30 січня, 2026
Клінічна стандартизація трансплантації фекальної мікробіоти: експертні рекомендації
Останні часом вісь «кишечник – печінка» стала одним із ключових напрямів гепатологічних досліджень, а трансплантація фекальної мікробіоти (ТФМ) розглядається як перспективне доповнення до стандартної терапії хронічних захворювань печінки. Експертний консенсус, підготовлений Групою з печінково-асоційованих захворювань Китайського товариства гепатології, уперше систематизує показання, протипоказання та практичні аспекти клінічного застосування ТФМ для цієї категорії пацієнтів.
Накопичені дані свідчать, що дисбіоз кишкової мікробіоти є характерною ознакою хронічних гепатитів, алкогольної хвороби печінки, метаболічно асоційованої жирової хвороби печінки, автоімунних уражень, цирозу, печінкової енцефалопатії та гепатоцелюлярної карциноми. Відновлення мікробного балансу за допомогою ТФМ здатне модулювати імунні та метаболічні шляхи, зменшувати запалення, впливати на фіброгенез і покращувати функціональний стан печінки. На особливу увагу заслуговують дані щодо зниження частоти епізодів печінкової енцефалопатії та потенційного підвищення чутливості новоутворень до протипухлинної терапії.
Консенсус підкреслює, що ТФМ може застосовуватися за більшості хронічних захворювань печінки, за винятком медикаментозно-індукованого ураження, однак лише як доповнення до етіотропного та патогенетичного лікування. Водночас чітко окреслено групи пацієнтів високого ризику: нестабільний гемодинамічний стан, виражене порушення кишкового бар’єра, тяжка імуносупресія і вагітність є абсолютними або відносними протипоказаннями, що потребують зваженого аналізу співвідношення користі та ризику.
Безпека процедури значною мірою визначається ретельним відбором донорів. Перевага надається стандартним неродинним донорам із багаторівневим скринінгом, який включає оцінку анамнезу, психоемоційного стану, а також розширені лабораторні дослідження крові та калу для виключення інфекцій і мультирезистентних мікроорганізмів. Саме суворий донорський контроль розглядається як ключовий чинник мінімізації ускладнень.
Вибір шляху введення ТФМ – пероральні капсули, верхні або нижні відділи шлунково-кишкового тракту – має ґрунтуватися на мультидисциплінарній оцінці клінічної ситуації, переносимості та особливостей захворювання. Консенсус наголошує на доцільності уникати антибіотиків перед процедурою та на потенційно вищій ефективності багаторазових і достатньо високих доз, особливо за використання свіжого матеріалу.
Побічні реакції зазвичай обмежуються легкими та транзиторними гастроінтестинальними симптомами, проте систематичне спостереження після процедури є обов’язковим. Короткостроковий контроль переносимості та подальша оцінка клінічної відповіді протягом щонайменше 8 тижнів дозволяють своєчасно коригувати тактику або розглянути повторну трансплантацію.
Отже, експертний консенсус формує практичну основу для стандартизованого застосування трансплантації фекальної мікробіоти в гепатології. За умови ретельного відбору пацієнтів і донорів ця методика може стати важливим інструментом покращення контролю симптомів та якості життя хворих. Подальші дослідження, особливо щодо довгострокових наслідків і застосування у спеціальних популяціях, визначать місце ТФМ у майбутніх клінічних рекомендаціях.
Джерело: https://www.xiahepublishing.com/2310-8819/JCTH-2025-00456