Молодь і психічне здоров’я у світі, що змінюється

Щорічно 10 жовтня за ініціативи Всесвітньої федерації психічного здоров’я та Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) відзначається День психічного здоров’я. Головна мета цього заходу – ​підвищити рівень громадської освіти в зазначеній сфері, а також популяризація профілактики психічних розладів, зниження стигматизації, сприяння організації належного лікування та догляду людей, які страждають на розлади психіки та поведінки. Цьогоріч тема дня – молодь і психічне здоров’я у світі, що змінюється.

Сучасна молодь стикається з постійними стресами та проблемами, що відбуваються як у їхньому власному житті, так і в навколишньому світі. Наше життя наразі переповнене стресовими ситуаціями, на які не реагувати буває просто неможливо.

Згідно з даними ВООЗ, половина всіх психічних захворювань фіксується у віці до 14 років. Але в багатьох випадках вони вчасно не діагностуються, тому й не лікуються, що призводить, на жаль, до невтішних наслідків. Наприклад, у багатьох країнах світу зло­вживання алкоголем та наркотичними речовинами серед осіб молодого віку загрозливо позначається на їхньому як фізичному здоров’ї, так і соціальному стано­вищі загалом, перетворюючись у такий спосіб на вагому проблему, яку непросто розв’язати. Адже цей чинник може сприяти ризикованим формам поведінки індивідуума (зокрема, небезпечний секс, екстремальне керування авто­транспортними засобами або вчинення різних видів право­порушень, навіть кримінального характеру).

Крім вирішення питань щодо самореалізації та само­ідентифікації чи наявності певного психічного розладу та боротьби з ним, молоді люди потерпають і від сильного впливу таких чинників, як: залякування, самогубство, наслідки травми, дискримінація гендерної ідентичності; фізичне та психоемоційне насильство з боку однолітків і ­батьків.

Підлітки, котрі виростають в умовах додаткових стресів, як правило, решту свого ­життя мають проблеми з психічним здоров’ям. Незважаючи на багато очевидних переваг онлайнових технологій, сьогодні ці засоби теж створюють потужну інформаційну лавину, що занурює свідомість молодого покоління у всесвітній віртуальний смітник, породжу­ючи в такий спосіб невизначеність і розгубленість для незрілої й такої вразливої психіки.

Як свідчать статистичні дані, 92% підлітків віком 13-17 років щодня відвідують Інтернет. Нині серед молоді мають великий попит соціальні мережі, де, попри спілкування та роз­ваги, вони часто стають об’єктами залякування чи шантажу. Це явище називають кібернетизмом. Воно проявляється в загрозливих або навіть агресивних електронних листах, текс­тах чи повідомленнях в Інтернеті, особистих світлинах, опуб­лікованих у мережі, задля того, щоб перетворити таку ­особу на об’єкт для кібер­знущань. За результатами наукових досліджень, сьогодні одна з ­п’яти дівчат підпадає під залякування через Інтернет, а один із де­сяти хлопчиків стає об’єктом кіберцькування. Насильство та залякування – одні з найвагоміших негативних чинників як серед молоді, так і осіб зрілого віку. Зазвичай такі дії виходять далеко за межі культури, релігії й економічного становища суспільства. Сьогодні це глобальна проблема, яка не лише чинить вплив на самооцінку людини, але й завдає істотної шкоди її фізичному та психічному здоров’ю.

2016 року ЮНІСЕФ U-Report/SRSG-VAC (інтерактивний інструмент роботи з великою когортою молодих людей) проводив опитування громадської думки серед підлітків і молоді стосовно досвіду залякування в засобах спілкування – SMS-повідомлення, Facebook Messenger і Twitter. Так, серед 100 тис. осіб у 18 країнах 25% стали об’єктами зну­щання ­через їхній фізичний вигляд, 25% – ​­через їхню стать або сексуальну орієнтацію, ще 25% –  ­через їхню етнічну чи національну приналежність. До того ж приголомшлива статистика свідчить про те, що кожні 10 хв у світі внаслідок насильства помирає одна дівчина-­підліток (дані ­Об’єднаного народ­ного дитячого фонду), а один із ­п’яти молодих людей страждає на психічні захворю­вання (20% нашого населення). Це при тому, що лише близько 4% загального бюджету галузі охорони здоров’я витрачається на організацію охорони психічного здоров’я.

При перегляді стрічки соціальних мереж і новин засобів масової інформації впадає в очі те, що нестабільність, насильство та тероризм перетворюються на повсякденність, переобтяжену негативними подіями. Така реальність потребує від громадськості особливої уваги, а також глибокого усвідомлення та розуміння сутності цих явищ. У пригоді за цих умов можуть стати нові програми та керівні засади щодо того, як ми можемо захистити та розширити можливості нового покоління задля сприяння продуктивному та стабіль­ному майбутньому.

