5 червня, 2018
Ярослав Шпарик – лікар, науковець, інтелектуал
До 60-річчя від дня народження
.jpg)
Ювілей можна відзначати по-різному: як підсумок прожитих років і як планування наступної діяльності на базі минулих здобутків. Шістдесят років – це той ювілей, що надихає на перспективу. Особливо коли це стосується людини небуденної, працелюбної, якій є чим пишатися. Саме таким є наш ювіляр Ярослав Шпарик.
Народився Ярослав Шпарик 4 червня 1958 року у Львові в інтелігентній родині, що згодом проживала у м. Стрий. Батько Ярослава – Василь Шпарик – інженер, учасник Другої світової війни, про яку він написав цікаву книгу «Друга світова війна: Спогади і погляди фронтовика» (2013).
Очевидно, саме з сім’ї походить потяг до друкованого слова, традицію якого розвинув і збагатив Ярослав Васильович. Він закінчив із золотою медаллю Стрийську середню школу № 10. Однак вступ на лікувальний факультет Львівського медичного інституту супроводжувався значними труднощами, які він подолав і закінчив інститут із відзнакою у 1981 р.
Ще в студентські роки Я. Шпарик пізнав смак наукових досліджень, був членом студентського наукового товариства і вже тоді обрав онкологію як ниву, на якій працюватиме все життя. Під час навчання (влітку 1980 р.) опублікував у провідному тоді радянському журналі «Вопросы онкологии» першу наукову роботу – огляд літератури про природні клітини-кілери (згодом це стало темою кандидатської дисертації, а нині – однією з центральних проблем вивчення механізму дії протипухлинного імунітету).
Однак стежка Ярослава Васильовича у науку була непростою. У 1982-1986 рр. він працював на Рівненщині, в невеличкому селищі Мізоч Здолбунівського району, де завідував терапевтичним відділенням. Вільний час використовував для опрацювання наукової та клінічної літератури. Тоді опублікував ще кілька оглядів літератури у центральних онкологічних журналах СРСР, а згодом за ці публікації отримав матеріальну винагороду від фонду «Відродження». Щоб не потонути у провінційній трясовині, Я. Шпарик досліджував життя і діяльність лауреатів Нобелівської премії, на цю тему опублікував кілька науково-популярних статей (у часописах «Химия и жизнь», «Наука і суспільство», «Спутник Дайджест» та ін.). Зацікавленість історичними пошуками зберіг і надалі, про що свідчать його книги «Рак: Переможці і жертви» (2008), «Медицина у Святому Письмі» (2018).
Тільки у 1986 р., через 4 роки після закінчення інституту, здійснилася юнацька мрія Ярослава: він став співробітником кафедри онкології Львівського медичного інституту. Праця над літературою дала можливість опублікувати чимало оглядів з різних проблем медикаментозної терапії раку у центральних журналах тодішнього СРСР.
У 1991 р. захистив кандидатську дисертацію, дослідивши роль так званих природних клітин-кілерів у процесі канцерогенезу та їх вплив на лікування злоякісних пухлин. Результати його досліджень стали основою монографії «Иммунологические механизмы естественной противоопухолевой резистентности» (1991), що була видана під патронатом Академії наук України. У 1994 р. отримав звання доцента.
Вже у той час Я. Шпарик визначився з вибором вузької спеціалізації – хіміотерапія, ставши завідувачем відділення хіміотерапії у Львівському обласному клінічному онкологічному диспансері. Саме завдяки наполегливості та працьовитості Ярослава Васильовича це відділення, що раніше не мало власного приміщення (розташовувалося у лікарні позалегеневого туберкульозу, в обласній клінічній лікарні), перетворилося на один з основних клінічних підрозділів онкологічного центру і стало відомим не лише в Україні, а й за її межами.
Працюючи в онкологічному диспансері, Я. Шпарик ні на хвилину не залишав перо науковця-дослідника. «Nulla dies sine linea» стало девізом його життя: понад 500 наукових публікацій, 20 книг (монографії, підручники, довідники). Результати своїх клінічних досліджень Ярослав Васильович представляв на десятках наукових конференцій у Західній Європі та США. Роботи Я. Шпарика розраховані на читацьку аудиторію як студентів (він є співавтором і співредактором другого-четвертого видань першого україномовного підручника «Онкологія», Львів, Київ, 1998, 2004, 2007), лікарів-практиків (добре відомі в Україні довідники та посібники, зокрема «Сучаснi схеми полiхiмiотерапiї основних злоякiсних захворювань у дорослих i дiтей», Львів, 1993; «Ад’ювантна хiмiотерапiя раку грудної залози», Львів, 1997 та ін.), так і широкої громадськості («Що ви повинні знати про пухлини грудної залози», Львів, 2002), а також наукової громади України та світу (понад 50 публікацій у провідних наукових журналах – Lancet, Lancet Oncology, Journal of Clinical Oncology, European Journal Cancer, British Journal Cancer, Annals of Oncology, Oncologist та ін.).
Ярослав Шпарик ще у 1996 р. став першим в Україні дійсним членом одного з найавторитетніших у світі Американського товариства клінічної онкології (ASCO). Крім того, він є членом кількох інших професійних об’єднань, а також благодійного «Ротарі клубу Львів». Брав участь у відновленні роботи Українського лікарського товариства у Львові, видання газети «Народне здоров’я». У перші роки сучасного періоду цього видання Я. Шпарик був його головним редактором і заступником головного редактора.
Не можна не згадати й про данину поваги та вдячності вчителям, про що, зокрема, свідчить монографія «Професор А.І. Гнатишак. 1917-2017 (до 100-річного ювілею)» (Львів, 2017), видана Я. Шпариком у співавторстві з колегами до 100-літнього ювілею Вчителя.
Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.07.2017 № 834 Я. Шпарик включений до групи експертів МОЗ України за напрямом «Онкологія». У квітні 2018 р. нагороджений відзнакою НАН України Web of Science Award як четвертий серед українських науковців усіх напрямів у номінації «Високоцитований дослідник» («Highly cited researcher») за 2008-2017 рр.
Зацікавлення Ярослава Васильовича виходять за межі фахової медицини: він – знавець мистецтва, поціновувач музики, дослідник філософських і морально-етичних проблем. Він – активний член громадянського суспільства, хоча від участі в будь-якій політичній партії утримався.
Я. Шпарик – цікавий доповідач, регулярно виступає на наукових конференціях у різних містах України, інформуючи колег про найновіші досягнення в галузі онкології. Слід особливо відзначити його вміння навіть у професійних виступах перед колегами висловити власну чітку громадянську і патріотичну позицію.
Своєю лікарською та публіцистичною діяльністю Ярослав Васильович заслужив позицію інтелектуального лідера львівських онкологів. Ярослав Шпарик – інтелігент високого рівня, яких тепер мало.
Кажуть, що найкращий подарунок до ювілею – відчувати себе потрібним людям. Ярослав Васильович на такий подарунок, дійсно, заслуговує.
Колеги і друзі вітають Я. Шпарика з 60-річчям, бажають міцного здоров’я та великих успіхів у його благородній праці!
Тематичний номер «Онкологія» № 2 (53), травень 2018 р.