Ренопротекторна дія фебуксостату за контраст-індукованого гострого ураження нирок у пацієнтів із хронічною хворобою нирок 3-ї стадії

03.12.2023

Стаття у форматі PDF

Гостре контраст-індуковане ураження нирок (ГКІУН)є третьою за поширеністю причиною гострого ураження нирок серед госпіталізованих пацієнтів. Захворюваність на ГКІУН поступово зростає, особливо серед осіб, які мали первинне черезшкірне коронарне втручання (ЧКВ), внаслідок нестабільності гемодинаміки та неадекватної профілактики (Sun et аl., 2019). Результати нещодавнього дослідження засвідчили зниження частоти ГКІУН у пацієнтів із хронічною хворобою нирок (ХХН) після ЧКВ завдяки застосуванню фебуксостату, що має ренопротекторний ефект (Sarhan et al., 2023).

Гостре контраст-індуковане ураження нирок та його механізми

Часто ГКІУН вважають тимчасовим явищем, оскільки у 80% пацієнтів протягом 1‑3 тиж. рівень креатиніну в сироватці ­крові повертається до значень, що відповідають нормі. Водночас у ­деяких пацієнтів ГКІУН асоціюється з багатьма побічними ефектами, як-от прогресування ниркової недостатності з подаль­шою необхідністю замісної ниркової терапії, подовження тривалості перебування в стаціонарі, серцево-судинні події та підвищення рівня смертності (Azzalini et al., 2020).

До ГКІУН призводять три основні механізми: вазоконстрикція ниркових судин із посиленням медулярної гіпоксії, утворення активних форм кисню та підвищення токсичності клітин ниркових канальців. Зрештою, усі ці механізми спричинюють апоптоз ендотеліальних та епітеліальних клітин та зниження швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) (Vlachopanos et al., 2019). Окислювальний стрес відіграє ключову роль у розвитку ГКІУН; контрастна речовина чинить згубний вплив на механізм антиоксидантного захисту. Зниження ШКФ зумовлює гіпоперфузію мозкової речовини нирок і підвищення в’язкості крові, яку фільтрують нефрони. Медулярна гіпоперфузія призводить до зменшення доставки кисню, що, своєю чергою, спричинює ішемічне ураження ниркових канальців (Morcos et al., 2019).

Вочевидь, цікавим буде дослід­жен­ня деяких терапевтичних втручань для визначення механізмів вищезгаданого пато­генетичного ланцюга, що являє собою актуальну проблему в клінічній практиці.

Сечова кислота як медіатор гострого ураження нирок

Сечова кислота є біологічним чинником, який має нейро­стимуляторну, прозапальну дію, активує вроджену імунну відповідь, а також чинить про- та антиоксидантну дію. Описані ­ефекти можуть бути поясненням зв’язку сечової кислоти з розвитком хронічної гіпертензії, цукрового діабету (ЦД), мета­болічного синдрому, ішемічної хвороби серця, а також ХХН. Результати декількох клінічних досліджень засвідчили, що в разі ХХН гіпер­урикемія є важливим предиктором її виникнення та прогресування (Von Lueder et al., 2015; Nakagawa et al., 2006; Kanbay et al., 2013). Своєю чергою, терапевтичні втручання, які знижують рівень сечової кислоти в сироватці, допомагають успішно уповільнювати прогресування зниження функції нирок у пацієнтів із ХХН та гіперурикемією (Hahn et al., 2017).

Нещодавно було запропоновано гіпотезу, відповідно до якої сечова кислота є потенційним медіатором гострого ураження нирок (ГУН) внаслідок як системних, так і місцевих ефектів гіперурикемії, завдяки кристалозалежним і кристалонезалежним механізмам. Зокрема, кристалозалежні механізми гіпер­урикемії, особливо за синдрому лізису пухлини, призводять до індукованої кристалами тубулопатії з підвищенням тиску в канальцях і резистентності ниркових судин, внаслідок чого відбувається зниження ШКФ і, зрештою, розвиток ГУН.

Щодо кристалонезалежних механізмів, ­експериментально описано, що без відкладення кристалів навіть незначна гіпер­урикемія може підвищувати ризик розвитку ГУН через прозапальні та антиангіогенні механізми. Власне, сечова кислота індукує активацію ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), підвищення вмісту медіаторів запалення, актив­них форм кисню, зниження біодоступності оксиду азоту, порушення авторегуляції нирок і подальше зниження ШКФ. Усі ці передбачувані ефекти можуть підвищувати схильність пацієнта до ГУН (Joung et al., 2014).

