16 лютого, 2026
Оновлені українські стандарти медогляду для усиновлення дітей: від пожиттєвих заборон до оцінки ремісії та функціональності
Із 3 лютого 2026 року в Україні докорінно змінився підхід до медичного огляду кандидатів в усиновлювачі, опікуни та патронатні вихователі. Набрав чинності наказ Міністерства охорони здоров’я України від 24.12.2025 № 1949, який скасовує застарілі підходи до заборони усиновлення виключно за фактом наявності діагнозу та впроваджує диференційовану оцінку клінічного перебігу, стадії захворювання та соціального функціонування особи. Документ уніфікує медичні висновки згідно із Класифікатором хвороб НК 025:2021, що вимагає від лікарів первинної та спеціалізованої ланки більш ретельного аналізу анамнезу і поточного соматичного статусу пацієнта.
Ключовою ідеєю нормативного акта є чітка стратифікація вимог залежно від суб'єкта. Уперше впроваджено різні клінічні фільтри для безпосередніх усиновлювачів та для осіб, які спільно проживатимуть із дитиною, зокрема неповнолітніх. У фтизіатричній практиці відбулася суттєва лібералізація: наявність туберкульозу в анамнезі більше не є абсолютним протипоказанням. Обмеження стосуються виключно пацієнтів із легеневим туберкульозом і позитивним результатом бактеріоскопії мокротиння в перші тижні терапії, а також осіб з ускладненими формами, що супроводжуються кровохарканням, спонтанним пневмотораксом, емпіємою плеври або кахексією (ІМТ < 16). Такий підхід зміщує фокус на виявлення епідемічно небезпечних станів та декомпенсованих форм, залишаючи право на батьківство клінічно вилікуваним особам.
Найбільш масштабні зміни торкнулися психіатрії та наркології, де замість довічної стигматизації впроваджено поняття стійкої ремісії. Для органічних розладів, шизофренії, афективних станів і розладів, пов'язаних із вживанням психоактивних речовин, встановлено часове обмеження у 5 років після завершення епізоду. Якщо протягом цього терміну спостерігається стійка ремісія, питання вирішується індивідуально лікарем-психіатром.
Абсолютними протипоказаннями залишаються лише важкі, хронічні форми розладів, що унеможливлюють адекватне сприйняття реальності та догляд за дитиною. Для неповнолітніх, які проживатимуть з усиновленою дитиною, критерії звужено до тяжких психотичних станів, глибокої розумової відсталості (IQ < 50) та підтверджених випадків антисоціальної поведінки.
В онкологічній і неврологічній практиці акцент зроблено на прогнозі виживаності та здатності до самообслуговування. Онкопатологія є перешкодою лише на ІІІ-IV стадіях або на ранніх етапах до завершення радикального лікування. Неврологічні діагнози, такі як хвороба Альцгеймера або фармакорезистентна епілепсія, розглядаються крізь призму безпеки дитини та функціональних можливостей дорослого.
Важливо, що для повнолітніх співмешканців (не усиновлювачів) ці соматичні обмеження не застосовуються, що значно спрощує процедуру для великих родин, де проживають літні родичі. Рішення щодо придатності базується не лише на діагнозі, а й на висновку експертної команди про рівень обмеження життєдіяльності.
Оновлені стандарти змінюють роль лікаря із «контролера діагнозів» на експерта, який оцінює реабілітаційний потенціал та безпеку пацієнта. Прогнозується, що такий підхід розблокує можливість усиновлення для тисяч громадян, які мають контрольовані хронічні захворювання або тривалу ремісію, водночас створюючи надійний бар'єр для осіб з активними соціально небезпечними патологіями.
Джерело: https://moz.gov.ua/uk/moz-onovilo-perelik-medichnih-protipokazan-dlya-usinovlennya-ta-inshih-form-simejnogo-vihovannya