2-й Міжнародний флебологічний мітинг: контраверсії у флебології

Продовження. Початок на стор. 12

Стаття у форматі PDF

27 та 28 серпня в Києві відбулася гучна подія в галузі української флебології – ​2-й Міжнародний флебологічний мітинг за підтримки компанії «Серв’є». У заході взяли участь провідні українські флебологи та вчені з Італії, Греції, Латвії, які охоче ділилися своїм досвідом лікування пацієнтів із хронічним захворюванням вен.

Ключові слова: венозна недостатність, гіпоксія ендотелію, хронічне запалення судинної стінки, веноактивні препарати, ендоваскулярні втручання.

Під час першої секції «Суперечливі питання ­лікування ХЗВ із застосуванням веноактивних препаратів» була розглянута ефективність застосування веноактивних препаратів у пацієнтів із хронічними захворюваннями вен (ХЗВ) на різних стадіях та в комплексі з оперативним лікуванням.

Першу доповідь, присвячену стратегії лікування пацієнтів із ХЗВ класу C0s-C1s за класифікацією СЕАР, представила професор ендоваскулярної хірургії в DUTEV, PMCurie, Університет Сорбонна, медичний директор венозної клініки «Флебоксан», Модена, директор програми Національного довідкового навчального центру з флебології, UEMS, президент Товариства вен, голова Комітету з досліджень, освіти та публікацій Європейського венозного форуму Marzia Lugli (Італія).

Експерт зауважила, що біль, відчуття тяжкості, набряк нижніх кінцівок та інші симптоми не є специфічними чи патогномонічними для ХЗВ, і це робить діагностику пацієнтів зі стадією C0s непростим завданням. Адже такі симптоми можуть виникати внаслідок інших захворювань або мати поєднану етіологію, особливо в літніх людей.

Першим кроком у виявленні розладів, які не пов’язані з ХЗВ, є детальний збір анамнезу, клінічне обстеження та відповідні інструментальні дослідження, які можуть виявити неврологічні, ревмато­логічні захворювання тощо.

Водночас діагностика пацієнтів зі стадією C1s є набагато простішою, ніж із C0s: ознаки ХЗВ у вигляді телеангіектазій, сітчастих вен вже чітко видно. Більшість пацієнтів із С1 мають лише описані ознаки без будь-яких інших аномалій вен. В інших випадках дрібні вени є сигналом більш значних змін, таких як підшкірний рефлюкс, клубова обструкція тощо. Своєчасне лікування цих пацієнтів є дуже важливим і залежить від виявленої венозної аномалії та тяжкості симптомів.

Що робити, якщо наявні симптоми ХЗВ, але жодні інструментальні методи не можуть підтвердити чи спростувати наявність початкової стадії дисфункції венозних мікроклапанів?

Для виявлення порушення роботи мікроклапанів вен 2-го порядку використовується високочастотний плоский зонд, який закріплюється над шкірою у проекції сітчастої вени або телеангіектазії. Під час виконання фізичних вправ нижніми кінцівками та контракції м’язів оцінюється потік крові й виявляються можливі ознаки рефлюксу (ретроградного потоку крові) у венулах 2-го порядку з недостатністю клапанного апарату. Дане дослідження дає змогу виділити пацієнтів, які не мають видимих ознак венозної недостатності, але у яких наявна початкова недостатність венозних мікроклапанів.

Можливість оцінити зміни на рівні мікроклапанів дозволили професору з колегами провести власне дослідження ефективності мікронізованої очищеної флавоноїдної фракції (МОФФ) (в Україні зареєстровано як Детралекс^® 1000 мг). До дослідження було залучено 36 пацієнтів із ХЗВ класів СОs (n=18) та С1s (n=18) за СЕАР із симптомами венозного походження. Усі пацієнти отримували МОФФ у дозі 1000 мг на добу протягом 6 міс. Кінцеві точки були встановлені у термінах 3 та 6 міс і включали в себе оцінку симптомів ХЗВ за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ), а також вираженість рефлюксу при дослідженні за допомогою двостороннього сканування.

