0 %

Особливості емоційного вигорання у працівників сфери охорони неврологічного та психічного здоров’я

07.11.2019

Стаття у форматі PDF

Останніми десятиліттями відзначається стійкий інтерес до проблеми дослідження феномена «емоційного вигорання» [1, 7, 10, 15, 27, 28]. Синдром емоційного вигорання (СЕВ) – ​це реакція людини, що виникає внаслідок тривалого впливу професійних стресів середньої інтенсивності. СЕВ є процесом поступової втрати емоційної, когнітивної та фізичної енергії, що виявляється у симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичного стомлення, особистої відстороненості та зниження задоволення від виконання роботи [5, 12, 15, 17].

У літературі як синонім СЕВ використовується термін «синдром психічного вигорання». СЕВ є сформованим в особистості механізмом психологічного захисту в формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на професійні психотравмувальні впливи; це набутий стереотип емоційної, найчастіше професійної, поведінки [20, 23, 26]. У літературі доволі часто можна зустріти й інші визначення емоційного вигорання: емоційне згорання, професійне вигорання, професійний дефект, професійна деструкція, синдром хронічної втоми, синдром виснаження, синдром менеджера, синдром перевтоми, акедія, екзистенційна пустка і навіть такий яскравий термін, як «отруєння людьми» [1, 7, 17, 23].

СЕВ – ​це частково функціональний стереотип, оскільки дозволяє дозувати й економно витрачати енергетичні ресурси. Водночас можуть виникати його дисфункціональні наслідки, коли «вигорання» негативно позначається на виконанні професійних обов’язків та стосунках із партнерами. Іноді СЕВ (в іноземній літературі – ​burnout) позначається поняттям «професійне вигорання», що дозволяє розглядати це явище в аспекті особистої деформації під впливом професійних стресів [11, 16, 19, 24].

Перші роботи з цієї проблеми з’явилися у США. Американський психіатр Г. Фріденберг в 1974 р. описав феномен психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з пацієнтами (клієнтами) в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги [25]. Цей стан було визначено як синдром фізичного та емоційного виснаження, що включає розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрату розуміння і співчуття по відношенню до пацієнтів [21, 22]. Спочатку СЕВ розглядали як стан знемоги з відчуттям власної непотрібності; пізніше симптоматика даного синдрому істотно розширилася за рахунок психосоматичного компонента, дослідники все більше пов’язували синдром із психосоматичним самопочуттям, відносячи його до станів передхвороб [17, 20].

Останнім часом СЕВ оцінювали як механізм психологічного захисту в формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на діяльність, пов’язану з напруженими емоційними зв’язками, який кардинальним чином впливає на професійну діяльність та змінює якість життя людини. Хоча останні дані Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) ще до оцінки його як розладу вже вказували на полісистемність прояву: СЕВ – ​фізичне, емоційне, або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі, втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин для отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до розвитку фізичної залежності та (у багатьох випадках) суїцидальної поведінки. Цей синдром розцінюється як стрес-реакція на тривалі виробничі та емоційні вимоги, які виникають унаслідок надмірної відданості людини своїй роботі з одночасним нехтуванням сімейним життям або відпочинком (ВООЗ, 2012).

СЕВ – ​синдром емоційного виснаження, деперсоналізації та применшення особистісних досягнень, що виникає в індивидів, які працюють з людьми. Синдром вигорання характеризується емоційним спустошенням, байдужістю й навіть цинічним відношенням до пацієнтів, негативним ставленням до себе, відчуттям незадоволеності роботою та недооцінкою професійних досягнень, порушенням стосунків із колегами, в сім’ї, погіршенням якості життя, фізичного і психічного здоров’я [26, 27].

Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ‑10), на сьогодні СЕВ можливо віднести до рубрики «Проблеми, пов’язані з труднощами подолання життєвих ускладнень та управління життям», категорій «Вигорання» (Z73.0), або «Розлади адаптації» (F 43), або «Неврастенія» (F 48).

СЕВ, або burnout-синдром включений до переліку захворювань МКХ, які, відповідно до роз’яснення, «слід пов’язувати лише та виключно із професійною діяльністю. Цей розлад описують як «хронічний стрес на робочому місці, з яким працівник своєчасно не впорався» (ВООЗ, 2019).

