6 серпня, 2026
Стандарти надання невідкладної допомоги при гострому болю на основі оновлених настанов EUSEM
Лікування гострого болю в умовах невідкладної допомоги в країнах Європи стикається з постійними проблемами, включаючи недостатні клінічні знання, дефіцит навчання медичного персоналу та надмірне використання опіоїдів [1]. Поширеність олігоаналгезії та неоптимальний контроль болю, про який повідомляють пацієнти, стали поштовхом
для перегляду рекомендацій Європейського товариства з невідкладної медицини (EUSEM) 2025 року [2].
Оновлені настанови були складені на основі доказів ефективного менеджменту гострого болю у невідкладних та догоспітальних умовах. Головний акцент експертів зроблено на чіткому дотриманні неопіоїдного мульти-модального підходу (ММА) із пріоритетною оцінкою болю та адаптацією вибору тактики знеболення до потреб вразливих груп пацієнтів.
Ключові слова: гострий біль, мультимодальна аналгезія, опіоїди, невідкладні стани, нестероїдні протизапальні препарати.
Ефективний менеджмент гострого болю – виклик сучасності
Міжнародна асоціація з вивчення болю (IASP) визначає біль як «неприємне сенсорне та емоційне переживання, пов’язане з фактичним або потенційним ушкодженням тканин, або описане з точки зору такого ушкодження» [3]. Гострий біль зазвичай виникає раптово і має обмежену тривалість. За статистикою, до 70% пацієнтів на догоспітальному етапі [4, 5] та від 60 до 90% пацієнтів, які надходять до відділення невідкладної допомоги (ВНД), повідомляють про больові відчуття [6, 7]. Таким чином, у Європі мільйони людей щороку страждають від гострого болю, що свідчить про великий масштаб проблеми та необхідність впровадження ефективних методів його лікування [8].
Однією з ключових прогалин у менеджменті болю є те, що майже в половині випадків не проводиться початкова та остаточна оцінка болю, проте навіть коли біль оцінюється та документується, багато пацієнтів із помірним або сильним болем не отримують адекватне знеболення [9].
Вибір знеболювального засобу залежить від тяжкості болю, характеру травми та локальних протоколів. Загалом, пацієнти, які відчувають легкий біль, як правило, отримують парацетамол або нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП); тим, хто має помірний біль, призначають парацетамол, НПЗП, закис азоту або слабкі опіоїди, тоді як внутрішньовенний морфін або кетамін застосовують для купірування сильного болю [10-12]. Парацетамол і НПЗП частіше застосовують у ВНД, ніж на догоспітальному етапі, у той час як опіоїди зазвичай використовуються в обох випадках [13].
Настанови різних європейських країн узгоджуються в тому, що лікування болю має бути доступним для всіх пацієнтів і впроваджуватися за допомогою стандартизованих шкал та інструментів. Так, 2015 року були опубліковані рекомендації консенсусної групи, до якої увійшли італійські міждисциплінарні та міжпрофесійні товариства, пов’язані з болем і невідкладною медициною, що закликають застосовувати комбінацію перорального парацетамолу та НПЗП при легкому болю; НПЗП, парацетамол внутрішньовенно (в/в) і парацетамол у комбінації зі слабкими пероральними опіодами при помірному болю; а також морфін і фентаніл при сильному болю.
Експерти з Нідерландів визначили, що оцінка болю має бути задокументована (рекомендована числова рейтингова шкала – NRS) і проводитися щонайменше тричі: після прибуття бригади екстреної допомоги, після втручання та після звернення/перед випискою. Препаратом вибору фахівці вважають парацетамол із додатковим використанням НПЗП або опіоїдів, якщо необхідно. Фентаніл і морфін є кращими варіантами для купірування сильного болю під час надання невідкладної допомоги.
