Увійти
Consilium. «Проблеми психічного здоров’я у військовий час»
Consilium. «Проблеми психічного здоров’я у військовий час»
Consilium. «Проблеми соматичного здоров’я у військовий час»
Consilium. «Проблеми соматичного здоров’я у військовий час»
Health-ua.com тепер в Telegram
Health-ua.com тепер в Telegram
Головна Нейробіологічна основа когнітивних розладів: фактори ризику та захисту
Читати пізніше

10 червня, 2016

Нейробіологічна основа когнітивних розладів: фактори ризику та захисту

Автори:
С.М. Стаднік
Нейробіологічна основа когнітивних розладів: фактори ризику та захисту
С.М. Стаднік С.М. Стаднік
Когнітивні функції людини зумовлюють її поведінку протягом життя та являють собою нероздільну єдність взаємодіючих психічних функцій: пам’яті, уваги, механізмів емоційно-вольового контролю діяльності, здатність людини до планування своєї поведінки і передбачення її результатів, збереження роботи сенсорних систем організму, що дозволяють гнучко орієнтуватися у просторі. На жаль, багато з цих функцій з віком слабшають. Найчастіше ступінь цих порушень виходить за межі «вікової норми». Різний ступінь порушень когнітивного функціонування прийнято позначати в континуумі між легким когнітивним розладом (ЛКР) і деменцією [1, 4]. У літніх людей неможливо провести жорстку межу між дегенеративними і судинними процесами в головному мозку, що призводять до формування дефіциту когнітивних функцій. Незважаючи на те що «чисті» форми хвороби Альцгеймера – ХА – (з провідною роллю процесів, що призводять до дегенерації мозкової тканини) і судинної деменції (першочергова роль судинних катастроф) існують і можуть бути діагностовані, спроба обмежитися лише цими двома крайнощами у класифікації деменції призведе до спрощення поглядів на цю патологію у більшості літніх людей [3, 14]. Низка наведених нижче фактів підкреслює «взаємопроникнення» дегенеративних і судинних патофізіологічних механізмів розвитку когнітивних розладів у другій половині життя, встановлених на моделі ХА і судинної деменції. Так, при ХА має місце: – невизначеність клінічної значущості β-амілоїдних бляшок і нейрофібрилярних клубків – класичних патологічних ознак ХА; – наявність цих морфологічних ознак у когнітивно збережених літніх людей; – присутність характерних судинних змін на аутопсії мозку у більшості хворих на ХА та при нейровізуалізаційних дослідженнях; наприклад, перивентрикулярні ушкодження білої речовини, подібні до таких при хворобі Бінсвангера (гіпертензійній енцефалопатії), відмічаються майже у 60% хворих на ХА. Великі зони інфарктів, мікроінфарктів, лакуни, інфаркти білої речовини можуть бути виявлені приблизно у 1/3 і більше хворих на ХА. В свою чергу, судинний фактор: – відіграє важливу роль у розвитку або маніфестації ХА; – може безпосередньо впливати на розвиток нейропатології, характерної для ХА, або призводити до атеросклерозу, порушень мозкової перфузії, метаболізму, а також дисфункції нейронів; судинний фактор відповідальний за цереброваскулярну патологію, обумовлену дрібними і великими судинами та інфарктами; результат поєднання різних типів пошкоджень, інсультів, навіть з мінімальними або зовсім відсутніми клінічними проявами («німі» інфаркти), призводить до прогресування когнітивного зниження у осіб, що страждають на ХА, і прояву синдрому деменції; показано, зокрема, що наявність лакун у головному мозку підвищує ризик клінічних проявів деменції при ХА більш ніж у 20 разів, тобто цереброваскулярні захворювання сприяють «прояву» ХА, особливо у старечому віці; – відповідно до сучасних критеріїв диференційної діагностики судинної деменції (NINDS-AIREN) відсутні чіткі граничні нейровізуалізаційні характеристики, що свідчили б про розміри і розподіл кортикальних інфарктів між пацієнтами з і без деменції [15, 18, 19]. Таким чином, на сучасному рівні уявлень можна говорити про низку спільних біологічних механізмів, відповідальних за формування когнітивного дефіциту в осіб похилого віку та структурні пошкодження мозку при розвитку деменцій судинного ґенезу або при ХА. Серед них доведено роль: – дефіциту нейромедіаторів; – токсичних ефектів глутамату; – патологічної активації клітин мікроглії та астроцитів, що призводить до запальних і проліферативних процесів, активації оксидантного стресу; – послаблення тканинних механізмів нейропротекції (зниження продукції фактора росту нервів (NGF), нейротропного фактора