13 жовтня, 2025
Нейромодуляція як експериментальна терапія в лікуванні заїкання
Заїкання – один із найдавніших і найскладніших для розуміння мовних розладів. Донедавна його вважали суто психологічною проблемою, проте сучасна нейронаука переконливо довела: причини нерідко полягають у порушенні роботи мозкових мереж, що координують слух, рух і мовлення. Нове дослідження німецьких нейрофізіологів із Франкфуртського університету вперше показало, що глибока стимуляція мозку (deep brain stimulation – DBS) може суттєво зменшити прояви заїкання.
За оцінками ВООЗ, заїкання вражає близько 1 % дорослого населення світу, або майже 80 мільйонів людей. Серед дітей цей показник сягає 5–8 %, але в більшості педіатричних пацієнтів цей розлад самостійно зникає до підліткового віку. В Україні, за даними логопедичних асоціацій, 150 тисяч людей мають хронічну форму заїкання.
Причини розладу комплексні: генетичні мутації, особливості формування міжпівкульних зв’язків, перенесені стреси або порушення слухо-моторної координації. Як пояснює невролог Крістіан Келл, директор Центру когнітивної нейровізуалізації університету, у людей, які заїкаються, аудиторна кора лівої півкулі гірше взаємодіє з моторною зоною, яка контролює артикуляцію. У результаті ці функції частково «передаються» правій півкулі, яка не так ефективно обробляє швидкі сигнали мовлення. Людина чітко знає, що хоче сказати, але застрягає на певних звуках або складах через десинхронізацію мозкових процесів.
У співпраці між Франкфуртським університетом і Вестфальським університетом імені Вільгельма (Мюнстер, Німеччина) учені імплантували хворому з тяжкою формою заїкання тонкий електрод у лівий таламус – глибоку структуру, яка є центральною перехресною зоною для сенсорних і моторних сигналів. Через нього подавали слабкі електричні імпульси, аби відновити гармонійну роботу мовних мереж.
Результати перевершили очікування: через кілька місяців частота заїкання знизилася на 46 %, а вираженість симптомів суттєво зменшилася. Коли стимуляцію вимикали (пацієнт не знав, коли саме), заїкання поступово поверталося, що підтвердило біологічну залежність ефекту від стимуляції. Цікаво, що навіть після вимкнення DBS мовлення не погіршувалося до початкового рівня. За словами Келла, це може свідчити про пластичність мозку – пацієнт і його нервові шляхи «навчилися» новому механізму мовлення під час лікування.
Метод глибокої стимуляції мозку давно застосовується в неврології – передусім за хвороби Паркінсона, при дистоніях і треморах. Проте для заїкання це перший задокументований успіх. Келл наголошує: «DBS – це інвазивне втручання, яке несе хірургічні ризики, тому його слід розглядати лише для найтяжчих випадків». Науковці вже планують провести ширше клінічне дослідження, а також випробувати неінвазивні методи стимуляції, зокрема транскраніальну магнітну стимуляцію (TMS) або транскраніальну стимуляцію постійним струмом (tDCS), які потенційно можуть відтворити подібний ефект без операції.
Джерело: https://aktuelles.uni-frankfurt.de/en/english/patient-treatment-shows-brain-pacemaker-helps-with-stuttering/