25 січня, 2026
Коли і як лікувати ожиріння за допомогою фармакології: ключові оновлення стандартів ADA
У січні 2026 року Об’єднання із проблем ожиріння Американської діабетичної асоціації (American Diabetes Association – ADA) оприлюднило новий розділ стандартів медичної допомоги – «Фармакологічне лікування ожиріння в дорослих», опублікувавши його у журналі Diabetes, Obesity, and Cardiometabolic CARE. Документ закріплює роль медикаментозної терапії як повноцінного інструменту довготривалого контролю маси тіла та кардіометаболічного ризику.
Ключовим положенням рекомендацій є чітка прив’язка очікуваного клінічного ефекту до ступеня зниження маси тіла. Втрата ≥5 % від початкової маси розглядається як мінімально ефективна для покращення метаболічних показників. Водночас у пацієнтів з ускладненим ожирінням або супутніми захворюваннями рекомендовано орієнтуватися на ≥10 % зниження маси, а дані клінічних досліджень свідчать, що зменшення на 10–15 % асоціюється із суттєвішим покращенням глікемічного контролю, артеріального тиску та ліпідного профілю. Для окремих категорій хворих, зокрема з вираженим інсулінорезистентним фенотипом, може знадобитися схуднення на ≥15 %.
Окрема увага приділена принципу спільного ухвалення рішень із пацієнтом. Автори рекомендацій наголошують, що вибір препарату має враховувати клінічний контекст, очікування лікаря і хворого, супутню терапію та потенційні ризики, а не лише прогнозовану втрату надмірної маси. Саме персоналізований підхід розглядається як умова довготривалої прихильності до лікування.
Практично важливим є розділ щодо медикаментів, які сприяють набору маси тіла. Рекомендації пропонують перегляд антигіпертензивної та протидіабетичної терапії з метою мінімізації ятрогенного впливу на масу. Зокрема, радять за можливості уникати α-блокаторів і неселективних β-блокаторів, надаючи перевагу інгібіторам АПФ, блокаторам рецепторів ангіотензину, карведилолу, тіазидним діуретикам або небівололу.
Стандарти підкреслюють, що фармакотерапія ожиріння не може розглядатися ізольовано. Поєднання препаратів зі структурованими програмами зміни способу життя та інтенсивною поведінковою терапією забезпечує стабільно кращі результати, ніж будь-який підхід окремо. Особливо важливим є нутритивний супровід, оскільки препарати з анорексигенним ефектом підвищують ризик недостатнього споживання білка й мікронутрієнтів.
Окремо зазначено можливість комбінованої фармакотерапії. У пацієнтів із частковою відповіддю на монотерапію доцільним є додавання другого препарату в низьких дозах для впливу на різні механізми регуляції маси тіла – підхід, який у низці рандомізованих досліджень демонстрував кращу ефективність, ніж ескалація дози одного засобу.
Важливим клінічним застереженням є ведення жінок репродуктивного віку. Усі затверджені препарати для лікування ожиріння протипоказані під час вагітності або її планування. Рекомендовано припиняти терапію щонайменше за два місяці до зачаття з обов’язковим посиленням немедикаментозних втручань.
Нові стандарти закріплюють розуміння ожиріння як хронічного захворювання, що потребує довготривалої, багаторівневої та персоналізованої терапії. Рекомендації створюють чіткий каркас для раціонального використання препаратів за лікування ожиріння в поєднанні з модифікацією способу життя, із фокусом не лише на зниження маси тіла, а й на реальне зменшення кардіометаболічного ризику.
Джерело: https://diabetesjournals.org/docm-care/article/doi/10.2337/doci25-0008/164233/Pharmacologic-Treatment-of-Obesity-in-Adults