19 жовтня, 2026

РДУГ у дорослих: як відрізнити від тривоги, депресії та наслідків недосипання

Автори:

У всьому світі жовтень присвячений підвищенню обізнаності про розлад дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ). Активне обговорення цієї теми в соціальних мережах спонукає дедалі більше дорослих звертатися до лікаря з підозрою на РДУГ. Така увага насправді корисна, адже більше людей дізнається, що з труднощами концентрації можна звернутися до лікаря. Проте за скаргою на розсіяність не завжди стоїть РДУГ, тому не варто робити висновок з першої розмови. Як розпізнати розлад і що робити далі — розбираємось у статті.

За даними глобального метаналізу 2021 року, персистуючий розлад дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ) має близько 2,58% дорослих, а симптоматичний, що проявляється в дорослому віці незалежно від діагнозу в дитинстві, близько 6,76% [1]. Таких пацієнтів регулярно приймають сімейні лікарі, неврологи й психіатри, проте вони приходять зі скаргами, які самі по собі на РДУГ не вказують, а в багатьох країнах розлад лишається недіагностованим і нелікованим [2].

Стаття пропонує лікареві, який не спеціалізується на РДУГ, логіку первинної оцінки: що уточнити, що виключити і коли направити до фахівця.

Клінічна ситуація

Нижче наведено узагальнений навчальний приклад, який не описує конкретного пацієнта з етичних міркувань.

Жінка 34 років, менеджерка проєктів, скаржиться на забудькуватість, труднощі із завершенням справ і постійне внутрішнє напруження. Відколи народилася дитина, якій зараз два роки, вона спить 5-6 годин на добу, а настрій, за її словами, знижений через втому.

Кілька місяців тому вона побачила в соцмережах добірку коротких відео про РДУГ, впізнала себе в них і просить направлення на лікування. Зі школи пацієнтка пам'ятає зауваження вчителів щодо неуважності, підготовку до кожного іспиту в останню ніч і добрі оцінки завдяки швидкому запам'ятовуванню. Цей приклад не дозволяє ані встановити, ані виключити РДУГ, і така невизначеність типова для первинного прийому.

Які скарги та анамнестичні дані дають підстави підозрювати РДУГ?

Критерії DSM-5 для дорослих вимагають наявності не менше п'яти симптомів неуважності та/або гіперактивності-імпульсивності, які тривають щонайменше шість місяців. При цьому кілька симптомів мають виникнути до 12-річного віку, проявлятися щонайменше у двох сферах життя та істотно порушувати соціальне, навчальне чи професійне функціонування. Розлад аутистичного спектра більше не є підставою для виключення діагнозу [2, 12].

У дорослих рухова гіперактивність зазвичай поступається місцем внутрішньому неспокою:

людина не може розслабитися;
постійно чимось займається й переходить від однієї справи до іншої [2, 11];
неуважність проявляється в загублених речах, пропущених термінах та відкладених завданнях, що потребують тривалого зусилля;
емоційна лабільність супроводжує РДУГ часто, але до діагностичних критеріїв не входить і вважається супровідною ознакою [2];
високий інтелект, структуроване середовище та жіноча стать пов'язані з тривалою компенсацією симптомів, і вони стають помітними, коли вимоги зростають, наприклад після народження дитини чи переходу на керівну посаду [2].

Тому розпитувати варто про конкретні ситуації. Запитання «чи ви неуважні» дає менше, ніж розповідь про звичайний робочий день, долю документів і ключів, кількість одночасно відкритих справ та про те, що відбувається, коли завдання нудне.

Чому важливо враховувати симптоми в дитинстві та їхній вплив на різні сфери життя?

Наявність симптомів ще в дитячому віці та їхні прояви щонайменше у двох сферах життя є важливими діагностичними ознаками, що допомагають відрізнити РДУГ від порушень уваги й поведінки, зумовлених тимчасовими чинниками, зокрема стресом, захворюваннями або нестачею сну. На практиці це передбачає ретроспективну оцінку на основі спогадів пацієнта, шкільних характеристикик й табелів, а також інформації, отриманої від батьків чи інших близьких осіб.. Настанови щодо РДУГ вимагають, щоб діагностична оцінка охоплювала симптоми в різних сферах повсякденного життя, повну історію розвитку та психіатричний анамнез [4, 12].

Питання щодо обов’язкової появи симптомів РДУГ у дитячому віці залишається предметом наукових дискусій.

