Головна Новини Урологія та андрологія Інвазивне лікування нефролітіазу в дітей: останні клінічні орієнтири

19 серпня, 2025

Інвазивне лікування нефролітіазу в дітей: останні клінічні орієнтири

Інвазивне лікування нефролітіазу в дітей: останні клінічні орієнтири

Сечокам’яна хвороба в дітей і підлітків нині демонструє стійку тенденцію до зростання: за останні десятиліття кількість випадків серед педіатричних пацієнтів фактично подвоїлася. Для багатьох дітей ниркові камені стають причиною вираженого больового синдрому та потребують оперативного втручання. Особливу проблему становлять великі конкременти нирок і сечоводів, які складніше піддаються малоінвазивним методикам і вимагають ретельного підбору хірургічної тактики.

У клінічній практиці застосовуються три основні підходи: уретероскопія (ендоскопічна методика без розрізів), екстракорпоральна ударно-хвильова літотрипсія (ЕУХЛ – неінвазивне дроблення каменів за допомогою акустичних хвиль) та перкутанна нефролітотрипсія (PCNL – мініінвазивна операція через невеликий розріз із прямим доступом до нирки). Кожна із цих методик має свої переваги й обмеження, але до останнього часу вибір ґрунтувався переважно на особистому досвіді хірурга або на локальних традиціях.

Чинні настанови Американської урологічної асоціації щодо лікування сечових каменів у дітей радять застосовувати PCNL або літотрипсію за конкрементів понад 20 мм. Водночас уретероскопія там узагалі не згадується, а рекомендації базуються здебільшого на експертних думках, а не на сучасних доказах.

Саме тому надзвичайно важливими стали результати міжнародного дослідження Pediatric Kidney Stone (PKIDS), проведеного за партнерства 31 центру США та Канади. У випробуванні взяли участь понад 1100 пацієнтів віком від 8 до 21 року. Це найбільша на сьогодні робота, що дозволила безпосередньо порівняти хірургічні методи із позицій не лише технічної ефективності, але й післяопераційного відновлення та якості життя дітей і їхніх родин.

Одне з досліджень PKIDS засвідчило: уретероскопія та ударно-хвильова літотрипсія мають однакову ефективність у досягненні «stone-free» статусу. Проте після літотрипсії діти рідше повідомляли про біль та дизуричні симптоми й загалом швидше поверталися до звичного ритму життя. Отже, за невеликих конкрементів літотрипсія може розглядатися як оптимальний, більш щадний варіант.

У випадку великих конкрементів ситуація інша. Друге дослідження в межах PKIDS показало, що перкутанна нефролітотрипсія значно перевершує уретероскопію за рівнем радикальності: лікарі мають можливість видалити більше каменів, а самопочуття пацієнтів після втручання є кращим. Це особливо важливо, адже настанови досі не враховують уретероскопію як опцію за великих каменів, хоча вона широко застосовується на практиці.

Не менш цінним є акцент PKIDS на досвіді пацієнтів та їхніх сімей. Втрата навчального часу для дітей і вимушена відсутність батьків на роботі виявилися важливими факторами для вибору лікування. Отже, при формуванні сучасних протоколів урологам слід орієнтуватися не лише на показники успішності операції, але й на соціальні та психологічні аспекти відновлення.

Джерело: https://jamanetwork.com/journals/jamanetworkopen/fullarticle/2835507