1 квітня, 2026
Статинотерапія у складних пацієнтів: доказова база та клінічні переваги пітавастатину
Серцево-судинні захворювання (ССЗ) залишаються провідною причиною смертності у світі, а дисліпідемія є одним із ключових модифікованих факторів ризику їх розвитку. Статинотерапія давно довела свою ефективність у зниженні кардіоваскулярної захворюваності та смертності, але у реальній клінічній практиці її застосування ускладнюється наявністю коморбідних станів, поліфармацією та підвищеним ризиком побічних ефектів. Особливої уваги потребують так звані тяжкі категорії пацієнтів, для яких вибір оптимального статину має ґрунтуватися не лише на ліпідознижувальній потужності, але й на профілі безпеки та мінімальному ризику медикаментозних взаємодій. Саме цим аспектам присвятила свою доповідь Віра Йосипівна Целуйко, д.мед.н., професор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, представлену торік на ХХVІ Національному конгресі кардіологів України. Під час виступу було висвітлено сучасні підходи до статинотерапії у складних клінічних ситуаціях та актуальні дані щодо переваг пітавастатину. Зокрема, було розглянуто його застосування у пацієнтів із ВІЛ-інфекцією, в онкологічній практиці, в осіб із хронічною хворобою нирок (ХХН), включно із хворими на гемодіалізі, а також у пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку цукрового діабету (ЦД) та з уже наявним захворюванням.
Застосування статинів у пацієнтів груп високого ризику: нові акценти європейських рекомендацій
Пані Целуйко зауважила, що торік на Європейському конгресі кардіологів у Мадриді було представлено доповнення рекомендацій Європейського товариства кардіологів та Європейського товариства з атеросклерозу (ESC/EAS, 2025) щодо ведення пацієнтів із дисліпідемією, яке відображає сучасні підходи до оцінювання серцево-судинного (СС) ризику та ліпідознижувальної терапії. Документ охоплює широкий спектр клінічних ситуацій – від упровадження нових алгоритмів прогнозування ризику SCORE2 і SCORE2-OP до оновлених стратегій зниження рівня холестерину (ХС) ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), зокрема ліпідознижувальної терапії у госпіталізованих хворих із приводу гострого коронарного синдрому, фармакотерапії при гіпертригліцеридемії, підвищеному рівні ліпопротеїну (а), а також рекомендацій щодо використання харчових добавок.
Водночас особливу увагу в оновлених рекомендаціях приділено складним категоріям пацієнтів, зокрема особам із ВІЛ-інфекцією та онкологічними захворюваннями. Ці положення є принципово новими та відображають накопичені за останні роки докази щодо підвищеного СС-ризику в цих популяціях, який часто недооцінюється у повсякденній клінічній практиці.
Користь пітавастатину для профілактики ССЗ у пацієнтів із ВІЛ
Актуальність проблеми профілактики ССЗ у пацієнтів із ВІЛ сьогодні зростає. За статистичними даними, популяція осіб, які живуть із ВІЛ, продовжує збільшуватися, зокрема в умовах воєнного часу, а СС-ускладнення стали однією із провідних причин захворюваності та смертності. У цьому контексті важливим оновленням настанови ESC/EAS (2025) стало переглянуте положення щодо первинної профілактики СС-подій у пацієнтів із ВІЛ. На підставі результатів сучасних клінічних досліджень, статинотерапію в межах первинної профілактики рекомендовано всім пацієнтам віком ≥40 років із ВІЛ, незалежно від передбачуваного СС-ризику та рівня ХС ЛПНЩ, із метою зниження ймовірності СС-ускладнень (клас рекомендацій I, рівень доказовості B). При цьому наголошується, що вибір конкретного статину має базуватися на оцінці потенційних медикаментозних взаємодій з антиретровірусним лікуванням.