Рекомендації Королівського коледжу та Асоціації служб швидкої допомоги Великої Британії, видані у 2017 році, радять проводити оцінку тяжкості болю всім пацієнтам, причому найдоцільнішою зазвичай є проста 10-бальна вербальна шкала. Оцінку болю слід повторювати після кожного втручання. При знеболенні варто дотримуватися мультимодального підходу, використовуючи анальгетики з різними механізмами дії.
Незважаючи на відсутність єдиних європейських рекомендацій щодо лікування гострого болю в екстрених ситуаціях, національні настанови узгоджуються в тому, що лікування болю має бути доступним для всіх пацієнтів і впроваджуватися за допомогою стандартизованих шкал та інструментів.
Практичні рекомендації з оцінки болю на догоспітальному етапі та у ВНД
Ефективне лікування болю в умовах ВНД має вирішальне значення не лише для комфорту пацієнта, а й для поліпшення клінічних результатів і запобігання ускладненням, таким як хронізація болю [14]. Оцінка больового синдрому є обов’язковою умовою успішного лікування. Враховуючи практичність оцінки болю в умовах ВНД та очікування пацієнтів, загальноприйнятий показник успішності знеболення – 50% зниження бала болю – може не відображати реальний досвід хворого [15]. Розуміння потреби пацієнта в знеболенні виходить за рамки лише оцінки болю. Про це свідчать результати дослідження Schweizer et al. (2022), у ході якого майже 20% пацієнтів із балом болю за NRS/візуально-аналоговою шкалою (ВАШ) 0,5-3,0 висловили бажання знеболення, тоді як до 35% тих, хто мав бал болю за шкалою NRS/ВАШ 7-10, цього не зробили [16]. Отримані дані показують, що хоча й бал болю є найчастішим критерієм, який використовується для забезпечення знеболення, багато пацієнтів із больовим синдромом у ВНД не бажають приймати знеболювальні препарати [15].
Надійна та точна оцінка гострого болю необхідна для забезпечення безпечного, ефективного й індивідуалізованого лікування болю. Це допомагає діагностувати джерело болю, вибрати відповідний анальгетик і моніторити відповідь на призначену терапію. Сприйняття болю завжди є суб’єктивним та індивідуальним, що створює певні труднощі для медичного персоналу, коли справа доходить до розуміння ступеня болю, який відчуває пацієнт. Під час вибору інструменту вимірювання болю медичний персонал має враховувати всі відповідні фактори, які стосуються окремого пацієнта: когнітивні, емоційні, мовні та культурні.
Вербальні шкали використовують слова для передачі ступеня болю або полегшення болю. Вербальна дескрипторна шкала зазвичай включає від чотирьох до п’яти слів або фраз (від «відсутність болю» до «нестерпний біль»), які можна перетворити на числові бали для оцінки болю та порівняння больових відчуттів пацієнта з часом. Полегшення болю (але не інтенсивність) також можна оцінити за допомогою вербальної дескрипторної шкали. Перевага її полягає у швидкості та простоті використання; однак вона менш чутлива порівняно з числовою шкалою й не може використовуватися в разі мовного бар’єру.
Числові шкали передбачають оцінку інтенсивності болю пацієнтом за 11-бальною шкалою від 0 (відсутність болю) до 10 (найсильніший біль, який можна уявити) (рис. 1) [17, 18]. Бали 1-3 свідчать про легкий біль, 4-7 – про помірний, >7-10 – про сильний больовий синдром. Пацієнта можуть попросити дати середню оцінку болю за останні 24 години або тиждень, але більш точні результати досягаються при записі поточної інтенсивності болю.
Рис. 1. Числова рейтингова шкала оцінки болю
(251104_EUSEM_European_Pain_Initiative_Guidelines_Updated_Oct_2025.pdf)
ВАШ є найпоширенішою шкалою для оцінки інтенсивності болю в клінічних випробуваннях. Вона має форму горизонтальної лінії (100 мм), лівий кінець якої визначається як «відсутність болю», а правий – як «найсильніший можливий біль», без інших позначок вздовж лінії (рис. 2) [18]. Пацієнт позначає точку на лінії, яка, на його думку, відповідає рівню болю, який він відчуває, а оцінка болю записується як вимірювання в міліметрах або сантиметрах від лівого кінця шкали до позначки пацієнта.