Крім того, фундаментальні зміни у вазоконстрикторних механізмах і судинній системі нирок, які відбуваються в разі розвитку ГУН, подібні до тих, які виникають за гіперурикемії. Відповідно до цієї гіпотези вчені досліджували здатність засобів, що знижують рівень сечової кислоти, забезпечувати ренопротективний ефект завдяки зменшенню ризику ГУН.

Фебуксостат – ​непуриновий аналог інгібітора ксантин­оксидредуктази (іКОР), який продемонстрував кращий захист органів, ніж алопуринол. Вища ефективність інгібіторів непуринових аналогів пояснюється сильнішим інгібуванням актив­ності КОР, знижуючи в такий спосіб окислювальний стрес. Також припускають, що фебуксостат пригнічує запалення й апоптоз внаслідок передачі сигналу мітоген-активованої ­протеїнкінази (MAPK) (Tsukamoto et al., 2022).

Препарат чинить потужний гіпоурикемічний ефект без серйозних негативних наслідків навіть у пацієнтів із ХХН 1‑3-ї стадій. На додаток до урато­знижувального ефекту фебуксостат може чинити ренопротекторний вплив завдяки зменшенню окислювального стресу і вмісту запальних біомаркерів (Hira et al., 2015).

Для порівняння ренопротекторної дії та ефективності зни­ження рівня сечової кислоти фебуксостату й алопуринолу в пацієнтів із ХХН було виконано декілька клінічних ­досліджень (Lee et al., 2019). Вчені оцінювали ­ренопротекторні ефекти ­фебуксостату й алопуринолу в пацієнтів із ХХН та ­гіперурикемією. За даними дослід­жен­ня, фебуксостат ви­явився кращим за алопуринол щодо сповільнення погіршення функції нирок у пацієнтів як із ХХН, так і з гіперурикемією (Pan et al., 2019).

Ренопротекторна дія фебуксостату в профілактиці ГКІУН

У рандомізованому контрольованому дослід­жен­ні ­вивчали рено­протекторний ефект фебуксостату в профілактиці ­ГКІУН у пацієнтів із ХХН 3-ї стадії, яким виконували ЧКВ. До досліджен­ня було залучено 120 пацієнтів із ХХН 3-ї стадії із гострим коронарним синдромом, скерованих до кардіологічного від­ділення лікарні університету Айн-Шамс (Єгипет) для ­виконання ЧКВ та стентування. Критеріями включення були: вік >18 років (­середній вік учасників – 60±7,32 року), ХХН 3-ї стадії, терапія високими дозами статинів (аторвастатин у дозах 40‑80 мг/добу) та виконання ЧКВ.

Із дослід­жен­ня виключили пацієнтів з алергією на фебуксостат або тих, хто отримував лікування препаратами для зниження ­рівня сечової кислоти (алопуринол та ін.), а також із важкими виснажливими захворюваннями (цироз печінки, гіпоальбумінемія, серцева недостатність) та у яких перипроцедурно розвинулася гемодинамічна нестабільність. Крім того, було виключено осіб, які під час процедури зазнали дії високоосмолярного конт­расту. У всіх пацієнтів застосовували низькоосмолярну ­контрастну речовину та виконували внутрішньовенну гідратацію у вигляді безперервної внутрішньовенної інфузії ­фізіологічного розчину зі швидкістю 0,5 мл/кг/год принаймні за 2‑12 год до процедури та протягом 6‑24 год після неї. Вони також пер­орально отримували N-ацетил­цистеїн (600 мг двічі на добу напередодні та в день впливу контрасту), або одну дозу перипроцедурно (1200 мг протягом 4 год після впливу контрасту).

Учасників дослід­жен­ня у випадковий спосіб ­розподілили на дві групи. Основна група дослід­жен­ня налічувала 60 пацієнтів, які отримували фебуксостат (80 мг протягом 6‑18 год до проце­дури та 6‑18 год після коронарного втручання із часо­вим інтервалом 24 год між двома дозами). Препарат ­додавали до традицій­ного лікування (внутрішньовенна гідратація та N-ацетил­цистеїн). До контрольної групи увійшли 60 пацієнтів, які отримували лише традиційне лікування (­внутрішньовенна гідратація та N-ацетил­цистеїн). У всіх учасників ­дослід­жен­ня виконували комплексний збір анамнезу з особливим акцен­том на вік, стать, супутні захворювання та анамнез щодо ­застосування лікарських засобів. ­Також до та після ­процедури здійснювали комплекс біохімічних ­досліджень, оцінювали ­ризик за Мехраном та розраховували прогнозований ризик ГУН (Mehran et al., 2004).