В огляді Інституту психіатрії МОЗ України зазначено, що РДУГ виникає в дитячому віці та найчастіше діагностується у 7–8 років причому в дівчат діагноз зазвичай встановлюють дещо пізніше, ніж у хлопців [11].

У новозеландському когортному дослідженні, учасників якого спостерігали від народження до 38-річного віку, близько 90% дорослих, які відповідали діагностичним критеріям РДУГ, не мали цього діагнозу в дитинстві. Отримані результати поставили під сумнів уявлення про обов’язкову безперервність перебігу РДУГ від дитячого до дорослого віку [3].

Водночас Європейський консенсус зберігає вимогу щодо появи симптомів РДУГ у дитячому віці, пояснюючи виявлені розбіжності обмеженнями ретроспективної оцінки та можливістю компенсації симптомів, що ускладнює їх своєчасне розпізнавання [2].

Відсутність діагнозу РДУГ у дитинстві не виключає його наявності в дорослому віці. Водночас поява симптомів уперше в дорослому віці потребує ретельної диференційної діагностики та виключення інших можливих причин, зокрема порушень сну, афективних розладів, вживання психоактивних речовин і соматичних захворювань.

Диференційна діагностика

У дорослих із РДУГ часто спостерігаються супутні психічні розлади: за даними досліджень, протягом життя їх діагностують у60–80% пацієнтів, а у 50–90% осіб РДУГ поєднується з депресією [2, 12]. За результатами національного опитування США поширеність тривожних розладів серед дорослих із РДУГ становила 47,1% порівняно з 19,5% серед осіб без РДУГ, а розладів настрою - 38,3% проти 11,1% відповідно [5].

В українському огляді 2024 року з посиланням на метааналіз 32 досліджень наведено такі показники поширеності супутніх розладів у дорослих із РДУГ: тривожні розлади - 47,1%, розлади настрою - 28,3%, , пов'язані з вживанням психоактивних речовин, - 15,2% [13].

Тому обстеження дорослого пацієнта з підозрою на РДУГ передбачає комплексну оцінку психічного стану з урахуванням можливого поєднання кількох розладів.

Тривожні розлади
Неуважність і внутрішнє напруження властиві і тривозі, і РДУГ. Важливе значення для диференційної діагностики має час появи та характер перебігу симптомів: симптоми РДУГ присутні з дитинства й не обмежуються періодами тривоги, тоді як при тривожному розладі труднощі з концентрацією виникають разом із тривожними епізодами та слабшають зі зниженням рівня тривоги [2].

Депресія
Зниження концентрації входить до критеріїв депресивного епізоду, але для нього потрібен стійкий депресивний настрій або втрата інтересу тривалістю щонайменше два тижні, а РДУГ має хронічний перебіг незалежно від епізодів настрою [2]. Окремо варто виключити гіпоманію й манію, які також дають відволікання та поспіх.

Недосипання
Обмеження тривалості сну до шести годин на добу упродовж 14 діб спричиняє погіршення уваги та когнітивної працездатності, за вираженістю зіставне з наслідками однієї-двох ночей повної депривації сну [6]. Для нашої пацієнтки це особливо актуально, оскільки її недосипання триває довше. Водночас порушення сну, зокрема зсув фази, часто супроводжують і сам РДУГ [2], тому ці стани можуть співіснувати.

Інші причини
Настанови рекомендують під час диференційної діагностики у підлітків і дорослих виключати афективні, тривожні, психотичні та особистісні розлади, залежності, а також епілепсію, наслідки черепно-мозкової травми, апное сну, синдром неспокійних ніг і хронічне недосипання [12]. [ Доцільно також оцінити вживання алкоголю, кофеїну та лікарських засобів, які можуть впливати на концентрацію уваги, а також за клінічними показаннями провести обстеження для виключення порушень функції щитоподібної залози й анемії.

Порядок лікування
За наявності супутніх психічних розладів пріоритет у лікуванні надають стану, який має тяжчий перебіг і найбільше порушує повсякденне функціонування пацієнта [2]. У випадку нашої пацієнтки першочергову увагу слід приділити оцінці вираженості депресивної симптоматики та нормалізації сну.

Скринінгові опитувальники: можливості та обмеження в діагностиці РДУГ

Найпоширенішим інструментом є самоопитувальник ASRS від ВООЗ. Скринінгова версія опитувальника містить шість запитань, на які пацієнт може відповісти самостійно ще до консультації лікаря. Українською мовою доступна версія ASRS v1.1 із шести запитань у неофіційному перекладі.

