Перспективи застосування езетимібу

19.02.2024

Стаття у форматі PDF

Попри значний прогрес протягом останніх десятиліть у вивченні та лікуванні дисліпідемії, атеросклеротичні серцево-судинні захворювання (ССЗ) лишаються однією з основних причин смерті в усьому світі (Tsao et al., 2022). Як основному чиннику ризику метаболічних захворювань і атеросклеротичних ССЗ дисліпідемії притаманний аномальний ліпідний профіль, зокрема високий рівень холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ) (≥160 мг/дл, або ≥4,1 ммоль/л), низький рівень холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ) (<40 мг/дл, або <1,0 ммоль/л) або високий рівень тригліцеридів (≥200 мг/дл, або ≥2,3 ммоль/л).

Діагностика і лікування дисліпідемії

Завдяки результатам великих епідеміо­логічних дослід­жень, як-от Framingham Heart Study (Kannel, 1979) та Seven Countries Study (Keys, 1984), уже понад 40 років ­відомо про зв’язок між підвищеним рівнем холе­стерину в сироватці крові та ризи­ком ССЗ. Дані кількох рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) протягом наступних років послідовно демонстру­вали, що зниження рівня ХС ЛПНЩ сприяє зниженню частоти основних СС подій. Це свідчить на користь контролю ХС ЛПНЩ як головної стратегії гіпо­ліпідемічної терапії. Одним із першо­чер­гових завдань у лікуванні підвищеного рівня ­холестерину є зміна способу життя, ­зокрема зниження ваги, збільшення фізичної активності та зміна режиму харчування (Skolnik et al., 2017).

Експерти Американського коледжу кардіо­логії та Американської кардіо­логічної асоціації (ACC/AHA, 2018) ­рекомендують виконувати загальне оцінювання ­ризику ССЗ протягом подальших 10 ­років пацієнта за допомогою шкали SCORE (Systematic COronary Risk Evaluation) для асимптомних дорослих >40 років без ознак ССЗ, за цукрового діабету (ЦД), хронічної хвороби нирок, сімейної гіперхолестеринемії або при ХС ЛПНЩ >190 мг/дл, або >4,9 ммоль/л (Grundy et al., 2019).

За дуже високого ризику ССЗ терапев­тична ­тактика має забезпечити зни­ження на ≥50% ХС ЛПНЩ проти початкового показника та досягнення цільо­вого рівня ХС ЛПНЩ <1,8 ммоль/л, або <70 мг/дл. Першою лінією терапії є призначення статинів. За помірного ризику ССЗ доцільно прагнути цільового ­рівня ХС ЛПНЩ <2,6 ммоль/л, або <100 мг/дл; за низького – ​<3,0 ммоль/л, або <116 мг/дл. Для пацієнтів із дуже висо­ким ризи­ком атеросклеротичних ССЗ як ­інди­катор ­потреби в додатковій нестатиновій терапії визначено поріг ХС ЛПНЩ 70 мг/дл, або 1,8 ммоль/л (таб­лиця).

Таблиця. Діагностика та лікування дисліпідемій

Рекомендації

Клас

Рівень

Призначте високоінтенсивну терапію статинами у максимально переноси мій дозі для досягнення цільових рівнів залежно від ступеня ризику

І

А

Якщо цільових рівнів ХС ЛПНЩ не досягнуто за максимально переносимої дози статину, рекомендовано комбінацію з езетимібом

І

В

Адаптовано за ESC/EAS (2019).

Про тактику зниження рівня ХС ЛПНЩ та ХС не-ЛПВЩ до цільових порогових значень на основі профілю СС ­ризику пацієнта зазначено у рекомендаціях ­Європейського товариства кардіологів / Європейського товариства атеросклерозу (ESC/EAS, 2019), Американської асоціації клінічних ендокринологів і Американсь­кого коледжу ендокринології (AACE/ACE, 2020), а також у настановах із клінічної практики ендокринологічного това­риства (Mach et al., 2019; Handelsman et al., 2020; Newman et al., 2020). Зокрема, експерти пропонують орієнтуватися на рівні ХС ЛПНЩ <70 мг/дл, або <1,8 ммоль/л і рівні ХС не-ЛПВЩ <100 мг/дл, або <2,6 ммоль/л у пацієнтів із клінічним атеросклеротичним СС захворюванням не залежно від початкового значення ХС ЛПНЩ. У рекомендаціях AACE/ACE та ESC/EAS наведено навіть нижчі рівні ХС ЛПНЩ (<1,4 ммоль/л, або <55 мг/дл) для пацієнтів із дуже високим ризиком атеросклеротичного ураження.

