Застосування периферичних венозних катетерів у клінічній практиці медичної сестри

У країнах Північної Америки та Західної Європи внутрішньовенна інфузійна терапія (ІТ) через голку не виконується. Це пов’язано з високим ризиком ускладнень через дислокації голки з вени, неможливістю проведення тривалої ІТ, необхідністю здійснення частих повторних пункцій вен тощо. Крім того, часті повторні пункції вен підвищують ризик уколу голкою і зараження медичного персоналу.

У разі правильного вибору ПВК, дотримання всіх правил катетеризації периферичних вен і догляду за ПВК можливе проведення ІТ протягом ≥96 год без заміни катетера.

До можливих ускладнень проведення ІТ за допомогою ПВК належить насамперед розвиток флебітів або тромбофлебітів, а також гематом або інфільтрації тканин інфузійним розчином. Для персоналу проведення ІТ може бути пов’язано із зараженням захворюваннями, що передаються гематогенним шляхом, у разі уколу голкою-провідником або шляхом потрапляння інфікованої крові пацієнта на пошкоджену шкіру або слизові оболонки медичного працівника.

В Україні з початку 90-х років минулого століття катетеризація периферичних вен і проведення ІТ входить до професійних обов’язків медичних сестер. Попри наявність на вітчизняному ринку сучасних, якісних, безпечних ПВК, проведення ІТ через голку в периферичній вені, на жаль, залишається рутинною практикою.

Установка ПВК показана при проведенні ІТ будь-якої тривалості, повторному внутрішньовенному введенні лікарських препаратів або коли потрібен венозний доступ під час виконання різних медичних маніпуляцій або хірургічних втручань.

Медична сестра повинна приймати рішення щодо вибору ПВК після оцінки стану вен конкретного пацієнта. Найчастіше в нашій країні для проведення ІТ використовується серединна ліктьова вена (vena mediana cubiti). Проте у всіх довідниках і протоколах Північної Америки та Західної Європи ця вена не рекомендується для катетеризації. Її пункція рекомендована у двох випадках: взяття крові на аналіз лаборантом і в разі надання екстреної медичної допомоги (вена «швидкої допомоги»). Також цю вену використовують, якщо вона є єдиною доступною веною.

Обираючи катетер, необхідно враховувати особливості пацієнта, план лікування, швидкість передбачуваної інфузії та тривалість застосування ПВК. Оптимальним є катетер, що характеризується мінімальною частотою ускладнень і може використовуватися максимально довго.

З метою вивчення факторів ризику розвитку флебіту (найпоширенішого ускладнення катетеризації периферичних вен) були проведені клінічні дослідження та метааналізи. Важливою причиною флебітів є деякі лікарські препарати, що призначаються внутрішньовенно (розчин хлориду калію, аміодарон, окремі антибіотики). Розчини для парентерального харчування доцільно вводити лише через центральний венозний катетер.

Розмір катетера потрібно обирати з урахуванням стану периферичних вен, об’єму інфузії та властивостей інфузійного розчину. У дорослих пацієнтів найчастіше використовуються катетери діаметром 20G, у відділеннях анестезіології віддають перевагу катетерам 18G. Для кожного розміру ПВК існує своя сфера застосування (табл). Зокрема, через тонкі ПВК погано проходять в’язкі рідини і еритроцитарна маса.

У ПВК може бути додатковий порт для ін’єкцій (портований ПВК). У Європі та Україні традиційно використовуються портовані ПВК, тоді як у США та Японії поширені непортовані. Це пов’язано з тим, що наявність ін’єкційного порту у ПВК розцінюється як джерело контамінації лінії або системи. Однак таке припущення вимагає перевірки.

Для гарантування безпеки медичного персоналу запропоновано використання безпечних ПВК, що є особливо актуальним під час роботи з пацієнтами з груп підвищеного ризику (хворі на СНІД, гепатит В і С, необстежені особи). На жаль, безпечні катетери, поширені в США і державах Західної Європи, поки що не знайшли широкого застосування в Україні.

Утім, нещодавно вітчизняна компанія представила перший безпечний ПВК на нашому ринку – ПВК Ю-Флекс. Зберігаючи всі переваги попередників, канюля Ю-Флекс є «безкровною» (виключає контакт медичного персоналу з кров’ю хворого). Наявність силіконової вставки в її корпусі та тефлоновий порт для ін’єкцій на гнучкому відведенні роблять канюлю безпечною при контакті з кров’ю хворого, що містить віруси гепатиту або СНІДу. Крім того, завдяки гнучкому відведенню вона дозволяє маніпулювати інфузійним доступом без ризику розвитку травматизації, флебітів, що підвищує рівень безпеки пацієнтів і зручність роботи медичного персоналу.

Ще одна інновація – система Венопорт Плюс, що має так зване вікно гемоконтролю SMART-SLOT (боковий отвір поблизу кінчика голки). Воно дозволяє візуалізувати кров між катетером і голкою, не чекаючи її появи в індикаторній камері, як при використанні звичайної канюлі: щойно канюля потрапляє у вену, кров за рахунок капілярного ефекту підфарбовує її. Таким чином, зменшується кількість невдалих спроб і мінімізується вірогідність наскрізного проколу вени (рис.). Катетери такого типу широко використовуються у Європі в дитячих відділеннях та відділеннях неонатальної реанімації.

Практичні поради

1. Слід дотримуватися правил асептики й антисептики.
2. Спочатку катетеризують дистальнішу вену, у разі потреби повторної катетеризації її проводять проксимальніше від місця попереднього втручання. Варто уникати місця згину кінцівки.
3. З метою забезпечення комфорту пацієнта катетеризують вени з недомінантного боку тіла (у правшів – лівий, у лівшів – правий).
4. Катетеризують вени з боку, протилежного оперативному втручанню, щоб анестезіолог і хірург під час оперативного втручання не заважали один одному.
5. Після встановлення ПВК доцільно використовувати спеціальні прозорі асептичні пов’язки. Це зменшує ризик інфекційних ускладнень і дозволяє контролювати стан місця катетеризації. Заміна пов’язки здійснюється в разі потреби (щоденна заміна чистої пов’язки не потрібна).
6. Після встановлення катетера до, між і після проведення інфузії слід промивати його 0,9% розчином хлориду натрію. Якщо катетер не використовується, промивання ПВК має здійснюватися раз на 24 год.
7. ПВК не використовують для взяття аналізів крові, крім моменту встановлення катетера.
8. Заміна ПВК повинна здійснюватися на вимогу, а не через певний проміжок часу. Сучасні ПВК можна використовувати ≥96 год. Термін служби катетера насамперед залежить від матеріалу виготовлення та якості догляду.
9. ПВК негайно видаляють у разі підозри на появу флебіту або інших ускладнень.
10. Якщо канюля ПВК розташована під шкірою, а голка-провідник почала вилучатися з канюлі, повторне введення голки в канюлю є категорично неприпустимим через високу ймовірність ускладнень.

ІТ з використанням ПВК – невід’ємна частина сучасного лікувального процесу. Здійснення ІТ через голку слід розглядати як застарілу технологію, що асоціюється з підвищенням вірогідності ускладнень і професійних ризиків.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 24 (421), грудень 2017 р.