22 квітня, 2026
Стимуляція в області лівої ніжки пучка Гіса для серцевої ресинхронізації: успішні результати дослідження LECART
Кардіоресинхронізаційна терапія залишається ключовим методом лікування пацієнтів із серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду та електричною диссинхронією, зокрема за блокади лівої ніжки пучка Гіса. Попри доведену ефективність стандартної бівентрикулярної стимуляції, третина пацієнтів не демонструють клінічної відповіді, що стимулює пошук більш фізіологічних підходів до відновлення синхронності скорочень міокарда.
На цьому тлі зростає інтерес до стимуляції ділянки лівої ніжки пучка Гіса (left bundle branch area pacing – LBBAP), яка відтворює природне проведення імпульсу. Рандомізоване дослідження LECART, представлене на конгресі Європейської асоціації серцевого ритму (European Heart Rhythm Association, EHRA 2026), стало першим прямим порівнянням цього методу зі стандартною бівентрикулярною стимуляцією з акцентом на клінічно значущі кінцеві точки.
У дослідження залучили пацієнтів із серцевою недостатністю II–IV функціонального класу за NYHA, фракцією викиду лівого шлуночка менше 40 % та наявністю блокади лівої ніжки пучка Гіса. Важливо, що більшість учасників отримували сучасну оптимальну медикаментозну терапію, що відповідає рекомендаціям Європейського товариства кардіологів. Протягом року оцінювали комбіновану кінцеву точку, яка включала загальну смертність, госпіталізації із приводу серцевої недостатності, ускладнення пристрою, що потребували повторного втручання, а також неефективність ресинхронізації.
Результати продемонстрували суттєву перевагу LBBAP за сумарною частотою несприятливих подій: 13 % проти 25 % у групі бівентрикулярної стимуляції. Ключовим фактором цієї різниці стало значне зниження частоти ускладнень, пов’язаних із пристроєм, які вимагали повторного хірургічного втручання. Водночас показники смертності та госпіталізацій були порівнянними, що свідчить про не меншу ефективність нового підходу щодо клінічних наслідків.
Додатково встановлено, що тривалість імплантації за LBBAP була коротшою, ніж за бівентрикулярної стимуляції, без втрати функціонального ефекту. Це має практичне значення як для зниження процедурного навантаження, так і для оптимізації ресурсів системи охорони здоров’я.
Здобуті дані підтверджують, що стимуляція в зоні лівої ніжки пучка Гіса є не лише фізіологічно обґрунтованою, але й безпечнішою альтернативою стандартній кардіосинхронізації. Зменшення кількості ускладнень і повторних втручань може покращити довгострокові результати лікування та прихильність пацієнтів до терапії. На думку кардіологів, у найближчій перспективі LBBAP стане важливим компонентом оновлених рекомендацій, особливо для пацієнтів із підвищеним ризиком процедурних ускладнень або очікувано низькою відповіддю на традиційну бівентрикулярну стимуляцію.