5 липня, 2026

Вульвовагінальний кандидоз: сучасні та перспективні протигрибкові засоби

Вульвовагінальний кандидоз залишається однією з найпоширеніших гінекологічних інфекцій, рецидивуючі форми якої становлять серйозну терапевтичну проблему через зростання резистентності збудників до азолів і здатність Candida до утворення біоплівок. У цьому огляді систематизовано сучасні підходи до лікування вульвовагінального кандидозу.

Ключові слова: вульвовагінальний кандидоз, антимікотична терапія, азоли, сертаконазол, рецидивуючий вульвовагінальний кандидоз, Candida albicans.

Вхід в особистий кабінет Вхід

Реєстрація

Зареєструйтеся сьогодні — відкрийте нові можливості!

Вульвовагінальний кандидоз (ВВК) посідає одне з провідних місць серед гінекологічних інфекцій: упродовж життя його переносять близько 75% жінок репродуктивного віку, а у половини з них розвивається повторний епізод. Захворювання переважно виникає у репродуктивний період і вражає 20-30% вагітних. У 5-10% пацієнток із гострим ВВК інфекція набуває рецидивуючого характеру (рВВК), від чого щороку страждають понад 138 млн жінок у всьому світі [1].

Патофізіологія ВВК є мультифакторною: підвищений рівень естрогенів, порушення вуглеводного обміну, імунодефіцитні стани та ряд поведінкових чинників формують мікросередовище, сприятливе для адгезії, проростання гіфів і тканинної інвазії грибів Candida [2-7] (табл. 1). Водночас значний психологічний тягар рВВК – відчуття стигматизації, схильність до самолікування, погіршення якості життя – зумовлює медичну та соціальну актуальність проблеми [8-12]. Попри широку доступність класичних антимікотиків, які традиційно застосовувалися при лікуванні вульвовагінальних інфекцій, терапевтичні невдачі стають дедалі частішими через зростання резистентності до азолів і здатність грибів Candida до біоплівкоутворення.

Таблиця 1. Фактори ризику ВВК з боку господаря та поведінкові чинники
Фактори господаря		Поведінкові чинники
Ризик	Механізм	Ризик	Механізм
Генетичні фактори	Поліморфізми імунних генів знижують протигрибковий захист	Щільний одяг	Підвищення вологості та температури промежини; можлива гіперчутливість
Цукровий діабет/кортикостероїди / ожиріння	Гіперглікемія та імуносупресія порушують мукозальний імунітет; підвищений метаболізм глюкози сприяє проліферації Candida	Неналежна гігієна	Накопичення вологи та секретів утворює сприятливе середовище для росту Candida
Вагітність	Підвищення рівнів естрогенів посилює адгезію та проростання гіфів; знижений місцевий імунітет	Гігієнічні процедури	Спринцювання, ароматизовані засоби порушують мікробіоту та подразнюють слизову
Антибактеріальна терапія	Втрата лактобацил ® дисбіоз, підвищення pH	Сексуальна поведінка	Механічна травма та зміни pH полегшують адгезію Candida; оральний секс і змазки на основі гліцерину змінюють вагінальний pH та мікробіоту
Імунодефіцит	Порушення мукозальних імунних відповідей	Спосіб життя	Дієта з високим вмістом цукру, стрес, депривація сну та тривала вологість сприяють проліферації Candida

Етіологія ВВК

Провідним збудником ВВК залишається Candida albicans (75-95% випадків), хоча поширеність варіюється залежно від географічних, фізіологічних і соціально-економічних чинників. Ізоляти C. albicans, як правило, чутливі до широко застосовуваних антимікотиків [4, 6, 13-16]. Точні оцінки частки штамів C. non-albicans залишаються обмеженими, оскільки діагностичне тестування проводять менш ніж у 25% жінок із підозрою на вагінальну інфекцію; крім того, частина клініцистів отримують лише підтвердження наявності або відсутності дріжджів без ідентифікації виду [4, 5, 17, 14, 18].

Серед штамів C. non-albicans найчастіше виявляють C. glabrata (також відому як Nakaseomyces glabratus, 3-15% випадків), C. parapsilosis (4-10%), C. tropicalis (1-2%), C. krusei (також Pichia kudriavzevii, 1%), C. guilliermondii (Meyerozyma guilliermondii), C. africana, C. auris (Candidozyma auris) та ін. Таксономічно відмінний від роду Candida штам Saccharomyces cerevisiae спорадично ідентифікують як причину вагінального мікозу, клінічно не відмінного від ВВК [4, 6, 14-16, 18-28].