Первинною кінцевою точкою дослід­жен­ня була частота ­ГКІУН, яку визначали як підвищення рівня креатиніну в сиро­ватці ≥0,3 мг/дл або у ≥1,5‑1,9 раза проти вихідного впродовж 3 днів після внутрішньосудинного введення контрастної речо­вини. За пацієнтами спостерігали впродовж 3‑5 днів щодо розвитку ГКІУН.

Непризначення фебуксостату – ​один із незалежних чинників ризику розвитку ГУН

Захворюваність на ГУН була вищою в контрольній групі зі статистично значущою різницею. Незалежними значущими чинниками ризику, які призвели до ГУН, були непризначення фебуксостату, ЦД, високий рівень сечовини, креатиніну, ХХН стадії 3В, високий бал за шкалою Мехрана та високий ризик ГУН. Доза фебуксостату становила 80 мг за 6‑18 год до та ­після процедури з інтервалом 24 год між двома прийманнями. В інших дослід­жен­нях повідомляли про різні дози. Гіпо­урикемічний ефект фебуксостату був очевидним протягом ­години після застосування препарату. Найнижчий рівень уратів у сироватці сильно варіював, але досягався в ­середньому через 24±16 год після приймання фебуксостату в дозі 80 мг (Kamel et al., 2020).

У поточному дослід­жен­ні обидві групи були порівнянні за ­початковими характеристиками, супутніми медичними розла­дами і результатами лабораторних досліджень, зокрема рівнями ­сечової кислоти, креатиніну сироватки, рШКФ, а також стадією ХХН. Фебуксостат мав сприятливий профіль безпеки та добре пере­носився у групі пацієнтів, які приймали вказаний засіб. У цій групі не виявлено побічних ефектів, зокрема серцево-­судинних подій і тяжких алергічних реакцій.

В основній групі не було статистично значущої різниці між сироватковими рівнями сечовини, креатиніну та сечової кислоти до та після застосування контрасту. Однак у контрольній ­групі, попри відсутність статистичної різниці сироваткових рівнів сечо­вої кислоти до і після застосування контрасту, спостерігали статистично значущу різницю сироваткових рівнів сечовини (p=0,0001) і креатиніну (p=0,014).

Крім того, виявлено статистично значущу різницю між гру­пами щодо рівнів сечовини (p=0,006) і креатиніну (p=0,02) ­після введення контрасту, оскільки рівні сечовини та креатиніну були вищими в контрольній популяції. Водночас статистично значущої різниці рівнів сечової кислоти не виявлено (p=0,5). Що стосується зміни рівнів креатиніну та сечовини до та після застосування контрасту, різниця між обома групами була статистично значущою (р=0,0001), але щодо рівнів сечової кислоти значущих змін між групами не зафіксовано. Статистично значущої різниці щодо розрахованого бала Мехрана та прогнозованого ризику ГКІУН між групами теж не виявлено. Однак частота ГУН у досліджуваній групі була значно нижчою (р=0,048).

Залежно від наявності ГКІУН усю досліджувану популяцію (n=120) розподілили на дві групи: перша – ​із ГКІУН (n=22); друга – ​без нього (n=98). Обидві групи порівнювали за демографічними показниками, супутніми захворюваннями, вихідними даними лабораторних досліджень, вихідними застосовуваними препаратами, зокрема за використанням фебуксостату, об’ємом контрасту, оцінкою ризику за Мехраном та прогнозованим ризи­ком ГКІУН.

За демографічними показниками і супутніми захворюваннями статистично значущих відмінностей між обома групами не виявлено, за винятком ЦД, частота якого у групі ГКІУН була значно вищою (p=0,009).

Що стосується функції нирок, то перед процедурою сироваткові рівні креатиніну та сечовини були значно вищими в групі ГКІУН (p=0,0001 та р=0,017 відповідно), тоді як рШКФ у групі ГКІУН – ​значно нижчою (p=0,0001). Крім того, значно більша частка групи пацієнтів із ГКІУН на початковому етапі мала стадію ХНН 3В порівняно з учасниками групи без ГКІУН (із більшою часткою пацієнтів на стадії 3А) (p =0,005). Проте в обох популяціях не виявлено статистично значущої різниці щодо сироваткових рівнів сечової кислоти.

Хоча статистичних відмінностей між обома групами щодо частоти застосування інгібіторів ангіотензин-­перетворювального ферменту, блокаторів рецепторів ангіотензину або інгібіторів ­натрій-залежного котранспортера глюкози 2-го типу не виявлено, частка пацієнтів, які отримували фебуксостат перипроцедурно, була значно вищою в групі без ГКІУН (p=0,048). Що стосується процедурного контрасту, обидві групи були порівнянними (p=0,758).

