1 листопада, 2019
Європейський конгрес з ожиріння ECO‑2019
Тіло – багаж, який несеш усе життя.
Чим він важчий, тим коротша подорож.
Арнольд Глазгоу
З 28 квітня по 1 травня в Ґлазґо (Велика Британія) проходив 26-й Європейський конгрес з ожиріння (European Congress on Obesity – ЕСО). Учасники заходу мали можливість ознайомитись із доповідями провідних фахівців із проблеми ожиріння та результатами останніх досліджень. Основні питання, які було висвітлено в ході конгресу: дитяче ожиріння; аспекти метаболічного контролю; нові лікарські препарати; домашня продовольча безпека; втручання в поведінку й звички людини; забруднювачі довкілля; епідеміологія способу життя; патерни харчової поведінки; зміна звичок; зниження ваги проти її підтримки. У нашому огляді ми розповімо про найбільш цікаві виступи.
Визнання ожиріння як хвороби
J. Halford – розпорядник Європейської асоціації з вивчення ожиріння (EASO), професор Ліверпульського університету – зазначив, що одним із засобів подолання проблеми ожиріння є необхідність визнати його хворобою.
– Я вважаю, що цю битву ми можемо виграти. Але визнання ожиріння хворобою не обов’язково означає, що люди тоді дійсно будуть сприймати його як хворобу. Таким чином, фахівці галузі охорони здоров’я можуть не зрозуміти, що пацієнти мотивовані або вірять, що в лікарів є будь-які ефективні та доступні методи лікування. Пацієнти, у свою чергу, можуть, як і раніше, самостійно вирішувати проблему контролю маси тіла і не усвідомлювати, що мають можливість звернутися за допомогою до фахівців з охорони здоров’я.
Якщо людина визнає ожиріння хворобою, а отже, що воно має біологічні та екологічні детермінанти, які знаходятьсяпоза контролем пацієнта, це тоді означає, що він, імовірно, визнає тих фахівців, хто має справу з тими детермінантами, а також поведінкою людини в зазначеному контексті.
Оттже, вищезазначене не покладає провину на конкретну людину, але водночас при ожирінні індивідуальна поведінка дуже важлива. Розуміння деяких біологічних, екологічних аспектів цього питання дає можливість визнати, що розвиток ожиріння не є виною тільки певної особистості. Є речі, які фахівцям цілком до снаги, коли вони працюють із метою допомоги пацієнту довічно оптимізувати вагу.
З часом змінилися дві речі. Наша праця набула тепер міждисциплінарного характеру. Це вже не багато спеціалістів, які працюють поодинці, як було раніше. Ми тепер розмовляємо один з одним: нутриціологи, психологи, клініцисти.
Інша важлива річ полягає в тому, що ми розмовляємо тепер і з пацієнтами. На мою думку, це насправді вкрай важливо: мати діалог із людьми, що страждають на ожиріння, розповідати їм про те, над чим ми зараз працюємо і чого досягли. Раніше такого не було, але тепер це цілком прийнятно. Пацієнти спілкуються з нами, вони навчають нас, і це – велика річ.
Проміжки, які необхідно з’єднати: розбіжність між сприйняттям, дійсністю і діями при ожирінні
I.D. Caterson зі співавторами ознайомили присутніх із результатами власного дослідження.
– Незважаючи на визнання ожиріння як хронічної хвороби, воно поки залишається погано діагностованим і недолікованим. Ми прагнули визначити стан міжнародного сприйняття, відношення, поведінки, щоби визначити бар’єри для ефективного лікування осіб із ожирінням та працівників охорони здоров’я з надмірною вагою.
Матеріали та методи. Інтернет-опитування проводилося в 11 країнах. Учасниками були дорослі особи з ожирінням у віці ≥18 років, а також працівники охорони здоров’я з надмірною вагою, передусім ті, хто був задіяний у прямому догляді за хворими з ожирінням.
