Показники ефективності та безпеки еторикоксибу порівняно з іншими представниками групи НПЗП

24.03.2023

Стаття у форматі PDF

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) – це широкий клас лікарських засобів зі знеболювальними та протизапальними властивостями, які пригнічують дві ізоформи циклооксигенази (ЦОГ-1, ЦОГ-2). Вони десятиліттями використовуються для зменшення болю та запалення при хронічних захворюваннях опорно-рухового апарату, ревматологічних й інших патологіях, що супроводжуються больовим синдромом.

Вибір препарату для тамування болю в разі хронічних захворювань – ​складне завдання, адже больовий синдром часто складається з механічного й запального компонентів, а за його хронізації може розвиватися центральна і периферійна сенситизація із формуванням зон гіпералгезії та алодинії. З огляду на це виокремлюється один представник класу НПЗП – ​еторикоксиб, що може чинити аналгетичну дію як периферійно, так і за центральним механізмом. Він швидко досягає пікової концентрації у плазмі крові та спинномозковій рідині, що призводить до реалізації знеболювального ефекту, який зберігається впродовж доби (Arendt-Nielsen et al., 2016; Lucas S., 2016).

На фармацевтичному ринку України існує значна кількість представників різних груп НПЗП, серед яких, крім еторикоксибу, наявні диклофенак, мелоксикам, німесулід, кеторолак, напроксен тощо. Визначити особливості ефективності та безпеки цих препаратів за конкретних патологій можна за допомогою даних рандомізованих клінічних досліджень, системних оглядів, ретроспективних та епідеміологічних досліджень.

Порівняння ефективності

Еторикоксиб – ​високоселективний інгібітор ЦОГ‑2, що має протизапальні, аналгетичні та жарознижувальні властивості; він використовується за патологій, що супроводжуються гострим або хронічним болем і запаленням. Наприклад, при остеоартриті, анкілозуючому спондиліті, ревматоїдному артриті, подагрі тощо. Саме дослідженню ефективності еторикоксибу за подагричного артриту був присвячений систематичний огляд і метааналіз, проведений у 2016 р. дослідниками під керівництвом доктора S. Zhang. Вони проаналі­зували 6 досліджень, які включали 851 пацієнта, та зазначили, що ­прийом еторикоксибу в дозі 120 мг перорально 1 р/добу мав таку саму ефективність у разі гострого подагричного артриту, як індометацин і диклофенак, але переносився пацієнтами краще, ніж інші досліджувані НПЗП.

Схожі результати отримали вчені в іншому метааналізі (Lin T. M. et al., 2018). Зокрема, при оцінці ефективності еторикоксибу дослідники проаналізу­вали 4 рандомізовані клінічні дослідження, під час яких препарат порівнювали з індометацином – ​засобом, що часто використовується в разі подагри. Виявилося, що суттєвих відмінностей у зміні оцінки болю, чутливості чи набряку між еторикоксибом та індометацином не спостерігалося; середні відмінності становили -0,05 (95% довірчий інтервал (ДІ) від -0,21 до 0,10), -0,06 (95% ДІ від -0,18 до 0,05) і -0,04 (95% ДІ від -0,17 до 0,09). Проте зведені дані показали, що в групі еторикоксибу (n=105; 33,5%) спостерігалося значно менше загальних побічних ефектів, ніж у групі індометацину (n=130; 44,1%), а співвідношення ризиків становило 0,77 (95% ДІ від 0,62 до -0,94).

В іншому нещодавньому дослідженні (Jagannathan H. et al., 2019) учені порівнювали ефективність ацеклофенаку (2 мг/кг) та еторикоксибу (1 мг/кг) при лікуванні гострого болю в попереку. З’ясувалося, що зменшення інтенсивності болю в пацієнтів, котрі приймали ацеклофенак, склало 52,27%, а в хворих, які отримували еторикоксиб, – 62,53%. Поліпшення функціональних можливостей також було більшим в учасників із групи еторикоксибу, ніж у пацієнтів із групи ацеклофенаку (61,48 та 57,01% відповідно). З огляду на отримані результати вчені констатували, що еторикоксиб – ​ефективний варіант для короткочасного лікування гострого болю в попереку.