мозку тощо) [15, 19]. Обговорюючи питання протекторних факторів стосовно когнітивного зниження у другій половині життя, мова йде про втручання з актуалізації структурного і когнітивного резервів мозку, що могло б протистояти прогресуванню порушень когнітивних функцій у пізньому віці. Зокрема, під структурним резервом прийнято розуміти підвищення кількості нейронів головного мозку та їх синаптичної щільності. В свою чергу, когнітивний резерв являє собою «результуючу» величину від взаємодії вродженого рівня інтелекту і життєвого досвіду індивіда, що в підсумку реалізується в розвиток навичок, що сприяють кращій адаптації до мозкового пошкодження. Зазначені компоненти когнітивного резерву мозку поряд з судинною і стресовою гіпотезами формування когнітивного дефіциту (в рамках факторів життєвого стилю) при старінні мають прямий зв’язок з механізмами мозку, відповідальними за процеси нейропластичності [9, 17]. Серед факторів, пов’язаних з життєвими подіями, особливої уваги заслуговують наступні: порушення розвитку плода, низький рівень освіти, професійна зайнятість (у тому числі професійний статус батьків) і статус харчування. Зокрема, вагомість внеску цих факторів у розвиток когнітивних розладів підтверджується тим, що в епідеміологічному плані близько 70% деменцій відмічаються в країнах, що розвиваються, чому сприяє низька вага при народженні, низький рівень (або повна відсутність) освіти, погане соціально-економічне оточення [6]. В дослідженні Nun Study було показано, що при посмертному вивченні мозку літніх людей у віці старше 75 років меншу кількість патоморфологічного субстрату ХА (β-амілоїду) було виявлено у тих індивідів, в яких у віці 20 років була складніша граматична структура мови і велика щільність ідей. Зрiзовi і проспективні когортні дослідження надійно свідчать про те, що розумова і фізична активність у будь-якому віці (навіть у літньому) сприяє сповільненню когнітивного зниження і зменшенню ризику розвитку деменції [29, 33]. Метааналіз (29 тис. респондентів) констатує, що складні види розумової діяльності в середньому віці сприяють зниженню ризику деменції наполовину. «Протекторний внесок» фізичних вправ (3 і більше разів на тиждень) може становити близько 35% зниження ризику деменції. На сьогоднішній день прийнято вважати, що до «ідеальних» типів активності, що мають протекторні властивості стосовно когнітивного зниження, слід відносити різноманітну фізичну активність (поза професійними обов’язками), когнітивну діяльність, орієнтовану на вивчення нового, вирішення проблем, спогади, завдання на стратегічні навички, а також обов’язково спілкування з іншими людьми. Серед біологічних механізмів, що реалізують протекторний ефект комплексних видів активності стосовно когнітивного зниження і деменції, обговорюється, зокрема, обумовлена ними активація нейротрофінів (у тому числі інсуліноподібний фактор росту – IGF-1), що, в свою чергу, послаблює процеси гіперфосфорилювання, властивого, наприклад, ХА [12, 28]. Протекторний ефект алкоголю щодо розвитку когнітивних розладів другої половини життя стосується лише помірного споживання алкоголю і тільки особами, які не мають актуальних когнітивних проблем. Особи, які в середньому віці практично не вживають алкоголь (менше 1 дози в тиждень) або вживають його у великих кількостях (більше 4 доз на день), досягаючи похилого віку, мають подібні ризики розвитку когнітивних дисфункцій при інших рівних умовах порівняно з помірно питущими (1-3 дози в тиждень). Особи, що вживають алкоголь в помірних кількостях, мають мінімальні ризики розвитку деменції у проспективному спостереженні. Що стосується типу алкогольних напоїв, то вино має перевагу порівняно з пивом та міцним алкоголем [20, 23]. Значення жирних кислот, споживаних з їжею, в патогенезі розвитку когнітивних розладів другої половини життя опосередковане низкою механізмів: модулюючим впливом на прогресування атеросклерозу, тромбоутворенням і запаленням. Споживання морепродуктів, що містять велику кількість поліненасичених жирних кислот, може вважатися одним з надійних протекторних факторів. Зокрема, великі проспективні дослідження вказують на те, що споживання жирних сортів риби як мінімум 1 раз на тиждень сприяє зниженню ризику когнітивного дефіциту (та розвитку деменції при ХА) на 30%. [18]. Розвиваючи цю ідею, дотримання «середземноморської дієти» в плані протекторного