15 січня, 2026
Гіпс замість скальпеля - переосмислення тактики лікування переломів надп'ятково-гомілкового суглоба
Переломи кісток надп'ятково-гомілкового суглоба залишаються однією з найпоширеніших травм опорно-рухового апарату, а вибір між оперативним і консервативним лікуванням досі є предметом дискусій. Зважаючи на поширеність такого типу переломів (понад 1,8 на 1000 дорослих та 1 на 1000 дітей на рік), менш інвазивна тактика лікування була би більш оптимальною для пацієнтів і лікарів. Особливу складність становлять переломи типу B за класифікацією Даніса-Вебера, що локалізуються на рівні синдесмозу малогомілкової кістки та становлять майже 70 % від усіх переломів суглоба.
Нове рандомізоване клінічне дослідження з Фінляндії, опубліковане у виданні The BMJ, поставило під сумнів рутинну необхідність хірургічного втручання за нестабільних переломів типу В за класифікацією Даніса-Вебера. У роботі вчених порівнювали ефективність стандартної іммобілізації гіпсовою пов’язкою протягом шести тижнів з оперативним лікуванням і подальшою гіпсовою фіксацією в дорослих пацієнтів зі збереженою конгруентністю суглоба.
Дослідження охопило 126 пацієнтів віком від 16 років, у яких нестабільність перелому підтверджували тестом зовнішньої ротації. Через два роки спостереження функціональні результати оцінювали за шкалою Олеруда-Моландера. Середні показники функції були практично ідентичними в обох групах, без клінічно значущих відмінностей у болю, обсязі рухів, якості життя та рентгенологічних показниках зрощення.
Важливим клінічним аспектом стало те, що консервативне лікування асоціювалося з меншою кількістю ускладнень. Хірургічні ризики, включно з інфекціями, проблемами загоєння м’яких тканин і необхідністю повторних втручань, були відсутні або значно рідшими в пацієнтів, яким лише накладали гіпс. Така стратегія має особливе значення для літніх хворих і пацієнтів із супутніми захворюваннями, для яких операційне навантаження може бути небажаним або навіть небезпечним.
Патофізіологічно ключовим фактором успішного лікування є не стільки спосіб фіксації, скільки досягнення й утримання конгруентності суглоба до моменту зрощення перелому. За відсутності зміщення гіпсова іммобілізація забезпечує достатню стабільність, дозволяючи уникнути інвазивного втручання без погіршення довгострокових результатів.
Науковці визнають обмеження дослідження, зокрема проведення в одному центрі та дискусійність критеріїв нестабільності. Утім, високий відсоток завершеного дворічного спостереження та узгодженість результатів із попередніми роботами інших, незалежних учених підсилюють достовірність висновків.
У підсумку, сучасні дані свідчать, що для вибраної групи пацієнтів із нестабільними переломами типу В консервативне лікування може бути не менш ефективним за хірургічне та водночас безпечнішим. Подальше впровадження індивідуалізованих підходів і перегляд клінічних настанов здатні зменшити кількість необґрунтованих операцій і покращити профіль безпеки лікування без втрати функціонального результату.
Джерело: https://www.bmj.com/content/392/bmj-2025-085295