Крім вищезазначеного, НПЗП також є препаратами, що найчастіше використовуються в періопераційній терапії через їхні протизапальні та знеболювальні властивості. Відомо, що раціональне лікування післяопераційних запальних ускладнень, блокування вивільнення медіаторів запалення і болю – ​один із ключів успішної після­операційної терапії. Під час проведення невеликого дослідження (Gaetano I. et al., 2019) учені порівняли ефективність диклофенаку, НПЗП, що найчастіше використовуються в клінічній прак­тиці, й еторикоксибу в лікуванні періопераційних ускладнень після хірургічного стоматологічного втручання. Всі пацієнти (n=97) були рандомно розподілені на 3 групи та 2 р/день протягом 5 днів після операції приймали плацебо, еторикоксиб чи диклофенак. Учені констатували, що лікування еторикоксибом і диклофенаком сприяло зменшенню післяопераційного болю. Слід за­уважити, що порівняно з іншими групами в хворих, які отримували еторикоксиб, спостерігалося значне середнє зменшення післяопераційного болю через 2 (р<0,001), 12 (р=0,025) і 48 год (р=0,018) після операції.

Еторикоксиб може успішно використовуватися в терапії пацієнтів старечого віку. Підтвердження цьому під час проведення невеликого дослідження отримали W.-N. Huang і співавт. (2019). Учасниками випробування стали 19 чоловіків дуже похилого віку з остеоартритом (середній вік – ​85,9 року), в яких попередня терапія іншими НПЗП виявилася неефективною. Пацієнти приймали еторикоксиб у дозі 60 мг 1 р/добу протягом 4 тиж. Ви­явилося, що така терапія призводила до зменшення болю (p≤0,001) та показників непрацездатності (p=0,020). Учасники спостерігали зменшення болю, збільшення рухливості суглобів і покращення якості життя.

Порівняння безпеки використання різних НПЗП

З огляду на результати вищезазначених випробувань клінічно важливою відмінністю між різними препаратами із групи НПЗП є частота специфічних ускладнень (насамперед щодо шлунково-кишкового тракту (ШКТ) і серцево-судинної системи).

Ризик із боку ШКТ

НПЗП можуть спричиняти ураження ШКТ (здебільшого через інгібування ЦОГ‑1). Еторикоксиб є найселективнішим інгібітором ЦОГ‑2, що зменшує ризик виникнення патологій ШКТ, асоційованих із НПЗП. Менша небезпека розвитку ускладнень ШКТ порівняно з неселективними НПЗП підтверджена серією масштабних досліджень. Так, у 2017 р. дослідники під керівництвом доктора Х. Feng провели метааналіз, метою якого було вивчення ризику розвитку шлунково-кишкових ускладнень за прийому еторикоксибу порівняно із плацебо, диклофенаком, напроксеном при лікуванні пацієнтів з остеоартритом і ревматоїдним ­артритом. Вони оцінили результати 9 рандомізованих контрольованих досліджень. У 5 із цих робіт еторикоксиб порівнювали із плацебо, в 4 – ​з диклофенаком, а в ­3 – ​з напроксеном. З’ясувалося, що еторикоксиб не підвищував ризику ускладнень ШКТ порівняно із плацебо, а порівняно з диклофенаком і напроксеном знижував досліджуваний ризик (відносний ризик (ВР) 0,67; 95% ДІ 0,59-0,76; p<0,00001; 0,59; 0,48-0,72; p<0,00001) протягом періоду спостереження.

Серцево-судинний ризик

Відомо, що загальний ефект пригнічення синтезу простагландинів, який зумовлюють НПЗП, полягає у підвищенні периферичного системного опору, зниженні ниркової перфузії, швидкості клубочкової фільтрації, екскреції натрію в чутливих осіб. Загалом ці механізми можуть спричиняти клінічні прояви серцевої недостатності, особливо в чутливих пацієнтів.

За даними багатоцентрового дослідження, проведеного вченими під керівництвом доктора A. Arfè (2016), ризик госпіталізації щодо серцевої недостатності пов’язаний із поточним застосуванням НПЗП. Під час роботи науковці проаналі­зували дані >8 млн пацієнтів, які в 2000-2010 рр. приймали НПЗП. Вони виявили, що поточне використання будь-якого НПЗП (застосування протягом попередніх 14 днів) пов’язане зі збільшенням ризику госпіталізації через серцеву недостатність на 19% (ВР 1,19; 95% ДІ 1,17-1,22) порівняно з минулим використанням будь-яких НПЗП (застосування >183 днів у минулому).

Іншим досліджуваним показником впливу препаратів на стан серцево-судинної системи є імовірність виникнення інсультів та інфарктів. Під час попередніх досліджень учені повідомляли про суперечливі результати щодо ризику таких подій, пов’язаних із застосуванням НПЗП, – ​від підвищення ризику до нейтрального впливу і навіть захисних властивостей. Під час проведення масштабного дослідження (Chen A. et al., 2022), учасниками якого були >7 тис. пацієнтів із ревматоїдним артритом, що приймали ­еторикоксиб, учені про­аналізували частоту виникнення інсультів та інфарктів. Вони констатували, що прийом будь-якої дози еторикоксибу значно зменшує імовірність виникнення ­серцево-судинних подій (ВР 0,35, 95% ДІ 0,16-0,80; p<0,001), а також зауважили, що прийом цього препарату протягом 8 років може мати нейтральний або навіть потенційно захисний ефект.