Варто зауважити, що СЕВ має безліч клінічних проявів, проте, згідно з висновками К. Маслач і С. Джексона, прийнято виділяти три основні психопатологічні компоненти [6]:

  • емоційну виснаженість, яка проявляється емоційною спустошеністю і втомою;
  • деперсоналізацію, що характеризується знеособлюванням стосунків із людьми;
  • редукцію професійних досягнень, пов’язану зі знеціненням.

Виділяють ключові симптоми СЕВ, що стосуються фізичного, когнітивного, емоційного, поведінкового й соціального компонентів життя людини. Серед емоційних і поведінкових проявів СЕВ переважають: агресія або роздратування на адресу хворих, ігнорування, холодність емоційних реакцій, відмова від особистісного підходу, надзалучення до роботи, компульсивне надання допомоги, тривога за стан справ на робочому місці й залежність від них, низька мотивація і страх некомпетентності. Ці прояви можуть безпосередньо впливати на ставлення до хворих, якість надання медичної допомоги, реабілітацію та реадаптацію пацієнтів.

Серед когнітивних порушень при СЕВ відзначають [8, 9, 13]:

  • погіршення короткочасної пам’яті;
  • зниження рівня концентрації уваги;
  • складності з плануванням і виконанням комплексних завдань;
  • зниження продуктивності когнітивної діяльності й повсякденної активності;
  • сповільненість у руховій сфері.

Емоційне вигорання – ​динамічний процес, який розвивається поетапно, проходячі такі фази [2]:

  1. Напруження – ​нервова (тривожна) напруга – є пусковим механізмом у формуванні емоційного вигорання. Його створюють хронічна психоемоційна атмосфера, підвищена відповідальність, труднощі з контингентом.
  2. Резистенція, тобто опір, – ​несвідоме прагнення до психологічного комфорту з допомогою наявних емоційних захистів. Людина намагається більш-менш успішно захистити себе від неприємних вражень.
  3. Виснаження – ​характеризується виразним падінням загального енергетичного тонусу, ослабленням нервової системи, зубожінням психічних ресурсів, зниженням емоційного тонусу, яке настає внаслідок того, що виявлений опір виявився неефективним.

Серед професій, у представників яких СЕВ зустрічається найчастіше (від 30 до 90% працюючих), слід зазначити лікарів, вчителів, психологів, соціальних робітників, рятувальників, працівників правоохоронних органів. Численні дослідження показали, що професія медпрацівника – ​одна з тих, що більшою мірою формують предиспозицію до розвитку феномена психічного вигорання. Емоційне вигорання серед лікарів спостерігається частіше, ніж серед решти населення: протягом останніх п’яти років частота СЕВ серед лікарів у США зросла з 45 до 54%; серед працюючих американців СЕВ реєструється у 28% [15, 24, 27].

Майже 80% психіатрів, психотерапевтів, наркологів та неврологів мають ознаки СЕВ різного ступеня виразності; 7,8% – ​різко виражений синдром, що веде до психосоматичних і психовегетативних порушень [11, 12, 16]. За іншими даними, серед психологів-консультантів і психотерапевтів ознаки СЕВ різного ступеня виразності виявляють у 73% випадків; у 5% визначається фаза синдрому, яка проявляється емоційним виснаженням, психосоматичними і психовегетативними порушеннями [16]. Серед медичних сестер психіатричних відділень ознаки СЕВ виявляють у 62,9% опитаних. Фаза резистенції домінує в картині синдрому в 55,9%, фаза виснаження – ​у 8,8% респондентів віком 51‑60 років і зі стажем роботи у психіатрії понад 10 років. Ті чи інші симптоми вигорання мають 85% соціальних працівників [19, 23]. Це пов’язано не тільки з тим, що медична діяльність передбачає стійкі взаємини «лікар – ​пацієнт» і комунікацію в їхніх межах, але й із тим, що діяльність лікаря пов’язана з високим ступенем відповідальності за життя та благополуччя іншої людини [7, 9, 23].