Автори Консенсусної заяви AACE/ACE щодо алгоритму лікування дисліпідемії та профілактики серцево-судинних захво­рювань (Consensus Statement by AACE/ACE on the Management of Dyslipidemia and Prevention of Cardiovascular Disease Algorithm) наголошують, що у клінічному лікуванні дисліпідемії метою є прагнення досягнення рівня ліпідів у межах норми; однак для осіб із вищим ризиком необхідно ставити більш агресивні цілі (Handelsman et al., 2020).

Серед ліпідознижувальних препаратів статини, які інгібують 3-гідрокси‑3-метилглутарил коензим А (ГМГ-КоА) редуктазу (фермент у шляху біосинтезу холестерину), є найбільш вивченою групою лікарських засо­бів, рекомендованих для лікування дисліпідемії. Проте, за даними досліджень, лише частка пацієнтів досягає цільового рівня ХС ЛПНЩ під час лікування стати­нами (Lee et al., 2019). Як зазначають C.A. Rodriguez et al. (2015), приблизно троє із чотирьох пацієн­тів із висо­ким ризиком не досягають очікуваного зниження рівня ХС ЛПНЩ.

У дослід­жен­ні DYSIS ІІ серед більш ніж 10 тис. осіб із дуже високим СС-ризиком, цільовий рівень ХС ЛПНЩ <70 мг/дл, або <1,8 ммоль/л фіксували лише у 29,4% пацієнтів з ішемічною хворобою серця та у 18,9% із гострим коронарним синдромом (ГКС) (Gitt et al., 2017). Попри рекомендації щодо лікування, велика частка пацієнтів із дуже високим і високим ризиком не досягають терапевтичної цілі. Тому все частіше призначають високо­інтенсивну статинотерапію або комбіновану терапію у поєднанні з езетимібом (Kim et al., 2021).

Рекомендовано розглядати терапію езетимібом на додаток до максимально переносимої терапії статинами як для первинної, так і для вторинної профілактики у пацієнтів, які не досягли цільового зниження рівня ЛПНЩ лише за допомогою максимально переносимої терапії статинами (АСС, 2018). Крім ­того, слід врахову­вати індивідуалізований підхід у виборі стратегії лікування, що перед­бачає оцінювання клініцистом глобального ­ризику індивіда, потенційної користі порівняно з потенційними побічними ефектами та взаємо­дією між ліками. У дорослих із ЦД, які мають ≥20% ­ризику за шкалою SCORE, досягнення ≥50% зниження ХС ЛПНЩ завдяки дода­ванню езетимібу (10 мг/добу) до терапії статинами помірної інтенсивності зіставне з ефектом, що й за тера­пії статинами висо­кої інтенсив­ності.

Монотерапія езетимібом

Зважаючи на велику кількість даних, що підтверджують клінічну ефективність терапії статинами, клінічних досліджень, у яких оцінюють монотерапію езетимібом, відносно небагато. Дані метааналізу восьми РКД щодо клінічної ефективності монотерапії езетимібом (10 мг/добу) впродовж 12 тижнів продемонстрували зниження середнього рівня ХС ЛПНЩ на 18,58%. Крім того, спостерігалося значне зниження загального холестерину (13,49%) і тригліцеридів (8,6%) порівняно з групою ­приймання плацебо (Pandor et al., 2009). В іншому метааналізі, як зазначають дослідники, ­загальна поширеність неперено­симості статинів становила 9,1% (Bytyзi et al., 2022). Монотерапії езетимібом у пацієнтів із непереносимістю статинів або протипоказаннями до їх застосування знижує рівень ХС-ЛПНЩ на 18,56%, що є економічно ефективною порівняно з непризначенням лікування (Ara et al., 2008).