У гонитві за «ідеальною фігурою» та на­слідуванні способу ­життя світських левиць і зірок модної індустрії набирає обертів ще одна медична проблема – розлади харчової поведінки, а саме: булімія, анорексія та компульсивне переїдання. Ці чинники є реальною загрозою життю молодого покоління, оскільки для них притаманний дуже високий рівень смертно­сті з-поміж усіх психічних захворювань. Сьогодні що 62 хв щонайменше одна особа вмирає через наслідки розладів харчової поведінки (Eating Disorders Coalition, 2016).

Другою за значущістю причиною смертності серед ­людей віком 15-29 років є самогубство. ­Щороку ­близько 800 тис. осіб ідуть із життя саме через суїцидальні дії. Як свідчить статистика, серед 100 молодих людей ­віком від 12 до 24 років 51% задумувалися про само­губство, а 30% – хоча б раз намагалися заподіяти собі шкоди (Borschmann et al.). Най­летальніші способи само­губства – ­постріл у себе із вогне­пальної зброї чи повішення. Хоча конфлікти, катастрофи, насильство, зловживання наркотичними речовинами, відчуття ізоляції теж часто пов’язані із суїцидальною поведінкою.

Сьогодні само­губство – поширене явище серед уразливих груп, які зазнають дискримінації (біженці та мігранти, корінні на­роди, лезбійки, геї, бісексуали, транссексуали та інтер­сексуали). Понад 78% глобальних суїцидів відбуваються в країнах із низьким та середнім рівнями доходів. Запідозрити наявність суїцидальних тенденцій і ­вчасно запропону­вати відповідну кваліфіко­вану допомогу фахівця можливо за такими основ­ними ознаками:

• фрази чи думки вголос про бажання померти або вбити себе;
• розмови про відчуття внутрішньої порожнечі та безнадійності або відсутності причин для подальшого життя;
• створення плану чи пошук способу ­заподіяти собі шкоди (пошук, купівля непризначених медикаментозних засобів – найчастіше гіпо­тензивних препаратів – або вогнепальної зброї);
• розмови про відчуття провини чи сорому, нестерпний біль (емоційний або фізичний);
• розмови про власну безнадійність, втрату надії на щастя, успіх (ніби «тягар для інших»);
• зловживання алкоголем або наркотичними речовинами;
• розмови про жагу до помсти шляхом заподіяння собі смерті;
• коливання настрою, висловлювання роздумів стосовно сенсу життя та власної нікчемності;
• нестримна жага до екстремальних захоплень;
• розірвання стосунків із друзями та рідними.

Основні чинники ризику суїциду: депресія та інші психічні розлади, хронічний біль, попередня спроба самогубства, сімейна історія психічного розладу чи зловживання психо­активними речовинами, випадки само­губства в родині, насильство в сімейному колі, ­зокрема фізичне або сексуальне, нещодавнє звільнення з в’язниці.

У багатьох людей можуть бути наявні деякі з цих чинників ризику, однак вони не обов’язково мають учинити самогубство. Важливо зазначити, що суїцидальні дії не є нормальною реакцією на стрес. Думки про суїцид або навіть дії свідчать про надзвичайний стрес, який потребує невідкладної допомоги з боку рідних і друзів, консультації кваліфікованого фахівця й обов’язкових терапевтичних інтервенцій (NIMH).

Для запобігання самогубствам фахівці розробили цілу низку заходів, які мають бути поширені серед населення (WMHD, 2018). Зокрема, до них належить:

1. зменшення вільного доступу до засобів самогубства (наприклад, пестициди, вогнепальна зброя, медикаментозні препарати);
2. поширення інформації щодо гарячих ліній психологічної допомоги у кризових станах для всіх категорій населення;
3. запровадження належної алкогольної політики, щоб мати змогу зменшити шкідливе вживання алкоголю;
4. рання ідентифікація, лікування та догляд за ­людьми з розладами психічного та психологічного характеру, хронічним болем і гострими емоційними стражданнями;
5. навчання неспеціалізованих медичних працівників методам оцінювання та керу­вання суїцидальною поведінкою;
6. догляд осіб, які намагалися вчинити само­губство, й надання їм відповідної під­тримки з боку громадськості.

Так, однією з пріоритетних платформ у Програмі дій щодо покращення психічного здоров’я у ВООЗ (mhGAP), розпочатої 2008 року, є самогубство. Вона передбачає технічні настанови щодо підвищення ­рівня надання послуг і належного догляду осіб із психічними, невро­логічними захворюваннями та розладами споживання наркотичних речовин. Серед головних її завдань – ​скорочення до 2020 року рівня самогубства щонайменше на 10% (NIMH).

Юність – ​це екстремальний період у ­житті кожної людини, період стресів і адаптації до всіх змін як у фізичному, так і соціальному розумінні. Фізіологічні ­зміни, гормональні коливання, поступове завоювання автори­тету серед однолітків, вплив вулиці, непорозуміння з батьками, відповідальність у школі та в інших ­сферах теж часто призводять до дистресу. На жаль, діагностування психологічних проб­лем і відповідна медична допомога нерідко надається вже із запізненням. Учені дослідили, що майже половина всіх психічних розладів виникають в осіб ­віком до 14 років і ­близько 75% – до 24 років (WMHD, 2018).