ефекту носить дозозалежний характер. Зазначається, що її принципи сприяють як попередженню розвитку ЛКР, так і затримці прогресування когнітивного дефіциту від ЛКР до деменції [18]. Вдале використання природних антиоксидантів – поліфенолів – з профілактичною метою для зниження ризику розвитку деменції підтвердилося в тривалому катамнестичному спостереженні (1836 недементних суб’єктів, спостереження 7-9 років). Вживання 3 і більше разів на тиждень овочевих і фруктових соків сприяло розвитку очікуваного ефекту найбільш чітко, причому протекторна дія була особливо виразна в підгрупі малоактивних суб’єктів і носіїв апо-Е4 [24]. Антиоксидантний механізм протекторного ефекту флавоноїдів може лежати в основі пояснення протекторних властивостей чаю, шоколаду, а також вина. У популяційному дослідженні літніх людей в Норвегії (n=2031; 70-74 роки) було встановлено, що споживання цих продуктів і їх протекторний ефект має дозозалежний характер. Причому показано, що максимально «ефективним» виявилося споживання 10 г шоколаду на добу, 75-100 мл вина в день і практично лінійний характер залежності від чаю. Антиоксидантний ефект при споживанні кави може сприяти зниженню ризику когнітивної дисфункції поряд зі зниженням ризику розвитку цукрового діабету (ЦД). Показано, що споживання 3-5 чашок кави в середні роки життя сприяє зниженню ризику деменції в літньому віці на 65% [26]. Серед серцево-судинних факторів ризику особливої уваги заслуговує артеріальна гіпертензія (АГ), гіперхолестеринемія і гіпергомоцистеїнемія, ожиріння, ЦД. В цілому можна зробити висновок, що з підвищенням кількості факторів ризику серцево-судинних захворювань (АГ, ЦД, активне паління тощо) збільшується ризик розвитку ХА [2, 27]. Практично всі з ідентифікованих факторів ризику судинного ґенезу є модифікованими, тобто підлягають корекції при своєчасному виявленні. Причому питання профілактики деменцій падає насамперед на плечі лікарів-інтерністів (терапевтів), які відслідковують за відхиленням соматичного статусу хворих в середні роки їх життя. Дослідження свідчать, що в плані захисту когнітивного потенціалу у другій половині життя критичним фактором є стабільність артеріального тиску (АТ) в середньому віці, тобто задовго до похилого віку. У той же час у хворих з гіпертонічною хворобою в період перед розвитком деменції в літньому віці АТ має тенденцію знижуватися. Своєчасне виявлення і лікування АГ в середні роки життя зменшує ризик розвитку деменції в цілому (у тому числі при ХА) на 60%, причому зниження ризику відбувається поступово з кожним наступним роком лікування АГ [11]. До підвищення ризику розвитку деменції свій патогенетичний внесок робить як гіпер-, так і гіпотензія. Низький систолічний АТ пов’язаний з когнітивним пошкодженням у старечому віці (≥80 років) [8]. Безперечним підтвердженням виняткової ролі хронічних соматичних захворювань, пов’язаних з віком, у розвитку когнітивного зниження і деменції в літньому віці є феномен «німого» інфаркту мозку. Його випадкове виявлення відмічено у 17-60% осіб із захворюваннями коронарних артерій, у 32% спостережень фібриляції передсердь, у 20-86% хворих АГ, 13-82% пацієнтів з ЦД і в 25-85% хворих з нирковою недостатністю. Важливо підкреслити, що депресія, що маніфестується в літньому віці, також може бути зовнішнім «маркером» «німих» інфарктів мозку (а отже, і обумовлених ними когнітивних розладів). Розвиток депресії в пресенiльному віці, за даними низки досліджень, супроводжувався виявленням «німих» інфарктів мозку у 51,4% спостережень, а в старечому – у 93,7% випадків [10, 21]. Існує кілька причин обговорювати депресію як фактор ризику розвитку когнітивних розладів в літньому віці. По-перше, ідіопатична депресія може викликати когнітивний дефіцит у літніх людей, який може зберігатися до регресу афективної симптоматики. По-друге, спостереження надійно вказують на те, що літні особи, у яких немає деменції, але є серцево-судинні захворювання, підтверджені інфаркти білої речовини головного мозку, інсульти, мають більшу частоту депресивних розладів порівняно з тими, у яких немає ішемічних ушкоджень. По-третє, епідеміологічні дослідження вказують на те, що самі собою серцево-судинні захворювання збільшують ризик розвитку депресії у літніх осіб. І нарешті, у літніх осіб, які не страждають деменцією, але мають депресію, виявляються менші розміри гіпокампу порівняно з