Результати дослідження достовірно показали зниження симптомів венозного походження, таких як біль, важкість у ногах і судоми, та зменшення проя­вів рефлюксу на рівні мікровенул на фоні лікування МОФФ у дозі 1000 мг на добу терміном 6 міс. Спікер зазначила, що це перший випадок, коли раннє лікування веноактивним препаратом (МОФФ) асоцію­валося зі значним гемодинамічним ефектом на рівні мікроклапанів.

Більш докладно про «точки дотику» консервативного та хірургічного лікування ХЗВ розповів професор судинної хірургії медичного факультету Школи медичних наук Університету Фессалії, заві­дувач кафедри судинної хірургії Університетської лікарні Athanasion D. Giannoukas ­(Греція).

На сьогодні для лікування пацієнтів із ХЗВ застосовують комплексний підхід, який перед­бачає використання як хірургічних, так і медикаментозних методик, що дозволяє вплинути на всі ланки патогенезу захворювання.

Золотим стандартом хірургічного лікування ХЗВ, що було визнано Європейським та Американським товариствами судинних хірургів, є ендовенозна лазерна абляція (ЕВЛА) та радіочастотна абляція вен (РЧА). Обидва втручання схожі за технікою проведення та клінічною ефективністю.

Також важливою складовою лікування пацієнтів із ХЗВ є застосування веноактивних препаратів, зокрема добре вивченої МОФФ.

МОФФ відрізняють такі властивості:

• зменшення взаємодії лейкоцитів та ендотелію, адгезії лейкоцитів у посткапілярних венулах;
• венотонічна та ангіопротекторна дія;
• покращення мікроциркуляції;
• зниження проникності капілярів та підвищення їх резистентності;
• поліпшення лімфатичного дренажу.

Ефективність MОФФ у зменшенні симптомів ХЗВ була доведена в багатьох клінічних дослідженнях у якості як консервативного лікування, так і комплексного ведення пацієнтів після оперативного лікування. Було показано, що МОФФ зменшує післяопераційний біль та утворення гематом у пацієнтів, яким виконують стрипінг великої підшкірної вени. До того ж МОФФ сприяє зменшенню кількості ускладнень після склеротерапії.

Доповідач навів результати власного дослідження. У ньому взяли участь 120 пацієнтів із рефлюксом по великій підшкірній вені, яким проводили ЕВЛА та РЧА з флебектомією під час проведення сеансу. Паці­єнти основної групи (n=60) отримували МОФФ у добовій дозі 1000 мг за 7 днів до та 30 днів після операції, на відміну від учасників контрольної групи, які не отримували жодних веноактивних препаратів. Пацієнти основної групи MОФФ (1000 мг за 7 днів до та 30 днів після операції) повідомили про значно нижчі рівні болю за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ), ніж у пацієнтів із контрольної групи на 7-му (-3,6±1,2 проти 2,7±1,9, p <.0001) та на 30-ту добу після операції (-4,9±0,1 проти -4,2±1,9 p <.0001), а також показники якості життя з точки зору оцінки болю за опитувальником CIVIQ на 7-му (3,7±1,3 проти 3,5±1,8, р=.008) та 30-ту післяопераційну добу (5,3±1,1 проти 4,4±1, р=0,017).

Це дослідження вперше наочно продемонструвало, що перед- та післяопераційне застосування МОФФ сприяє зменшенню больового синд­рому та покращенню якості життя. Його результати доводять важливість застосування МОФФ не лише для консервативного лікування ХЗВ, а й у комплексі з оперативними методами. В Україні зареєстровано як лікарський засіб Детралекс^®.

У продовження теми викорис­тання веноактивних препаратів виступив завідувач кафедри загальної хірургії Івано-Франківського медичного університету МОЗ України, доктор медичних наук, професор Іван Михайлович Гудз.

