16 листопада, 2025
Європейське товариство ендокринології презентує останні рекомендації з ведення хронічного гіпопаратиреозу
Європейське товариство ендокринології (European Society of Endocrinology, ESE) оприлюднило оновлену клінічну настанову щодо лікування хронічного гіпопаратиреозу в дорослих, опубліковану у European Journal of Endocrinology. Документ, підготовлений мультидисциплінарною групою під керівництвом професора Єнса Боллерслева з Університету Осло (Норвегія), отримав підтримку Європейського товариства ендокринних хірургів та Ендокринного товариства Австралії. Настанова відображає суттєві зміни в підходах до менеджменту захворювання, що накопичилися із часу попередньої редакції 2015 року.
Одним із найважливіших оновлень став перегляд визначення хронічного гіпопаратиреозу. У попередній версії хворобу вважали хронічною після шести місяців від хірургічного втручання на шиї. Проте після аналізу 14 наукових робіт за участю майже 9000 пацієнтів експерти встановили, що відновлення функції прищитоподібних залоз продовжує зростати між шостим і дванадцятим місяцями, а саме на 7,5 %. Тому тепер хронічний гіпопаратиреоз визначають лише через 12 місяців після операції, що дозволяє уникнути передчасного встановлення діагнозу та необґрунтованої терапії.
За словами професора Боллерслева, створення документа стало «плідною співпрацею між ендокринологами, методологами, пацієнтами, нефрологами та хірургами», що забезпечило всебічність рекомендацій і врахування реального тягаря хвороби. Сучасне розуміння ускладнень, включно з порушеннями кальцієво-фосфорного обміну, нефрокальцинозом, когнітивними змінами та зниженням якості життя, також вимагало повного перегляду підходів до лікування.
Оновлена настанова пропонує чіткий алгоритм переходу від традиційної терапії (кальцій + активні форми вітаміну D) до ситуацій, коли доцільним є призначення замісної терапії паратгормоном (ПТГ). У документі структуровано описані критерії, за яких слід розглядати такі зміни: неконтрольована гіпокальціємія, значні коливання рівнів кальцію, прогресуюча ниркова дисфункція або погана переносимість стандартних препаратів. Водночас значну увагу приділено моніторингу пацієнтів, включно із частотою лабораторних обстежень, оцінкою функції нирок та оптимізацією мінерального балансу.
Важливим акцентом є персоналізація лікування: дедалі ширший спектр пацієнтів потребує індивідуального підбору дози препаратів, корекції супутніх порушень та врахування можливих тригерів декомпенсації. Настанова також підкреслює міждисциплінарний характер ведення хворих, адже взаємодія ендокринологів, нефрологів і хірургів є ключовою для профілактики ускладнень та підтримання довгострокової безпеки.
Джерело: https://academic.oup.com/ejendo/article/193/5/G49/8321487