Професор Целуйко підкреслила, що серед статинів саме пітавастатин став об’єктом низки сучасних масштабних рандомізованих клінічних досліджень. Зокрема, у випробуванні REPRIEVE оцінювали ефективність пітавастатину в межах первинної профілактики СС-подій у пацієнтів із ВІЛ-інфекцією (Whiteston et al., 2024). Дослідження було припинене достроково у зв’язку з достовірним впливом препарату на жорсткі кінцеві точки, включно із СС-смертю, інфарктом міокарда, інсультом і загальною летальністю.
Таким чином, REPRIEVE стало першим дослідженням, яке продемонструвало позитивний вплив статинотерапії, зокрема пітавастатину, на виживаність і довгостроковий прогноз осіб із ВІЛ.
Подальший вторинний аналіз даних REPRIEVE був присвячений оцінюванню впливу пітавастатину на коронарний атеросклероз за результатами комп’ютерно-томографічної коронарографії та аналізу запальних біомаркерів на вихідному рівні й через 24 місяці спостереження. Основними показниками були зміни об’єму некальцифікованих коронарних бляшок і темпи їх прогресування.
Були отримані такі результати:
- На тлі терапії пітавастатином середній об’єм некальцифікованих бляшок зменшувався порівняно із плацебо (середня зміна [SD] -1,7 [25,2] vs 2,6 [27,1] мм3; p=0,04), причому найвиразніший ефект мав місце у пацієнтів із «молодими» атеросклеротичними ураженнями.
- Прогресування некальцифікованих бляшок було на 33% меншим у групі пітавастатину порівняно із плацебо (відносний ризик 0,67; 95% довірчий інтервал 0,52‑0,88; p=0,003).
Отже, субаналіз REPRIEVE показав, що пітавастатин не лише зменшує об’єм некальцифікованих бляшок, але й змінює їхній морфологічний склад, сприяючи стабілізації за рахунок відкладення колагену в позаклітинному матриксі та трансформації фенотипу вразливих бляшок у більш стабільні коронарні ураження (Kolossvary et al., 2025).
Торік у пілотному дослідженні REPRIEVE було отримано перспективні результати щодо здатності пітавастатину сповільнювати процеси біологічного старіння у пацієнтів із ВІЛ-інфекцією (Corley et al., 2025). У 99 випадково відібраних учасників (65 – у групі пітавастатину та 34 – у групі плацебо) оцінювали епігенетичні біомаркери старіння на вихідному рівні та через 24 місяці спостереження. Було показано, що за цей період біологічний темп старіння достовірно зростав у групі плацебо, тоді як у пацієнтів, які отримували пітавастатин, такого ефекту не відзначалося. Отримані попередні дані свідчать про потенційну здатність пітавастатину запобігати прискореному біологічному старінню в осіб із ВІЛ, а також підкреслюють доцільність подальших досліджень статинотерапії як можливого втручання для зменшення темпів біологічного старіння.
Віра Йосипівна Целуйко звернула увагу на те, що в популяції пацієнтів із ВІЛ-інфекцією відзначається підвищений ризик розвитку ускладнень, зокрема на тлі антиретровірусної терапії, що зумовлює необхідність ретельного контролю потенційних медикаментозних взаємодій.
Так, інструкція для медичного застосування противірусного засобу ритонавір містить протипоказання щодо одночасного призначення з ловастатином і симвастатином.
Крім того, згідно з інструкцією до розувастатину, в фармакокінетичному дослідженні сумісне застосування 10 мг розувастатину та комбінованого препарату атазанавір/ритонавір (300/100 мг) у здорових добровольців супроводжувалося підвищенням площі під фармакокінетичною кривою (AUC) приблизно у 3 рази та максимальної концентрації (Cmax) – у 7 разів. Аналогічно, при поєднаному застосуванні аторвастатину з типранавіром/ритонавіром (500/200 мг двічі на добу) показник AUC зростав у 9,4 раза, а Cmax – у 8,6 раза.
Водночас у рандомізованому контрольованому дослідженні K.M. Erlandson et al. (2025) оцінювали профіль безпеки пітавастатину в пацієнтів із ВІЛ. Протягом п’яти років спостереження було зафіксоване лише мінімальне зниження фізичної функції без достовірних відмінностей між групами пітавастатину та плацебо.
