинила свій вибір на спеціальності акушера-­гінеколога.

Від професора М. А. Дудченка так і віє надзвичайним оптимізмом. У кабінеті, де він нині продовжує працювати, особлива аура діловитості та позитиву. Відчувається, що поважний господар кабінету не просто говорить, а насправді вважає, що з усіх численних свят, календарних та особистих, головним для нього завжди було й залишається свято власне життя в усіх його проявах. Адже в Максима Андрійовича є все: достойно прожита ціла епоха з усіма її викликами особистій нелегкій долі, улюблена справа, якою займався і продовжує займатися, чудова родина, якою пишається… Своїх здивованих і захоплених співрозмовників професор М. А. Дудченко подовжує вражати творчою цілеспрямованістю, суворою внутрішньою дисципліною, умінням підпорядковувати особисті інтереси потребам пацієнтів. А з приводу подарованого Господом довголіття бажає всім ні на мить не забувати, що найцінніший дар – це Життя і є!

Секрет професійного успіху Максима Андрійовича, як і секрет його довголіття, надзвичайно простий – у любові до життя і до справи, якій присвятив всього себе. І ця відданість упродовж довгого і звитяжного віку відповідає взаємністю легендарному лікареві, полковнику медичної служби, професору Максиму Андрійовичу ­Дудченку.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 15-16 (460-461), серпень 2019 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Терапія та сімейна медицина

11.09.2019 Терапія та сімейна медицина Кислотозалежні захворювання у хворих на цукровий діабет: особливості клінічного перебігу та лікування

Цукровий діабет (ЦД) – хвороба ХХ і ХХІ століть, неінфекційна епідемія, глобальна медико-соціальна проблема. Кількість хворих на ЦД, за даними Міжнародної діабетичної федерації (МДФ), 2017-го зросла більш ніж у 10 разів порівняно з 1980 роком, переважно через ЦД 2 типу. Останній у високорозвинених країнах становить до 91% у структурі ЦД і свідчить про динамічне поширення факторів, які призводять до інсулінорезистентності. ...

11.09.2019 Терапія та сімейна медицина Антибіотикотерапія в еру полірезистентності: велике майбутнє фосфоміцину

Фосфоміцин має майже 50 років клінічного застосування, проте цей препарат у клінічній практиці і сьогодні посідає гідне місце. За даними доказової медицини, фосфоміцин демонструє ефективність як засіб моно- та комбінованої терапії інфекцій, спричинених стійкими мікроорганізмами. Крім того, останнім часом посилена увага до нього пов’язана з наростанням резистентності мікроорганізмів до різних груп антимікробних засобів і переглядом стратегії антибактеріальної терапії щодо певних нозологій. ...

11.09.2019 Терапія та сімейна медицина Повернення до профілактичного напряму медицини – своєчасний захід поступового піднесення рівня народного здоров’я тепер і надалі

На запитання, чи доцільно повертатися до десятиліттями випробуваної профілактичної медицини, відповідь однозначна: «Так!». Повернення до неї не тільки доцільне, а й гостроактуальне, хоч би з тієї причини, що запобігти хворобі значно легше, ніж лікувати її, коли недугу занедбано. Певен, що мій 67-річний (з 1952-го) лікарський стаж дає мені змогу порівняти позитиви і негативи й критично оцінити стан колишньої і сучасної медицини. Адже повоєнний розвиток системи охорони здоров’я відбувався в мене перед очима і з моєю безпосередньою участю....

11.09.2019 Терапія та сімейна медицина «Кусум Фарм»: 10 років на варті здоров’я населення

Сьогодні люди живуть у середньому на 30 років довше, ніж століття тому. Таке значне збільшення тривалості та покращення якості життя великою мірою є заслугами фармацевтичних компаній, які виробляють якісні, ефективні й безпечні лікарські засоби....