Ізоляти C. non-albicans частіше виявляють у жінок старшого віку та тих, хто раніше отримував флуконазол [29]. Близько половини ізолятів C. glabrata малосприйнятливі або резистентні до флуконазолу, а C. krusei є інтринсично-резистентною до нього. Вагінальні ізоляти C. guilliermondii, C. auris і S. cerevisiae нерідко демонструють мультирезистентність [6, 14,18, 20, 23, 25, 29-33].

Діагностика ВВК

Точна діагностика є необхідною умовою віддиференціювання ВВК від решти вульвовагінальних дерматозів і вагінітів іншої етіології, що дозволяє уникнути невиправданої емпіричної терапії. Клінічна картина – свербіж, відчуття печіння, еритема, посилені білясті виділення з піхви – є неспецифічною і може відповідати бактеріальному вагінозу, трихомоніазу або алергічним реакціям [2, 4, 5, 34, 35].

З огляду на це діагностика не повинна ґрунтуватися виключно на клінічних ознаках: необхідне підтвердження за допомогою мікроскопії нативного препарату з 10% КОН, забарвлення за Грамом або культурального дослідження. Мікологічна культура залишається золотим стандартом діагностики, особливо для виявлення видів C. non-albicans при рецидивуючих та ускладнених ВВК [2, 5, 36-41]. Молекулярні методи (полімеразна ланцюгова реакція) і протеомна ідентифікація (MALDI-TOF) забезпечують вищу чутливість і швидку ідентифікацію виду збудника без затримки, властивої традиційним культуральним методам. Проте вартість комерційно доступних молекулярних тест-систем [36, 39, 42, 43] обмежує їх рутинне застосування. Крім того, необхідно пам’ятати, що 20-30% здорових жінок є безсимптомними носіями Candida і не потребують лікування [19, 44-46].

Терапевтичні стратегії та клінічне ведення

Менеджмент ВВК ґрунтується на точній класифікації випадків як неускладнених або ускладнених, оскільки ця різниця визначає вибір між місцевою та системною терапією. Антимікотики поділяють на чотири основні класи – полієни, азоли, ехінокандини та тритерпеноїди [49-52], серед яких перші два становлять основу терапії ВВК (рисунок).

Примітки: 5FC – 5-фторцитозин; 5-FU – 5-фторурацил; УМФ – уридинмонофосфат; 5-FUTP – 5-фторуридинтрифосфат; 5-FdUMP – 5-фтор‑2'-дезоксиуридинмонофосфат; P450 – цитохром-P450-залежна ланостерол‑14-α-деметилаза гриба.

Рис. Клітинна стінка Candida та мішені антимікотичних засобів (Quindos G. et al., 2026) [52]

Переваги класичних антимікотиків: полієни та азоли

Полієни (ністатин й амфотерицин В) зв’язуються з ергостеролом клітинної мембрани гриба, утворюючи пори та порушуючи її цілісність. Ністатин не всмоктується зі шлунково-кишкового тракту й вагінальної слизової оболонки, що робить його безпечним варіантом місцевого лікування, зокрема під час вагітності та лактації. Проте він менш зручний за азоли: для досягнення порівнянних показників вилікування нерідко необхідно 14 днів терапії [49-52]. Амфотерицин В рідко застосовують при неускладненому ВВК, хоча його можна включати до складу вагінальних супозиторіїв при інфекціях, зумовлених видами C. non-albicans.

Азоли пригнічують цитохром-P450-залежну ланостерол‑14-α-деметилазу грибів, блокуючи біосинтез ергостеролу. Цей клас включає імідазоли (переважно місцеві – сертаконазол, клотримазол, міконазол, еконазол, бутоконазол, фентиконазол, ізоконазол, омоконазол, оксиконазол, тіоконазол), триазоли (переважно системні – флуконазол, ізавуконазол, ітраконазол, посаконазол, терконазол, вориконазол) і тетразоли (переважно системні – отесеконазол) [53, 54].

