Consilium. Сучасні підходи до діагностики і менеджменту залізодефіцитних станів

Залізо є важливим мінералом, який бере участь у численних функціях організму, включаючи транспорт кисню кровоносною системою, який необхідний для щоденного забезпечення енергією. За даними ВООЗ близько третини населення світу страждає від дефіциту заліза. Жінки в період менструації піддаються більшому ризику дефіциту заліза, ніж чоловіки та жінки в постменопаузі.

Для зручності ми зробили підбірку матеріалів, які стосуються сучасних підходів до діагностики, лікування та профілактики залізодефіциту при різних станах.

Залізодефіцитна анемія: патофізіологія, оцінка, практичне ведення

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) визнала залізодефіцитну анемію (ЗДА) найпоширенішим аліментарним дефіцитом у світі, що вражає 30% населення [1]. Лікування пацієнтів із ЗДА має бути спрямоване на поповнення запасів заліза та нормалізацію рівня гемоглобіну. Доведено, що це покращує якість життя, знижує захворюваність та поліпшує прогноз при хронічних захворюваннях. Дефіцит заліза є поширеним явищем при багатьох патологічних станах, особливо при онкологічних захворюваннях. У пацієнтів з онкопатологією ЗДА може бути спричинена різними факторами включно із хронічною крововтратою, порушенням всмоктування заліза, недостатнім надходженням заліза з їжею, а також впливом протипухлинної терапії

Рекомендації щодо діагностики, лікування і профілактики дефіциту заліза та залізодефіцитної анемії

Дефіцит заліза (ДЗ) і залізодефіцитна анемія (ЗДА) залишаються глобальними медико-соціальними проблемами, особливо актуальними в практиці гастроентеролога, оскільки шлунково-кишковий тракт є не лише основним місцем фізіологічної абсорбції заліза, але й найчастіше стає джерелом його патологічних втрат. Хронічні захворювання травної системи включно із запальними захворюваннями кишечника, целіакією, атрофічним гастритом, H. pylori-асоційованою патологією та злоякісними новоутвореннями шлунково-кишкового тракту є одними з провідних етіологічних чинників розвитку сидеропенічного синдрому. Водночас ДЗ може бути не лише раннім маркером гастроентерологічної патології, а й фактором, що суттєво обтяжує її перебіг. Тому оптимізація терапевтичних підходів є важливим завданням сучасної гастроентерології