тими, у кого немає депресії. Таким чином, депресія у другій половині життя поряд з власне ізольованим діагнозом, повинна бути оцінена з позиції можливого нейропсихіатричного симптому в рамках когнітивного зниження. В той же час депресія в літньому віці, будучи взаємопов’язаною з підвищеним ризиком виникнення ЛКР, може бути у своєму розвитку незалежна від судинної причини [7]. Взаємовідношення рівня холестерину сироватки крові та ризику розвитку когнітивних розладів і деменції (у тому числі при ХА) не носить лінійного характеру. Вірогідно, фенотип апо-Е4, високий рівень холестерину і рівень АТ в середньому віці – незалежні фактори ризику [30]. Згідно з даними низки спостережень рівень холестерину і АТ у хворих з ХА був не вище, ніж у контрольній групі. З іншого боку, має місце поступове зниження рівня холестерину з віком [32]. Причому, велика швидкість зниження спостерігається у тих пацієнтів, у яких розвивається деменція. Зазначена закономірність була простежена протягом 15 років до постановки діагнозу деменції і дає підстави обговорювати її з позиції раннього індикатора доклінічного статусу. Використання статинів з профілактичною метою у відношенні когнітивного зниження на сьогоднішній день не отримало надійного підтвердження. Незважаючи на багатогранний біологічний ефект цієї групи препаратів (зниження холестерину, ліпопротеїнів низької щільності, антиоксидантний компонент дії, протизапальний ефект, позитивний вплив на ендотелій, дозозалежне зниження β-амілоїду в плазмі і спинномозковій рідині), рандомізовані контрольовані дослідження і дані метааналізів не підтверджують їх профілактичного значення стосовно когнітивного зниження [32]. Гіпергомоцистеїнемія є незалежним фактором ризику розвитку повторних інсультів, а також вогнищевих та дифузних змін білої речовини головного мозку. Крім того, в осіб з високим рівнем гомоцистеїну в сироватці крові більш значні церебральна атрофія і атрофія гіпокампу. Підвищення рівня гомоцистеїну в сироватці крові призводить до збільшення ризику розвитку як судинної деменції, так і ХА. На сьогоднішній день показано, що з підвищенням рівня гомоцистеїну в сироватці крові у клінічно здорових літніх осіб пов’язані більш низька оцінка за шкалою MMSE (скринінгова оцінка когнітивних функцій) і порушення когнітивних функцій, а також швидкість психомоторних реакцій, мнестичні розлади та зниження здатності до засвоєння нового матеріалу. В основі розвитку когнітивних розладів при гіпергомоцистеїнемії лежить декілька механізмів – церебральна мікроангіопатія, ендотеліальна дисфункція, оксидантний стрес, збільшення нейротоксичності β-амілоїду і апоптоз [30]. Гомоцистеїнова кислота, метаболіт гомоцистеїну, має ексайтотоксичні властивості, стимулюючи NMDA-рецептори. При цьому відбувається надлишкове надходження іонів кальцію в клітини і утворення великої кількості вільних радикалів. Ситуація ще більше ускладнюється, оскільки вплив гомоцистеїну на судини призводить до церебральної ішемії, гіпоксії і пошкодження нейронів. Зокрема, на тлі підвищення рівня гомоцистеїну в сироватці крові розвивається оксидантний стрес, що, в свою чергу, призводить до пошкодження стінок судин, проліферації судинних елементів і розвитку протромботичного стану. В процесі розвитку оксидантного стресу особливе значення надається посиленню перекисного окислення ліпопротеїнiв низької щільності. Підвищуються агрегаційні властивості тромбоцитів. Все це призводить до розвитку клінічно явних і асимптомних церебральних інфарктів. Важливо підкреслити, що для виникнення в осіб похилого віку когнітивних розладів, пов’язаних з гіпергомоцистеїнемією, необхідний досить тривалий період часу, що відкриває певні можливості для превентивної терапії. Причиною гіпергомоцистеїнемії в осіб похилого та старечого віку в більшості випадків є дефіцит вітаміну В12 і фолієвої кислоти, що пов’язано з порушенням реметилювання гомоцистеїну крові (за деякими даними, подібні зміни відмічаються майже у 30% літніх осіб). У більшості випадків для лікування гіпергомоцистеїнемії достатньо вживання з їжею підвищених доз вітаміну В12, фолієвої кислоти або бетаїну. Крім того, передбачається, що застосування цих вітамінів дозволяє запобігти розвитку ХА, проте вагомих доказів цьому поки немає. Піридоксин (вітамін В6) є кофактором ферментів, що беруть участь в реакціях транссульфурування; при цьому його використання