У дослід­жен­ні GAUSS‑3, у 20 160 осіб вивчали ефективність двох стратегій нестатинової терапії: езетимібу (10 мг/добу) та інгібітора PCSK9 у пацієнтів із непереносимістю статинів (Nissen et al., 2016). На ­24-му тижні середні відсоткові зміни рівня ХС ЛПНЩ у групі застосування езетимібу ­становили -16,7%. Доказів щодо монотерапії езетимібом як засо­бом першої лінії для первинної профілактики атеросклеротичних ССЗ нині недостатньо (Lee et al, 2023).

Езетиміб належить до нового класу селек­тивних інгібіторів всмоктування холестерину. Він схвалений Управлінням із контролю за якістю харчових продуктів та лікарських засобів США (FDA) 2002 року. Як ­зазначено у спільній настанові ACC/AHA (2019) щодо контролю ­рівня холестерину в крові, езети­міб є найпоширенішим нестатиновим препара­том, який допомагає знижувати рівень ХС ЛПНЩ на 13‑20%.

Механізм зниження холестерину езетимібом

Рівень холестерину в плазмі ­утворюється з двох основних джерел: вироблення ­холестерину в печінці та периферичних тканинах і всмоктування холестерину з їжі та жовчі в шлунково-кишковому тракті. До 50% загального синтезу відбувається в печінці людини, але більшість клітин не ­можуть повністю розщепити ­холестерин. Вони ­можуть виводити надлишок холестерину або зберігати його в краплях ліпідів у вигляді етерифікованих ефірів холестерину (Luo et al., 2020). Одним з основних шляхів виведення холестерину є перетворення холестерину на жовчні кислоти через печінку та виведення їх до кишківника разом із жовчю, що є ключем до підтримки балансу рівня холестерину в організмі. Крім синтезу de novo та печінкової екскреції, ­кишкова абсорбція екзогенного холестерину з продуктами харчування відіграє важливу роль у підтримці гомеостазу холестерину (Baigent, 2015). Тривале надмірне поглинання холестерину зрештою призведе до багатьох захворювань, зокрема гіперхолестеринемії, яку вважають однією з причин ССЗ і раку (Singh et al., 2013; Aljenedil et al., 2018; Giuglianoet al,, 2017; Nelson et al., 2013; Zhang et al., 2021).

Езетиміб відрізняється від інших засобів, що знижують рівень холестерину, оскільки він не збільшує ­виведення жовчних кислот і не пригнічує синтез холестерину в печінці. Він пригнічує всмоктування холестерину на щітковій облямівці тонкої кишки за допомогою транспортера стеролів Niemann-Pick C1-Like‑1 (NPC1L1) (Brar, 2004).

Зниження всмоктування холестерину призводить до зменшення доставки холестерину до печінки, збільшення виведення холестерину з крові та зменшення запасів холестерину в печінці (рисунок). Таке послідовне зниження ­всмоктування холестерину призводить до зниження загального холестерину, тригліцеридів і ХС ЛПНЩ і підвищення ХС ЛПВЩ. Результати клінічних досліджень останніх років підтвердили додаткові переваги застосування езетимібу, зокрема його антиатеросклеротичну і ­протизапальну дії, вплив на окислення ліпопротеїдів, участь у метаболізмі глюкози та резистентність до інсуліну.

Рис. Антиатерогенний механізм езетимібу

Рис. Антиатерогенний механізм езетимібу

Адаптовано за J. Gu et al. Ezetimibe and Cancer: Is There
a Connection? Front Pharmacol. 2022. Vol. 13: 831657.

Вплив езетимібу на товщину інтими-медіа

Механізм утворення атеросклеротичних бляшок полягає у тому, що частинки, багаті холестерином, проникають до стінок артері­альних кровоносних судин, зумовлюючи затримку частинок ЛПНЩ (Bernardi et al., 2018). Товщина комплексу інтими-медіа внутрішньої сонної артерії – ​це відомий маркер атеросклерозу та потужний предик­тор ССЗ (Nezu et al., 2017). Відповідно до ­даних метааналізу 119 досліджень, зниження прогресування зміни каротидної ­інтими-медіа значно знижує ризик ССЗ (Kwon et al., 2023). Крім того, показник товщини інтими-медіа мав позитивну кореляцію із захворюваністю на інсульт серед учасників без інсульту та ССЗ в анамнезі (Polak, 2011).