Рис. 2. Візуально-аналогова шкала (251104_EUSEM_European_Pain_Initiative_Guidelines_Updated_Oct_2025.pdf)
Шкала ВАШ має чутливість, подібну до NRS, при порівнянні інтенсивності гострого післяопераційного болю та більшу чутливість, ніж 4-категорійна вербальна дескрипторна шкала [19]. Відмітка на ВАШ >70 мм є предиктором необхідності високої (наприклад, >0,15 мг/кг) дози морфіну для досягнення знеболення, оскільки вважається ознакою сильного болю [20]. Зниження інтенсивності болю на 30-35% за ВАШ у пацієнтів ВНД із гострим болем може бути оцінене як клінічно значуще [21].
Сьогодні зростає інтерес до методів оцінки болю, які виходять за рамки тих, що можуть ненавмисно заохочувати до вживання опіоїдів (як-от NRS і ВАШ), і вимірюють інтенсивність болю лише з точки зору пацієнта. Можливо, більш складні інструменти, які базуються як на спостереженнях, так і на звітах пацієнтів, можуть бути набагато кориснішими для отримання загальної картини больових відчуттів. Серед таких інструментів оцінки болю виділяють PAINAD у пацієнтів із деменцією та PACSLAC у некомунікабельних пацієнтів. Дослідження встановили, що кращі результати знеболення можуть бути досягнуті при використанні Короткого опитувальника болю (BPI) та Опитувальника болю Макгілла (MPQ) порівняно з NRS і ВАШ [19].
Особливості оцінки болю у невербальних пацієнтів
Важливо визнати, що порушена або обмежена здатність (або навіть повна нездатність) до вербального спілкування не означає, що людина не відчуває болю й не потребує відповідного знеболення [3]. Тому особливу увагу слід приділяти оцінці гострого болю у немовлят і маленьких дітей, людей похилого віку (особливо тих, хто страждає на деменцію) і пацієнтів без свідомості або під дією седації. Інші обставини, які створюють особливі складнощі при оцінці болю, включають проривний біль в онкологічних пацієнтів або тих, хто має хронічний неонкологічний біль, а також в осіб, які зловживають наркотиками.
У пацієнтів із певною, хоча й обмеженою здатністю до спілкування шкала болю FACES (FPS) може бути дуже корисною (рис. 3) [22]. Пацієнтам показують ряд облич, що демонструють різний ступінь страждання, і просять вибрати вираз, який відповідає силі болю, який вони відчувають на даний момент.
Рис. 3. Шкала оцінки болю Вонг – Бейкера
Дієві інструменти оцінки болю в літніх людей із когнітивними порушеннями
У літературі бракує даних щодо особливостей болю в літніх людей, включаючи тих, хто має нормальну когнітивну функцію [23]. Тим не менш, за оцінками, 50% людей із когнітивними порушеннями страждають від болю, а нелікований біль у літніх пацієнтів призводить до інвалідизації та зниження якості життя [24, 25]. Існує ряд різних спеціалізованих інструментів оцінки болю для використання в невербальних людей похилого віку з деменцією [26].
Шкала PAINAD – це інструмент, який використовується спостерігачами для оцінки поведінки пацієнта, пов’язаної з болем, і частково базується на шкалі FLACC (скорочення від Face, Legs, Activity, Cry, Consolability). Вона включає п’ять пунктів: дихання, негативна вокалізація (стогін, плач, скарги), міміка (напружене обличчя, гримаси), мова тіла (поза та рухи) і спроможність заспокоїтися (наскільки легко інша особа може заспокоїти пацієнта). Кожен пункт можна оцінити від 0 до 2 балів, щоб отримати бал у діапазоні від 0 до 10 [25]. Інші фізіологічні ознаки, які можуть дати корисну інформацію про наявність болю в пацієнтів похилого віку, особливо в тих, хто має когнітивні порушення, включають гіпертензію, тахікардію або брадикардію, пітливість і підвищений м’язовий тонус.
