10 лютого, 2026
Міорелаксанти в лікуванні м’язово-скелетного болю: від клінічних настанов до реальної практики
Біль у спині та шиї, а також м’язово-скелетний біль залишаються одними із найпоширеніших причин звернення пацієнтів до лікаря та суттєво впливають на якість життя, працездатність і щоденну активність. У більшості випадків ці стани супроводжуються рефлекторним м’язовим спазмом, який не лише посилює больовий синдром, а й підтримує його хронізацію. Саме тому міорелаксанти посідають важливе місце у комплексній терапії болю, дозволяючи розірвати порочне коло «біль – спазм – біль» та підвищити ефективність лікування.
Місце міорелаксантів у сучасних настановах
У сучасних клінічних рекомендаціях міорелаксанти розглядаються як раціональна фармакологічна опція для контролю м’язово-скелетного болю, зокрема болю у попереку та шиї, коли провідну роль у формуванні больового синдрому відіграє м’язовий спазм. Зменшення спазму дозволяє не лише послабити біль, але й відновити рухову активність, що є ключовим компонентом одужання.
Сучасні національні та міжнародні клінічні рекомендації, зокрема настанови МОЗ України № 984 та № 435, рекомендації NICE і професійних медичних асоціацій, доповнені систематичними оглядами після 2020 р. (Manca et al., 2025), свідчать, що міорелаксанти можуть застосовуватися для лікування гострого та підгострого болю в попереку, а також окремих форм хронічного болю з виразним м’язово-тонічним синдромом, як у вигляді монотерапії, так і в поєднанні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП). Такий підхід може забезпечувати зменшення інтенсивності болю та поліпшення функціонального стану пацієнтів за умови індивідуального вибору схеми лікування з урахуванням профілю безпеки.
Узгоджений підхід до застосування міорелаксантів відображений у настанові МОЗ України «Біль у ділянці шиї та плечового суглоба» № 398, де вони розглядаються як ефективна фармакологічна опція для контролю болю та м’язового спазму, зокрема у пацієнтів, для яких застосування нестероїдних протизапальних препаратів є обмеженим. При цьому підкреслюється важливість раціонального вибору терапії з урахуванням індивідуальної переносимості та профілю безпеки.
Міжнародні рекомендації загалом підтримують такий підхід. Зокрема, Американська колегія терапевтів (ACP, 2017) у настанові щодо лікування гострого та підгострого неспецифічного болю в попереку зазначає, що у разі потреби медикаментозного втручання доцільним є застосування як НПЗП, так і міорелаксантів, залежно від клінічної ситуації та особливостей пацієнта.
Водночас сучасні клінічні огляди та рекомендації після 2020 р. розширюють ці положення, вказуючи на доцільність використання міорелаксантів як у режимі монотерапії, так і в поєднанні з НПЗП при гострому та підгострому болю з виразним м’язово-тонічним компонентом (Sharif et al., 2024). Такий підхід сприяє більш повному контролю больового синдрому, зменшенню м’язового напруження та поліпшенню функціонального стану пацієнтів за умови індивідуалізації лікування.
Таким чином, міорелаксанти посідають чітко визначене місце в сучасних клінічних настановах як засоби контролю м’язово-скелетного болю. Їх застосування є найбільш обґрунтованим, коли м’язовий спазм відіграє ключову роль у підтриманні болю. У клінічній практиці міорелаксанти можуть використовуватися як альтернатива НПЗП або як монотерапія у пацієнтів із протипоказаннями до їх використання. Водночас визначальними принципами залишаються індивідуалізація лікування, короткотривале застосування та орієнтація на відновлення руху й функціональної активності пацієнта.
Всеукраїнське дослідження «Портрет болю»: вибір лікарів у реальній практиці
Із метою формування об’єктивного уявлення про реальні клінічні підходи до ведення пацієнтів з больовими синдромами Українська асоціація з вивчення болю (УАВБ; www.pain.in.ua) наприкінці минулого року реалізувала всеукраїнське дослідження «Портрет болю». У межах ініціативи було проведене поетапне опитування лікарів щодо найпоширеніших видів болю, підходів до терапії та практичних викликів щоденної клінічної роботи.
В опитуванні взяли участь 1227 лікарів із різних регіонів України. Основну частку респондентів становили неврологи – 746 осіб (понад 60%). Слід зауважити, що в Україні загалом працює близько 4500 лікарів цієї спеціалізації. Зазначені показники закономірно відображають провідну роль неврологів у веденні пацієнтів із больовими синдромами. Також до опитування активно долучилися ортопеди-травматологи – близько 10%, а також лікарі загальної практики – сімейної медицини, терапевти, ревматологи та інші фахівці.