Вважається, що професії психіатрів і неврологів мають деякі особливості, які виділяють їх із низки професій системи «людина – ​людина» [12]. До них відносять, наприклад, анозогнозію у пацієнтів і пов’язані з нею протидію госпіталізації, нонкомплаєнс, недовіру до медичного персоналу. Також це тиск родичів хворих, значні обсяги рутинних обов’язків, необхідність постійного, часто «негативно зарядженого» спілкування із хронічними важкокурабельними пацієнтами [9, 13, 14, 17, 26]. Варто зауважити, що всі ці фактори можуть зумовити як психологічний дискомфорт у фахівця, так і зміну ставлення до хворих.

За даними англійських дослідників, серед лікарів виявляють високий рівень тривоги (41% випадків) та клінічно вираженої депресії (26% випадків). Третина лікарів використовує медикаментозні засоби для корекції емоційної напруги; кількість вживаного ними алкоголю перевищує середній рівень [28].

Серед причин СЕВ виділяють дві групи пов’язаних між собою факторів, що впливають на рівень емоційного вигорання [6, 16]. До першої групи відносять чинники, пов’язані з особливостями характеру, темпераменту, цінностей тощо. Її можна умовно назвати «індивідуальні чинники», тобто пов’язані з психічними процесами всередині людини. До другої належать умови та взаємодія людей, час роботи, організаційна культура, умовні складнощі комунікації тощо – ​тобто фактори, що впливають на людину ззовні. Такі фактори можна умовно об’єднати у групу «соціальних чинників», але при цьому передбачається, що вони взаємодіють із психічним простором людини [10, 11].

Головною причиною СЕВ вважається психологічна, душевна перевтома. Коли вимоги (внутрішні та зовнішні) тривалий час переважають над ресурсами (внутрішніми і зовнішніми), в людини порушується стан емоційної рівноваги, що неминуче призводить до розвитку СЕВ [16]. Стрес на робочому місці, тобто невідповідність між особистістю і вимогами, що висуваються до неї, є ключовим компонентом СЕВ.

Серед основних організаційних факторів, які спричиняють СЕВ, доцільно виділити [8, 9, 14]:

  • високе робоче навантаження;
  • відсутність або брак соціальної підтримки з боку колег і керівництва;
  • недостатню винагороду за роботу;
  • високий ступінь невизначеності в оцінці виконуваної роботи;
  • неможливість впливати на прийняття рішень;
  • неоднозначні вимоги до роботи;
  • постійний ризик штрафних санкцій;
  • одноманітну, монотонну й безперспективну діяльність;
  • необхідність зовні виявляти емоції, які не відповідають реаліям;
  • відсутність вихідних, відпусток та інтересів поза роботою.

Подолання наслідків СЕВ реалізується з використанням фармако- та психотерапії. Серед медикаментів особливої значущості набувають ті, що впливають на когнітивні функції.

Мемопрув – ​біологічно активна суміш поліпептидів природного походження із клінічно доведеною ефективністю. Мемопрув є комбінацією нейропептидів N-PEP‑12 і амінокислот, отриманих із природних джерел відповідно до стандартів біотехнологічного процесу в сертифікованих умовах. Нейропептиди у його складі імітують фактори росту нейронів, важливі для нормального функціонування мозку. Згідно з опублікованими результатами досліджень, ці нейропептиди демонструють ефективність у двох важливих процесах:

  • нейропротекція: захищають нервові клітини і нейронну мережу від патологічних процесів, що ведуть до погіршення когнітивних функцій;
  • нейропластичність: стимулюють утворення і зміцнення міжнейронних з’єднань, що сприяє поліпшенню когнітивних функцій (пам’яті, уваги і концентрації), та прискорюють відновлення нейронних мереж.

Завдяки вищезазначеним властивостям Мемопрув поліпшує та відновлює когнітивні функції (пам’ять, увагу й концентрацію), а також сприяє розумовій і фізичній реабілітації в період одужання.

Результати клінічних досліджень засвідчують безпеку, а також доводять ефективність Мемопруву щодо поліпшення пам’яті та уваги у здорових добровольців середнього віку. Так, у випробуванні T.H. Crook et al. (2005) різниця між групою, у якій особи приймали Мемопрув, і тими, хто отримував плацебо, щодо первинної кінцевої точки – ​показника домену пам’яті за шкалою оцінки порушень при хворобі Альцгеймера (ADAS-Cog C) – ​становила 1,6 бала, що свідчить про клінічно значущий вплив препарату на когнітивні функції. Це дослідження увійшло до Кокранівського центрального реєстру клінічних випробувань як таке, що доводить безпеку та перспективність Мемопруву для поліпшення пам’яті у здорових осіб, які зазнали «природної» втрати пам’яті, зумовленої віковим чинником. Описані властивості Мемопруву свідчать про перспективність його використання для подолання наслідків СЕВ.