Важливо, що на тлі одночасного застосування з антиретровірусними препаратами для лікування основного захворювання пітавастатин не асоціювався зі зростанням частоти побічних реакцій і мав порівнянний із плацебо вплив на м’язову тканину.
Таким чином, відповідно до рекомендацій ESC/EAS (2025) та сучасних клінічних даних, пітавастатин, завдяки унікальним особливостям метаболізму та мінімальному ризику медикаментозних взаємодій, розглядається як препарат вибору серед статинів для пацієнтів із ВІЛ-інфекцією, які отримують антиретровірусну терапію.
Кардіопротекція, прогноз і нові терапевтичні можливості пітавастатину
Віра Йосипівна зазначила, що ведення онкологічних пацієнтів є складним, але водночас дуже цікавим із науково-практичної точки зору напрямом. Одним із ключових питань залишається роль кардіологічних препаратів в онкології: їхній вплив на ризик розвитку злоякісних новоутворень, перебіг пухлинного процесу, а також на ефективність і безпеку протипухлинної терапії. На окрему увагу заслуговує потенціал кардіопротекції, адже в онкологічних хворих смертність часто зумовлена не основною патологією, а СС-ускладненнями, зокрема раптовою серцевою смертю.
Відповідно до оновлених рекомендацій ESC/EAS (2025), статинотерапію слід розглядати у дорослих пацієнтів із високим або дуже високим ризиком СС-токсичності, асоційованої з хімієтерапією, з метою зниження ймовірності розвитку антрациклін-індукованої дисфункції міокарда (клас рекомендацій IIa, рівень доказовості B). Таким чином, застосування статинів у цієї категорії пацієнтів може сприяти поліпшенню прогнозу.
Аналізуючи здатність кардіологічних препаратів запобігати небажаним ефектам хімієтерапії, професор В.Й. Целуйко навела результати метааналізу дев’яти досліджень за участю 195 602 пацієнтів, присвяченого впливу статинотерапії на прогноз у хворих із вірусним гепатитом – відомим чинником ризику розвитку раку печінки (Azimi et al., 2021). Було показано, що тривале застосування статинів (понад три роки) асоційоване із такими перевагами, як:
- зниження ризику смерті на 39%;
- зменшення ймовірності розвитку гепатоцелюлярної карциноми на 53%, фіброзу печінки на 45% та цирозу печінки на 41%.
Ці дані свідчать не лише про безпеку довготривалої статинотерапії у пацієнтів із гепатитом, а й про її суттєвий позитивний вплив на прогноз.
У цьому контексті дедалі більшого інтересу набуває перепрофілювання статинів для лікування злоякісних новоутворень, зокрема в комбінації з променевою та хімієтерапією. Потенційні протипухлинні ефекти статинів пов’язують зі стимуляцією апоптозу через сигнальні шляхи BCL2, регуляцією клітинного циклу через вісь p53-YAP та іншими молекулярними механізмами. Деякі дослідження також вказують на можливий хімієпрофілактичний ефект цих препаратів, зниження частоти рецидивів і підвищення виживаності у пацієнтів, які тривало отримували статинотерапію (Tripathi, Gupta, 2024).
Крім того, за даними дослідження J. Wang et al. (2024), статини можуть знижувати ризик розвитку раку та підвищувати ефективність специфічного лікування. Включення статинів до сучасних імунотерапевтичних схем розглядається як перспективний підхід до поліпшення результатів лікування, зокрема при гепатоцелюлярній карциномі.
Останні докази також свідчать про здатність статинів, зокрема пітавастатину, зменшувати резистентність пухлин до хімієтерапії. За даними низки експериментальних і клінічних досліджень, пітавастатин сприяє подоланню хімієрезистентності при різних типах злоякісних новоутворень, зокрема раку молочної залози, яєчників, шийки матки, легень, шкіри тощо (Dewidar et al., 2023; Hacіseyitoglu et al., 2024; Liu et al., 2024; Basso et al., 2025).