Опитування проводилося поетапно:
- у жовтні – щодо болю у спині;
- у листопаді – щодо болю в ділянці шиї;
- у грудні – щодо м’язово-скелетного болю.
Такий підхід дозволив сформувати комплексний «портрет болю» та оцінити реальні рішення лікарів залежно від клінічної ситуації.
Результати опитування засвідчили, що міорелаксанти посідають важливе місце у щоденній клінічній практиці. Значна частка лікарів обирає міорелаксанти не лише в комбінації з НПЗП, але й як самостійний терапевтичний вибір при болю у спині, шиї та м’язово-скелетному болю. Це відображає прагнення лікарів цілеспрямовано впливати на м’язово-тонічний компонент болю шляхом зменшення інтенсивності больового синдрому та поліпшення рухливості пацієнта.
Комбінація міорелаксанту із НПЗП залишається поширеною за виразного болю. Однак монотерапія міорелаксантом у реальній практиці часто розглядається як ефективне та клінічно доцільне рішення, особливо на старті лікування або у пацієнтів із потребою мінімізувати медикаментозне навантаження.
Тіонекс – препарат вибору за результатами опитування
Згідно із результатами опитування в межах всеукраїнського дослідження «Портрет болю», особливо показовими стали відповіді щодо конкретних препаратів. У переважній більшості випадків клініцисти віддавали перевагу препарату Тіонекс, називаючи його основним міорелаксантом у своїй практиці. Саме Тіонекс найчастіше зазначався як лікарський засіб із найшвидшим клінічним ефектом.
Чіткий узагальнений образ Тіонексу формують відкриті відповіді лікарів, як-от:
- швидка дія;
- ефективний контроль спазму;
- добра переносимість;
- зручний у щоденній практиці;
- передбачуваний результат;
- відсутність кислоти у складі;
- діє вдвічі швидше за інші ін`єкційні тіоколхікозиди.
Отже, отримані результати демонструють, що міорелаксанти є усвідомленим вибором клініцистів у лікуванні м’язово-скелетного болю, зокрема як монотерапія. У цьому контексті Тіонекс закономірно постає як препарат вибору, що відповідає сучасним клінічним підходам і реальним потребам лікарів-практиків.
То в чому ж секрет такої прихильності лікарів до Тіонексу? Препарат Тіонекс (виробництва «Фармліга», Італія) – єдиний європейський ін’єкційний тіоколхікозид, представлений на українському фармацевтичному ринку, який не містить кислоти у своєму складі. Це принципово відрізняє його від інших ін’єкційних форм тіоколхікозиду, доступних в Україні, що містять хлористоводневу кислоту, інколи у концентрованому вигляді.
Клінічне значення цієї особливості полягає в тому, що наявність кислоти в ін’єкційному розчині може спричиняти локальне подразнення тканин, посилення болю в місці введення та рефлекторне підвищення м’язового тонусу, що потенційно нівелює терапевтичний ефект міорелаксанту. У фармакологічних оглядах і загальній характеристиці тіоколхікозиду підкреслюється, що комфортність ін’єкційної форми та відсутність локального подразнення є важливими чинниками дієвої реалізації міорелаксувального ефекту.
Важливою клінічною перевагою Тіонексу є швидкість настання терапевтичного ефекту. За даними клінічних спостережень, ін’єкційна форма тіоколхікозиду без кислотного компонента забезпечує швидше зменшення м’язового спазму та больового синдрому – приблизно на 15 хв швидше, ніж міорелаксанти, що містять кислотний компонент. Для пацієнтів із гострим больовим синдромом це має безпосереднє клінічне значення, оскільки раннє зменшення спазму дозволяє швидше відновити рух та знизити інтенсивність болю. При цьому застосування Тіонексу в комбінації з фармакопунктурою (додаткове введення міорелаксанту в тригерну точку) вже після першого дня лікування асоціюється зі зниженням інтенсивності болю більш ніж у два рази порівняно з міорелаксантами із кислотним компонентом, що сприяє ранній активізації пацієнта та поліпшенню функціонального стану (О. А. Ярошевський та співавт., 2025).
Принциповою характеристикою тіоколхікозиду є відсутність седативного ефекту, а також значущого впливу на серцево-судинну та дихальну системи, що підтверджено в європейських реєстраційних документах і фармакологічних оглядах. Ця особливість вигідно відрізняє тіоколхікозид від низки інших міорелаксантів центральної дії та дозволяє ширше застосовувати його в осіб похилого віку, з коморбідною патологією та підвищеним ризиком небажаних реакцій, пов’язаних із седацією.
