30 жовтня, 2020
Чи зумовлюють сексуальні перверсії тривожно-депресивну симптоматику?
.jpg)
Сексуальні перверсії (парафілії) залишаються дуже суперечливим питанням, оскільки їх часто здебільшого розглядають як соціальне явище; натомість слід насамперед звернути увагу на їхнє клінічне значення. Історія людства доводить, що речі, котрі колись вважалися звичними ритуальними обрядами, згодом стали неприйнятними для суспільства. Відомі й протилежні випадки – те, що раніше вважалося девіантними формами статевого акту, нині ми сприймаємо як повсякденність. Не існує чітких меж для соціальної норми, адже завжди залишається певна сіра зона, в якій переважна кількість осіб демонструє більший або менший ступінь перверсії, котру можна дозволити розкрити (іноді непомітними чи нешкідливими для себе способами) [1].
Згідно з класифікацією DSM‑5 (Діагностичний і статистичний посібник із психічних розладів 5-го перегляду), термін «парафілія» означає будь-який інтенсивний і стійкий сексуальний інтерес, окрім сексуального інтересу до генітальної стимуляції чи підготовчої ласки, з фенотипово нормальними, фізично зрілими партнерами (за умови їхньої згоди) [2].
Порівняно з DSM‑4 нововведення DSM‑5 – це нове чітке розмежування між парафілією та парафільним розладом. Парафілія – це необхідна, але недостатня умова наявності парафільного розладу; вона сама по собі не обов’язково виправдовує й не потребує клінічного втручання. Концепція полягала в тому, що фактично це не є психічним розладом [2]. Невдовзі після оприлюднення було дещо змінено: парафільний інтерес може бути неінтенсивним, але включає будь-який сексуальний інтерес (більший або рівний нормофільним сексуальним інтересам) [2].
Усі діагнози спектра парафілії містять щонайменше два критерії. Критерій А визначає якісний її характер, критерій В – стрес, погіршення самопочуття чи шкоду для інших [3]. Отже, згідно з критерієм B парафілія має спричиняти стрес або порушення самопочуття для того, щоби трактувати її як парафільний розлад. У попередніх виданнях DSM не було чітких вказівок для визначення парафілії чи діагнозу психічного розладу. У DSM‑5 задоволення критерію А тепер вказує на те, що в людини є парафілія, але не обов’язково в цієї особи може спостерігатися психічний розлад. Критерій А довільно визначає тривалість парафілії – 6 міс. Утім, 6 міс слід розуміти як загальну інструкцію, а не суворий поріг для встановлення діагнозу [3].
Вищенаведене визначення зустріло чимало критики, що висвітлено в статті Charles Moser (DSM‑5, paraphilias, and the paraphilic disorders: confusion reigns) [3]. Нове визначення парафілії включає людей, які мають фантазії зґвалтування (поширені серед чоловіків і жінок; за визначенням – «неконсенсусні»), інтерес до партнерів із поголеним лобком (не фенотипово нормальним), а також до трансгендерних партнерів (не фенотипово нормальних), віддають перевагу анальному статевому акту (негенітальна стимуляція) чи стимуляції геніталій партнера перорально без взаємних (непідготовчих) ласк.
Слід зазначити, що більшість людей із парафілією проявляють і звичні нормофільні інтереси. Також нове визначення парафільного розладу не відповідає критеріям визначення психічного розладу, запропонованого в DSM‑5.
У своїй роботі ми керувалися визначенням і критеріями парафілії та парафільного розладу згідно з DSM‑5, які наведено в таблиці 1.
Частими асоціаціями є зловживання алкоголем/наркотиками, проблеми з формуванням сексуальних відносин, соціальних взаємовідносин, рідко – розлад особистості.
Серед парафільних розладів можна виокремити [4]:
у контексті законності:
- кримінальні (втамовування сексуальної потреби без згоди партнера);
- некримінальні;
у контексті добровільної згоди:
- примусові (садизм/мазохізм/БДСМ);
- непримусові (ексгібіціонізм).