з терапевтичною метою при високому рівні гомоцистеїну в сироватці крові (незважаючи на зниження ризику виникнення гострих порушень мозкового кровообігу) не завжди супроводжується нормалізацією рівня гомоцистеїну. Є експериментальні дані, які свідчать про те, що антиоксиданти – вітаміни С і Е – здатні запобігати порушенням пам’яті, зумовленим дією гомоцистеїну. Хоча зв’язок між збільшенням вмісту гомоцистеїну і порушенням когнітивного функціонування встановлено, вплив зниження його концентрації на когнітивне і загальне функціонування надійно не підтверджено [5, 31]. Гормональний статус організму, що забезпечує репродуктивний потенціал в середні роки життя, сприяє збереженню й когнітивного статусу. Естрогени, які є трофічними факторами для нейронів, можуть, ймовірно, сприяти поліпшенню когнітивного функціонування. Спостереження, що встановлюють зв’язок між життєвими подіями, асоційованими з гормональним статусом, і когнітивним функціонуванням у другій половині життя, припускають наявність взаємовпливів між статевими стероїдами і когнітивним функціонуванням [22]. Зокрема показано, що раннє настання менархе пов’язане з кращими показниками когнітивного функціонування в другій половині життя (зорова пам’ять і швидкість психомоторних реакцій), так само як і тривалість репродуктивного періоду жінки (тест швидкості мови). У той же час ранні пологи були пов’язані з найгіршими показниками глобального когнітивного функціонування. Однак спроба використання гормонозамісної терапії (ГЗТ) з метою запобігання когнітивного зниження не принесла успіху. Не виключено також, що призначення ГЗТ при вже наявних ранніх ознаках когнітивного зниження може прискорювати його [22]. На сьогодні значення запальних процесів в етіології деменції переконливо підтверджують дані біохімічних, нейропатологічних та епідеміологічних досліджень. Первинні запальні цитокіни, наприклад інтерлейкіни (IL-1b та IL-6), і α2-макроглобулін містяться у більшій кількості в головному мозку пацієнтів з ХА. Нейропатологічні особливості ХА включають накопичення мікроглії та астроцитів навколо сенiльних бляшок, що в підсумку сприяє активації каскаду комплементу. Вважають, що ці запальні зміни призводять до подальшого утворення відкладень амілоїду і пошкодження нейронів. Засновані на цих уявленнях спроби використання нестероїдних протизапальних препаратів для профілактики когнітивного зниження і деменцій у літньому віці не дали на сьогоднішній день обнадійливих результатів. Можливо, інший механізм розвитку протизапального ефекту (не блокада циклооксигенази) критично важливий для цієї мети. Не виключено, що деякі нестероїдні протизапальні препарати впливають на відкладення амілоїду, інгібуючи секретазу, незалежно від активності циклооксигенази [25]. Ожиріння як модифікуючий фактор ризику когнітивного зниження слід оцінювати у віковому аспекті. Безсумнівно, надлишкова маса тіла та ожиріння (як складовий компонент метаболічного синдрому) в середньому віці пов’язані з гіршим когнітивним функціонуванням у другій половині життя. Так, з наявністю метаболічного синдрому пов’язано 23% випадків підвищення ризику деменції протягом 4 наступних років спостереження, причому ризик підвищується сходинкоподібно із збільшенням компонентів метаболічного синдрому [16]. Згідно з лонгітудинальним дослідженням (тривалість 5,4 року) когнітивного статусу літніх людей в США (2798 осіб, пор. вік 74,7 року) низька маса тіла в літньому віці (індекс маси тіла нижче 20 кг/м2) найчастіше пов’язана з когнітивним дефіцитом, а надлишкова маса тіла і навіть більшою мірою ожиріння мають протекторний ефект. Таким чином, клінічний феномен ЛКР об’єднує групу споріднених станів на підставі когнітивних (насамперед мнестичних) розладів при збереженні функціонування суб’єкта. Увага до проблеми ЛКР виправдана, оскільки їх прояви можуть бути передвісником деменцій пізнього віку, в тому числі ХА. Сучасний рівень знань про проблему ЛКР не дозволяє виділити однозначно точні провісники прогресування ЛКР в деменцію. І навпаки, відносна терапевтична ефективність фармакологічних втручань в плані стабілізації когнітивного статусу хворих деменцією (як мінімум легкого та середнього ступеня тяжкості) не знаходить однозначної відповіді у хворих з ЛКР. Література
  1.  Дамулин И.В. Легкие когнитивные нарушения / И.В. Дамулин // Consilium medicum. – 2004. – Т. 6, № 2. – С. 149-153.
