27 березня, 2015
Затяжний перебіг пневмоній: патогенетичні аспекти розвитку, клініко-діагностичні особливості перебігу та лікування
Протягом останніх десятиліть медична громадськість світу та нашої країни дійшла висновку, що під поняттям «затяжна пневмонія» (пневмонія, що повільно розсмоктується) слід розуміти пневмонію, за якої неможливо досягти рентгенологічних ознак повного розсмоктування вогнищево-інфільтративних змін у легенях до кінця четвертого тижня від початку захворювання інколи й на тлі покращення клінічної картини [1].
Уперше у медичну термінологію діагноз «пневмонія, що повільно розсмоктується» (затяжна пневмонія) у 1943 р. увів J.B. Amberson
За даними провідних українських та зарубіжних учених (T.J. Marrie, 1993; О.Я. Дзюблик, 2003; Ю.І. Фещенко та співавт., 2003, 2005), негоспітальна пневмонія набуває затяжного характеру в 15-20% випадків, при цьому в разі нозокоміальної пневмонії кількість таких випадків становить 30-60% [2-3]. Смертність за затяжного перебігу збільшується у 3 рази у випадку негоспітальної пневмонії і у 5 разів – при нозокоміальній [4]. Лікарям-інтерністам слід особливо акцентувати увагу на твердженні Ю.І. Фещенка (2001) та Т.О. Перцевої (2003, 2007) про те, що затяжний перебіг пневмонії погіршує прогноз захворювання та значно збільшує витрати на лікування [5-6].