Застосування назального спрея Форінекс у лікуванні хворих із поліпозним риносинуситом

Стаття у форматі PDF

Поліпозний риносинусит – це хронічне захворювання слизової оболонки порожнини носа і навколоносових пазух (ННП), яке характеризується утворенням поліпів, що складаються переважно з набряклої тканини, інфільтрованої еозинофілами, і їх подальшим рецидивуючим зростанням.

Сучасні можливості внутрішньоносової хірургії дозволяють видаляти поліпи з усіх уражених ННП, керуючись принципами мінімальної інвазивності. Малотравматичне хірургічне втручання дає найкращі результати і супроводжується меншим прогресуванням захворювання.

Мінімальна інвазивність хірургічного втручання й обов’язкове його поєднання з післяопераційним медикаментозним лікуванням є загальноприйнятою практикою в багатьох країнах світу.

Основним завданням у ранньому післяопераційному періоді є швидке загоєння пошкодженої слизової оболонки порожнини носа і ННП з відновленням дихальної і нюхової функцій.

Одним із препаратів, які активно впливають на відновлення слизової оболонки порожнини носа і ННП у післяопераційний період, є Форінекс виробництва ПАТ «Фармак». Діючою речовиною препарату є мометазону фуроат – синтетичний глюкокортикоїд із вираженою протизапальною місцевою дією.

Метою дослідження було вивчити ефективність застосування препарату Форінекс пацієнтами з поліпозним риносинуситом після ендоскопічної поліпосинусотомії.

Матеріали і методи

На базі клініки отоларингології ДУ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» було проведено хірургічне лікування 20 пацієнтів із поліпозним риносинуситом, яким у післяопераційному періоді, крім стандартного лікування, із 7-ї доби призначався препарат Форінекс (по 2 впорскування в кожну ніздрю 2 р/добу).

До контрольної групи увійшли 20 пацієнтів, яким у післяопераційному періоді проводилося стандартне лікування: щоденна гігієна та промивання водно-сольовими розчинами порожнини носа.

Усім пацієнтам виконували стандартні обстеження, перелік яких, окрім загальноклінічних лабораторних методів дослідження, включав отоларингологічний огляд, ендоскопічне дослідження порожнини носа і носоглотки, комп’ютерну томограму порожнини носа і ННП, а також риноманометрію – визначення опору порожнини носа.

Як критерії клінічної ефективності було обрано дані ендоскопічного дослідження порожнини носа і показники передньої риноманометрії, що вираховуються за допомогою показників повітряних потоків у носовій порожнині та градієнта тиску, вимірюваних приладом. У цьому клінічному дослідженні використовувався риноманометр Optimus, призначений для оцінки параметрів дихальної системи людини методом передньої або задньої активної риноманометрії. Більшість дослідників дійшли висновку, що передня активна риноманометрія – найбільш точна у фізіологічному й аеродинамічну аспектах. Під час проведення риноманометрії тиск повинен вимірюватися в паскалях (Па), а повітряний потік – у см³ за секунду (см³/с).

Дослідження проводилися на 14-й та 21-й день післяопераційного лікування.

При ендоскопічному дослідженні порожнини носа оцінювалися такі зміни слизової в балах (0-2): набряк (0 – немає набряку, 1 – помірний, 2 – сильний); наявність виділень (0 – немає, 1 – помірні, 2 – рясні).

Дані ендоскопічного дослідження порожнини носа та показники риноманометрії були оброблені методом варіаційної статистики. Різниця вважалася статистично значущою при ймовірній погрішності р<0,05.

Результати

В основній групі за даними риноманометрії виражене порушення носового дихання виявлене в 14 (70%) пацієнтів, помірне порушення – в 6 (30%). У групі порівняння виражене порушення носового дихання відзначалося в 13 (65%) учасників, помірне – в 7 (35%) осіб.

На рисунках 1 і 2 представлені результати ендоскопічного дослідження порожнини носа в пацієнтів обох груп, отримані на 14-й і 21-й день після операції.

Найбільша різниця в показниках ендоскопічного дослідження спостерігалася на 21-шу добу – на 33 і 29% відповідно.

В основній групі показник носового дихання (опір повітряному потоку) за даними риноманометрії (рис. 3) був вищим, ніж результати у хворих контрольної групи на 14-й і 21-й день післяопераційного періоду, на 27 та 16% відповідно.

Побічних небажаних явищ та алергічних реакцій, пов’язаних із застосуванням назального спрея Форінекс, не відзначалося.

Висновки

Застосування препарату Форінекс у післяопераційному періоді в пацієнтів із поліпозним риносинуситом сприяє більш активному відновленню показників дихальної функції порожнини носа порівняно з контрольною групою (за даними риноманометрії – до 27%).

На підставі отриманих результатів можна констатувати, що препарат Форінекс є ефективним засобом у післяопераційному періоді у хворих на поліпозний риносинусит.

Список літератури знаходиться в редакції.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 5 (450), березень 2019 р.