На окрему увагу заслуговує можливість ступінчастої терапії, зумовлена наявністю у Тіонексу ін’єкційної та таблетованої форм. Такий підхід відповідає сучасним рекомендаціям щодо лікування больових синдромів, коли в гострій фазі доцільне застосування парентеральної форми, а надалі – перехід на пероральне приймання для підтримки ефекту та підвищення прихильності пацієнта до лікування.
Цікавим із практичної точки зору є дослідження О. А. Ярошевського та співавт. (2025), присвячене аналізу ефективності різних підходів до застосування міорелаксантів у лікуванні міофасціального больового синдрому (МФБС). У роботі представлено результати власних клінічних спостережень за пацієнтами із неспецифічним скелетно-м’язовим болем різної локалізації, що лікувалися із застосуванням тіоколхікозиду.
У дослідження було включено 77 пацієнтів віком від 29 до 70 років із хронічним рецидивним МФБС, які отримували комплексну терапію відповідно до чинних протоколів. Учасників було розподілено на дві основні групи: для застосування Тіонексу (n=46) та Мускомеду (n=31). У кожній групі було виділено підгрупи зі стандартним внутрішньом’язовим введенням препарату й підгрупи, де застосовували фармакопунктуру із введенням препарату безпосередньо у тригерні точки, що дозволяло поєднати фармакологічний та рефлекторний механізми дії.
Клінічну ефективність оцінювали за допомогою візуально-аналогової шкали болю (ВАШ) після 1-го, 3-го та 5-го днів лікування. Вже після першого дня терапії було зафіксовано принципові відмінності між групами. У пацієнтів, які отримували Тіонекс у поєднанні з фармакопунктурою, інтенсивність болю зменшувалася більш ніж удвічі – з 6,6 бала до 3,0 бала за ВАШ, тоді як у групі Мускомеду подібного швидкого зниження болю не спостерігалося (зменшення із 6,4 до 5,8 бала).
Подальша динаміка лікування також підтвердила стійку перевагу Тіонексу. Після п’яти днів терапії зниження болю у групі Тіонексу становило 84,6% при стандартному внутрішньом’язовому введенні та 98,5% при застосуванні фармакопунктури, тоді як у групі Мускомеду відповідні показники були суттєво нижчими – 69,5 та 73,4% відповідно.
Автори окремо підкреслюють, що інактивування тригерних точок та зменшення м’язового напруження при застосуванні Тіонексу відбувалося вже після першого введення, тоді як при використанні Мускомеду подібний ефект формувався лише після 3‑4 сеансів лікування. Така різниця пояснюється, зокрема, фармакологічними особливостями препаратів, включно із відсутністю кислоти у складі Тіонексу, що має принципове значення при введенні засобу в ділянку м’язового спазму та тригерних точок.
Таким чином, результати дослідження переконливо демонструють, що Тіонекс у комбінації з фармакопунктурою забезпечує не лише виразніше, але й суттєво швидше зниження больового синдрому вже із першого дня лікування. Це дозволяє розглядати Тіонекс як клінічно обґрунтований препарат вибору в пацієнтів із міофасціальним больовим синдромом, особливо в ситуаціях, де критично важливими є швидке купірування болю та розрив порочного кола «біль – спазм – біль».
Висновки
Отже, м’язово-скелетний біль, зокрема біль у спині та шиї, у більшості випадків супроводжується м’язовим спазмом, який відіграє ключову роль у формуванні й підтриманні больового синдрому. Саме тому міорелаксанти посідають важливе місце в сучасних клінічних настановах як патогенетично обґрунтований компонент терапії гострого й підгострого болю.
Положення українських і міжнародних рекомендацій, а також результати всеукраїнського дослідження «Портрет болю» свідчать, що міорелаксанти є усвідомленим вибором лікарів – у комбінації та як монотерапія, особливо на початкових етапах лікування або за потреби мінімізувати медикаментозне навантаження.
Серед міорелаксантів особливо варто відзначити Тіонекс – єдиний в Україні європейський ін’єкційний тіоколхікозид, що не містить кислоти у складі. Сукупність доказових даних, результатів клінічних досліджень і реальної практики дозволяє розглядати Тіонекс як препарат вибору в лікуванні м’язово-скелетного болю зі спастичним компонентом, особливо в ситуаціях, де критично важливими є швидке усунення болю, відновлення рухливості та безпека терапії.
Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 1 (76) 2026 р.