За даними досліджень, коротка версія ASRS v1.1 дає змогу виявити близько 69% осіб із РДУГ, характеризуючись водночас високою специфічністю та низькою частотою хибнопозитивних результатів [7].

Новіша версія ASRS-5, розроблена відповідно до критеріїв DSM-5, виявляє понад 91% випадків РДУГ. Водночас у загальній популяції приблизно третина позитивних результатів скринінгу може бути хибнопозитивною [8].

Отже, скринінгові опитувальники допомагають визначити пацієнтів, які потребують поглибленого обстеження, проте їхніх результатів недостатньо для встановлення діагнозу [4, 11].

Для структурованої діагностичної оцінки РДУГ у дорослих може застосовуватись клінічне інтерв'ю DIVA-5 [2].

Як спілкуватися з пацієнтом, який запідозрив у себе РДУГ після перегляду інформації в соціальних мережах?

Пацієнти дедалі частіше звертаються до лікаря з уже сформованим припущенням щодо наявності в них РДУГ, нерідко на основі інформації із соціальних мереж. Водночас достовірність такого контенту викликає занепокоєння. Зокрема, під час аналізу 100 найпопулярніших відео з хештегом #ADHD у TikTok фахівці-психіатри визнали 52% із них такими, що містять оманливу інформацію [9].

Частина людей, які впізнають себе в таких відео, справді має РДУГ, проте самі відео не дають підстав для висновку ні пацієнтові, ні, тим більше, лікареві.

Як побудувати розмову із таким пацієнтом:

Насамперед важливо поставитися до його припущень із розумінням і пояснити, що вони потребують належної клінічної оцінки.
Варто уточнити, які саме симптоми або життєві ситуації, описані у відео, здалися пацієнтові знайомими, та попросити навести конкретні приклади з повсякденного життя.
Слід пояснити, що неуважність, забудькуватість і труднощі з організацією справ можуть виникати й за відсутності РДУГ, зокрема на тлі втоми, тривоги чи депресії, тому діагноз встановлюють на підставі визначених клінічних критеріїв, а не окремих симптомів.
Пацієнта доцільно ознайомити з подальшими етапами обстеження, які передбачають оцінку симптомів у дитинстві та дорослому віці, аналіз їхнього впливу на повсякденне функціонування, виключення інших можливих причин і, за потреби, отримання додаткової інформації від близьких.
Скринінговий опитувальник можна запропонувати як початковий інструмент оцінки, наголосивши, що позитивний результат не підтверджує діагнозу, а негативний не виключає РДУГ. За наявності відповідних показань пацієнта слід направити до профільного фахівця для поглибленої діагностики.

Коли і до кого направляти та загальні принципи допомоги

Діагноз РДУГ у дорослого має встановлювати фахівець із відповідною підготовкою та досвідом у діагностиці цього розладу [4]. Важливим завданням лікаря первинної медичної допомоги є своєчасне виявлення ознак, що потребують поглибленої діагностичної оцінки, та направлення пацієнта до відповідного фахівця.

На рівні первинної медичної допомоги проводять попередню оцінку стану пацієнта та розпочинають підтримувальні заходи. За наявності виражених симптомів або супутніх психічних розладів пацієнта направляють до профільного фахівця для уточнення діагнозу та визначення подальшої тактики лікування [11].

Направлення до профільного фахівця доцільне за наявності стійких симптомів, які відповідають діагностичним критеріям РДУГ, проявляються в кількох сферах життя, істотно порушують повсякденне функціонування та не можуть бути повністю пояснені порушеннями сну, розладами настрою чи іншими станами.

Невідкладного ж направлення потребують пацієнти з ознаками тяжкої депресії, психозу чи ризику для себе, адже їм насамперед потрібна допомога саме з цим.

Загальні принципи допомоги наступні [2]:

Важливу роль відіграє психоосвіта, яка допомагає пацієнтові та його близьким краще зрозуміти особливості розладу, його прояви в дорослому віці та можливості контролю симптомів.
Лікування поєднує кілька підходів: ліки, психоосвіту та психологічну роботу, зокрема когнітивно-поведінкову терапію й коучинг.
Якщо й призначають ліки, то першою лінією є психостимулятори. Рішення щодо фармакотерапії ухвалює психіатр виключно після комплексної діагностичної оцінки з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта.
Перед початком лікування та в процесі його проведення необхідно контролювати артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, масу тіла та якість сну.
Супутні розлади оцінюють і лікують паралельно, але якщо один із них тяжчий, то починають із нього.

