27 березня, 2015
Особливості замісної терапії тиреоїдними гормонами у пацієнтів похилого віку
Клінічний і субклінічний гіпотиреоз – один з найбільш розповсюджених станів у практиці лікаря-ендокринолога після цукрового діабету 2 типу. За різними даними, частота клінічного гіпотиреозу серед населення сягає 2%. Разом з тим субклінічний (латентний) гіпотиреоз більш розповсюджений, його діагностують у 5-10 разів частіше за клінічний – у 7-10% жінок і 2-3% чоловіків. Кожен рік до 5% випадків латентного (субклінічного) гіпотиреозу переходить у клінічний.
Згідно з результатами дослідження частота вперше діагностованого клінічного гіпотиреозу серед жінок становила 4,1 на 1000 населення на рік, а серед чоловіків – 0,6 на 1000 на рік. Якщо провести епідеміологічний аналіз розповсюдженості гіпотиреозу серед хворих похилого віку, то у віковій групі населення понад 60 років гіпотиреоз виявляють у 6-12%. Незважаючи на досить тривалу історію – ще 1873 року W.W. Gull уперше зробив клінічний опис мікседеми, а через сто років (1973) D. Everd створив сучасну концепцію гіпотиреозу, однією з найбільш складних груп пацієнтів з гіпотиреозом залишаються хворі геріатричної практики. Перш за все це пов’язано з великою кількістю і важкістю супутньої патології, необхідністю медикаментозної корекції цих станів, а також загальним психосоматичним статусом хворого.