За даними Vein Consult Program, пацієнти із симптомами ХЗВ стадії C0s складають 20%, стадії С1-С6 – 61,2%, і решта, пацієнти без жодних симптомів та ознак ХЗВ, – 18,8%. Однак статистика захворюваності у загальній популяції вивчена недостатньо, що обмежує здатність передбачити поширеність, прогноз та прогресування даної патологїї.

Единбурзьке дослідження вен є найбільш масштабним у галузі флебології. У цьому випробуванні брали участь дорослі віком від 18 до 64 років із початковими проявами ХЗВ. Його метою було вивчення прогресування варикозного розширення вен та хронічної венозної недостатності у загальній популяції. Усі пацієнти заповнювали опитувальник щодо способу життя, клінічних симптомів та факторів ризику ХЗВ, кожному учаснику дослідження проводилось дуплекс­не сканування для виявлення венозного рефлюксу у восьми сегментах кожної нижньої кінцівки. Середня тривалість спостереження становила 13,4 року. За цей час у 58% учасників відзначалося прогресування ХЗВ. У третини пацієнтів були відмічені значні відхилення у вигляді варикозно розширених вен, що збільшувало ризик утворення виразки.

До основних симптомів ХЗВ, які відмічають пацієнти на різних стадіях розвитку венозної недостат­ності, відносяться:

• біль;
• свербіж;
• важкість у ногах;
• нічні судоми;
• відчуття набряку;
• симптоми неспокійних ніг;
• парестезії;
• втомлюваність ніг;
• пульсація.

Ці симптоми можуть з’являтися й/або посилюва­тися за довготривалого перебування у положенні сидячи або стоячи, у спекотну пору року, у передменст­руальний період у жінок та під час прийому гарячої ванни. Однак лише кожен 7-й пацієнт із зазначеними скаргами звертається до лікаря.

Виникненню вищеописаних симптомів та функціо­нальних порушень сприяють наступні патофізіологічні фактори:

• гіпотонічна флебопатія;
• дилатація вен литкових м’язів при збільшеному об’ємі крові;
• зниження здатності м’язово-венозної помпи спорожнювати резервуари крові;
• зниження веноартеріальної відповіді та рефлюкс у малі венули;
• активація процесів взаємодії лейкоцитів із венозним ендотелієм – ​виділення продуктів запалення.

В останніх рекомендаціях щодо менеджменту ХЗВ нижніх кінцівок зазначено, що на всіх стадіях хвороби слід застосовувати веноактивні препарати. Це дозволяє вплинути на всі ланки патогенезу ХЗВ й уповільнити прогресування патологічних змін у венозній стінці (Gloviski P., 2019).

Сьогодні найбільшу доказову базу серед вено­активних препаратів має МОФФ (Детралекс^® 1000 мг). Серед усіх веноактивних препаратів ­Детралекс^® зменшує більшу кількість (9) симптомів та ознак ХЗВ, трофічних порушень і поліпшує якість життя пацієнтів (Nicolaides A., 2020). Оскільки Детралекс^®  впливає майже на всі ланки патогенезу ХЗВ – тонус вен, проникність капілярів, запалення і т.д., він ефективний на будь-якій стадії захворювання. Користь від застосування МОФФ проявляється як на стадії С0а, коли відсутні об’єктивні ознаки захворювання, а зміни можна ідентифікувати лише на мікросудинному рівні, так і на етапі утворення виразок (С6). Метааналіз п’яти рандомізованих клінічних досліджень (РКД) за участю 616 пацієнтів продемонстрував, що через 6 міс безперервного прийому Детралексу в комбінації з компресійною терапією загоєння венозних виразок відбувалося значно швидше порівняно з групами контролю (Nicolaides A., 2020). Патогенетично обґрунтованим є застосування ­Детралексу й у пацієнтів із посттромбофлебітичним синдромом (ПТФС). Оскільки ПТФС маніфестує як ХЗВ після тромбозу глибоких вен, то попередні систематичні огляди, РКД та обсерваційні дослідження щодо застосування MОФФ при ХЗВ доводять доцільність використання і при ПТФС.