Висновки

Фебуксостат – ​непуриновий аналог іКОР, який має потужний гіпоурикемічний ефект без серйозних негативних наслідків ­навіть для пацієнтів із ХХН 1‑3-ї стадій. Із високим рівнем досто­вірності було продемонстровано, що фебуксостат забезпечує ренопротекторну дію, що, своєю чергою, сприяє зменшенню захворюваності на ГКІУН серед пацієнтів із ХХН 3-ї стадії, яким виконують ЧКВ.

Вказаний препарат має сприятливий профіль безпеки та ­добре переноситься пацієнтами із ХХН, до того ж є ­відносно недо­рогим, що також важливо. Застосування фебуксостату не спричиняє побічних ефектів, зокрема серцево-судинних подій і тяжких алергічних реакцій. Попри обмежені дослід­жен­ня щодо застосування фебуксостату для захисту від ГКІУН серед пацієнтів із ХХН, автори досліджен­ня рекомендують його застосування пацієнтам із ХХН ­3-ї стадії, особливо з гіперурикемією.

Перш ніж застосовувати контраст у пацієнтів із ХХН рекомендовано використовувати ­показники ризику розвитку ГУН. Така тактика необхідна для того, щоб відповідно до результатів зазначених показників страти­фікувати пацієнтів та індивідуалізувати тип ­контрастування, а також обсяг і характер профілактичних заходів.

Підготувала Олександара Демецька

Тематичний номер «Кардіологія. Ревматологія. Кардіохірургія» № 5 (90) 2023 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Терапія та сімейна медицина

28.02.2024 Терапія та сімейна медицина Алгоритм терапії міофасціального больового синдрому

Міофасціальний больовий синдром (МФБС), що характеризується розвитком м’язової дисфункції та формуванням локальних хворобливих ущільнень в уражених м’язах, негативно впливає на якість життя пацієнта і потребує адекватного лікування....

19.02.2024 Терапія та сімейна медицина Перспективи застосування езетимібу

Попри значний прогрес протягом останніх десятиліть у вивченні та лікуванні дисліпідемії, атеросклеротичні серцево-судинні захворювання (ССЗ) лишаються однією з основних причин смерті в усьому світі (Tsao et al., 2022). Як основному чиннику ризику метаболічних захворювань і атеросклеротичних ССЗ дисліпідемії притаманний аномальний ліпідний профіль, зокрема високий рівень холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ) (≥160 мг/дл, або ≥4,1 ммоль/л), низький рівень холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ) (<40 мг/дл, або <1,0 ммоль/л) або високий рівень тригліцеридів (≥200 мг/дл, або ≥2,3 ммоль/л)....

13.02.2024 Терапія та сімейна медицина Спаскупрель проти м’язового спазму: крізь призму доказової медицини

Протягом останніх років практикуючі лікарі спостерігають зростання кількості пацієнтів, які приходять на прийом із провідною скаргою на м’язовий спазм різної локалізації – ​найчастіше мимовільні скорочення виникають у м’язах спини та шиї, шлунково-кишковому (ШКТ) чи сечостатевому тракті, значно утруднюючи не лише вживання їжі, сечовипускання, пересування в просторі, соціальні взаємодії, а й здатність до самообслуговування....

06.02.2024 Кардіологія Терапія та сімейна медицина Лікування серцево-судинних захворювань у пацієнтів з діабетом

На цукровий діабет (ЦД) 2021 р. страждало близько 537 млн осіб у всьому світі (поширеність – 10,5%), до 2045 р. їхня кількість може зрости до 783 млн (поширеність – 12,2%) (Sun et al., 2021). ЦД можна підозрювати за наявності специфічних симптомів, як-от поліурія, полідипсія, втомлюваність, розмитість зору, втрата ваги, погане загоєння ран і рецидивні інфекції. Проте цей стан може бути безсимптомним, через що ЦД не діагностують у >40% випадків (від 24 до 75%) (Beagley et al., 2014).У серпні поточного року Європейське товариство кардіологів (ESC, 2023) оновило рекомендації з лікування серцево-судинних захворювань (ССЗ) в осіб із ЦД, ґрунтуючись на оцінюванні та узагальненні наявних доказів, щоб запропонувати медичним працівникам найкращий діагностичний або терапевтичний підхід у цій популяції пацієнтів. Пропонуємо до вашої уваги основні положення цього документа, які було опубліковано у виданні European Heart Journal (2023; 44: 4043‑4140). ...