30 липня, 2026
Перспективи адаптації досвіду медицини катастроф Східної Європи в систему Emergency Medical Services (EMS) США
Досвід, який українські медики накопичили за роки війни, рідко потрапляє в міжнародні фахові видання. Між тим саме цей досвід — роботи в умовах зруйнованої інфраструктури, дефіциту обладнання та безперервного потоку постраждалих — став предметом інтересу з боку американських колег.
Віталій Асіміонесе — фельдшер виїзної бригади медицини катастроф з України. За роки роботи в екстреній медицині, включно з періодом пандемії COVID‑19 та повномасштабної війни, він брав участь у масових прийомах постраждалих, екстрених евакуаціях та адаптації протоколів допомоги до умов, де стандартні алгоритми не працювали. У цій статті Асіміонесе ділиться досвідом, який може стати цінним для систем екстреної медицини інших країн.
Чого немає в американській підготовці
Системи екстреної медицини в розвинених країнах, зокрема американська система EMS (Emergency Medical Services — служба швидкого медичного реагування), побудовані на чіткому ланцюжку дій: виклик потрапляє до диспетчера, той визначає пріоритетність і направляє найближчу вільну бригаду, GPS прокладає маршрут, а на іншому кінці чекає лікарня з вільними реанімаційними місцями та налагодженим постачанням крові, медикаментів і кисню. Навіть при масштабних надзвичайних ситуаціях — ураганах, масових стрілянинах чи промислових аваріях — базова структура системи зазвичай зберігається: дороги можуть бути перевантажені, лікарні переповнені, проте диспетчерський зв’язок функціонує, електропостачання не переривається, а евакуація здійснюється без прямої загрози життю самих бригад.
«У 2022-2024 роках ми працювали в умовах, де лікарня могла бути зруйнована, кисень закінчувався, наступний виклик надходив ще до завершення поточного, а рішення про евакуацію пацієнта доводилося приймати під час активного обстрілу. У таких умовах клінічне мислення змінюється: ти мусиш постійно адаптуватися до різних обставин», — розповідає Віталій.
Саме цей тип мислення, на думку Віталія, і є тим, чого бракує більшості систем EMS у світі, включно з американською.
«Американські парамедики дуже добре підготовлені до роботи в системі. Але якщо система падає — протокол більше не допомагає. Потрібне розуміння принципів, на яких цей протокол побудований, щоб створити новий прямо на місці», — зазначає він.
Де досвід перетинається
США не перебувають у стані війни, але регулярно стикаються із ситуаціями, які за своєю логістичною складністю наближаються до того, що описує Віталій: масові стрілянини, великі природні катастрофи, промислові аварії, пандемічні хвилі з перевантаженням лікарень.
У всіх цих випадках актуальні ті самі питання: як ефективно сортувати постраждалих, коли їх більше, ніж команда може обробити одночасно; як підтримувати комунікацію всередині бригади в умовах хаосу; як приймати клінічні рішення, коли бракує обладнання або часу на повноцінну діагностику.
Саме тут досвід українських фахівців має практичну цінність — не як екзотика із зони конфлікту, а як відпрацьовані в реальних умовах відповіді на питання, з якими рано чи пізно стикається будь-яка система екстреної медицини.
Інтеграція досвіду
Віталій бачить кілька конкретних напрямків, де інтеграція цього досвіду в американську систему EMS має сенс.
Перший — навчання з моделюванням системного колапсу. Більшість тренувань відпрацьовують дії в рамках існуючої інфраструктури. Сценарії, де інфраструктура відсутня або зруйнована, зустрічаються значно рідше — і саме вони найближчі до умов, у яких доводилося працювати українським медикам.
Другий — адаптивні протоколи тріажу для масових втрат. Стандартні системи медичного сортування розроблені для умов, де є чіткий розподіл ролей і достатня кількість персоналу. В умовах перевантаження вони потребують модифікації — і досвід роботи в дефіцитних умовах дає конкретні підказки, як саме.
Третій — психологічна саморегуляція як окрема дисципліна. В американській підготовці EMS-фахівців робота зі стресом присутня, але часто залишається на периферії. Досвід медиків, які місяцями працювали в умовах постійної загрози, показує, що це окрема навичка, яка потребує системного відпрацювання.
Чому це питання 2024 року
Пандемія COVID-19 показала, що навіть найрозвиненіші системи охорони здоров'я можуть опинитися в умовах, до яких вони не були готові. Перевантажені відділення невідкладної допомоги, дефіцит апаратів ШВЛ, персонал, що працює без ротації тижнями — усе це було реальністю американських лікарень у 2020-2021 роках.
Досвід, накопичений у таких умовах фахівцями зі Східної Європи, — це конкретні відповіді на питання, з якими американська медицина вже зіткнулася і, ймовірно, зіткнеться знову.
Віталій Асіміонесе переконаний: сила цього досвіду не в його унікальності, а в тому, що він перевірений умовами, яких більшість медичних систем світу прагнуть уникнути. Саме тому до нього варто звернутися заздалегідь — як до практичного ресурсу, здатного підготувати служби екстреної медицини до найскладніших сценаріїв.
Підготувала Людмила Суржко
