31 жовтня, 2025
Транскатетерна імплантація аортального клапана проти традиційного протезування - який метод більш безпечний і результативний?
Останні результати міжнародного клінічного дослідження PARTNER 3, опубліковані у New England Journal of Medicine, підтверджують, що через 7 років після лікування пацієнти, яким замінили аортальний клапан шляхом транскатетерної імплантації (TAVR), мають такі ж результати виживаності, як і ті, хто переніс відкрите хірургічне втручання. Це відкриття зміцнює позиції малоінвазивних технологій у сучасній кардіохірургії, особливо серед пацієнтів із хірургічним ризиком.
Аортальний стеноз – одна з найпоширеніших патологій серцевих клапанів у людей старшого віку. У світі від нього страждає майже 2 % населення, а після 75 років – близько 10 %. Без лікування хвороба має несприятливий прогноз, спричиняючи прогресуючу серцеву недостатність, аритмії та підвищений ризик раптової смерті.
В Україні щороку виконується понад 700 транскатетерних імплантацій аортального клапана, і ця цифра постійно зростає. Провідними центрами є Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова, Центр кардіології «Добробут» і Львівський обласний кардіоцентр. Попри обмежену кількість високоспеціалізованих клінік, показники виживаності після TAVR в Україні наближаються до середньоєвропейських.
Процедура транскатетерної імплантації аортального клапана (TAVR, Transcatheter Aortic Valve Replacement) є малоінвазивним методом, який дозволяє замінити вражений клапан без відкритої операції на серці. Через прокол стегнової або плечової артерії в судинне русло вводять катетер із біопротезом, який розкривають у ділянці природного клапана. Новий клапан розширює звужений просвіт і відновлює нормальний потік крові.
Процедура проводиться під рентгенологічним і ехокардіографічним контролем. Її основна перевага – відсутність необхідності у штучному кровообігу та розтині грудної клітки, що знижує ризик ускладнень, крововтрат і скорочує госпіталізацію до кількох днів.
У дослідженні PARTNER 3 узяли участь 1000 пацієнтів із тяжким аортальним стенозом, які були віднесені до групи низького хірургічного ризику. Їх випадковим чином розподілили на дві групи: одна отримала лікування за допомогою TAVR, інша – шляхом традиційної операції на відкритому серці.
Через 7 років після втручання комбіновані показники смертності, інсульту або повторної госпіталізації становили 34,6 % у групі TAVR і 37,2 % після операції – різниця статистично незначуща. Також не виявлено суттєвих відмінностей у тривалості функціонування біопротезу (6,9 % випадків структурного погіршення після TAVR проти 7,3 % після хірургії). Якість життя, за словами пацієнтів, залишалася високою в обох групах.
«Через 7 років після втручання ми спостерігаємо однакові результати щодо виживаності та функціонування клапана, незалежно від методу лікування. Це дає підстави розглядати TAVR як безпечну альтернативу відкритій операції для широкого кола пацієнтів», – наголосив керівник дослідження професор Радж Маккар, кардіолог Інституту серця Смітда (Лос-Анджелес, США).
Раніше TAVR застосовували переважно в пацієнтів із високим або середнім ризиком хірургічного втручання. Сьогодні результати дослідження PARTNER 3 переконливо демонструють, що малоінвазивна імплантація є ефективною навіть у групі низького ризику, що суттєво розширює показання до її проведення. Тривалі спостереження також довели високу надійність сучасних біопротезів. Наступним етапом стане аналіз десятирічних результатів, який допоможе остаточно оцінити довговічність клапанів і стабільність гемодинамічних показників.
Джерело: https://www.nejm.org/doi/10.1056/NEJMoa2509766