Головна Новини Інфекційні хвороби Розширення показів до застосування рифампіцину: лікування не лише туберкульозу, а й черевного тифу

17 червня, 2025

Розширення показів до застосування рифампіцину: лікування не лише туберкульозу, а й черевного тифу

Розширення показів до застосування рифампіцину: лікування не лише туберкульозу, а й черевного тифу

Дослідники з Корнелльського університету (США) виявили, що антибіотик рифампіцин на 99,91 % ефективний проти Salmonella Typhi, збудника черевного тифу. Штами S. Typhi, стійкі до багатьох препаратів, щорічно забирають понад 150 000 життів у всьому світі. Результати вчених, опубліковані в eBioMedicine, показують, що ймовірність виникнення випадків тифу, стійкого до рифампіцину, становить менше 1 на кожні 1000 випадків.

Рифампіцин, або рифампін, є антибіотиком, що чинить бактерицидну дію шляхом пригнічення синтезу бактеріальної РНК. Препарат належить до лікарських засобів першого ряду, які застосовують для лікування туберкульозу. Серед побічних ефектів – забарвлення біологічних рідин у червоний колір, можливість порушення функції печінки та спричинення грипоподібного стану.

«Я гадаю, що однією із причин, чому рифампіцин був проігнорований як можливий засіб лікування черевного тифу, може бути поява випадків туберкульозу, стійкого до рифампіцину, – розповідає Чонмін Сонг, доцент кафедри мікробіології та імунології університету. – На щастя, ми виявили, що понад 99,4 % клінічних ізолятів S. Typhi усе ще чутливі до двох антибіотиків: рифампіцину та азитроміцину».

Оскільки зазначений антибіотик входить до типового переліку основних лікарських засобів Всесвітньої організації охорони здоров’я та є препаратом із відомим профілем безпеки, на думку дослідників, практичне використання рифампіцину для лікування пацієнтів із черевним тифом може відбутися найближчим часом. Учені виявили, що препарат порушує цілісність капсули S. Typhi, яка є одним із головних факторів патогенності та відповідає за антибіотикорезистентність.

Черевний тиф – це системна інфекція, яка передається фекально-оральним шляхом через забруднену їжу або воду. Збудник вражає тонку кишку, лімфоїдні фолікули (Пейєрові бляшки), лімфатичні вузли, печінку, селезінку та кістковий мозок. За оцінками ВООЗ, щороку реєструється близько 9 мільйонів хворих, у Європі більшість випадків пов’язана з подорожами до країн Азії та Африки. Серед основних симптомів – підвищення температури, гепатоспленомегалія, поява розеол, абдомінальний біль, у тяжких випадках – сплутаність свідомості та галюцинації. Для лікування застосовують фторхінолони або макроліди.

Джерело: https://www.thelancet.com/journals/ebiom/article/PIIS2352-3964(25)00231-2/fulltext