З огляду на вищевикладене метою дослідження стало виявлення особливостей емоційного вигорання у працівників сфери охорони неврологічного та психічного здоров’я та визначення можливостей Мемопруву щодо його корекції. Було обстежено 196 осіб з усіх регіонів України, які працювали у цих галузях (128 лікарів-неврологів та 68 лікарів-психіатрів). Серед обстежених переважали представники жіночої статі (157 жінок та 39 чоловіків), середній вік становив 48,6 ± 2,8 року. Учасники приймали Мемопрув (EVER Pharma) по 1 таблетці вранці упродовж 30 днів. Згідно з метою дослідження усі залучені до нього особи проходили обстеження двічі: на початку та наприкінці спостереження, що дозволило визначити ефективність Мемопруву.

У межах дослідження використовували такі методи: опитувальник «Професійне (емоційне) вигорання» (MBI) в адаптації Н.Є. Водоп’янової, методику діагностики рівня емоційного вигорання (В.В. Бойко), суб’єктивну шкалу оцінки астенії (МFI‑2О) та методику «Коректурні проби» в модифікації В.Н. Аматуні [3, 4, 6, 18]. При вивчені компонентів СЕВ за методикою Н.Є. Водоп’янової було встановлено, що у 29,24% осіб виявлено емоційну виснаженість дуже високого рівня, у 38,60% – ​високого, у 24,56% – ​середнього та лише у 7,60% – ​низького (рис. 1).

Проведені дослідження показали, що ознаки СЕВ різного ступеня виразності були відзначені у 68,4% обстежених. Лише 31,6% осіб не мали ознак СЕВ. При аналізі структури СЕВ встановлено, що стадія напруження мала місце у 30,6% учасників, резистенції – ​у 20,4%, виснаження – ​у 17,3%.

Після проходження курсу прийому Мемопруву впродовж одного місяця було відзначене поліпшення емоційного стану: спостерігалося зменшення кількості осіб із високим та дуже високим рівнем емоційної виснаженості (р≤0,01, ДК=1,15, МІ=0,05 та р≤0,0001, ДК=3,93, МІ=0,34 відповідно) та збільшення – ​із середнім та низьким рівнем виснаженості (р≤0,0005, ДК=2,21, МІ=0,05 та р≤0,002, ДК=3,683, МІ=0,19 відповідно).

Аналіз фактора «деперсоналізація» продемонстрував, що у більшості обстежених осіб був зафіксований його високий рівень (50,29%), що передбачає цинічне або неемоційне ставлення до роботи та об’єктів своєї праці (рис. 2). Формуючись як своєрідний самозахист, емоційний буфер у відповідь на психоемоційне виснаження, що розвивається у вигляді реакції «відходу від турботи щодо реципієнтів», деперсоналізація може потім перерости в дегуманізацію. Після проходження курсу прийому Мемопруву впродовж одного місяця було встановлено позитивну динаміку, що полягала у зменшенні кількості осіб із дуже високим рівнем деперсоналізації (р≤0,0001, ДК=2,22, МІ=0,22) та підвищенням кількості осіб із середнім рівнем деперсоналізації (р≤0,0001, ДК=2,40, МІ=0,24).

Аналіз показника професійної успішності продемонстрував, що у 43,27% обстежених спостерігався низький та у 35,09% – ​середній рівень редукції професійної успішності (рис. 3). Редукція професійних досягнень співвідноситься з ослабленням відчуття самокомпетентності та продуктивності власної роботи. Компонент редукції персональних досягнень являє собою самооцінюваний ступінь вигорання. Після проходження курсу прийому Мемопруву впродовж одного місяця спостерігалася позитивна динаміка, що полягала у зменшенні кількості осіб із середнім рівнем професійної успішності (р≤0,001, ДК=2,29, МІ=0,16) та збільшенні – ​з низьким рівнем професійної успішності (р≤0,005, ДК=1,14, МІ=0,07).