Окрему увагу було приділено гепатопротекторним ефектам статинів. Зокрема, в експериментальних моделях NASH у щурів продемонстровано здатність пітавастатину інгібувати стеатоз, фіброз печінки та канцерогенез (Miyaki et al., 2011). Водночас у клінічних умовах показане підвищення ефективності противірусної терапії гепатиту С при додаванні пітавастатину (Shimada et al., 2012).
Місце статинів у лікуванні хронічної хвороби нирок
За актуальними даними, наявність ХХН, а особливо термінальної ниркової недостатності, суттєво погіршує середньостроковий прогноз у пацієнтів із ЦД та ССЗ. Зі зниженням функції нирок достовірно зростає ризик несприятливих СС-подій, включно із СС-смертю, повторними ішемічними подіями та госпіталізаціями. ХХН є незалежним і потужним предиктором поганого прогнозу навіть за сучасних підходів до лікування ЦД і ССЗ, що свідчить про необхідність більш агресивної та комплексної стратегії контролю СС-ризику в даної категорії хворих. При цьому важливою є оптимізація ліпідознижувальної терапії як один із ключових напрямів вторинної профілактики (Chou et al., 2024).
Відповідно до рекомендацій ініціативи щодо поліпшення глобальних результатів захворювань нирок (KDIGO, 2025), статини є базовою терапією для зниження СС-ризику в осіб із ХХН незалежно від наявності клінічно маніфестованого атеросклеротичного ССЗ. Пацієнтам із ХХН доцільно приймати статини помірної або високої інтенсивності як препарати першої лінії для контролю дисліпідемії. Ліпідний профіль і СС-ризик рекомендовано регулярно переглядати що 3‑6 місяців.
Сучасні рекомендації засвідчують, що ХХН є абсолютним показанням до призначення статинотерапії, при цьому підхід на етапі діалізу має бути зваженим і послідовним. Якщо пацієнт отримував статини до початку діалізу, лікування не варто припиняти; водночас ініціювати призначення статинів у хворих, які раніше їх не приймали, зазвичай не слід. Така стратегія ґрунтується на відсутності переконливих доказів користі від початку статинотерапії саме на стадії діаліз-залежної ниркової недостатності. Разом із тим накопичені дані свідчать про потенційний позитивний вплив статинів у пацієнтів на гемодіалізі та після трансплантації нирки, зокрема щодо зниження СС-ризику. Отже, ключовими є принцип безперервності статинотерапії та індивідуалізований підхід з урахуванням попереднього лікування і загального СС-ризику (Abidor et al., 2025).
Окрім того, за даними дослідження C. Hamada et al. (2023), діаліз і трансплантація нирки нині розглядаються як клінічні ситуації, в яких статинотерапія може мати прогностичні переваги. Метою роботи було порівняти вплив пітавастатину та стандартної терапії на смертність і частоту СС-подій у пацієнтів із дисліпідемією, які перебували на хронічному гемодіалізі. У дослідження включили 848 хворих із 79 медичних закладів (422 – контрольна група, 426 – група пітавастатину); середній вік учасників становив 60,1±10,3 року, середня тривалість діалізу – 7,2±7,6 року, медіана спостереження – 36,5 місяця.
Через 12 місяців лікування рівень ХС ЛПНЩ був достовірно нижчим у групі пітавастатину порівняно із контрольною (79,8±26,1 vs 107,8±25,5 мг/дл; p<0,001). Загалом зафіксовано 85 летальних випадків: 50 – у контрольній групі та 35 – у групі пітавастатину, що відповідало достовірно нижчій смертності на тлі статинотерапії. На додаток, між групами спостерігали значущі відмінності як за первинними, так і за сукупними кінцевими точками (p=0,007 та p=0,022 відповідно).