Висновки

Еторикоксиб – високоефективний засіб при лікуванні больового синдрому різного походження. Здебільшого його ефективність є еквівалентною показникам інших НПЗП, однак він здатен впливати не лише на периферійні механізми болю, а й на центральні, тому має більший аналгезувальний потенціал.

Еторикоксиб характеризується кращою переносимістю порівняно з іншими НПЗП, особливо щодо ризику розвитку шлунково-кишкових ускладнень, як-от виразки та кровотечі. Саме тому в окремих випадках еторикоксиб може бути вибором для пацієнтів із підвищеним ризиком виникнення таких ускладнень.

При деяких патологіях еторикоксиб може проявляти не лише знеболювальні та протизапальні властивості, а й кардіопротекторні.

Підготувала Юлія Котикович

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 3 (539), 2023 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Ревматологія

27.05.2024 Терапія та сімейна медицина 24 травня – ​ Всесвітній день шизофренії

Шизофренія – ​складний нейропсихіатричний розлад, який не лише глибоко порушує емоційно-вольову сферу, мислення та поведінку людини, а й узагалі кидає виклик нашому розумінню того, як працюють мозок і психіка. Межі «нормального» для переважної більшості реалій розмиваються або й зовсім зникають для людей із шизофренією, частка яких у популяції є досить стабільною: в усі часи та в усіх народів світу поширеність шизофренії в популяції становить близько 1%. Втрата контролю за думками та діями, дивакувата поведінка, марення й галюцинації, манія величі або переслідування найяскравіше висвітлені в літературі і кіно як стереотипні ознаки хвороби, хоча вони є лише «верхівкою айсберга» комплексних, різноманітних, мінливих у часі проявів порушень взаємодії нейрональних мереж головного мозку при шизофренії....

21.05.2024 Терапія та сімейна медицина Чи є шанс зменшити шкоду від епідемії тютюнокуріння в Україні?

Тютюнокуріння залишається однією з найактуальніших проблем охорони здоров’я в усьому світі як сильний і незалежний фактор ризику низки соціально значущих хвороб. У 2022 році куріння спричинило майже 9 мільйонів смертей у всьому світі. Зусилля щодо протидії тютюновій епідемії мали результатом зменшення її поширеності на 34,8% порівняно зі станом на 1990 рік. На думку експертів, ці зміни пов’язані як зі зменшенням кількості людей, які починають курити, так і зі збільшенням числа випадків відмови від куріння. Водночас останніми десятиліттями основні інструменти Рамкової конвенції Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щодо боротьби проти тютюну, зокрема антитютюнові закони, які мають переважно репресивний характер, втрачають свою ефективність в аспекті зменшення частоти куріння, а отже, позитивного впливу на здоров’я населення. ...

21.05.2024 Терапія та сімейна медицина Важливі термінологічні засади створення україномовної версії Міжнародної класифікації хвороб 11-го перегляду

Міжнародна статистична класифікація хвороб і проблем, пов’язаних зі здоров’ям (МКХ) є всесвітнім стандартом діагностичної інформації. Останню версію, 11-й перегляд – МКХ‑11 (ICD-11), ухвалила 72-га Всесвітня асамблея охорони здоров’я в 2019 році; вона набула чинності 1 січня 2022 року. Нині проводиться опрацювання перекладу МКХ-11 з англійської на українську мову групою фахівців різних спеціальностей, залучених Центром громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України....

21.05.2024 Кардіологія Терапія та сімейна медицина Сірководень – ​важлива сигнальна молекула в патогенезі серцево-судинних захворювань. Можливості терапевтичного впливу

Серцево-судинні захворювання (CCЗ) не випадково вже багато десятиліть займають першу сходинку серед причин смертності населення не лише в Україні, а й у світі. Попри прискіпливу увагу медичної науки до винайдення нових методів лікування та профілактики, все ще залишається багато запитань, як-от: чому саме ССЗ мають таку поширеність? На думку деяких дослідників, необхідно ретельніше вивчати саме різні ланки патогенезу захворювань серця та судин, адже патогенетичне лікування є найефективнішим. Саме тому нещодавно було виділено серед усіх інших новий регуляторний фактор серцево-судинної діяльності – ​сірководень (Н2S). Знання про його роль у виникненні патологічних станів дозволяє відкрити нові шляхи боротьби з гіпертонічною хворобою, ішемічною хворобою серця (ІХС) тощо. ...