Украй важливим моментом щодо правильного застосування Детралексу є дотримання правильного режиму дозування. Доза препарату має складати 1000 мг на добу. Детралекс^® 1000 мг разово продемонстрував однакову ефективність із прийомом препарату в дозі 500 мг двічі на добу у значу­щому покращенні більшої кількості симптомів ХЗВ та якості життя. Профіль безпеки препарату в дозі 1000 мг був ідентичний прийому 500 мг двічі на добу. Таке дозування дозволяє лікарям досягти кращого комплаєнсу й покращити вихідні точки при лікуванні. Для досягнення бажаного клінічного ефекту Детралекс^® слід призначати курсом до 6 міс. Профіль безпеки Детралексу дозволяє його прийом протягом тривалого терміну, що підтверджено численними РКД.

Звичайно, крім консервативних методів ведення ХЗВ для лікування більш тяжких стадій широко застосовуються ендоваскулярні технології та відкрита хірургія. Кожна з хірургічних методик має переваги й недоліки, однак, обираючи метод лікування, слід враховувати особливості перебігу захворювання в кожного окремого пацієнта.

Друга секція заходу «Сучасний менеджмент ХЗВ. Чому я віддаю перевагу…?» була присвячена основним методикам лікування ХЗВ. Спеціалісти поділилися досвідом використання різних методів терапії й висвітлили основні переваги кожного з них.

Президент Латвійської асоціації лікування ран, провідний спеціаліст Балтійської венозної клініки (Латвія) Інтс Удріс представив доповідь «Venaseal glue system. Міжнародний досвід», у якій висвітлив ефективність використання біологічного клею на основі ціаноакрилату для лікування варикозної хвороби вен нижніх кінцівок.

Спікер представив дані п’ятирічного рандомізованого розширеного клінічного випробування (VeClose), яке порівнювало ефективність ціаноакрилату та РЧА в лікуванні уражених варикозною хворобою великих підшкірних вен. Результати дослідження продемонструвати відсутність випадків реканалізації у групах від 36 до 60 міс спостереження. Коефіцієнт оклюзії судин через 5 років складав у групі використання ціаноакрилату 91,4%, а у групі РЧА – ​85,2%, що вказує на більшу ефективність першого при лікуванні варикозної хвороби вен нижніх кінцівок (Morrison N. et al., 2020).

Незважаючи на відносну безпечність методу, можливе виникнення таких побічних ефектів, як кровотеча, інфікування, розрив та перфорація судин, емболізація, гематоми, алергічні реакції та тромбоз глибоких вен. Для профілактики ускладнень у власній практиці доповідач призначає наступну схему:

• профілактична доза антикоагулянтів протягом 1 тиж;
• нестероїдні протизапальні препарати протягом 1 тиж;
• МОФФ (Детралекс^® 1000 мг) протягом 2 міс.

Використання ціаноакрилату для лікування варикозу вен нижніх кінцівок – ​це ефективний, безболісний і безпечний метод, за допомогою якого можна одночасно емболізувати кілька вен. При цьому довгострокова ефективність лікування не відрізняється від застосування термічних методів.

Головний лікар медичного центру флебології та естетичної медицини «Phlebos» (м. Київ), кандидат ­медичних наук Сергій Петрович ­Щукін представив доповідь ­«Сучасний ­менеджмент ХЗВ. Чому я віддаю перевагу CLaCS?» та зазначив що лікування телеангіектазій та ретикулярних вен включає склеротерапію, лазерну терапію, лікування інтенсивним імпульсним світлом, мікро­флебектомію та термокоагуляцію. Ці методи можна використовувати в комбінації, щоб максимізувати ефекти та уникнути побічних реакцій окремих із них. Так, найбільш поширений спосіб лікування телеангіектазій – ​склеротерапія – може супроводжуватися доволі високою частотою розвитку гіперпігментації та метінгу (вторинних телеангіектазій), що і підштовхнуло до пошуку нових методів терапії.