Таким чином, інтенсивна терапія пітавастатином виявилася ефективнішою за стандартні немедикаментозні підходи щодо поліпшення клінічних результатів у пацієнтів із дисліпідемією на хронічному гемодіалізі, що свідчить про доцільність його призначення навіть у разі відсутності статинотерапії до початку діалізу.
Статини у пацієнтів із високим ризиком та наявним цукровим діабетом
Як зауважила професор В.Й. Целуйко, ризик розвитку нових випадків ЦД на тлі статинотерапії часто перебільшується. Насправді частота маніфестації ЦД при застосуванні статинів є невисокою порівняно із плацебо, а користь від їх застосування у запобіганні СС-ускладненням суттєво переважає потенційні метаболічні ризики. Важливо також враховувати, що різні статини не є однорідними за впливом на вуглеводний обмін.
W.W. Seo et al. (2022) оцінювали вплив пітавастатину на ризик розвитку нових випадків ЦД порівняно з аторвастатином і розувастатином. Аналіз ґрунтувався на даних 10 баз реальної клінічної практики із загальною популяцією понад 10 млн пацієнтів і періодом спостереження більш ніж 10 років.
До фінальної оцінки включили дорослих пацієнтів без ЦД, які вперше отримували статини щонайменше 180 днів і мали період спостереження принаймні один рік до початку терапії. Після застосування суворих критеріїв відбору та балансування груп методом псевдорандомізації (propensity score matching) було сформовано порівняльні когорти: 10 238 пацієнтів, які отримували пітавастатин, та 18 605 учасників на аторвастатині або розувастатині. Первинною кінцевою точкою була поява нового випадку ЦД.
Згідно з результатами дослідження, пітавастатин асоціювався зі статистично значуще нижчим ризиком розвитку нових випадків ЦД порівняно з аторвастатином і розувастатином.
Цей ефект був найбільш вираженим у пацієнтів, які раніше не отримували статинотерапію, що мінімізує вплив супутніх факторів. Отримані дані свідчать про сприятливіший метаболічний профіль пітавастатину серед оцінюваних статинів і дозволяють розглядати його як доцільний вибір для пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку ЦД у клінічній практиці.
Відповідно до рекомендацій Польського товариства ліпідологів (PLA, 2023), ліпідні порушення, насамперед гіперхолестеринемія, залишаються найпоширенішим фактором ризику розвитку ССЗ. Ліпідознижувальна терапія достовірно покращує СС-прогноз і подовжує тривалість життя як у первинній, так і у вторинній профілактиці. Водночас рівень досягнення цільових показників ХС ЛПНЩ є недостатнім, що пов’язано, зокрема, із терапевтичною інертністю лікарів і побоюваннями пацієнтів щодо побічних ефектів.
Пітавастатин характеризується нижчим ризиком м’язових ускладнень і розвитку нових випадків ЦД, що зумовлено особливостями його метаболізму. Саме тому, згідно з рекомендаціями Польського товариства ліпідологів (PLA, 2023), пітавастатин може розглядатися як оптимальний терапевтичний вибір у пацієнтів із метаболічним синдромом і високим ризиком ЦД або вже наявним захворюванням, а також в осіб із підвищеним СС-ризиком (Banach et al., 2023).
Довідка «ЗУ»
Оригінальний пітавастатин зареєстрований в Україні під брендом Лівазо компанією Рекордаті Аіленд Лтд, Ірландія, яка входить до складу групи фармацевтичних компаній Рекордаті Груп.
За участю лікарського засобу Лівазо були проведені клінічні дослідження для першої реєстрації оригінального пітавастатину в країнах Європи та Україні. Наразі нові дослідження впливу пітавастатину на різні категорії пацієнтів із рядом наявних супутніх захворювань тривають.
Лікарський засіб Лівазо, таблетки вкриті плівковою оболонкою, представлений у трьох дозах 1 мг, 2 мг, 4 мг, що надає гнучкості у підборі дози і дозволяє застосовувати найменшу ефективну дозу.
Підготувала Олена Коробка
Тематичний номер «Кардіологія. Ревматологія. Кардіохірургія» № 1 (104) 2025 р.