Лікарі не помиляються: ситуація з компенсацією шкоди, завданої пацієнту

Чи може лікування завершитись не одужанням, а навпаки – ​погіршенням здоров’я? На жаль, так. Практика останніх років показує зростання кількості судових позовів громадян до медиків щодо неналежного надання медичної допомоги. Ця тенденція свідчить не про погіршення якості навичок лікарів, а радше про підвищення правової обізнаності громадян. Пацієнти розуміють, що можуть отримати компенсацію за завдану їм шкоду, і користуються цим правом.

Розмір компенсації за шкоду, завдану лікарською помилкою, кожен оцінює на власний розсуд. Один тижнями страждає від нестерпного зубного болю, що виник унаслідок непрофесійних дій стоматолога, й отримує 20 тис. грн як компенсацію моральної шкоди; іншому відшкодовують 450 тис. грн за наслідками помилкових дій травматолога при усуненні вивиху плечового суглоба. Натомість хтось вимагає мільйони і нічого не отримує.

У кожному конкретному випадку питання відшкодування залежить лише від достатності доказів. Чи повинна особа роками проходити судово-медичні експертизи через очевидно помилкові дії персоналу медичних закладів? Деякі судові справи тривають понад 10 років, і постраждалі інколи не доживають до ухвалення остаточного рішення. Це реалії, у яких ми живемо.

При задоволенні вимог пацієнта тягар компенсації лягає на лікаря і медичний заклад. Уявімо ситуацію, коли заможний пацієнт після отримання подібної «допомоги» відправиться на лікування до найдорожчих клінік світу. Завершивши відновлення здоров’я, він виставить рахунок українським медикам. Не треба розповідати про те, в якому фінансовому становищі опиняться місцевий медичний заклад і лікарі.

За статистикою, лише 20% лікарських помилок спричинені помилками медичного персоналу (низька кваліфікація, необґрунтована впевненість у результаті лікування), а 80% стаються через недостатній рівень організації лікувально-діагностичного процесу, недосконалість медичних технологій, брак медичного обладнання, реактивів, витратних матеріалів та ін., словом, через недофінансування.

Ці проблеми відомі багатьом, але вирішувати їх не наважувалися роками. Введення можливості добровільного страхування професійної відповідальності медичних працівників (відповідальність перед третіми особами) було кроком у цьому напрямі, проте неефективним. З досвіду бачимо, що лікарі практично не користуються цим видом страхування. Про це ж свідчить опитування серед медиків, проведене в рамках професійного заходу 18 травня поточного року.

Необережне або випадкове спричинення шкоди здоров’ю чи життю пацієнта хоч і вкрай небажана, проте характерна ознака медичної діяльності, пов’язана з особливостями цієї професії. Лікар апріорі, навіть за умов виключно якісного, найвищою мірою кваліфікованого лікування, не завжди може гарантувати сприятливий результат медичного втручання, адже кінцевий результат залежить не тільки від медичних чинників, а й від біологічних та генетичних факторів.

Саме тому в розвинених країнах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну пацієнту внаслідок лікарської помилки, є обов’язковим, а не добровільним. Час і Україні відмовитися від застарілих та неефективних методів захисту пацієнтів і лікарів.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 11 (456), червень 2019 р.