При лікуванні телеангіектазій та ретикулярних вен для отримання максимального ефекту можна використовувати комбінацію черезшкірної лазерної коагуляції та склеротерапії. При цьому слід відзначити широкі можливості різних варіацій як енергетичних параметрів лазерного впливу, так і склерозантів (їхніх форм, об’ємів та концентрацій). У зв’язку з цим на окрему увагу заслуговує методика CLaCS (кріолазер + кріосклеротерапія). Застосування CLaCS дозволяє досягнути кращої ефективності при використанні невеликих параметрів лазерного імпульсу (34 проходи без накладання імпульсів), невеликого об’єму та концентрації склерозанту. Усі етапи CLaCS проходять при безперервному повітряному охолодженні шкіри за допомогою кріокулерів. Це робить процедуру менш болісною й викликає додатковий спазм судин, що дозволяє зменшити об’єм склерозанта. Результат досягається завдяки послідовному виконанню цих маніпуляцій, що дає змогу усувати небажані судини без стійких змін: пігментацій і рубців. Хороший естетичний ефект досягається виконанням регулярних планових 2-3 сесій, з оцінкою його через 6 міс.

У рамках конференції асистент кафедри ендоскопічної та серцевосудинної хірургії Вінницького націо­нального медичного університету ім. М.І. Пирогова, кандидат медичних наук Сергій Сергійович Юрець у доповіді «Чому я віддаю перевагу ЕВЛА?» висвітлив переваги використання цього методу при ХЗВ. Так, згідно з рекомендаціями Європейського товариства судинних хірургів (ESVS) та Американського венозного форуму (AVF), ЕВЛА з довжиною хвилі 1940 нм визнано методом вибору в лікуванні венозної недостатності у системі великої та малої підшкірних вен (рівень доказовості 1А) (Gianesini S. et al., 2019).

Особливостями сучасного лазера із довжиною хвилі 1940 нм є:

• нижча потужність – ​5 Вт замість 10 Вт;
• використання низької LEED (лінійна ендовенозна щільність енергії) для досягнення повного і довго­тривалого закриття вени ~50 Дж/см;
• можливість повсякденного використання slim-світловодів для закриття вен великого діаметра й відсутність потреби в інтродюсері;
• низький ризик карбонізації світловода;
• можливість коагуляції екстрафасціальних ділянок вен;
• зменшення ризику ушкодження прилеглих тканин (парестезії, тяжі, опіки).

Спираючись на дані дослідження, спікер повідомив, що ЕВЛА з довжиною хвилі 1940 нм має зіставні із РЧА рівень оклюзії та частоту ускладнень (Park I. et al., 2020). При порівнянні ЕВЛА, РЧА та клейової облітерації ціаноакрилатом рандомізоване проспективне дослідження показало, що рівень оклюзії виявився однаковим за всіх трьох методів (Eroglu I. et al., 2018).

Однак доповідач рекомендував обирати ЕВЛА для лікування ХЗВ, оскільки довжина хвилі 1940 нм дозволяє виконувати абляцію екстрафасціальних ділянок та лазерну кросектомію. Радіальний slim-світловод більш тонкий, м’який, гнучкий і значно маневреніший, ніж радіочастотний катетер. Крім того, ЕВЛА є оптимальним методом за співвідношенням «ціна – ​якість» й ефективна в будь-якій клінічній ситуації, оскільки дозволяє закрити всі магістральні, перфорантні судини та протоки.

Тему лікування ХЗВ продовжив асистент кафедри хірургії № 2 Дніпровського державного медичного університету Олександр Володимирович Соколов доповіддю на тему «Сучасний менеджмент ХЗВ. Чому я віддаю перевагу радіо­частотній абляції (РЧА)?».

