Чи зумовлюють сексуальні перверсії тривожно-депресивну симптоматику?

30.10.2020

Сексуальні перверсії (парафілії) залишаються дуже суперечливим питанням, оскільки їх часто здебільшого розглядають як соціальне явище; натомість слід насамперед звернути увагу на їхнє клінічне значення. Історія людства доводить, що речі, котрі колись вважалися звичними ритуальними обрядами, згодом стали неприйнятними для суспільства. Відомі й протилежні випадки – те, що раніше вважалося девіантними формами статевого акту, нині ми сприймаємо як повсякденність. Не існує чітких меж для соціальної норми, адже завжди залишається певна сіра зона, в якій переважна кількість осіб демонструє більший або менший ступінь перверсії, котру можна дозволити розкрити (іноді непомітними чи нешкідливими для себе способами) [1].

Згідно з класифікацією DSM‑5 (Діагностичний і статистичний посібник із психічних розладів 5-го перегляду), термін «парафілія» означає будь-який інтенсивний і стійкий сексуальний інтерес, окрім сексуального інтересу до генітальної стимуляції чи підготовчої ласки, з фенотипово нормальними, фізично зрілими партнерами (за умови їхньої згоди) [2].

Порівняно з DSM‑4 нововведення DSM‑5 – це нове чітке розмежування між парафілією та парафільним розладом. Пара­філія – це необхідна, але недостатня умова наявності парафільного розладу; вона сама по собі не обов’язково виправдовує й не потребує клінічного втручання. Концепція полягала в тому, що фактично це не є психічним розладом [2]. Невдовзі після оприлюднення було дещо змінено: парафільний інтерес може бути неінтенсивним, але включає будь-який сексуальний інтерес (більший або рівний нормофільним сексуальним інтересам) [2].

Усі діагнози спектра парафілії містять щонайменше два критерії. Критерій А визначає якісний її характер, критерій В – стрес, погіршення самопочуття чи шкоду для інших [3]. Отже, згідно з критерієм B парафілія має спричиняти стрес або порушення самопочуття для того, щоби трактувати її як парафільний розлад. У попередніх виданнях DSM не було чітких вказівок для визначення парафілії чи діагнозу психічного розладу. У DSM‑5 задоволення критерію А тепер вказує на те, що в людини є парафілія, але не обов’язково в цієї особи може спостерігатися психічний розлад. Критерій А довільно визначає тривалість парафілії – 6 міс. Утім, 6 міс слід розуміти як загальну інструкцію, а не суворий поріг для встановлення діагнозу [3].

Вищенаведене визначення зустріло чимало критики, що висвітлено в статті Charles Moser (DSM‑5, paraphilias, and the paraphilic disorders: confusion reigns) [3]. Нове визначення парафілії включає людей, які мають фантазії зґвалтування (поширені серед чоловіків і жінок; за визначенням – «неконсенсусні»), інтерес до партнерів із поголеним лобком (не фенотипово нормальним), а також до транс­гендерних партнерів (не фенотипово нормальних), віддають перевагу анальному статевому акту (негенітальна стимуляція) чи стимуляції геніталій партнера перорально без взаємних (непідготовчих) ласк.

Слід зазначити, що більшість людей із парафілією проявляють і звичні ­нормофільні інтереси. Також нове визначення парафільного розладу не відповідає критеріям визначення психічного розладу, запропонованого в DSM‑5.

У своїй роботі ми керувалися визначенням і критеріями парафілії та парафільного розладу згідно з DSM‑5, які наведено в таблиці 1.

Частими асоціаціями є зловживання алкоголем/наркотиками, проблеми з формуванням сексуальних відносин, соціальних взаємовідносин, рідко – розлад особистості.

Серед парафільних розладів можна виокремити [4]:

у контексті законності:

  • кримінальні (втамовування сексуальної потреби без згоди партнера);
  • некримінальні;

у контексті добровільної згоди:

  • примусові (садизм/мазохізм/БДСМ);
  • непримусові (ексгібіціонізм).

За тяжкістю розрізняють:

  • м’яку парафілію (нестандартна, дивна поведінка) – контрольована; радше схильність до чогось, а не необхідність;
  • помірну парафілію – можлива еректильна дисфункція за відсутності специфічного джерела збудження;
  • тяжку парафілію – неконтрольована; відсутність збудження без специфічного об’єкта, значне порушення соціального життя (табл. 2).