Оцінка больового синдрому в пацієнтів у критичному стані
Седація або порушення свідомості значно ускладнюють оцінку болю в пацієнтів, які перебувають у критичному стані [27]. Це особливо актуально в догоспітальних умовах, де змінений психічний стан є основним фактором ризику в пацієнтів, яким не проводять адекватну оцінку больового синдрому [28].
Шкала поведінкового болю (BPS) була валідована саме для критично хворих пацієнтів, пацієнтів під седацією та тих, хто знаходиться на штучній вентиляції легень (ШВЛ), і вважається однією з найбільш надійних інструментів оцінки болю в дорослих у відділенні інтенсивної терапії [29] (табл. 1). Оцінка BPS розраховується як сума трьох субшкал – вираз обличчя, рухи верхніх кінцівок і відповідь на вентиляцію (синхронність з апаратом ШВЛ), – кожна з яких має від 1 до 4 бала.
|
Таблиця 1. Шкала поведінкового болю (адаптовано за Payen et al.) [27] |
||
|
Елемент |
Опис |
Бал |
|
Вираз обличчя |
Розслаблений |
1 |
|
Частково напружений (наприклад, опускання брів) |
2 |
|
|
Повністю напружений (наприклад, закриття повік) |
3 |
|
|
Гримаса |
4 |
|
|
Верхні кінцівки |
Без руху |
1 |
|
Частково зігнуті |
2 |
|
|
Повністю зігнуті зі згинанням пальців |
3 |
|
|
Постійно зігнуті/відведені (ригідність) |
4 |
|
|
Відповідь на вентиляцію |
Дихання в такт із апаратом ШВЛ |
1 |
|
Кашель, але ШВЛ продовжується протягом більшої частини часу |
2 |
|
|
Активний опір (боротьба з апаратом ШВЛ) |
3 |
|
|
Неможливість контролювати ШВЛ |
4 |
|
Таким чином, серед ключових практичних аспектів оцінки болю можна виділити наступні:
- Біль є основною причиною звернення до ВНД, і розуміння того, як розпізнавати та лікувати біль, є критично важливою вимогою.
- Біль є суб’єктивним та індивідуальним у кожного пацієнта і включає емоційні, фізичні та психологічні детермінанти.
- Оцінка болю є пріоритетним інструментом у невідкладних випадках.
- Навчання персоналу ВНД щодо важливості та впровадження оцінки болю є необхідною умовою для його ефективного лікування.
- Оцінка болю має починатися під час сортування пацієнтів у ВНД та тривати до виписки – лише за допомогою ефективної оцінки можна приймати правильні рішення щодо лікування болю.
- Усіх пацієнтів слід оцінювати на наявність болю з використанням спеціальних інструментів в осіб, які не розмовляють, педіатричних пацієнтів і людей із когнітивними порушеннями.
- Самостійне повідомлення пацієнтом про біль є золотим стандартом, і хоча одновимірні інструменти NRS та VRS (шкала вербальної оцінки болю) широко використовуються і можуть бути корисними в умовах напруженої екстреної допомоги, багатовимірні інструменти допомагають краще розрізняти помірний та сильний біль, що може суттєво впливати на варіанти лікування.
- Тяжкість болю має бути задокументована, а практика лікування болю повинна регулярно перевірятися, щонайменше щороку, для забезпечення ефективності.
- Штучний інтелект відіграє дедалі більшу роль у наданні медичної допомоги та прогнозуванні й, можливо, у майбутньому буде застосовуватися у визначенні багатовимірної шкали болю для управління лікуванням.