  2.  Деревнина Е.С. Когнитивные расстройства у пациентов с сердечно-сосудистыми заболеваниями / Е.С. Деревнина, Д.Г. Персашвили, Ю.Г. Шварц // Современные проблемы науки и образования. – 2012. – № 5. – С. 24-29.
  3.  Дробижев М.Ю. Когнитивные расстройства в общей медицине / М.Ю. Дробижев, Е.А. Макух, А.И. Дзантиева // Лечащий врач – 2007. – № 7. – С. 21-23.
  4.  Захаров В.В. Когнитивные расстройства в пожилом и старческом возрасте: Методическое пособие для врачей / В.В. Захаров, Н.Н. Яхно. – М., 2005. – 71 с.
  5.  Захаров В.В. Синдром умеренных когнитивных расстройств в пожилом возрасте: диагностика и лечение / В.В. Захаров, Н.Н. Яхно // Русский медицинский журнал. – 2004. – № 10. – С. 573-576.
  6.  Корсакова Н.К. Клиническая нейропсихология / Н.К. Корсакова, Л.И. Московичюте. – М.: Изд-во Московского университета, 1988. – С. 7-31.
  7.  Лагода О.В. Лечение нарушений памяти у больных с сосудистыми заболеваниями головного мозга / О.В. Лагода // Русский медицинский журнал. Неврология. Психиатрия. – 2004. – № 22. – С. 12-14.
  8.  Левин О.С. Когнитивные нарушения в практике терапевта: заболевания сердечно-сосудистой системы / О.С. Левин // Consilium Medicum. – 2009. – № 11 (2). – С. 55-61.
  9.  Мангуби Д.А. Коррекция когнитивных расстройств при дисциркуляторной энцефалопатии / Д.А. Мангуби // Здоровье Украины. – 2008. – № 10. – 28 с.
  10.  Мурашко Н.К. Когнитивные нарушения при артериальной гипертензии / Н.К. Мурашко // Новости медицины и фармации. – 2007. – № 12 (218). – С. 18-20.
  11.  Фонякин А.В. Артериальная гипертензия, цереброваскулярная патология и сосудистые когнитивные расстройства. Актуальные вопросы. Краткое руководство для врачей / А.В. Фонякин, Л.А. Гераскина. – М., 2006. – С. 34-42.
  12.  Штульман Д.Р. Неврология. Справочник практического врача / Д.Р Штульман, О.С. Левин. – М.: Медпресс-информ, 2008. – С. 12-18.
  13.  Яхно Н.Н. Когнитивные расстройства в неврологической клинике / Н.Н. Яхно // Неврологический журнал. – 2006. – приложение № 1. – С. 4-12.
  14.  Яхно Н.Н. Легкие когнитивные расстройства в пожилом возрасте / Н.Н. Яхно, В.В. Захаров // Неврологический журнал. – 2004. – № 9 (1). – С. 4-8.
  15.  Яхно Н.Н. Деменции: Руководство для врачей / Н.Н. Яхно, В.В. Захаров, А.Б. Локшина. – М.: МЕДпресс-информ, 2010. – 272 с.
