10 листопада, 2026
Кангрелор чи тикагрелор: який антиагрегант ефективніший за кардіогенного шоку?
Гострий інфаркт міокарда, ускладнений кардіогенним шоком, потребує невідкладної реваскуляризації та ефективної антитромбоцитарної терапії. Водночас порушення гемодинаміки і перфузії органів можуть ускладнювати всмоктування пероральних препаратів, зокрема інгібіторів P2Y12. Це створює підстави для застосування внутрішньовенних засобів, які забезпечують швидке пригнічення активності тромбоцитів. Саме такий підхід оцінювали у рандомізованому дослідженні DAPT-SHOCK-AMI.
У випробуванні взяли участь 605 пацієнтів із гострим інфарктом міокарда та кардіогенним шоком, яких лікували у 29 лікарнях п’яти європейських країн. Після рандомізації 298 пацієнтів отримували кангрелор внутрішньовенно: болюс 30 мкг/кг із подальшою інфузією 4 мкг/кг за хвилину щонайменше протягом двох годин. Інші 307 учасників отримали навантажувальну дозу подрібненого тикагрелору - 180 мг. Дослідники порівнювали швидкість пригнічення тромбоцитів під час первинного черезшкірного коронарного втручання, а також частоту смерті, повторного інфаркту та ішемічного інсульту протягом 30 днів.
За лабораторним показником кангрелор продемонстрував виразну перевагу: цільового рівня реактивності тромбоцитів досягли всі 56 обстежених пацієнтів цієї групи, тоді як серед 68 учасників, які отримували тикагрелор, - лише 15 (22 %). Однак швидше пригнічення тромбоцитів не забезпечило доведеної переваги за основною клінічною кінцевою точкою. Протягом 30 днів смерть, інфаркт або ішемічний інсульт зареєстрували у 38 % пацієнтів групи кангрелору та у 41 % групи тикагрелору. Частота великих кровотеч була зіставною - 6 % і 5 % відповідно.
Додаткові результати, наведені в описі дослідження, вказують на можливі переваги кангрелору щодо збереження функції міокарда. У візуалізаційному субдослідженні його застосування асоціювалося зі зниженням імовірності мікросудинної обструкції на 73 %. Через рік також зафіксували більше зростання фракції викиду лівого шлуночка: за даними ехокардіографії - на 37,9 % проти 21,7 %, за результатами МРТ - на 15,8 % проти 2,1 %. Ці показники потребують обережної інтерпретації, оскільки в основних результатах випробування не продемонстровано переваги за 30-денною клінічною кінцевою точкою.
Доктор Бхатт, коментуючи результати, назвав DAPT-SHOCK-AMI найбільшим на сьогодні рандомізованим дослідженням стратегій антитромбоцитарної терапії за кардіогенного шоку. Він також наголосив на значенні серійної ехокардіографії та МРТ для оцінювання відновлення міокарда. Подальше спостереження протягом п’яти років має уточнити віддалені наслідки різних стратегій лікування. На сьогодні дані підтверджують швидшу лабораторну дію внутрішньовенного кангрелору, але не дають підстав вважати його клінічно ефективнішим за подрібнений тикагрелор. Потенційний вплив на мікроциркуляцію та відновлення скоротливої функції серця потребує підтвердження у більших дослідженнях.
Джерело: https://www.thelancet.com/journals/lancet/article/PIIS0140-6736(26)00976-1/abstract