Фармакологічне лікування гострого болю в умовах невідкладної допомоги: зміни з 2020 року
Упродовж останніх п’яти років ситуація з лікуванням гострого болю в умовах невідкладної допомоги суттєво змінилася. Загострення опіоїдної кризи призвело до необхідності скорочення використання наркотичних анальгетиків і пошуку нових варіантів лікування гострого болю. В оновлених рекомендаціях EUSEM спостерігається відхід від рутинного вживання опіоїдів через зростання обізнаності про ризики залежності та побічні ефекти цих препаратів у разі їх використання на етапі невідкладної допомоги [30-34]. Наразі пріоритет віддається неопіоїдній і мультимодальній аналгезії (ММА). Настанови EUSEM (2025) рекомендують використовувати НПЗП, парацетамол і допоміжну терапію як золотий стандарт лікування болю, залишаючи опіоїди у якості резерву для тих випадків, коли переваги їх застосування явно перевищують ризики. ММА передбачає використання двох чи більше знеболювальних препаратів або методів із різними механізмами дії для оптимізації знеболення та мінімізації побічних ефектів, зокрема тих, що пов’язані з опіоїдами.
Серед головних компонентів ефективного мультимодального підходу до знеболення експерти виділяють:
- фармакологічні засоби (НПЗП, парацетамол, кетамін, метоксифлуран) і регіонарна анестезія [35, 36];
- нефармакологічні методи, включаючи іммобілізацію, накладання шин і психологічні втручання [32, 37];
- обмеження опіоїдних анальгетиків – використання їх лише у випадках сильного болю в низьких дозах і протягом короткого періоду часу [35].
Для ефективного впровадження фармакологічних і нефармакологічних мультимодальних знеболювальних втручань необхідні наступні заходи:
- використання стандартизованих інструментів оцінки болю під час надання допомоги пацієнтам;
- рання та повторна оцінка болю;
- впровадження протоколів знеболення, які можуть бути застосовані медсестрою й/або парамедиком, для пришвидшення надання допомоги;
- навчання персоналу ВНД і швидкої медичної допомоги для заохочення дотримання рекомендацій.
Доведено, що схеми ММА сприяють зменшенню споживання опіоїдів, скороченню тривалості перебування пацієнтів у ВНД і поліпшенню результатів лікування болю без збільшення кількості побічних явищ [36, 38, 39].
Експерти рекомендують використовувати підхід CERTA (Channels-Enzymes-Receptors Targeted Analgesia), який передбачає поєднання анальгетиків із різними механізмами дії для оптимізації знеболення, а не покладання лише на збільшення дози (табл. 2).
|
Таблиця 2. Огляд підходу CERTA та запропонованих анальгетиків (адаптовано за Cisewski et al., 2019) [14] |
||
|
Мішень |
Групи препаратів |
Ліки |
|
Канали |
• Блокатори натрієвих каналів
• Блокатори кальцієвих каналів |
•Лідокаїн, мепівакаїн, бупівакаїн, хлоропрокаїн, прокаїн, ропівакаїн • Габапентин, прегабалін |
|
Ферменти |
• Інгібітори ЦОГ‑1, ЦОГ‑2, ЦОГ‑3 |
•Ібупрофен, диклофенак, напроксен, кеторолак, кетопрофен, декскетопрофен • Метамізол (рекомендований для блокування ЦОГ‑3) |
|
Рецептори |
• Агоністи TRPV1-рецепторів • Антагоністи дофамінових рецепторів
•Антагоністи глутаматних/NMDA-рецепторів • Агоністи ГАМК-рецепторів •Агоністи серотонінових 5HT1-рецепторів
• Агоністи µ-опіоїдних рецепторів
• Агоністи рецепторів альфа‑2 (α2-АДР) |
• Капсаїцин, парацетамол •Метоклопрамід, прохлорперазин, хлорпромазин, галоперидол, дроперидол • Кетамін, закис азоту, магній, пропофол
• Метоксифлуран (ймовірно) • Суматриптан
•Морфін, оксикодон, гідрокодон, фентаніл, гідроморфон, трамадол, бупренорфін (частковий агоніст), закис азоту (частковий агоніст) • Дексмедетомідин, клонідин |
|
Примітка: ЦОГ – циклооксигеназа; TRPV1 – рецептори ванілоїдного типу 1; NMDA – N-метил-D-аспартат; ГАМК – гамма-аміномасляна кислота. |
||
Підхід CERTA передбачає цільову аналгезію шляхом впливу на канали/ферменти/рецептори:
- Channels (канали) – анальгетики, які блокують натрієві канали;
- Enzymes (ферменти) – анальгетики, які вибірково пригнічують вироблення ферментів;
- Receptors (рецептори) – анальгетики, які блокують або активують рецептори.