Депресія, біполярний афективний ­розлад і шизо­френія – найпоширеніші психічні розлади ­серед молоді. Несвоєчасна кваліфікована допомога лікаря-­психіатра не може гарантувати довго­тривалу ремісію та повну соціальну адаптацію хворого. Підліткова депресія – ​це набагато більше, ніж просто відчуття тимчасового смутку. Це серйозний і виснажливий розлад настрою, який може змінити спосіб життя, звички та когнітивні функції. У пригніченому стані людина відчуває себе безнадійною та безпорадною, позбавленою життєвої енергії та ресурсів.

Батьки, вчителі й вихователі мають бути вкрай уважними та якомога швидше звертатися за фаховою допомогою до консуль­танта, якщо помітять хоча б два симптоми з основних чотирьох:

1. роздратування чи гнівний настрій, дратівливість, а не смуток (часто домінуючий наст­рій у депресивних підлітків, вони можуть бути злими, ворожими, розчарованими або схильними до серйозних спалахів агресії);
2. головний біль або біль у животі чи грудях, найчастіше невстановленої етіології, до того ж медичний огляд здебільшого не виявляє фізичної причини його виникнення;
3. відчуття нікчемності (підліток стає надзвичайно вразливим до критики), відмови та провалу;
4. схильність до розірвання дружніх стосунків, ізоляції, відмови спілкуватися з батьками, втеч із дому, вуличного бродяжництва та вживання психоактивних речовин.

Біполярний афективний розлад (­раніше маніакально-­депресивний ­психоз) теж може маніфестувати в досить молодому віці (20-30 років). Розлад проявляється афектив­ними станами: маніакальними (гіпоманіакальними) й депресивними, а також змішаними типами, в разі розвитку яких спостерігають ознаки депресії та манії, що розділені «світлими періодами». Людині з біполярним розладом можуть бути притаманні маніакальний, депресивний або «змішані» епізоди. Останній має симптоми як манії, так і депресії. Для зазначеного психічного розладу характерна сезонність виникнення – ​­частіше навесні чи восени, кількість фаз у різних хворих значно різниться, їх тривалість може сягати від 3 до 6 міс.

Раннє й ефективне медикаментозне втручання дає ­змогу мінімізувати віддалені наслідки психічного розладу. Нерозпізнані психопатологічні порушення в дитячому та підлітковому віці безпосередньо чинять вплив на подальший процес дорослішання дитини, її становлен­ня як особистості, характер взаємовідносин з оточуючим світом і адаптацію до нього (NIMH).

Для вдосконалення охорони психічного здоров’я світові експерти рекомендують якомога ширше популяризувати інформацію щодо основних проявів психічних розладів задля профілактики психічних проблем і запобігання їм у молоді, організації своєчасних інтер­венцій, а також належного догляду та створення програм реабілітації. Наразі створено комплексну програму з навчання психічного здоров’я для вихователів, вчителів і батьків (School Mental Health Resource and Training Center Mental Health Association in NYS, Inc. www.mhanys.org). Її основні на­прями охоп­люють:

1. Концепцію благополуччя, котра має на увазі особисту відповідальність за власне психічне здоров’я.
2. Поширення інформації стосовно основних чинників, що призводять до психічних розладів, і заходи щодо запобігання їм.
3. Упровадження настанов щодо обізнаності й управління кризовими явищами психічного здоров’я, таких як ризик самогубства та самоушкодження.
4. Поширення інформації стосовно прямої залежності між уживанням психоактивних речовин і відповідними негативними наслідками.
5. Втілення заходів для зниження рівня стигми та дискримінації людей із вадами психічного здоров’я.
6. Розповсюдження пам’ятки із зазначенням відповідних фахівців, центрів психологічного обслуговування, психіатричних лікарень, гарячих ліній для організації належної медичної та соціальні підтримки.

Тобто профілактика має починатися з платформи обізнаності та розуміння ранніх ознак і відповідних симптомів психічних захворювань. Адже надання доступної інформації та фахових послуг є ключовими чинни­ками у створенні здорового майбутнього для покоління, що підростає. Звісно, неабияку роль у цій діяль­ності відіграють інвестиції уряду із залученням соціального, охоронно-оздоров­чого й освіт­нього секторів для втілення всебічних комплексних заходів, що ґрунтуються на чіткій доказовій базі з охорони психічного здоров’я населення.

Ці інвестиції мають бути прив’язані до програм із підвищення поінформованості підлітків і молодих людей щодо спосо­бів підтримки психічного здоров’я, а також навчання мо­лоді, батьків і вчителів, яку підтримку вони можуть надавати своїм друзям, дітям та учням.

За матеріалами www.w.fmh.globa.imt

Підготувала Олеся Мороз

Тематичний номер «Неврологія, Психіатрія, Психотерапія» № 3 (46) листопад 2018 р.