Результати аналізу виразності СЕВ у різних фазах за методикою В.В. Бойко показані на рисунку 4. Показники фази напруження в обстежених становили 39,42±21,38 бала, резистенції – ​68,34±25,00 бала, виснаження – ​48,00±21,51 бала. Після проходження курсу прийому Мемопруву спостерігалася достовірна редукція виразності показників усіх фаз стресу: напруження (29,33±21,81 бала, t=4,151, р≤0,0001), резистенції (54,06±25,00 бала, t=5,380, р≤0,0001) та виснаження (35,00±21,51 бала, t=5,240, р≤0,0001).

Для визначення тих факторів, за рахунок яких відбувалося формування стадій напруження, резистенції та виснаження, був проведений детальний аналіз усіх окремих симптомів емоційного вигорання, представлений у таблиці 1.

Встановлено, що в обстежених фаза напруження була пов’язана зі сформованими переживаннями психотравмувальних обставин (18,43±9,13 бала), незадоволеністю собою (8,66±5,96 бала), наявністю «загнаності у клітку» (5,98±4,49 бала) та тривоги й депресії (11,88±8,33 бала). Наявність резистенції спричиняли редукція професійних обов’язків (19,26±8,01 бала), виразне неадекватне емоційне реагування (18,64±7,09 бала), розширення сфери економії емоцій (17,41±9,40 бала) та емоційно-моральна дезорієнтація (15,12±8,98 бала). Фаза виснаження була асоційована з розвитком психосоматичних і вегетативних порушень (13,32±8,32 бала), особистісної та емоційної відгородженості (12,70±8,80 та 10,82±5,74 бала відповідно), емоційного дефіциту (11,75±7,76 бала).

Після використання Мемопруву відзначали суттєву позитивну динаміку за всіма ознаками емоційного вигорання, окрім показника «емоційна відгородженість», за яким зміни були незначущими. Так, було встановлено редукцію напруження, що проявлялося зниженням переживань психотравмувальних ситуацій (13,30±9,22 бала, t=5,00651, р≤0,0001), тривоги й депресії (6,98±7,29 бала, t=5,586, р≤0,0001), незадоволеності собою (6,51±5,68 бала, t=3,304, р≤0,001) та відчуття «загнаності у клітку» (3,68±4,74 бала, t=2,952, р≤0,003). Також відмічали редукцію виснаженості за рахунок зменшення емоційного дефіциту (8,57±6,88 бала, t=3,803, р≤0,0001), особистісної відстороненості (8,96±8,02 бала, t=3,892, р≤0,0001) та психосоматичних і вегетативних порушень (9,09±7,99 бала, t=4,151, р≤0,0001).

Завдяки Мемопруву спостерігалося зниження резистентності, що проявлялося редукцією неадекватного емоційного реагування (16,79±7,08 бала, t=2,343, р≤0,01) та емоційної дезорієнтації (12,05±6,52 бала, t=3,468, р≤0,0005), збільшенням емоційних проявів (12,07±9,44 бала, t=4,967, р≤0,0001) та розширенням професійних обов’язків (15,26±8,64 бала, t=4,204, р≤0,0001).

Аналіз за шкалою астенічного стану (ШАС) продемонстрував, що найвищі значення до прийому Мемопруву були отримані за показниками загальної (12,90±3,66 бала), фізичної астенії (11,58±3,38 бала) та зниження активності (11,10±3,61 бала) (рис. 5). Значення психічної астенії та зменшення мотивації становили 10,84±3,68 та 9,29±3,49 бала відповідно. Загальний рівень астенічного стану був 55,73 бала, що відповідало такому слабкої астенії.

Після прийому Мемопруву спостерігалася редукція показників астенії, що проявлялося в достовірному зниженні загальної, психічної та фізичної астенії (9,91±3,67 бала, t=7,497, р≤0,0001; 9,85±3,56 бала, t=4,605, р≤0,0001 та 9,01±3,55 бала, t=4,662, р≤0,0001 відповідно), підвищенні активності й мотивації (9,32±3,71 бала, t=4,472, р≤0,0001 та 8,36±3,47 бала, t=2,454, р≤0,01 відповідно).