  16.  Acanfora D. The brain in congestive heart failure / D. Acanfora, L. Trojano, G.L. Iannuzzi // Arch Gerontol Geriatr. – 1996. – Vol. 23. – С. 247-256.
  17.  Cacciatore F. Congestive heart failure and cognitive impairment in an older population / F. Cacciatore, P. Abete, N. Ferrara // J. Am. Geriatr. Soc. – 1998. – Vol. 46. – Р. 1343-1348.
  18.  De Leeuw F.E. Vascular dementia / F.E. De Leeuw, J. van Gijn // Pract. Neurol. – 2003. – Vol. 3. – Р. 86-91.
  19.  Dubois B. Amnestic MCI or prodromal Alzheimer’s disease / В. Dubois, М.L. Albert // Lancet Neurology. – 2004. – Vol. 3. – Р. 246-248.
  20.  Dubois B. Issues in diagnosis, therapeutic strategies and management of MCI disease in 2003 / В. Dubois, Р. Verstichel // Results of an international survey. MCI Forum. – 2003. – Vol. 2. – Р. 9-11.
  21.  Georgiadis D. Cerebrovascular reactivity is impaired in patients with cardiac failure / D. Georgiadis, M. Sievert, S. Cencetti // Eur. Heart J. – 2000. – Vol. 21. – Р. 407-413.
  22.  Gorkin L. Assessment of quality of life as observed from the baseline data of the studies of left ventricular dysfunction (SOLVD) trial quality of life substudy / L. Gorkin, N.K. Norvell, R.S. Rosen // Am. J. Cardiol. – 1993. – Vol. 71. – Р. 1069-1073.
  23.  Jefferson A., Benjamin E. Cardiovascular disease, cognitive decline and dementia. Vascular cognitive impairment in clinical practice / Eds. L. Wahlung, T. Erkinjuntti, S. Gauthier. Cambridge, 2009. – Р. 166-177.
  24.  O’Brien J.T. Vascular cognitive impairment / J.T. O’Brien, T. Erkinjuntti, B. Reisberg // Lancet Neurology. – 2003. – Vol. 2. – Р. 89-98.
  25.  Palmer K. Differential evolution of cognitive impairment in nondemented older persons / К. Palmer, H. -X. Wang, L. Backman // Am. J. Psychiat. – 2002. – Vol. 159. – Р. 436-442.
  26.  Peters R. Incident dementia and blood pressure lowering in the older patients with hypertension. A substudy of the SCOPE trial / R. Peters, N. Beckett, F. Forette // Neurology. – 2008. – Vol. 70. – Р. 1858-1866.
  27.  Pullicino P.M. Cognitive Impairment in congestive heart failure / Р.М. Pullicino, J. Hart // Neurology. – 2001. – Vol. 57. – Р. 1945-1946.
  28.  Romero J.R. Carotid Artery Atherosclerosis, MRI Indices of Brain Ischemia, Aging, and Cognitive Impairment / J.R. Romero, А. Beiser, S. Seshadri // Stroke. – 2009. – Vol. 40. – P. 1590-1596.
  29.  Saczynski J.S. Cerebral Infarcts and Cognitive Performance. Importance of Location and Number of Infarcts / J.S. Saczynski, S. Sigurdsson, M.K. Jonsdottir // Stroke. – 2009. – Vol. 40. – P. 677-682.
  30.  Shi J. Hypoperfusion induces overexpression of beta-amyloid precursor protein mRNA in a focal ischemic rodent model / J. Shi, S.H. Yang, L. Stubley // Brain Res. – 2000. – Vol. 853. – Р. 1-4.
  31.  Sparks D.L. Increased incidence of neurofibrillary tangles (NFT) in non-demented individuals with hypertension / D.L. Sparks, S.W. Scheff, Н. Liu // J. Neurol. Sci. – 1995. – Vol. 131. – Р. 162-169.
  32.  Trojano L. Cognitive Impairment: a key feature of congestive heart failure in the elderly / L. Trojano, R.A. Incalzi, D. Acaforo // J. Neurol. – 2003. – Vol. 250. – Р. 1456-1463.
  33.  Vogels R. Neuroimaging and correlates of cognitive function among patients with heart failure / R. Vogels, J. Oosterman, B. Harten // Dement. Geriatr. Cogn. Disord. – 2007. – Vol. 24. – Р. 418-423.
Номер: Тематичний номер «Неврологія, Психіатрія, Психотерапія» № 1 (36), березень 2016 р.