За тяжкістю розрізняють:
- м’яку парафілію (нестандартна, дивна поведінка) – контрольована; радше схильність до чогось, а не необхідність;
- помірну парафілію – можлива еректильна дисфункція за відсутності специфічного джерела збудження;
- тяжку парафілію – неконтрольована; відсутність збудження без специфічного об’єкта, значне порушення соціального життя (табл. 2).
Згідно з даними DSM‑5, парафільні розлади часто корелюють із певними психічними порушеннями (табл. 3).
Матеріали та методи
Метою було дослідити зв’язок між сексуальними перверсіями та тривогою чи депресією в популяції Закарпатської області, а також дізнатися, чи є закономірність між парафіліями та психічними розладами в жителів Закарпаття.
Було анонімно опитано 260 респондентів віком від 20 до 50 років (81 особа – чоловіки та 179 – жінки). Вікова структура становила: 20-30 років – 208 респондентів; 30-50 років – 52 респонденти.
Для визначення рівня тривоги/депресії використовувалася шкала Бека. Показник за кожною категорією розраховується так: кожен пункт шкали оцінюється від 0 до 3 відповідно до наростання тяжкості симптому. Сумарний бал становить від 0 до 63 і знижується відповідно до поліпшення стану.
Результати тесту інтерпретуються так:
- 0-13 – варіації, котрі вважаються нормою;
- 14-19 – легка депресія/тривога;
- 20-28 – помірна депресія/тривога;
- 29-63 – тяжка депресія/тривога.
Водночас визначалася наявність таких типів перверсій: анальний секс; оральний секс; мастурбація; мазохізм; садизм; ексгібіціонізм; гомосексуалізм; груповий секс.
Додатково встановлювалася схильність до вживання алкоголю, наркотиків і куріння.
Результати
Зважаючи на результати дослідження (рис. 1-4), можна стверджувати, що схильність до сексуальних перверсій чітко притаманна жінкам із вираженим тривожним розладом. Водночас у чоловіків із таким самим вираженим тривожним розладом схильність до сексуальних перверсій є значно меншою. Лише 1 респондент не мав ознак тривоги чи депресії. Респондентів із комбінацією цих двох розладів налічувалося 149.
Загальна вибірка становила 260 опитаних пацієнтів. Серед них респонденти з тривожним розладом – 168, респонденти без тривожного розладу – 92, респонденти з депресивним розладом – 256, респонденти без депресивного розладу чи з легким депресивним розладом – 4, респонденти без ознак тривоги чи депресії – 1, респонденти з комбінацією тривожного та депресивного розладу – 149.
Тривога
Частка сексуальних перверсій у пацієнтів без тривожного розладу чи з тривожним розладом легкого ступеня (менш ніж 15) – 1,76% (загальна кількість респондентів – 176). Частка сексуальних перверсій у пацієнтів із вираженим тривожним розладом – 11,11% (загальна кількість респондентів – 27). Жінки: частка сексуальних перверсій у пацієнтів без тривожного розладу чи з тривожним розладом легкого ступеня (менш ніж 15) – 2,56% (загальна кількість респондентів – 117). Частка сексуальних перверсій у пацієнтів із вираженим тривожним розладом – 12% (загальна кількість респондентів – 25). Чоловіки: частка сексуальних перверсій у пацієнтів без тривожного розладу чи з тривожним розладом легкого ступеня (менш ніж 15) – 0% (загальна кількість респондентів – 62). Частка сексуальних перверсій у пацієнтів із вираженим тривожним розладом – 0% (загальна кількість респондентів – 2).
Висновки
Незважаючи на видиме зростання кількості випадків парафілій при тривожному розладі в жінок, результат усе ще не є статистично значущим. Це дає можливість стверджувати, що м’які форми парафілії є типовими для популяції та не можуть вважатися ознаками тривожного розладу (їх не можна трактувати як симптом тривоги чи спробу сублімації своїх внутрішніх переживань). Також не можна стверджувати, що нереалізовані бажання асоційовані з підвищенням рівня тривоги, тобто наявність сексуальних перверсій не корелює з виникненням тривожно-депресивної симптоматики. У будь-якому разі це питання потребує подальшого дослідження.
Список літератури знаходиться в редакції.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 18 (487), 2020 р.