21 червня, 2026
Перша фаза дослідження підтвердила безпеку генної терапії кардіоміопатії за атаксії Фрідрейха
Атаксія Фрідрейха належить до рідкісних аутосомно-рецесивних захворювань, зумовлених мутаціями гена FXN, що призводять до дефіциту білка фратаксину. Порушення енергетичного обміну найбільше впливає на органи з високими метаболічними потребами, насамперед нервову систему та міокард. Хоча неврологічні прояви значно погіршують якість життя пацієнтів, саме серцеві ускладнення залишаються основною причиною смерті, спричиняючи близько 65 % летальних випадків.
Кардіальна форма захворювання характеризується розвитком гіпертрофічної кардіоміопатії. Дефіцит фратаксину в кардіоміоцитах супроводжується порушенням енергозабезпечення, компенсаторним потовщенням стінок серця, виникненням аритмій та поступовим формуванням серцевої недостатності. Попри наявність схваленого препарату омавелоксолону (Skyclarys), який сповільнює прогресування неврологічної симптоматики, досі не існувало терапії, здатної впливати безпосередньо на генетичну причину захворювання.
У журналі JAMA Cardiology опубліковано результати першої фази клінічного дослідження генної терапії, проведеного фахівцями Weill Cornell Medicine (Нью-Йорк, США). До аналізу включили 17 пацієнтів із кардіоміопатією, спричиненою атаксією Фрідрейха. Лікування полягало в одноразовому внутрішньовенному введенні функціональної копії гена FXN, упакованої в аденоасоційований вірусний вектор (AAV), який має природну здатність накопичуватися у тканині серця.
За учасниками спостерігали від 6 до 36 місяців, оцінюючи безпеку та можливу клінічну ефективність трьох різних доз препарату. Загалом терапія продемонструвала сприятливий профіль безпеки. Зареєстровано чотири серйозні небажані явища, які повністю регресували. Більшість із них, імовірно, були пов'язані не з генною терапією, а з імуносупресивною терапією преднізоном, що застосовувалася для профілактики імунної відповіді на вірусний вектор.
Важливий висновок становлять результати біопсії міокарда, виконаної в частини пацієнтів. Через три місяці після лікування в усіх обстежених осіб виявили підвищення рівня фратаксину в серцевій тканині, що підтвердило успішну доставку терапевтичного гена. Крім того, магнітно-резонансна томографія продемонструвала зменшення індексу маси лівого шлуночка, який є одним із маркерів гіпертрофічної кардіоміопатії.
Додатковим свідченням потенційної кардіопротекції стало зниження концентрації тропоніну I – біомаркера пошкодження міокарда, рівень якого зазвичай підвищений у пацієнтів з атаксією Фрідрейха. Оцінка за Модифікованою рейтинговою шкалою атаксії Фрідрейха (Friedreich Ataxia Rating Scale – mFARS) також засвідчила стабілізацію окремих неврологічних проявів, хоча механізми такого ефекту потребують подальшого вивчення.
Отримані результати є першими клінічними доказами того, що генна терапія може впливати не лише на симптоми, а й на патогенетичну основу кардіоміопатії за атаксії Фрідрейха. Подальші дослідження за участю більшої кількості пацієнтів і хворих із різною тяжкістю ураження серця дозволять оцінити довгострокову ефективність цього підходу. Якщо попередні дані підтвердяться, генна терапія може стати першим методом, здатним змінити природний перебіг одного з найтяжчих спадкових кардіоневрологічних захворювань.
Джерело: https://jamanetwork.com/journals/jamacardiology/article-abstract/2850507