Згідно з даними DSM‑5, парафільні розлади часто корелюють із певними психічними порушеннями (табл. 3).

Матеріали та методи

Метою було дослідити зв’язок між сексуальними перверсіями та тривогою чи депресією в популяції Закарпатської області, а також дізнатися, чи є закономірність між парафіліями та психічними розладами в жителів Закарпаття.

Було анонімно опитано 260 респондентів віком від 20 до 50 років (81 особа – чоло­віки та 179 – жінки). Вікова структура становила: 20-30 років – 208 респондентів; 30-50 років – 52 респонденти.

Для визначення рівня тривоги/депресії використовувалася шкала Бека. Показник за кожною категорією розраховується так: кожен пункт шкали оцінюється від 0 до 3 відповідно до наростання тяжкості симптому. Сумарний бал становить від 0 до 63 і знижується відповідно до поліпшення стану.

Результати тесту інтерпретуються так:

  • 0-13 – варіації, котрі вважаються нормою;
  • 14-19 – легка депресія/тривога;
  • 20-28 – помірна депресія/тривога;
  • 29-63 – тяжка депресія/тривога.

Водночас визначалася наявність таких типів перверсій: анальний секс; оральний секс; мастурбація; мазохізм; садизм; ексгібіціонізм; гомосексуалізм; груповий секс.

Додатково встановлювалася схильність до вживання алкоголю, наркотиків і куріння.

Результати

Зважаючи на результати дослідження (рис. 1-4), можна стверджувати, що схильність до сексуальних перверсій чітко притаманна жінкам із вираженим тривожним розладом. Водночас у чоловіків із таким самим вираженим тривожним розладом ­схильність до ­сексуальних перверсій є значно меншою. Лише 1 респондент не мав ознак тривоги чи депресії. Респондентів із комбінацією цих двох розладів налічувалося 149.

Загальна вибірка становила 260 опитаних пацієнтів. Серед них респонденти з тривожним розладом – 168, ­респонденти без тривожного розладу – 92, респонденти з депресивним розладом – 256, респонденти без депресивного розладу чи з легким депресивним розладом – 4, респонденти без ознак тривоги чи депресії – 1, респонденти з комбінацією тривожного та депресивного розладу – 149.

Тривога

Частка сексуальних перверсій у пацієнтів без тривожного розладу чи з тривожним розладом легкого ступеня (менш ніж 15) – 1,76% (загальна кількість респондентів – 176). Частка сексуальних перверсій у пацієнтів із вираженим тривожним розладом – 11,11% (загальна кількість респондентів – 27). Жінки: частка сексуальних перверсій у пацієнтів без тривожного розладу чи з тривожним розладом легкого ступеня (менш ніж 15) – 2,56% (загальна кількість респондентів – 117). Частка сексуальних перверсій у пацієнтів із вираженим тривожним розладом – 12% (загальна кількість респондентів – 25). Чоловіки: частка сексуальних перверсій у пацієнтів без тривожного розладу чи з тривожним розладом легкого ступеня (менш ніж 15) – 0% (загальна кількість респондентів – 62). Частка сексуальних перверсій у пацієнтів із вираженим тривожним розладом – 0% (загальна кількість респондентів – 2).

Висновки

Незважаючи на видиме зростання кількості випадків парафілій при тривожному розладі в жінок, результат усе ще не є статистично значущим. Це дає можливість стверджувати, що м’які форми парафілії є типовими для популяції та не можуть вважатися ознаками тривожного розладу (їх не можна трактувати як симптом тривоги чи спробу суб­лімації своїх внутрішніх переживань). Також не можна стверджувати, що нереалізовані бажання асоційовані з підвищенням рівня тривоги, тобто наявність сексуальних перверсій не корелює з виникненням тривожно-депресивної симптоматики. У будь-якому разі це питання потребує подальшого дослідження.

Список літератури знаходиться в редакції.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 18 (487), 2020 р.