Підхід CERTA можна інтегрувати в піраміду знеболення, адаптовану до підходу, розробленого Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) (рис. 4) [12, 40].
![Рис. 4. Огляд поетапного лікування болю залежно від його тяжкості, що визначає місце знеболювальних препаратів відповідно до підходу CERTA (адаптовано за Cisewski et al., 2019) [14]](/multimedia/userfiles/images/2026/Hirurg_3_2026/Hirurg_3_2026_st6_pic4.webp "Рис. 4. Огляд поетапного лікування болю залежно від його тяжкості, що визначає місце знеболювальних препаратів відповідно до підходу CERTA (адаптовано за Cisewski et al., 2019) [14]")
Рис. 4. Огляд поетапного лікування болю залежно від його тяжкості, що визначає місце знеболювальних препаратів відповідно до підходу CERTA
(адаптовано за Cisewski et al., 2019) [14]
Підхід CERTA рекомендований при розгляді ММА, оскільки передбачає збалансовану аналгезію з використанням препаратів, які блокують іонні канали, пригнічують специфічні ферменти або діють на рецептори з метою забезпечення ефективного знеболення та мінімізації побічних явищ. Принцип CERTA повністю узгоджується з адаптованими сходинками знеболення ВООЗ, пропонуючи поетапну стратегію лікування виходячи з інтенсивності болю.
Управління опіоїдними анальгетиками та ММА
Опіоїдна криза спричинила зміну принципів лікування гострого болю в умовах невідкладної допомоги, змусивши зробити перехід від рутинного використання опіоїдів до неопіоїдних схем та ММА. Раніше опіоїди були основою знеболення помірного та сильного болю на догоспітальному етапі та у ВНД. Однак ця група препаратів пов’язана з такими побічними ефектами, як нудота й пригнічення дихання, тому наразі ключовою стратегією є обмеження опіоїдів на користь використання ММА. Пріоритет в аналгезії надається парацетамолу та НПЗП як золотому стандарту, залишаючи опіоїди для випадків, коли переваги їх застосування явно переважають ризики.
- Парацетамол широко використовується та є ефективним у лікуванні легкого й помірного гострого болю, з можливістю використання різних шляхів уведення. Однак через ризик гепатотоксичності при високих дозах парацетамол слід використовувати з обережністю в пацієнтів із печінковою/нирковою недостатністю.
- НПЗП є невід’ємним компонентом ММА для лікування легкого та помірного гострого болю. Цю групу препаратів слід розглядати як засоби першої лінії при запальному болю. НПЗП відіграють значну роль у знеболенні як антиноцицептивні анальгетики з протизапальними властивостями. Дійсно, НПЗП стали основою мультимодальної стратегії, спрямованої на зменшення вживання опіоїдів, болю та запалення, а також на зниження ризику побічних ефектів, пов’язаних з опіоїдами [41]. НПЗП діють шляхом конкурентного пригнічення центральних й/або периферичних циклооксигеназ (ЦОГ), відповідальних за перетворення арахідонової кислоти на про- й/або протизапальні простагландини, простациклін і тромбоксани; вважається, що ця дія відповідає за ефективність НПЗП (головним чином, коли інгібується індукована запаленням ізоформа ЦОГ‑2), а також за побічні реакції на ліки (головним чином, коли інгібується конститутивно експресована ізоформа ЦОГ‑1) [42]. Пероральний прийом НПЗП пов’язують з ускладненнями з боку шлунково-кишкового тракту (такими, як нудота, блювання, біль, метеоризм, діарея та закреп) залежно від тривалості й дози, хоча ризик значно варіюється залежно від діючої речовини та групи пацієнтів [43, 44]. При поверхневому болю ефективні місцеві НПЗП; топічні засоби пов’язані з меншою кількістю системних побічних ефектів, але їх не слід використовувати на ушкодженій шкірі.