Аналіз результатів коректурної проби в модифікації В.Н. Аматуні продемонстрував наявність таких особливостей: час, витрачений на проходження першої половини тесту, становив 2,15 хв, що відповідало процесу адаптації до виконання завдання, тоді як час виконання другої половини тесту становив 0,62 хв, що відображало мобілізацію психічних процесів (t=2,052, р≤0,04) (табл. 2). Індекс утомлюваності становив 0,99, що відповідало підвищеній втомлюваності, зниженню рівня активної уваги.

Після прийому Мемопруву час, затрачений обстеженими на проходження першої половини тесту, становив 1,22 хв, другої – ​0,88 хв (t=6,214, р≤0,0001), що відображало поліпшення адаптації при його виконанні. При цьому індекс утомлюваності дорівнював 1,43, що відповідало нормативній психічній активності без ознак втомлюваності (t= -2,842, р≤0,004). Також слід зазначити, що загальний час виконання тесту був більшим до прийому Мемопруву (2,84±0,73 хв), тоді як після нього цей показник достовірно зменшився (2,34±0,53 хв), що вказувало на поліпшення процесу концентрації уваги та працездатності (t=6,526, р≤0,0001).

У межах дослідження був проведений кореляційний аналіз між показниками емоційного вигорання та особливостями виконавчих функцій і концентрації уваги. Визначено, що порушення виконавчих функцій в обстежених поєднувалося з такими показниками емоційного вигорання, як емоційне виснаження (r=0,732), зниження професійної успішності (r=0,821) й активності (r=0,562), було пов’язане із втомлюваністю (r=0,611), фізичною та психічною астенією (r=0,523), неадекватним емоційним реагуванням (r=0,487) та незадоволеністю собою (r=0,632) (рис. 6).

Також було проаналізовано кореляцію між показниками концентрації уваги та емоційного вигорання. Встановлено, що зниження концентрації уваги поєднувалося із загальною астенією (r=0,721), тривогою та депресією (r=0,672), переживанням психотравмувальних ситуацій (r=0,613), зниженням мотивації (r=0,502), байдужістю до роботи (r=0,591) та редукцією професійних обов’язків (r=0,439) (рис. 7).

Таким чином, отримані дані свідчать про наявність функціонального зв’язку між СЕВ, порушеннями виконавчих функцій та концентрацією уваги, що дозволяє визначити ці показники як синдроми-мішені при корекції СЕВ. Окрім того, доведено, що Мемопрув являє собою ефективний засіб природного походження для відновлення пам’яті, здатності до навчання, концентрації та прийняття щоденних рішень.

Висновки

  1. Синдром емоційного вигорання як реакція на професійні стресові чинники виявляється у 68,4% лікарів, які працюють у сфері неврологічного та психічного здоров’я. Аналіз динамічної структури синдрому показав, що у 30,6% СЕВ перебуває у фазі напруження, 20,4% – ​резистенції, 17,3% – ​виснаження.
  2. У механізмах формування емоційного вигорання провідну роль відіграють переживання психотравмувальних чинників (18,43±9,13 бала), редукція професійних обов’язків (19,26±8,01 бала), неадекватне емоційне реагування (18,64±7,09 бала), розширення сфери економії емоцій (17,41±9,40 бала), емоційна та особистісна відстороненість (10,82±5,74 та 12,70±8,80 бала відповідно).
  3. Мемопрув є ефективним засобом подолання астенії (фізичної та психічної), підвищення активності й мотивації, а також поліпшення уваги і працездатності в осіб із СЕВ.
  4. Під впливом Мемопруву відзначено позитивну динаміку компонентів СЕВ – ​емоційного виснаження та деперсоналізації (t=5,546 і t=4,674), що здійснюється за рахунок достовірного регресу показників напруження (незадоволеність собою, «загнаність у клітку», тривога та депресія»), резистенції (неадекватне емоційне реагування, розширення сфери економії емоцій) і виснаження (емоційний дефіцит, психосоматичні та психовегетативні порушення).
  5. Комплекс заходів, спрямований на профілактику СЕВ, включає аналіз із боку адміністрації медичних закладів умов праці та відпочинку, моніторинг проявів СЕВ та активне впровадження психогігієнічних та психопрофілактичних заходів.