Спікер зазначив, що РЧА – ​це один із перших ендовенозних методів, який має найвищий рівень доказовості відповідно до сучасних гайдлайнів (ESVS, 2015). Прий­маючи рішення про застосування певної методики у конкретного пацієнта, необхідно зважувати на переваги того чи іншого методу з позицій пацієнта та хірурга.

РЧА для пацієнта має наступні переваги: доведена ефективність та безпека, знижений післяопераційний больовий синдром, швидке повернення до звичайної активності, хороший косметичний ефект, відсутність спинальної анестезії. РЧА є кращим методом ендовенозного втручання на венах великого діаметра (>20 мм), який також застосовується за необхідності втручань на епіфасціальних венах (на низьких енергіях, на одному циклі) і без утворення тяжів, а також прийнятний у пацієнтів із коморбідністю. Крім того, доповідач зазначив, що включення до комплексної терапії препарату Детралекс^® зменшує прояви симптомів ХЗВ після проведених ендовенозних втручань.

У спільній доповіді «Сучасний менеджмент ХЗВ. Чому я обираю ендовенозне електрозварювання?» асистент кафедри хірургії та судинної хірургії Національного університету охорони здоров’я України ім. П.Л. Шупика, кандидат медичних наук Владислав Сергійович ­Горбовець і доцент кафедри хірургії № 4 Одеського національного ­медичного університету, кандидат ­медичних наук ­Михайло Володимирович Чехлов зазначили, що найбільш оптимальним методом лікування варикозного розширення вен вели­ких діаметрів є ­ендо­венозне електрозварювання (ЕВЕЗ). Метод базується на технології електрозварювання живих тканин та передбачає абляцію неспроможних венозних магістралей під впливом високочастотного модульованого електричного струму.

Доповідачі представили результати клінічного дослідження, що мало на меті проаналізувати результати клінічного застосування ЕВЕЗ. Так, зварювання в кожній із різних ділянок вен тривало протягом 12 с із нагріванням до 55-80 °C, що призводило до денатурації венозної стінки без ушкодження паравазальної жирової тканини. Відсутність післяопераційного болю було виявлено у 67 (57,7%) випадках, помірний біль – ​у 49 (42,3%). Після 6-місячного періоду фіброз вен-мішеней був підтверджений у 116 (100%) випадках. Ускладнень не виявлено (Chernukha L.M. et al., 2019).

Отримані результати дозволяють позитивно оцінити можливості широкого застосування методу ЕВЕЗ у лікуванні пацієнтів із ХЗВ. Високий рівень ефективності та безпеки ЕВЕЗ дає змогу розширити можливості застосування термальної абляції, особ­ливо у пацієнтів із тяжкими формами ХЗВ, із великими діаметрами вен та ураженням епіфасціальних сегментів.

Завідувач відділення хірургії судин Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечникова Олег Олександрович Сергєєв у рамках доповіді «Сучасний менеджмент ХЗВ. Чому я віддаю перевагу відкритій хірургії?» представив можливі випадки застосування відкритої хірургії в лікуванні ХЗВ.

Показаннями до відкритих хірургічних втручань є:

• варикозна хвороба вен нижніх кінцівок;
• гострий венозний тромбоз;
• ПТФС;
• венозні ангіодисплазії;
• травми вен;
• ураження вен при онкозахворюваннях.

Доповідач навів дані порівняння довгострокової клінічної ефективності ЕВЛА та відкритої хірургії в лікуванні некомпетентності великої підшкірної вени. Повідомляється, що кількість рецидивів захворювання через 5 років після ЕВЛА становила 28%, натомість як після кросектомії зі стрипінгом – ​5% (Rass K. et al., 2015). Крім того, в останніх клінічних настановах відкритій хірургії надано ступінь доказовості 2А, а сучасній відкритій хірургії (мodern open surgery) – ​1А (Nicolaides А. et al., 2020). Однак варто розуміти, що рецидиви й ускладнення після сучасної відкритої хірургії та ендовазальних процедур залежать від коректності їх виконання.

