5 червня, 2026
Британські вчені виявили імунологічний бар’єр, що обмежує утворення захисних антитіл слизових оболонок
Попри високу ефективність сучасних мРНК-вакцин у профілактиці тяжкого перебігу респіраторних інфекцій, їхня здатність запобігати самому інфікуванню та передачі вірусів залишається обмеженою. Нове дослідження, проведене науковцями Університету Суррея та Університетського коледжу Лондона (Велика Британія), дозволило детально простежити ранні етапи формування гуморальної імунної відповіді після первинної вакцинації проти SARS-CoV-2 та виявити біологічний механізм, який може пояснювати цей феномен.
У роботі брали участь 15 здорових дорослих добровольців, які раніше не контактували із SARS-CoV-2. Після введення двох доз вакцини Moderna mRNA-1273 дослідники протягом шести місяців проводили серійний забір крові та виконували масштабний аналіз В-лімфоцитів і генів антитіл. Загалом було проаналізовано майже 3,8 млн послідовностей генів антитіл, що дозволило створити одну з найдетальніших карт розвитку первинної вакцинальної імунної відповіді в людей.
Ключовою знахідкою стало вивчення процесу перемикання класів імуноглобулінів (перемикання ізотипу, або ізотипна комутація) – механізму, за допомогою якого В-клітини змінюють тип синтезованих імуноглобулінів. Традиційно вважалося, що цей процес має відносно гнучкий характер, однак результати показали іншу картину. Перемикання відбувалося послідовно вздовж геному, а не довільно між різними класами антитіл.
У всіх учасників було виявлено стабільний бар’єр на рівні гена IGHG2. Саме на цьому етапі більшість В-клітин припиняли подальшу зміну класу антитіл. Перехід до наступних варіантів імуноглобулінів спостерігався лише в окремих субпопуляціях клітин і траплявся рідко. Це явище не залежало від специфічності В-клітин до вакцинного антигену, що свідчить про фундаментальну особливість роботи імунної системи людини.
Значення відкриття полягає в тому, що така біологічна межа сприяє переважному утворенню антитіл класу IgG1, які ефективно циркулюють у крові та знижують ризик тяжкого перебігу захворювання. Водночас продукція IgA2, що забезпечують захист слизових оболонок носа, ротоглотки та дихальних шляхів, залишається мінімальною. Саме дефіцит локальної мукозальної відповіді може пояснювати, чому навіть вакциновані особи інфікуються та здатні передавати респіраторні віруси іншим людям.
Ще одним важливим результатом стало переосмислення взаємозв’язку між перемиканням класів антитіл і соматичною гіпермутацією – процесом поступового підвищення спорідненості антитіл до антигену. Раніше вважалося, що ці механізми відбуваються паралельно. Проте дослідники встановили, що зміна класів антитіл активується вже в перші тижні після вакцинації, тоді як суттєве дозрівання відповіді антитіл стає помітним лише через шість місяців, що може мати значення для оптимізації інтервалів між бустерними дозами.
Додатково після другої дози вакцини було зафіксовано розширення популяції так званих подвійно негативних В-клітин (double negative B cells), які раніше асоціювалися із хронічними інфекціями, автоімунними захворюваннями та старінням. Роль цих клітин у формуванні відповіді на мРНК-вакцини поки що залишається недостатньо вивченою.
Здобуті результати суттєво поглиблюють розуміння механізмів вакцинального імунітету. Виявлення природного бар’єра, який обмежує утворення мукозальних антитіл, відкриває новий напрям для створення вакцин наступного покоління. Якщо майбутні технології дозволять цілеспрямовано стимулювати синтез IgA у слизових оболонках, це може забезпечити не лише захист від тяжкого перебігу інфекцій, а й значно ефективніше блокувати зараження та передачу респіраторних вірусів.