 

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Неврологія

02.12.2020 Неврологія Когнітивний профіль пацієнтів, які перенесли COVID-19: клінічні предиктори нейропсихологічних порушень

Обґрунтування. Когнітивні прояви, пов’язані з тяжкістю нової коронавірусної інфекції (COVID-19), невідомі. Раннє виявлення нейропсихологічних проявів може модифікувати ризик незворотного порушення та подальшого нейрокогнітивного зниження. Методи. В одноцентрове когортне дослідження було послідовно включено всіх дорослих пацієнтів віком від 20 до 60 років із підтвердженою інфекцією COVID-19. Нейропсихологічну оцінку проводив один і той самий підготовлений нейропсихолог з 22 квітня по 16 червня 2020 року. Пацієнтів із раніше відомими когнітивними порушеннями, будь-якою патологією центральної нервової системи чи психіатричними захворюваннями було виключено. Демографічні, клінічні, фармакологічні та лабораторні дані були отримані з медичної документації. Результати. Загалом 35 пацієнтів відповідали критеріям включення та були залучені до дослідження. У пацієнтів із головним болем, аносмією, дисгевзією, діареєю й у тих, хто потребував кисневої терапії, показники субтестів пам’яті, уваги та виконавчої функції були нижчими порівняно з безсимптомними пацієнтами. Пацієнти з головним болем і клінічною гіпоксією мали нижчий показник загального когнітивного індексу (р=0,002; р=0,010). Показник Т <30 спостерігався в доменах пам’яті, уваги та семантичної швидкості (2 [5,7%]), робочої пам’яті та розумової гнучкості (3 [8,6%]), у фонетичній швидкості (4 [11,4%]). Вищі показники тривоги та депресії (р=0,047; р=0,008) були виявлені в пацієнтів із когнітивними скаргами. Висновки. У нашій когорті хворих на COVID-19 нерідко зустрічалися неврологічні прояви, включно з когнітивними порушеннями. Неврологічні симптоми під час захворювання, діарея та киснева терапія були факторами ризику нейрокогнітивних порушень. Когнітивні скарги були пов’язані з тривогою та депресією....

26.11.2020 Інфекційні захворювання Неврологія Неврологічні ускладнення COVID‑19 і противірусний імунітет: яка роль вітамінів групи В?

Останнім часом з’являється все більше повідомлень, що інфекція SARS-CoV‑2 пов’язана з тяжкими неврологічними та психіатричними розладами, як-от метаболічна енцефалопатія, епілептичні напади, ішемічно-гіпоксичні пошкодження, когнітивні порушення тощо [1-8]. Ті чи інші неврологічні симптоми виникають у кожного другого хворого, поява цих симптомів асоціюється зі значною захворюваністю та смертністю, а віддалені наслідки наразі невідомі [9, 10]. Для попередження цих ускладнень було запропоновано використовувати вітаміни групи В із нейротропними властивостями (В1, В6, В12); ці вітаміни також відіграють важливу роль у противірусному імунітеті [11]....

22.11.2020 Неврологія Застосування фармакотерапії та пов’язаний із нею ризик падінь в осіб похилого віку

Падіння серед літніх осіб є основною причиною госпіталізацій через травми та пов’язаної з ними смертності. Використання медикаментів напряму корелює з підвищенням ризику падінь. A. Bor et al. провели ретроспективне когортне дослід­жен­ня, метою якого було вивчення можливих предикторів падінь серед геріатричних пацієнтів протягом п’яти років, а також оцінка застосування ліків мешканцями будинків престарілих. Отримані результати опубліковані у виданні International Journal of Clinical Pharmacy (2017; 39: 408‑415)....

22.11.2020 Неврологія Сила природних компонентів для потрійного захисту від цереброваскулярної патології

Характерні ознаки бурхливого сьогодення – ​загальне постарішання населення та «помолодшання» серцево-судинних і цереброваскулярних захворювань, передусім ішемічної хвороби серця та інсульту. За даними ВООЗ, саме вони є найчастішими причинами смертей у всьому світі. Ще одним важким тягарем для людства є зростання частоти когнітивних порушень, зумовлених деменцією. Чи можливо дожити до поважного віку, зберігаючи ясність розуму? Задача не з простих, і однією з найважливіших умов для її вирішення є постійна турбота про здоров’я, зокрема підтримання нормального функціонування системи кровообігу, що є запорукою благополуччя всього організму. ...