Доцент кафедри хірургії Навчально-­наукового інституту післядип­ломної освіти ДВНЗ «Івано-­Франківський національний медичний університет», кандидат медичних наук Олексій Іванович Гудз представив доповідь «Можливості ендоваскулярної хірургії при лікуванні ХЗВ та посттромботичного синдрому», у якій детально розглянув особливості ведення пацієнтів із ХЗВ та ПТФС. 

Спираючись на дослідження F. Thomas та спів­авт. (2014), доповідач наголосив на користі проведення венозної ангioпластики та стентування на додачу до стандартної компресійної терапії для покращення загоєння виразки та запобігання рецидивам у пацієнтів із хронічною повною оклюзією або великим стенозом нижньої порожнистої вени, клубової вени, з рефлюксом у глибоких венах або без такого, що асоційований зі змінами шкіри та ризиком утворення венозної виразки (С4b), загоєної виразки (С5) чи активної (С6) (ступінь 1, pівень доказовості С).

Проте, незважаючи на використання відповідних методів лікування, приблизно у 40% пацієнтів розвивається ПТФС. У багатоцентровому РКД ATTRACT Trial (2018) брали участь 692 пацієнти зі симптоматичним клубово-стегновим та стегновопідколінним тромбозом глибоких вен. Досліджувані були рандомізовані у дві групи: тромболізис та антикоагуляція проти антикоагуляції. Результати показали 2-річний показник ПТФС 47% та 48% відповідно, ризики кровотечі – ​1,7% проти 0,3%. Показники якості життя були кращими у першій групі, однак статистично не достовірними.

Крім ендоваскулярних методів лікування доповідач рекомендував призначати веноактивні препарати з доведоною ефективністю, а саме МОФФ (­Детралекс^® 1000). Метааналіз 2012 року 10 рандомізованих досліджень, проведених до 2009 року, включав 1010 пацієнтів, пролікованих МОФФ. Результати цього метааналізу свідчать про значне зменшення набряків гомілки саме у пацієнтів, які приймали МОФФ, порівняно із застосуванням інших веноактивних препаратів (Allaert F.A. et al., 2012).

Висновки

• ХЗВ – ​це поширене захворювання, що вражає венозну систему нижніх кінцівок і через свою високу розповсюдженість та негативний вплив на якість життя пацієнтів створює серйозну соціально-економічну проблему.
• Основними симптомами ХЗВ, що мають здатність до постійного прогресування, є біль, свербіж, важкість у ногах, нічні судоми, відчуття набряку, симптоми неспокійних ніг, парестезії та ін.
• МОФФ має найбільш ґрунтовну доказову базу серед веноактивних препаратів, що призначаються на всіх стадіях ХЗВ.
• В Україні МОФФ зареєстровано як лікарський препарат Детралекс^® дозуванням 1000 мг в 1 таблетці. Препарат показаний для симптоматичного лікування важкості в ногах, болю, нічних судом, набряків венозного походження, трофічних порушень, включаючи варикозні виразки.
• Ефективність Детралексу у пацієнтів із ХЗВ, яким проводили хірургічні втручання, вивчена у ряді досліджень, де препарат призначали до та після операції. Авторами досліджень відзначено достовірне зменшення післяопера­ційних симптомів (біль, важкість у ногах), зменшення розміру після­операційних гематом порівняно з контрольною групою.
• Важливим складовою правильного лікування препаратом Детралекс^® є дотримання його оптимального дозування, що складає 1000 мг на добу. За даними РКД, оптимальна тривалість прийому ­Детралексу може становити до 6 міс залежно від клінічної ситуації.

Підготували Іванна Садівська, Вероніка Яремчук

DTX-C1-2(2021-2022)-25

Тематичний номер «Хірургія, Ортопедія, Травматологія, Інтенсивна терапія» № 4 (47), 2021 р.