Результати. Загалом опитування пройшли 14 502 особи з ожирінням і 2785 працівників охорони здоров’я. Більша частина осіб з ожирінням (68%) і працівників охорони здоров’я (88%) погодилися, що ожиріння є хворобою. Однак якщо 81% осіб з ожирінням вважали себе повністю відповідальними за втрату контролю над власною вагою, тільки 44% працівників охорони здоров’я погодилися, що саме генетика була бар’єром.
Була визначена 3-річна медіана (середнє – 6) між часом, коли особи з ожирінням починали боротися з надмірною вагою або ожирінням, і часом, коли вони ініціювали обговорення своєї проблеми з працівниками охорони здоров’я. Велика частка (46%) осіб з ожирінням були стурбовані впливом надмірної ваги на здоров’я, 48% були мотивовані, щоби схуднути. 68% осіб з ожирінням хотіли б, щоби працівник охорони здоров’я почав розмову про надмірну вагу, і тільки в 3% пацієнтів така розмова викликала б обурення.
Упевненість працівників охорони здоров’я, що в пацієнтів немає ані зацікавленості в темі ожиріння, ані мотивації щодо оптимізації ваги, може стати перешкодою до бесіди на цю тему. Під час розмови з пацієнтом працівники охорони здоров’я зазвичай рекомендували зміни способу життя; проте треба вимагати більш ретельного виконання рекомендацій і призначень.
Підсумовуючи результати проведеної роботи, дослідники зазначили:
– Наша база міжнародних даних демонструє потребу в збільшенні розуміння проблеми ожиріння та поліпшенні знань щодо його фізіологічної основи та лікування. Розуміння, що пацієнти з ожирінням мотивовані на схуднення, надає можливість працівникам охорони здоров’я якомога раніше починати розмову про необхідність оптимізації ваги.
Ожиріння в дітей 7-річного віку як фактор ризику розвитку депресії
C. Hardman із Ліверпульського університету розповіла про результати дослідження асоціації дитячого ожиріння з розвитком симптомів із боку психічного здоров’я.
– Були використані результати Millenium Cohort Study, в яких містяться дані великої популяції дітей Великої Британії, народжених між 2000 та 2002 роками. Було проаналізовано інформацію про більш як 17 тис дітей із цієї когорти та оцінено показники дітей у віці від 3 до 14 років. Ми цікавилися рівнем їх ожиріння, станом психічного здоров’я – наявністю суб’єктивних симптомів із боку базового психічного здоров’я, неспокою, депресії або замкнутості.
Чіткого зв’язку між ожирінням та станом психічного здоров’я в дітей молодше 7 років виявлено не було. Як тільки діти досягали 7-річного віку, ми бачили, що поява надмірної ваги більш імовірно одночасно супроводжується розвитком симптомів із боку психічного здоров’я. Також було виявлено асоціацію в темпі їх розвитку. Так, збільшення одного розладу з часом зумовлювало збільшення іншого. Була також зазначена поява із 7-річного віку двобічної асоціації. Наприклад, ми встановили, що ожиріння було предиктором ризику появи в подальшому виражених суб’єктивних симптомів із боку базового психічного здоров’я, у той же час наявність останніх була також фактором ризику появи в подальшому ожиріння.
У суспільстві поширена думка, що проблему ожиріння вирішити просто – треба менше їсти і бути більш активними. Однак наше дослідження дійсно кидає виклик цій «теорії» і показує, що є також зв’язок зі станом психічного здоров’я.
Цей зв’язок починає розвиватися із 7-річного віку. Ми вважаємо, що для осіб, які працюють із дітьми з надмірною вагою, дуже важливо усвідомити це. Отже, якщо дитина виявляє активне бажання боротися з ожирінням, також імовірно, що вона буде потребувати й корекції стану свого психічного здоров’я. І це важливо для вибору підходів до лікування, які ми могли б використовувати. На мою думку, необхідно акцентувати увагу на тому факті, що лікування надмірної ваги в молодій популяції потребує дуже обережного підходу.
Подорож на велосипеді до роботи може зменшити асоційовану з ожирінням смертність
E. Toke-Bjolgerud зі співавторами проаналізували дані більше як 160 тис учасників біобанку Великої Британії, які діставалися до роботи на автомобілі, пішки або на велосипеді.