- Дипірон (метамізол) – знеболювальний засіб із мінімальною протизапальною дією, який використовується в деяких країнах для лікування гострого болю, але обмежений в інших країнах через ризик рідкісних захворювань крові.
- Опіоїди центральної дії не протидіють місцевому запаленню, що викликає біль, не мають жарознижувальної активності й можуть спричиняти серйозні побічні реакції, такі як сплутаність свідомості, нудота, закреп, свербіж, затримка сечі, кишкова непрохідність, надмірна седація й пригнічення дихання [45, 46]. Наразі ця група препаратів використовується обмежено для лікування помірного та сильного болю, коли неопіоїдні препарати виявляються недієвими.
- Кетамін ефективний у субдисоціативних дозах для лікування гострого болю; може вводитися різними способами (інтраназально, за допомогою небулайзера, та в/в). При вищих дозах існує ризик виникнення побічних ефектів.
- Метоксифлуран є інгаляційним анальгетиком для самостійного застосування, який характеризується швидким, короткочасним полегшенням болю і добре переноситься. Ручний інгалятор забезпечує легкість введення та портативність, але метоксифлуран протипоказаний пацієнтам із порушенням функції печінки або нирок.
- Блокада периферичних нервів дедалі частіше використовується для ефективного цілеспрямованого знеболення, оскільки виявляє опіоїд-зберігаючі властивості. Однак ця процедура є складною та інвазивною з потенційним ризиком інфекції та ушкодження нервів, тому її проведення вимагає навчання.
- Місцевий анестетик лідокаїн може бути корисним для лікування болю в пацієнтів ВНД, але поточні дані його застосування обмежені, хоча й є багатообіцяючими.
Рекомендації EUSEM – 2025 щодо лікування гострого болю в умовах невідкладної допомоги
Враховуючи різноманітність доступності ліків у Європі, настанови EUSEM (2025) були розроблені з низкою гнучких, альтернативних варіантів для задоволення потреб окремих установ і сфер [1, 2]. Перед виконанням рекомендацій клініцист повинен переглянути вибір знеболювальних засобів відповідно до потреб і характеристик кожного пацієнта. Рекомендації щодо лікування гострого болю в умовах невідкладної допомоги в дорослих і дітей наведено на рис. 5, 6.
Рис. 5. Алгоритм ведення пацієнта з гострим болем у ВНД
Рис. 6. Стратегія лікування гострого болю в умовах невідкладної допомоги
Зауваження. Розгляньте можливість використання інгаляційної терапії, наприклад закису азоту або метоксифлурану, поки визначаєте лікувальні опції для полегшення легкого болю.
Особливі зауваження:
- Кодеїн і трамадол не рекомендовані через їхні значні фармакологічні обмеження, потенційні ризики безпеки та наявність альтернативних препаратів.
- Використання опіоїду оксикодону не рекомендоване й не заохочується, враховуючи його зв’язок із вищими показниками ейфорії порівняно з іншими опіоїдами.
- Метамізол пов’язаний із таким життєзагрозливим станом, як агранулоцитоз, і його слід застосовувати з обережністю.
- Слід забезпечити наявність налоксону, якщо використовуються опіоїди.