Література

  1. Антипина У.Д., Алексеева С.Н., Антипин Г.П. Синдром профессионального выгорания // Вестник Северо-Восточного федерального университета им. М.К. Аммосова, серия: Медицинские науки. – 2017. – № 1 (6). – P. 99‑105.
  2. Бойко В.В. Психоэнергетика. – ​ПБ: Питер, 2008. – 416 с.
  3. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. – ​СПб.: Питер, 2001.
  4. Вассерман Л.И., Дорофеева С.А., Меерсон Я.А. Методы нейропсихологической диагностики. – СПб.: Стройлеспечать, 1997. – 360 с.
  5. Влах Н.И. Особенности синдрома эмоционального выгорания у представителей медицинских профессий // Вестник Южно-Уральского государственного университета, серия: Психология. – 2017. – Vol. 10, № 1. – P. 5‑11.
  6. Маслач К., Джексон С. Диагностика профессионального выгорания / В адаптации Н.Е. Водопьяновой) / Фетискин Н.П., Козлов В.В., Мануйлов Г.М. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. – ​М., 2002. – ​C.360‑362.
  7. Журавлева А.Л. Стресс, выгорание, совладание в современном контексте / под ред. А.Л. Журавлева, Е.А. Сергиенко. – ​М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 2011. – 512 с.
  8. Карамова Л.М., Нафиков Р.Г. Синдром профессионального выгорания у медицинских работников станции скорой медицинской помощи. Вестник Российского государственного медицинского университета. – 2013. – № 5‑6. – Р. 133‑135.
  9. Кобякова О.С., Деев И.А., Куликов Е.С. Эмоциональное выгорание у врачей и медицинские ошибки. Есть ли связь? // Социальные аспекты здоровья населения. – 2016. – Vol. 47, № 1. – P. 5.
  10.  Ларин Н.А. К вопросу современного исследования эмоционального выгорания // Наука молодых – ​Eruditio Juvenium. – 2015. – № 4. – Р. 116‑120.
  11. Малыгин В.Л., Пахтусова Е.Е., Шевченко Д.В., Искандирова А.Б. Синдром эмоционального выгорания у врачей и медицинских сестер наркологических учреждений // Медицинская психология в России: электрон. науч. журн. – 2011. – № 5; http://medpsy.ru.
  12. Миков Д.Р., Кулеш А.М., Муравьев С.В. Особенности синдрома эмоционального выгорания у медицинских работников многопрофильного стационара // Вестник Пермского университета. Философия. Психология. Социология. – 2018. – № 1. – P. 88‑97.
  13. Новгородова У.Р. Социологическое исследование синдрома профессионального выгорания у врачей акушерского отделения // Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины. – 2016. – Vol. 24, № 3. – Р. 147‑151.
  14. Озоль С.Н., Шустов Д.И. Аутоагрессивное поведение и злоупотребление алкоголем среди врачей (обзор литературы) // Рос. медико-биол. вестн. им. акад. И.П. Павлова. – 2014. – № 3. – С. 148‑154.
  15. Орел В.Е. Феномен «выгорания» в зарубежной психологии: эмпирические исследования и перспективы // Психологический журнал. – 2001. – № 1. – С. 90‑101.
  16. Петрова Е.В., Семенова Н.В., Алехин А.Н. Закономерности развития и особенности синдрома эмоционального выгорания у врачей и медицинских сестер психиатрических учреждений // Вестник Томского государственного педагогического университета. – 2011. – № 12. – P. 194‑199.
  17. Профилактика синдрома эмоционального выгорания: учебное пособие [Электронный ресурс] / Краснояр. гос. пед. ун-т им. В.П. Астафьева. – ​Красноярск, 2013.
  18. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. Книга 2. – М., 1999. – С. 34‑37.
  19. Солодкова Т.И. Преодоление синдрома «Выгорания» // Психопедагогика в правоохранительных органах. – 2010. – № 3 (42). – P. 47‑49.
  20. Суховершин А.В. Избыточная профессиональная идентификация как один из факторов эмоционального выгорания (к постановке проблемы) // Сибирский психологический журнал. – 2012. – 43. – P. 6‑9.
  21. Ширяева В.В. О профилактике синдрома эмоционального выгорания педагогов дополнительного образования // Вестник Воронежского государственного технического университета. – 2014. – Vol. 10, № 5‑2. – P. 263‑265.
  22. Шишкова И.М. Сравнительное изучение эмоциональное выгорания в профессиональной деятельности (на примере врачей и педагогов) // Электронный научный журнал «Личность в меняющемся мире: здоровье, адаптация, развитие» www.humjournal.rzgmu.ru. – 2013. – № 3. – ​С. 112‑117.
  23. Alarcon G.M. A meta-analysis of burnout with job demands, resources, and attitudes // Journal of Vocational Behavior. – 2011. – № 79. – Р. 549‑562.
  24. Bakker A., Demerouti, E., &Sanz-Vergel, A.I. Burnout and Work Engagement: The JD-R Approach // Annual Review of Organizational Psychology and Organizational Behavior. – 2014. – 1 (1), 140114155134003; http://doi.org/10.1146/annurev-orgpsych‑031413‑091235.
  25. Freudenberger H.J. Staff burnout // Journal of Social Issues. – 1974. – № 30. – Р. 159‑165.
  26. Maslach C., Jachson S.E. The measurement of experienced burnout // Journal of Occupational Behaviour. – 1981. – № 2. – Р. 99‑113.
  27. Maslach C., Leiter M.P. Early predictors of job burnout and engagement // Journal of Applied Psychology. – 2008. – № 93. – Р. 498‑512.
  28. Swider Brian W., Zimmerman, Ryan D. Born to burnout: A meta-analytic path model of personality, job burnout, and work outcomes // Journal of Vocational Behavior. – 2010. – Vol. 76, № 3. – Р. 487‑506.

