9 квітня, 2026
Чи стане рідинна біопсія сечі новим імовірним стандартом діагностики раку сечового міхура?
Рак сечового міхура, зокрема нем’язово-інвазивна форма, характеризується високою частотою рецидивів навіть після стандартного лікування, що включає трансуретральну резекцію пухлини та інстиляції вакцини БЦЖ. Водночас клініцисти тривалий час не мали інструментів для точного визначення, які пацієнти потребують додаткової імунотерапії, а хто може бути вилікуваний лише хірургічним втручанням. Це призводить до надмірного лікування частини хворих і затримки ескалації терапії в інших.
Сучасний підхід, запропонований дослідниками Стенфордського університету (Каліфорнія, США), базується на аналізі пухлинної ДНК у сечі (urine tumor DNA – utDNA) як маркера мінімальної залишкової хвороби. Рідинна біопсія дозволяє неінвазивно оцінити наявність пухлинного процесу після лікування, однак її застосування ускладнюється феноменом «клонального цистопоезу» – накопиченням соматичних мутацій у нормальному уротелії, що з віком може імітувати пухлинну ДНК. Для підвищення специфічності тесту було розроблено статистичний алгоритм, який відфільтровує ці фонові мутації.
Використання модифікованого підходу дозволило чітко стратифікувати пацієнтів за ризиком рецидиву. Виявлено, що наявність utDNA після завершення терапії БЦЖ асоціюється із майже неминучим рецидивом, тоді як її зникнення свідчить про сприятливий прогноз. Примітно, що молекулярні зміни часто визначалися раніше, ніж клінічні ознаки рецидиву за цистоскопії, що відкриває можливості для більш раннього втручання.
Аналіз динаміки utDNA дозволив виділити три клінічно значущі групи: пацієнти, вилікувані лише хірургічно; хворі, чутливі до БЦЖ; та особи, резистентні до імунотерапії. Біологічні особливості пухлин також відрізнялися: чутливість до БЦЖ асоціювалася з високим мутаційним навантаженням і попередньою імунною активацією, тоді як резистентність до операції – з активацією генів проліферації та інвазії.
Практичне значення методу полягає у можливості індивідуалізувати лікування: уникати необґрунтованого призначення БЦЖ, своєчасно інтенсифікувати терапію для пацієнтів високого ризику та оптимізувати використання ресурсів в умовах дефіциту препарату. Крім того, підхід створює підґрунтя для відбору пацієнтів у клінічні дослідження та розроблення нових таргетних стратегій, над яким учені зараз активно працюють.
Очікується, що впровадження таких біомаркерів трансформує ведення раку сечового міхура від стандартизованої до персоналізованої моделі. Рання ідентифікація залишкової хвороби та точне прогнозування відповіді на лікування можуть зменшити частоту рецидивів і запобігти прогресуванню до інвазивних форм, що безпосередньо вплине на виживаність та якість життя пацієнтів.
Джерело: https://www.cell.com/cell/abstract/S0092-8674(25)01503-X