- Пацієнтам, які отримують НПЗП, протипоказано призначення ще одного НПЗП. Якщо знеболення є недостатнім, слід підсилити терапію, використовуючи препарати іншого класу й/або підвищити дозу – препарати того ж класу не слід використовувати в комбінації.
- Пацієнтів слід виписувати з ВНД з мінімальною дозою опіоїдів і тривалістю амбулаторного прийому не більше 2-3 днів, щоб мінімізувати ризик залежності.
- Рекомендовано контролювати інтенсивність знеболення на основі регулярних оцінок болю та балів за шкалами болю, індивідуально підібраними для пацієнта.
- Внутрішньом’язове введення слід розглядати індивідуально і використовувати, коли per os, інтраназальний інгаляційний та внутрішньовенний шляхи недоступні або ускладнені.
Список літератури – у редакції.
Підготувала Дарина Чернікова
Довідка від редакції
Одним із найпотужніших НПЗП є декскетопрофен (Дексалгін® [декскетопрофену трометамол], виробник «Лабораторіос Менаріні С.А.») – модифікований неселективний інгібітор ЦОГ зі швидким початком дії, доступний як для перорального, так і для парентерального застосування. Клінічні дослідження при різних видах болю продемонстрували, що декскетопрофену трометамол чинить виражену анальгетичну дію. Знеболювальна дія лікарського засобу при в/м та в/в введенні пацієнтам із болем середньої та сильної інтенсивності була вивчена при різних видах болю, у тому числі в умовах невідкладної допомоги.
Hanna et al. (2018) встановили, що одноразова доза декскетопрофену трометамолу забезпечує ефективне знеболення гострого болю при невідкладних станах (наприклад, при нирковій кольці, травмах опорно-рухового апарату та дисменореї), а також демонструє опіоїд-зберігаючі властивості в рамках мультимодального режиму лікування болю [47].
Декскетопрофену трометамол був визнаний одним із основних варіантів лікування гострого болю при невідкладних станах, перевершивши меперидину гідрохлорид за анальгетичною ефективністю та переносимістю [48].
Після в/м введення декскетопрофену трометамолу максимальна концентрація досягається приблизно через 20 хв (10-45 хв). Тривалість знеболювальної дії після застосування 50 мг лікарського засобу, як правило, становить 8 годин. Після перорального застосування декскетопрофену максимальна концентрація у плазмі крові (Cmax) досягається через 30 хв (15-60 хв), у формі гранул – через 0,25-0,33 години.
Дексалгін® у формі таблеток 25 мг показаний для симптоматичної терапії болю від легкого до помірного ступеня, наприклад м’язово-скелетний біль, болісні менструації (дисменорея), зубний біль. Залежно від виду та інтенсивності болю рекомендована доза становить 12,5 мг (1/2 таблетки, вкритої плівковою оболонкою) кожні 4-6 год або 25 мг (1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою) кожні 8 годин. Добова доза не має перевищувати 75 мг.
Дексалгін® ін’єкт застосовується для симптоматичного лікування гострого болю середньої та високої інтенсивності у випадках, коли пероральне застосування препарату недоцільне. Слід уникати застосування препарату Дексалгін® ін’єкт у комбінації з іншими НПЗП, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ‑2. Побічні реакції можна зменшити за рахунок застосування найнижчої ефективної дози протягом якомога коротшого часу, необхідного для поліпшення стану.
Рекомендована доза становить 50 мг з інтервалом 8-12 годин. За необхідності повторну дозу вводять через 6 годин. Максимальна добова доза не має перевищувати 150 мг. Дексалгін® ін’єкт призначений для короткочасного застосування, тому його слід використовувати тільки в період гострого болю (не довше 2 діб). Пацієнтів, за можливості, слід переводити на пероральне застосування анальгетиків.
Тематичний номер «Хірургія. Ортопедія. Травматологія. Інтенсивна терапія» № 3 (70), 2026 р.