Експертна думка

У клінічній практиці я стикалась з певними закономірностями, про які не йдеться в настановах прямою мовою.

Перфекціонізм і надмірна працездатність можуть маскувати РДУГ:
людина досягає результату ціною багатьох годин додаткових зусиль, тому при оцінці варто питати і про результат, і про те, чого він коштує. Я вважаю, що вплив на життя важить більше за кількість балів в опитувальнику. У жінок доцільно уточнювати зв'язок скарг із менструальним циклом, післяпологовим періодом і перименопаузою.

Підозра на РДУГ у дорослого: маршрут від скарги до фахової оцінки

Крок	Що зробити	Джерела
1	Попросіть пацієнта навести конкретні приклади труднощів із повсякденного життя, зокрема під час виконання робочих обов’язків, роботи з документами, дотримання термінів і виконання монотонних завдань.	[2]
2	Зіставте скарги пацієнта з діагностичними критеріями РДУГ, враховуючи кількість і тривалість симптомів, їхню появу до 12-річного віку, прояви щонайменше у двох сферах життя та вплив на повсякденне функціонування.	[2, 11]
3	Оцініть якість і тривалість сну, наявність симптомів тривоги та депресії, уточніть особливості вживання алкоголю, кофеїну й інших психоактивних речовин, приймання лікарських засобів, а також виключіть можливі соматичні причини порушення уваги.	[2, 5, 6, 11]
4	Запропонуйте пацієнтові пройти скринінгове опитування, пояснивши, що його результати допомагають визначити потребу в подальшому обстеженні, але самі по собі не є підставою для встановлення діагнозу.	[4, 7, 8, 11]
5	За можливості та за згодою пацієнта отримайте додаткову інформацію від близьких осіб і ознайомтеся зі шкільною документацією, яка може допомогти уточнити наявність симптомів у дитячому віці.	[2, 4, 11]
6	Направте пацієнта на консультацію до психіатра для проведення структурованого діагностичного інтерв’ю, уточнення діагнозу та визначення індивідуальної тактики лікування.	[4, 11]

Висновки

За скаргами на забудькуватість і розсіяність можуть стояти як РДУГ, так і тривожні, депресивні розлади, порушення сну або їх поєднання. Розібратися допомагають неквапливий розпит і відверта розмова з пацієнтом. Підсумовуючи викладене, варто виокремити п’ять ключових положень, які можуть бути корисними лікарям у повсякденній практиці.

РДУГ у дорослих є поширеним, але нерідко нерозпізнаним розладом. За даними епідеміологічних досліджень, близько 2,6% дорослих мають стійкий РДУГ, а ще приблизно 3–4% — симптоми, що відповідають критеріям РДУГ без підтвердженого початку в дитинстві. Значна частина випадків залишається недіагностованою.
Діагностика РДУГ потребує комплексної оцінки. Відповідно до критеріїв DSM-5, необхідно встановити наявність щонайменше п’яти симптомів неуважності та/або гіперактивності-імпульсивності, їхню тривалість не менше шести місяців, появу кількох симптомів до 12-річного віку, прояви щонайменше у двох сферах життя та істотний вплив на повсякденне функціонування. Водночас питання щодо можливості виникнення РДУГ у дорослому віці залишається предметом наукових дискусій.
Супутні психічні розлади та порушення сну можуть ускладнювати діагностику. Тривога, депресія та хронічне недосипання здатні спричиняти симптоми, подібні до проявів РДУГ, а також співіснувати з ним. Тому оцінка психічного стану та особливостей сну є невід’ємною складовою діагностичного процесу.
Скринінгові опитувальники не замінюють клінічної діагностики. Вони допомагають виявити пацієнтів, які потребують поглибленого обстеження, проте ні позитивний, ні негативний результат сам по собі не дає підстав остаточно підтвердити або виключити РДУГ.
Самодіагностика на основі інформації із соціальних мереж потребує уважного ставлення з боку лікаря. Попри те що значна частина популярного контенту про РДУГ містить неточну або оманливу інформацію, скарги пацієнта не слід знецінювати. Важливо вислухати його, провести первинну оцінку, надати достовірну інформацію про розлад і за потреби направити до профільного фахівця для уточнення діагнозу та визначення подальшої тактики допомоги.

Джерело: