26 січня, 2022
Імунотерапія недрібноклітинного раку легені у монорежимі: нові досягнення
Одним із перспективних напрямів підвищення результативності лікування пацієнтів з онкологічними захворюваннями є застосування імунотерапії, ефективність і профіль безпеки якої продовжують вивчати. З метою ознайомлення онкологів з актуальною інформацією про роль імунотерапії у лікуванні злоякісних новоутворень було створено Школу імуноонкології ImmunoHub. У межах цього проєкту кращі спеціалісти кожні два тижні протягом 6 місяців будуть ділитися власним досвідом, обговорювати сучасні рекомендації з лікування онкологічних захворювань різних локалізацій. Окремий блок проєкту був присвячений раку легені (РЛ), а саме – діагностиці та стадіюванню РЛ і значенню імунотерапії при недрібноклітинному РЛ (НДРЛ).
Завідувач відділення пухлин легень та середостіння Національного інституту раку (м. Київ), кандидат медичних наук Богдан Онуфрійович Борисюк розповів про діагностику та стадіювання РЛ.
– За даними GLOBОCAN (2020), РЛ є провідною причиною смерті від злоякісних новоутворень у чоловіків і посідає друге місце у структурі онкологічної захворюваності у світі незалежно від статі. Згідно з даними Національного канцер-реєстру України, у 2019 р. на РЛ (а також рак трахеї, бронхів) захворіли 12 720 осіб, із яких 10 126 – чоловіки та 2594 – жінки. При цьому на момент звернення за медичною допомогою частка хворих на РЛ III та IV стадії складала 74%.
Найпоширеніша причина РЛ – тривалий вплив тютюнового диму, однак факторами підвищеного ризику розвитку захворювання також є наявність генетичної схильності у поєднанні з впливом шкідливих чинників зовнішнього середовища.
Найчастішими симптомами РЛ є кашель, який погано піддається лікуванню, з відходженням мокротиння червоно-коричневого кольору, біль у грудях, що посилюється при глибокому дихання, кашлі, сміху, наявність хрипів, втрата маси тіла, задишка, постійна втома або слабкість. При поширеному пухлинному процесі у пацієнтів можуть виникати позалегеневі симптоми.
Діагностика РЛ полягає у верифікації діагнозу за допомогою морфологічного методу, визначенні поширеності пухлинного процесу та встановленні стадії раку. Варто також приділяти увагу скринінгу та ранній діагностиці РЛ в осіб віком старше 50 років з 20-річним стажем куріння, які продовжують або кинули курити протягом останніх 15 років, пацієнтів із хронічним обструктивним захворюванням легень, туберкульозом, осіб, котрі працюють у шкідливих умовах чи мають контакт із радіоактивним випромінюванням. Стандартним методом скринінгу РЛ є низькодозова комп’ютерна томографія (КТ).
Для візуалізації пухлини рекомендовано проводити КТ чи позитронно-емісійну томографію. Магнітно-резонансна томографія (МРТ) є допоміжним методом діагностики, однак виконання МРТ головного мозку обов’язкове при дрібноклітинному раку легені та НДРЛ IIB-IV стадії. Основним методом візуалізації вторинного ураження кісток є остеосцинтиграфія (сканування кісток).
Морфологічна верифікація раку передбачає взяття інформативних зразків матеріалу з первинної пухлини, метастазу або лімфатичного вузла для цитологічного, гістологічного, імуногістологічного, генетичного досліджень. Біопсію необхідно виконувати в найбільш клінічно значущому місці. Морфологічна верифікація обов’язкова для вибору тактики лікування й оцінювання прогнозу для кожного хворого.
Швидким, доступним та інформативним методом діагностики є цитологічне дослідження, що має перевагу за відсутності можливості очікувати гістологічного висновку. Однак, гістологічне дослідження залишається обов’язковим методом вивчення біопсійного й операційного матеріалу, що дозволяє визначити тип пухлини, стан лімфатичних вузлів (ЛВ), ступінь диференціації пухлини, а також оцінити ефективність проведеної в неоад’ювантному режимі поліхіміотерапії.
Одним із найсучасніших методів диференційної діагностики онкологічних захворювань є імуногістохімічне дослідження, яке дає змогу визначити гістогенез пухлини на клітинному рівні, оцінити біологічний потенціал пухлинних клітин, темп росту, прогноз і відповідь на хіміо- та гормональну терапію. За допомогою цього методу можна визначити ступінь експресії ліганду білка програмованої клітинної смерті 1 (PD-L1), що необхідно для призначення імунотерапії.
Використовують також інвазивні методи діагностики РЛ, до яких належать трансторакальна біопсія, трансбронхіальна біопсія й оперативні методи (резекційна біопсія). Трансторакальне дослідження можна проводити шляхом товстоголкової чи тонкоголкової біопсії, діагностична цінність цього методу у виявленні злоякісних пухлин складає 90-95%, а доброякісних – 60-65%. Методами трансбронхіальної біопсії є стандартна бронхоскопія із щипцевою біопсією та ендобронхіальна ультразвукова трансбронхіальна аспіраційна біопсія (EBUS). До методів резекційної біопсії належать медіастиноскопія (для оцінки статусу ЛВ), торакоскопія та торакотомія.
З метою правильного трактування результатів лікування пацієнтів з РЛ із подальшим прогнозуванням перебігу хвороби та виживаності варто проводити стадіювання злоякісної пухлини, що дозволяє оцінити поширеність пухлинного процесу за допомогою доступних діагностичних методів та інтерпретувати отримані дані за системою TNM.
У світі використовується класифікація TNM 8-го перегляду (2018), а в Україні – 6-го перегляду, між цими редакціями наявні певні відмінності. У новій класифікації точки розподілу при стадіюванні за символом T збережені з 7-ї редакції (2, 3, 5 та 7 см) із додаванням нових точок – 1 та 4 см, у результаті чого були створені нові категорії T, а інші – перерозподілені. Крім того, пухлини, які проростають у діафрагму, були класифіковані як T4, а пухлини на відстані менш ніж 2 см від кіля трахеї без її інвазії та без обструктивного пневмоніту, ателектазу легені, – як T2. Категорія M1b була перерозподілена для опису олігометастатичних випадків і випадків наявності численних метастазів у віддалених органах/тканинах, для яких передбачається категорія M1c.
Таким чином, діагностика та стадіювання РЛ є важливими етапами на шляху вибору оптимальної терапії.
Клінічний онколог, хіміотерапевт Лікарні ізраїльської онкології LISOD (м. Київ) Андрій Вікторович Саулов розповів про роль імунотерапії у лікуванні НДРЛ.
– Протягом останніх 10 років, з моменту впровадження імунотерапії у світову онкологічну практику, з’явилася можливість подовжити тривалість ремісії та збільшити загальну виживаність (ЗВ) пацієнтів з РЛ. Профіль безпеки імунних препаратів характеризується кращою переносимістю, відсутністю алопеції порівняно з хіміотерапією. Імунотерапія в окремих пацієнтів забезпечує стійкий ефект, який зберігається протягом багатьох років, проте у деяких хворих відмічається імунорезистентність, що не дозволяє отримати бажану відповідь на лікування.
Серед імунопрепаратів виділяють анти-PD-1 (пембролізумаб, ніволумаб) та анти-PD-L1 препарати (атезолізумаб, дурвалумаб та авелумаб; Chen et al., 2012; Yang et al., 2011).
У контексті розгляду цих груп лікарських засобів особливу увагу приділяють пембролізумабу. Він уперше був схвалений Управлінням з контролю якості харчових продуктів і лікарських препаратів США у жовтні 2016 р. для лікування пацієнтів з експресією PD-L1 ≥50% та плоскоклітинною/неплоскоклітинною карциномою легені, а у 2018 р. – хворих на неплоскоклітинну карциному легені, незалежно від експресії PD-L1 (M. Reck et al., 2014; L. Gandhi et al., 2018). Сьогодні пембролізумаб є опціональним стандартом лікування поширеного НДРЛ на підставі результатів актуальних досліджень: KEYNOTE-010, KEYNOTE-024, KEYNOTE-189, KEYNOTE-407 та KEYNOTE-042. Тривають також окремі клінічні дослідження з вивчення ефективності пембролізумабу при ранньому та місцево-поширеному НДРЛ у пацієнтів із резектабельними та нерезектабельними пухлинами. Зокрема, дані J. Remon та співавт. (2017) свідчать про те, що застосування неоад’ювантної або ад’ювантної імунотерапії при резектабельній пухлині дозволяє досягти вищої частоти повної відповіді на лікування порівняно з хіміотерапією. Ці дослідники також показали, що при нерезектабельній пухлині й отриманні хворими поєднаної хіміо- та променевої терапії тільки при застосуванні дурвалумабу порівняно з плацебо відмічалася вища 5-річна безрецидивна виживаність.
Ефективність пембролізумабу і плацебо у пацієнтів з IV стадією НДРЛ та високим рівнем експресії PD-L1 порівнювали у рандомізованому клінічному дослідженні III фази KEYNOTE-024. У ньому взяли участь хворі з раніше не лікованим НДРЛ IV стадії та експресією PD-L1 за шкалою пропорції пухлини (Tumor Proportion Score, TPS) ≥50%, функціональним статусом 0-1 за ECOG, відсутністю EGFR-мутацій чи ALK-транслокацій, нелікованих метастазів у головному мозку та аутоімунних захворювань, які потребували системного лікування. Пацієнтів (n=305) було рандомізовано у співвідношенні 1:1 у групи пембролізумабу та стандартної хіміотерапії (в якій у разі прогресування захворювання після 4-6 циклів хворим рекомендували перехід на прийом пембролізумабу протягом подальших 2 років).
У результаті встановлено, що медіана ЗВ складала 30,0 міс (95% довірчий інтервал – ДІ – 18,3 – не досягнуто) у групі пембролізумабу та 14,2 міс (95% ДІ 9,8-19,0) у групі хіміотерапії (відношення ризиків 0,63; 95% ДІ 0,47-0,86; p=0,002). 12-місячна ЗВ у групах пембролізумабу та хіміотерапії складала 70,3 та 54,8%, а 24-місячна – 51,5 та 34,5% відповідно. Перевага застосування пембролізумабу порівняно з хіміотерапією щодо ЗВ відмічалася у всіх підгрупах. Ефективність імунотерапії була нижчою у підгрупі кросоверу (переходу зі стандартної хіміотерапії на пембролізумаб при прогресуванні захворювання) – 12-місячна ЗВ склала 40,3%, а в групі пембролізумабу – 70,3%. Крім того, застосування пембролізумабу (препарату Кітруда®) у монорежимі характеризувалося вищою виживаністю без прогресування та частотою об’єктивної відповіді (ЧОВ), ніж хіміотерапія.
Результати дослідження свідчать про пріоритетність імунотерапії щодо ЗВ у пацієнтів із метастатичним НДРЛ і високим рівнем експресії PD-L1. За оновленими даними, медіана ЗВ склала 26,3 міс у групі пембролізумабу проти 13,4 міс у групі хіміотерапії, а 5-річна ЗВ – 31,9 та 16,3% відповідно. Підвищення ЗВ спостерігалося, незважаючи на перехід 66% пацієнтів з хіміотерапії на терапію будь-яким з імунопрепаратів (анти-PD-1/PD-L1). Крім того, у 39 пацієнтів, які закінчили 2-річний курс лікування пембролізумабом, 5-річна виживаність склала 81,4%, при цьому майже половина хворих у цій підгрупі були живі та через 5 років від початку лікування препаратом Кітруда® не мали ознак прогресування захворювання (M. Reck et al., 2016; 2019).
У другій доповіді Андрій Вікторович Саулов розповів про результати клінічних досліджень щодо ефективності пембролізумабу у монорежимі при НДРЛ.
– У відкритому клінічному дослідженні III фази KEYNOTE-042 вивчали ефективність пембролізумабу та хіміотерапії на основі препаратів платини (комбінацій паклітакселу з карбоплатином або карбоплатину з пеметрекседом) у 1-й лінії терапії поширеного/метастатичного НДРЛ з різним рівнем експресії PD-L1. Критеріями включення в дослідження були наявність раніше не лікованого місцево-поширеного або метастатичного НДРЛ без EGFR-мутації або ALK-транслокації, функціональний статус за ECOG 0 або 1, наявність експресії PD-L1 (за TPS) ≥1%, відсутність нелікованих метастазів у головному мозку та пневмоніту, лікування якого потребує призначення кортикостероїдів. У результаті було встановлено переваги застосування пембролізумабу порівняно з хіміотерапією в усіх підгрупах; краща відповідь на пембролізумаб відмічалася в пацієнтів з плоскоклітинним раком, курців та учасників з місцево-поширеним НДРЛ (G. Lopes et al., 2018).
Оновлені дані свідчать про те, що 5-річна ЗВ у пацієнтів з НДРЛ й експресією PD-L1 (за TPS) ≥50; ≥20 та ≥1% у групі пембролізумабу складала 21,9; 19,4 та 16,6% проти 9,8; 10,1 та 8,5% у групі хіміотерапії. Вища ЗВ у групі пембролізумабу через 12, 24 та 60 міс відмічалася у пацієнтів із високим ступенем експресії PD-L1 (за TPS) ≥50% (G. de Castro et al., 2021).
Найвища ЧОВ зафіксована у групі пембролізумабу при рівні експресії PD-L1 (за TPS) ≥50% – 39,5%, а у групі хіміотерапії – 32,0%. У пацієнтів групи пембролізумабу з рівнем експресії PD-L1 (за TPS) ≥20 та ≥1% ЧОВ складала 33,4 та 27,3%, а групи хіміотерапії – 28,9 та 26,5% відповідно (G. Lopes et al., 2018).
При оцінюванні профілю токсичності встановлено, що небажані явища (НЯ) 3-5 ступенів виникали у 41,8% хворих, які отримували хіміотерапію, та 18,9% пацієнтів групи пембролізумабу, що свідчить про більш виражену токсичність хіміотерапевтичних препаратів. У групі пембролізумабу найчастіше (у 10,8% пацієнтів) фіксували зниження функції щитоподібної залози. Слід зазначити, що розвиток імунно-опосередкованого пневмоніту, гепатиту, коліту, нефриту може вплинути на переносимість лікування та подальше його припинення (G. de Castro et al., 2021).
Оновлені 5-річні дані щодо ефективності монотерапії препаратом Кітруда® свідчать про стійке та тривале збільшення виживаності та стійку відповідь у пацієнтів із поширеним НДРЛ та експресією PD-L1 (за TPS) ≥1%. Величина покращення виживаності відповідала такій у первинному аналізі (вперше представлений на конгресі ASCO-2018). У 102 пацієнтів, які завершили 35 циклів лікування препаратом Кітруда®, 4-річна ЗВ склала 61,8%. Оновлені дані свідчать про безпеку тривалого лікування пембролізумабом у пацієнтів з метастатичним НДРЛ, оскільки НЯ 3-5 ступенів відмічалися рідше, ніж у групі хіміотерапії (у 31,2 та у 53,3% випадків відповідно; G. de Casto et al., 2021).
Згідно з рекомендаціями Національної онкологічної мережі США, пріоритетними препаратами у лікуванні НДРЛ з експресією PD-L1 ≥1-49% є поєднання хіміо- й імунотерапії (при аденокарциномі – карбоплатину чи цисплатину з пеметрекседом і пембролізумабом, при плоскоклітинному раку – карбоплатину з паклітакселом чи зв’язаним з альбуміном паклітакселом і пембролізумабом). Монотерапію пембролізумабом можна застосовувати тільки в окремих групах хворих.
Вивчення ефективності поєднання пембролізумабу з хіміопроменевою терапією у пацієнтів з неоперабельним місцево-поширеним НДРЛ III стадії проводилося у клінічному дослідженні II фази KEYNOTE-799. У дослідження були включені раніше не ліковані пацієнти з неоперабельним НДРЛ і патологічно/рентгенологічно підтвердженими стадіями IIIA/IIIB/IIIC, задовільним статусом за ECOG і функцією легень, задокументованою відсутністю імуносупресивного лікування протягом останніх 7 днів. Оцінку захворювання проводили за Критеріями оцінки відповіді при солідних пухлинах (RECIST, версія 1.1). Усіх учасників (n=216) було розподілено у 2 групи: групу A, в якій хворим на плоскоклітинний і неплоскоклітинний НДРЛ призначали комбінацію пембролізумабу з паклітакселом і карбоплатином, та групу B, в якій учасники з неплоскоклітинним НДРЛ отримували пембролізумаб із пеметрекседом і цисплатином у 1-му циклі. У 2-3-му циклах пацієнтам обох груп до попереднього лікування додавали променеву терапію з подальшим переходом на підтримуючу терапію пембролізумабом у 4-17-му циклах.
ЧОВ у групах A та B не відрізнялася і складала 70,5 та 70,6% відповідно. Вища ЧОВ відмічалася при вищому рівні експресії PD-L1. Середня тривалість відповіді не була досягнута, але у 79,7% пацієнтів групи A та 75,6% – групи B отримано відповідь на терапію при спостереженні протягом 1 року та більше. 12-місячна ЗВ у групі A становила 81,2%, у групі B – 88%, тобто була вищою у пацієнтів, які отримували пембролізумаб у поєднанні з пеметрекседом і цисплатином. Пневмоніт 3 ступеня та вище розвинувся у 9 (8,0%) пацієнтів зі 112 групи A та 7 (6,9%) зі 102 – групи B. НЯ 3-5 ступеня, пов’язані з лікуванням, виникали у 72 (64,3%) хворих зі 112 та 51 (50,0%) зі 102 відповідно, тобто вища кількість ускладнень відмічалася у пацієнтів, які отримували пембролізумаб з паклітакселом і карбоплатином (S.K. Jabbour et al., 2021).
Таким чином, у пацієнтів з метастатичним НДРЛ імунотерапія пембролізумабом з хіміотерапією або без неї вірогідно збільшувала виживаність і характеризувалася кращим профілем безпеки у 1-й лінії, ніж лише хіміотерапія.
Завідувачка відділення хiмiотерапiї Центру мiжнародних клiнiчних дослiджень (м. Днiпро), кандидат медичних наук Наталія Григорівна Уржумова представила цікаві клінічні випадки із клінічного дослідження KEYNOTE-042.
Клінічний випадок 1
Пацієнт, 1962 р.н.
Діагноз – периферичний недрібноклітинний рак верхньої частки правої легені, T2N3M1 (ліва легеня), G3, клінічна група 2.
Перші прояви захворювання з’явилися у березні 2016 р. – втома та задишка. Хворому 04.03.2016 було виконано ультразвукове дослідження вен нижніх кінцівок, за даними якого встановлено тромбоз підшкірних вен обох кінцівок. При проведенні КТ органів грудної клітки та черевної порожнини 09.03.2016 виявлено вогнище S2 правої легені 36×30×19 мм, збільшення множинних ЛВ середостіння, група верхніх і нижніх паратрахеальних 11×12; 19×23; 30×44 мм, аорто-пульмональних 16×12; 17×16 мм, параортальних 17×11; 12×11 мм і конгломерат ЛВ 39×36 мм у ділянці біфуркації легеневої артерії. У лівій легені в S8 субплеврально наявне вогнище 12×11 мм.
Верифікацію діагнозу проводили шляхом виконання торакотомії справа, атипової резекції верхньої частки справа, біопсії ЛВ переднього середостіння з перев’язуванням великих підшкірних вен за Трояновим (24.03.2016). Патогістологічно було підтверджено аденокарциному G2-G3 з полями позаклітинного слизоутворення та метастазами у ЛВ. Хворого було направлено у Центр клінічних досліджень.
У рамках клінічного дослідження пацієнт пройшов тестування, у результаті якого не було виявлено ALK-транслокації чи EGFR-мутації, проте підтверджено позитивний PD-L1 статус.
За даними КТ від 05.05.2016 вогнища були розподілені за критеріями RECIST 1.1 на маркерні (біфуркаційний лімфатичний вузол 24 мм, паратрахеальний лімфатичний вузол справа 25 мм, ліва легеня S5 13 мм; у сумі 62 мм) та немаркерні вогнища (трахеобронхіальний лімфатичний вузол 21 мм, лімфатичний вузол аорто-пульмонального вікна 18 мм, парааортальний лімфатичний вузол 15 мм, множинні ЛВ середостіння до 10 мм). Під спостереженням залишалася культя легені після атипової резекції верхньої частки 58×46 мм.
Хворому 11.05.2016 було призначено 1-шу лінію спеціального лікування – інфузію пембролізумабу у дозі 200 мг внутрішньовенно краплинно 1 раз на 21 день.
Вже на 9-му тижні терапії часткова відповідь складала 40,3%, у ході лікування вона покращувалася та на 57-му тижні становила 82,3% за рахунок маркерних і немаркерних вогнищ. Повна відповідь на терапію з боку перших трьох немаркерних вогнищ відмічалася з 18-го тижня, з боку четвертого вогнища – з 36-го тижня з подальшим зменшенням розмірів культі під час лікування.
Пацієнт завершив терапію 05.07.2018 та отримав 35 курсів монотерапії пембролізумабом.
Протягом періоду спостереження зі 117-го (06.08.2018) по 285-й тиждень (04.11.2021) зберігалася часткова відповідь з боку маркерних вогнищ, повна – немаркерних. Культя зменшилася до 12 мм.
З НЯ у пацієнта відмічався гіпотиреоз 1 ступеня, який розвинувся на 16-му циклі терапії (вміст тиреотропного гормону (ТТГ) – 6,5 мкМО/мл, Т3 вільного, T4 вільного – у нормі) без клінічних проявів захворювання. На 17-му циклі виявлено зміни в тиреоїдній панелі (рівень ТТГ – 21 мкМО/мл, T3 вільного, T4 вільного – знижені), проте клінічних проявів не спостерігалося. Було рекомендовано утриматися від введення пембролізумабу до нормалізації показників тиреоїдної панелі й отримувати замісну терапію L-тироксином з титруванням дози від 25 до 100 мкг на добу під контролем ТТГ. Перерва у лікуванні становила 7 тижнів. Часткова відповідь за даними КТ зберігалася. З моменту припинення імунотерапії 07.2018 гіпотиреоз у пацієнта утримувався, тому йому було рекомендовано продовжити прийом L-тироксину у дозі 150 мкг з метою замісної терапії (тиреоїдна панель у нормі).
Клінічний випадок 2
Пацієнт, 1965 р.н.
Діагноз – периферичний недрібноклітинний рак верхньої частки правої легені T4N2M1 (легені, плевра, печінка, пахвові ЛВ зліва) G3, клінічна група 2.
Пацієнтів хворів із січня 2016 р., з моменту появи помірної втоми, сухого кашлю і вираженої задишки. При проведенні КТ органів грудної клітки та черевної порожнини у лютому 2016 р. в S2 правої легені виявлено вогнище 25×30 см, ЛВ середостіння не збільшені, відмічалися множинні дрібні вогнища в лівій легені.
Діагноз верифікували шляхом проведення 04.03.2016 торакотомії справа, атипової резекції нижньої частки правої легені. Патогістологічно підтверджено наявність аденокарциноми G2. Хворого було направлено у Центр клінічних досліджень. Пацієнту було виконано тестування, в результаті якого не виявлено ALK-транслокації чи EGFR-мутації, проте встановлено позитивний PD-L1 статус.
Вогнища на КТ від 31.03.2016 були розподілені за критеріями RECIST 1.1. на маркерні (легеня справа в S2 31 мм, в S10 17 мм, вогнище на плеврі № 1 35 мм, вогнище на плеврі № 2 12 мм, біфуркаційний лімфатичний вузол 18 мм, печінка S7 22 мм; у сумі 135 мм) та немаркерні (множинні вогнища обох легень 3-10 мм, права легеня S10 16 мм, парааортальний лімфатичний вузол 12 мм, пахвовий лімфатичний вузол зліва 12 мм, печінка S8 8 мм).
Першу лінію спеціального лікування – інфузію пембролізумабу у дозі 200 мг внутрішньовенно краплинно було розпочато 05.04.2016. Хворий завершив курс імунотерапії 19.07.2018, пройшовши 35 циклів.
У динаміці лікування з 9-го по 105-й тиждень відмічалося зменшення пухлинного навантаження (часткова відповідь складала від 21,5 до 45,9%). Проте на 129-му тижні (26.09.2018) прийому пембролізумабу у хворого зафіксовано прогресування захворювання, підтверджене через 2 міс (15.11.2018). 13.11.2018 хворий продовжив імунотерапію пембролізумабом через прогресування, що допускалося у цьому дослідженні.
Пацієнту проводили КТ 1 раз на 9 тижнів протягом 36 тижнів, потім – 1 раз на 12 тижнів. На 142-му тижні участі у дослідженні за даними КТ вогнища були без динаміки, настала стабілізація захворювання, яка відмічалася на 151-му та 169-му тижнях. Пацієнт отримав 17 циклів імунотерапії (до 25.10.2019).
При проведенні КТ від 15.11.2019 зафіксовано прогресування захворювання за рахунок маркерних і немаркерних вогнищ. Проте нових скарг і клінічних ознак не виявлено. Функціональний статус за ECOG складав 1. Хворий припинив прийом імунопрепарату та 2-гу лінію терапії не отримував.
З НЯ розвинувся імунно-опосередкований гіпотиреоз 2 ступеня, з приводу чого з жовтня 2019 р. хворий отримував замісну терапію L-тироксином у дозі 100 мкг. Пацієнт помер 27.12.2020 р. Період без лікування склав 14 міс, ЗВ становила 57 міс (4,5 року). Отже, незважаючи на прогресування захворювання, імунотерапія сприяла подовженню виживаності пацієнта.
Таким чином, Школа імуноонкології ImmunoHub є корисним проєктом, що дасть змогу покращити обізнаність лікарів у фахових питаннях і завдяки цьому підвищити якість лікування пацієнтів.
Підготувала Ірина Неміш
Тематичний номер «Онкологія, Гематологія, Хіміотерапія» № 6 (73) 2021 р.