Тематичний номер «Неврологія, Психіатрія, Психотерапія» № 3 (50) жовтень 2019 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Неврологія

30.11.2019 Кардіологія Неврологія Ведення пацієнтів із неклапанною фібриляцією передсердь після перенесеного внутрішньочерепного крововиливу: тандем невролога та кардіолога

25-27 вересня в Києві відбувся XX Національний конгрес кардіологів України – ​щорічний масштабний форум, який традиційно викликає активну зацікавленість як науковців, так і лікарів-практиків. Цього року наукова програма конгресу охоплювала широке коло міждисциплінарних клінічних проблем, і однією з найважливіших стали кардіоцеребральні порушення. Зокрема, багато доповідей було присвячено практичним аспектам ведення пацієнтів із неклапанною фібриляцією передсердь (НФП), яка наразі є загальновизнаним фактором ризику розвитку мозкового інсульту....

30.11.2019 Неврологія Ефективність та безпека препарату Арлеверт® порівняно з бетагістином (48 мг/добу) в пацієнтів із периферичним вестибулярним запамороченням: проспективне міжнародне багатоцентрове подвійне сліпе клінічне дослідження

Запаморочення (вертіго) – ​ілюзія руху власного тіла та/або руху оточуючих об’єктів – ​належить до числа симптомів, на які найчастіше скаржаться пацієнти в щоденній клінічній практиці [1, 2]. За даними проведеного в Німеччині репрезентативного опитування, поширеність запаморочення протягом життя в загальній популяції дорослих становить 7,4%. При цьому вертіго достовірно частіше зустрічається в жінок та осіб похилого й старечого віку [3-5]....

26.11.2019 Неврологія Гамалате B6: обзор исследований ГАМК-эргического продукта

В последние несколько лет появилось большое количество психотерапевтических препаратов, тем не менее проблема лечения обусловленных когнитивной дисфункцией психоневрологических симптомов, таких как повышенная возбудимость, психическое перенапряжение и др., остается нерешенной. Многие лекарственные средства данной группы имеют ряд существенных недостатков, в том числе неудовлетворительный профиль переносимости, развитие побочных эффектов, снижение когнитивной функции....

26.11.2019 Неврологія Терапія та сімейна медицина Ендокринологія Застосування Нуклео ЦМФ Форте в комплексному лікуванні діабетичної полінейропатії

Цукровий діабет (ЦД) є одним із соціально значимих захворювань і все ще залишається актуальним як для медичної науки, так і для охорони здоров’я практично всіх країн світу. Незважаючи на певні успіхи клінічної й експериментальної діабетології, поширеність і захворюваність на ЦД продовжують зростати. За уточненими даними (IDF Diabetes atlas, 2017), станом на 2017 рік у світі нараховувалося 425 млн хворих на ЦД, до 2045 року їх кількість, за прогнозами, становитиме 629 млн, з них близько 90% матимуть ЦД 2 типу....