26 жовтня, 2025
Вибір антидепресантів згідно з останніми висновками вчених: як уникнути кардіометаболічних ускладнень
Велике дослідження, опубліковане в журналі The Lancet, уперше системно оцінило фізіологічні та кардіометаболічні ефекти 30 найпоширеніших антидепресантів. Результати підтвердили клінічні спостереження, відомі лікарям: антидепресанти суттєво відрізняються між собою за впливом на масу тіла, артеріальний тиск і частоту серцевих скорочень – чинники, що безпосередньо пов’язані з ризиком серцево-судинних ускладнень.
Дослідження охопило 151 рандомізоване контрольоване випробування і 17 звітів регуляторних органів, включно з даними понад 58 тисяч пацієнтів. Порівняльний аналіз дозволив створити рейтинг антидепресантів за їхніми фізіологічними ефектами – від впливу на метаболізм до серцево-судинних параметрів. Найбільш виражені зміни фіксувалися при застосуванні трициклічних антидепресантів та інгібіторів зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (СІЗЗСН). Ці препарати спричиняли підвищення маси тіла, частоти серцевих скорочень і артеріального тиску. Натомість селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) мали мінімальний або відсутній вплив на ці показники.
Керівник дослідження доктор Тобі Піллінджер (Інститут психіатрії, психології та нейронаук Королівського коледжу Лондона) зазначив: «Ми спостерігали значну варіацію між препаратами щодо маси тіла, пульсу та артеріального тиску – навіть незначні зміни можуть мати клінічно значущі наслідки за умови тривалого лікування».
Найбільше зростання маси тіла фіксували за прийому амітриптиліну, міртазапіну та мапротиліну, тоді як агомелатин, бупропіон, флуоксетин і сертралін асоціювалися з її зниженням.
Кардіоваскулярні ефекти виявилися не менш варіабельними: різниця частоти серцевих скорочень між флувоксаміном і нортриптиліном сягала 21 уд/хв, а різниця систолічного тиску між нортриптиліном і доксепіном – понад 10 мм рт. ст. Клінічно значуще підвищення артеріального тиску спостерігалося при застосуванні дулоксетину, венлафаксину, левомілнаципрану, іміпраміну, мапротиліну та амітриптиліну.
Деякі СІЗЗСН, зокрема дулоксетин і десвенлафаксин, асоціювалися з незначним підвищенням рівня холестерину та глюкози, проте клінічної значущості ці зміни не мали.
Автори наголошують: результати вимагають перегляду підходів до моніторингу фізичного стану пацієнтів, які приймають антидепресанти, особливо осіб із метаболічним синдромом, ожирінням або гіпертензією. Навіть невеликі фізіологічні зміни здатні накопичуватися із часом, впливаючи на прихильність до лікування та довготривалі наслідки.
Ще один автор дослідження професор Андреа Чипріані (Оксфордський університет) підкреслив: «Це не означає, що певних препаратів потрібно уникати. Однак лікар має зважувати потенційні переваги та ризики, спостерігаючи за станом пацієнта. Важливо також залучати самого пацієнта до прийняття рішень, що підвищує ефективність і безпечність терапії».
На думку експертів, отримані дані повинні бути інтегровані до сучасних клінічних протоколів, а моніторинг маси тіла, артеріального тиску та біохімічних показників має стати стандартом, подібно до практики контролю за прийому антипсихотичних препаратів.
Джерело: https://www.thelancet.com/journals/lancet/article/PIIS0140-6736(25)01293-0/fulltext