На початку своєї доповіді E. Toke-Bjolgeru зазначив, що рекомендації з фізичної активності від головного санітарного інспектора Великої Британії пропонують щотижнево 75 хв енергійної інтенсивності або 150 хв помірного виконання фізичних вправ або комбінацію обох варіантів. Однак дані Британського фонду серця за 2017 рік свідчать, що 39% дорослих жителів країни (приблизно 20 млн осіб) – не виконували ці рекомендації.
Серед причин невиконання рекомендацій із фізичної активності досліджувані особи назвали дефіцит часу та інші зобов’язання. E. Toke-Bjolgerud припустив, що однією з причин такого дефіциту може бути та обставина, що людина витрачає дуже багато часу, щоби добратися до роботи.
Наприклад, у Великій Британії середньодобова поїздка на роботу оцінюється в 1 год 38 хв в день, або 8,1 год на тиждень.
Проти людей із нормальною вагою, які подорожували до роботи на велосипеді або йшли пішки, особи з ожирінням, що подорожують автомобілем, мали 32% підвищення ризику смерті від будь-якої причини та 59% підвищення ризику серцево-судинних подій (ССП).
Підвищений ризик смерті від усіх причин не визначався, коли дослідники вивчили дані осіб із ожирінням, які також дістаються до роботи пішки або велосипедом, хоча в них все ще зберігався 82% підвищений ризик ССП.
У ході подальших досліджень учені встановили, що ризик ССП був набагато нижчим в осіб, які страждають на ожиріння і подорожують на роботу велосипедом, проти тих, хто користувався автомобілем, але був збільшений проти тих, хто йшов пішки. Дослідники припускають, що інтенсивність виконання фізичних вправ може бути пов’язана з їх корисністю.
Щоби дослідити очевидну розбіжність між смертю від усіх причин і рівнем ССП в осіб із ожирінням, які дістаються активним способом до роботи, учені вивчили інтенсивність їх фізичних вправ. Було встановлено, що у велосипедистів, які страждають на ожиріння, був на 44% нижчий ризик ССП проти осіб з ожирінням, які подорожують автомобілем. Водночас особи з ожирінням, що ходять пішки, мали на 19% більший ризик цих подій, ніж ті, хто їхав автомобілем.
Дослідження показало, що велосипедисти з ожирінням проти велосипедистів із нормальною вагою мали знижений ризик ССП (відношення ризиків (ВР) 0,54), у той час як в осіб з ожирінням, які пересуваються автомобілем, був підвищений ризик таких наслідків (ВР 2,07).
Однак особи з ожирінням, що подорожували пішки, проти осіб із нормальною вагою мали підвищений ризик ССП (ВР 1,52), який, проте, був менше, ніж в осіб з ожирінням, які подорожують автомобілем (ВР 1,55).
Інтенсивність виконання фізичних вправ також мала значення, коли команда визначала ожиріння на основі змісту жиру в організмі, а не традиційного індексу маси тіла.
Таким чином, активний спосіб подорожі до роботи (особливо на велосипеді) в осіб, що страждають на ожиріння, може знизити ризик смерті від усіх причин і ССП на відміну від користувачів автомобілів. Однак E. Toke-Bjolgerud підкреслив, що через обсерваційну природу дослідження неможливо точно сказати, чи справді спосіб пересування до роботи впливає на прогноз життя осіб з ожирінням.
Учасники конгресу ECO‑2019 мали можливість ознайомитися з актуальною інформацією щодо проблеми ожиріння для впровадження отриманих знань в повсякденну клінічну практику. Треба зазначити, що у веденні осіб, які страждають на ожиріння, важливе значення має мультидисциплінарний підхід та активний і відвертий діалог лікаря з пацієнтом.
За матеріалами
https://www.medscape.com/viewcollection/34969
Підготувала Ілона Дюдіна
Тематичний номер «Діабетологія, Тиреоїдологія, Метаболічні розлади» № 2 (46) травень 2019 р.