З-поміж місцевих імідазолів особливий клінічний інтерес представляє сертаконазол – імідазол бензотіофенового ряду. Його виражена ліпофільність забезпечує тривалу персистенцію у вагінальній слизовій, а протизапальна активність може сприяти швидшому усуненню клінічних симптомів [57]. Серед нещодавніх фармацевтичних розробок – ліпосоми із сертаконазолом, що мають мукоадгезивні властивості й порівняно зі стандартними лікарськими формами продемонстрували значно кращу вагінальну ретенцію та посилену протигрибкову ефективність [60], що особливо актуально для зменшення кратності введення та потенційного скорочення тривалості курсу терапії.

Ведення ускладненого ВВК та рВВК

Ускладнений ВВК , у тому числі інфекції, зумовлені C. non-albicans, або такі, що розвинулися в імунокомпрометованих хворих, потребує пролонгованої терапії. При рВВК (≥4 епізодів на рік або ≥2 задокументованих епізодів за 6 міс) стандартний підхід охоплює фазу індукції для досягнення клінічної ремісії та підтримувальну терапію для запобігання рецидивам (табл. 2).

Таблиця 2. Схеми антимікотичного лікування ВВК
Препарат	Гострий неускладнений ВВК	рВВК		OTC / Вагітність / Рівень доказовості
Препарат	Гострий неускладнений ВВК	Індукція	Підтримка	OTC / Вагітність / Рівень доказовості
Клотримазол	Вагінальна таблетка 500 мг – одноразово; або 200 мг/д ´ 3 ночі; крем 1%, 5 г/д ´ 7-14 днів	Вагінальна таблетка 100 мг/д ´ 14 днів	Вагінальна таблетка 500 мг щотижня ´ 6 міс	Так / Так / 1-2
Міконазол	Овулі 1200 мг – одноразово; або 200 мг/д ´ 3 ночі; крем 2%, 5 г/д ´ 7 днів	—	—	Так / Так / 1-2
Сертаконазол*	Вагінальний овулі 300 мг – одноразово; або крем 2%, 5 г/д ´ 7 ночей	Крем 2%, 5 г/д ´ 14 днів	Овулі 300 мг щотижня ´ 6 міс	Ні / Ні / 1
Флуконазол	Капсули 150-200 мг per os – одноразово	150 мг кожні 72 год – три дози	150 мг/тиж ´ 6 міс	Ні / Ні / 1
Ністатин	Вагінальна таблетка 200 000 МО/д ´ 7 ночей; або 100 000 МО/д ´ 14 ночей	—	100 000 МО 2-3 рази/тиж ´ 6 міс	Так / Так / 1
* На українському фармацевтичному ринку сертаконазол, зокрема, представлений препаратом Залаїн у двох лікарських формах: овулі (песарії) по 300 мг та крем 2% по 20 г у тубі (виробництво компанії «Егіс»). Препарат призначений для місцевого лікування ВВК та грибкових інфекцій шкіри і слизових оболонок, спричинених дріжджовими грибами та дерматофітами. Примітки: OTC – безрецептурний відпуск. Рівень доказовості: 1 – переконливі докази із правильно спланованих клінічних випробувань; 2 – думка авторитетних фахівців і товариств; 3 – препарати, що потребують додаткових досліджень.

Отже, ВВК залишається однією з найпоширеніших гінекологічних інфекцій, а її рецидивуючі форми суттєво знижують якість життя пацієнток. Азоли – як місцеві імідазоли, так і системний флуконазол – зберігають центральну роль у лікуванні ВВК завдяки доведеній ефективності, широкій доступності та зручності застосування. Проте зростання резистентності збудників і висока частота рецидивів після відміни підтримувальної терапії спонукають до пошуку нових терапевтичних підходів.

Підготувала Олена Речмедіна

Тематичний номер «Акушерство. Гінекологія. Репродуктологія» № 2 (68) 2026 р.

Джерело: За матеріалами: Quindos G., De-la-Pinta I., Marcos-Arias C. et al. (2026) Therapeutic Tools for Vulvovaginal Candidiasis: Current and Emerging Antifungal Agents. J Fungi. 2026;12:152. doi.org/10.3390/jof12020152.

Номер: Тематичний номер «Акушерство. Гінекологія. Репродуктологія» № 2 (68) 2026 р.