У дослід­жен­нях SANDS і VYCTOR вивчали зміну товщини каротидної інтими-­медіа у відповідь на гіполіпідемічну терапію (Howard, 2008; Meaney, 2009). За результа­тами цих досліджень, користь комбінації з езетимібом виявилась більш значущою.

За зниження товщини інтими-­медіа каро­тидних судин спостерігалося ­зменшення атеро­склерозу в пацієнтів ­групи ­високого ­ризику. Крім того, дані досліджен­ня PRECISE-IVUS ­комбінованої терапії, що перед­бачала застосування езетимібу, продемонстрували нижчі рівні ХС ЛПНЩ і повільніше прогресування коронарного атеро­склерозу в пацієнтів із високим ризи­ком атеросклеротичного ССЗ і високою товщиною каротидної інтими-медіа на початку лікування (Tsujita, 2015).

Внаслідок комбінованої терапії з езетимібом у дослід­жен­ні OCTIVUS було підтверджено зменшення розміру ате­роми і змінення складу бляшок у паці­єнтів із гострим інфарктом міокарда (Hougaard et al., 2017). Стабільність бляшки є одним із вирішальних чинників розвитку та прогре­сування атеро­склерозу. Розвитку атеро­склерозу ­сприяє окислення частинок ЛПНЩ – ​це ключова атерогенна зміна ЛПНЩ.

За даними ще ­одного ­дослід­жен­ня, застосування езетимібу ­окремо або як засобу допов­нення до тера­пії статинами ­подовжувало час ­затримки окислення ХС ЛПНЩ (Hus­sein et al., 2008). Дані кількох клінічних досліджень продемонстру­вали, що після комбінованого ­лікування рівні окислених ЛПНЩ знизилися на 8‑15% (Pesaro, 2012; Sakuma, 2019).

Езетиміб і маркери запалення

Ще одним маркером атеросклеротичного запалення і ризику ССЗ є високочутливий С-реактивний протеїн (вчCРП) (Ridker, 2016). На початковій стадії ­атеросклерозу вчСРП активує прикріплення моноцитів до артеріальної стінки. За даними кількох клінічних досліджень, езетиміб як доповнення до терапії статинами ­сприяв зни­женню маркерів запалення (Luo, 2014; Wang, 2017). Результати ­метааналізу засвід­чили, що лікування езетимібом було ефективні­шим щодо зниження ­рівнів вчСРП (­середня різниця -0,64 мг/л; 95% ДІ від -1,07 до -0,21 мг/дл) порів­няно зі статином або інгібітором PCSK9 (Yang et al., 2022). За даними ще одного клініч­ного дослід­жен­ня, рівні інтерлейкіну (IL)-6 і вчСРП були нижчими в групі застосування комбінованої терапії з езетимібом, ніж за моно­терапії статинами (Wang, 2016). Порівняно з початковим рівнем вчСРП 9,35±3,21 мг/л у групі комбінованої терапії, вимірювання через 1, 6 і 12 місяців від початку терапії продемонстру­вало наприкінці ­дослід­жен­ня зниження вчСРП до 5,62±1,71 мг/л; 3,02±1,65 мг/л та 2,04±1,71 мг/л відповідно. У групі застосування монотерапії статинами зниження було від початкового рівня 9,43±3,11 мг/л до 7,18±1,26 мг/л; 4,28±1,72 мг/л та 3,17±1,49 мг/л через 1, 6 та 12 місяців ліку­вання відповідно. Така тенденція зберігалась при вимірю­ванні IL‑6: за комбінованої терапії ­зниження рівня від ­початкового 272,36±20,74 нг/л до 198,21±18,69; 163,81±17,42; 112,36±14,58 нг/л через 1, 6 і 12 місяців ліку­вання відповідно; за моно­терапії – ​від 281,08±21,25 нг/л до 236,73±20,11; 192,87±19,62 та 159,35±17,82 нг/л.

Дані клінічного дослід­жен­ня за участю пацієнтів з атеросклеротичними ССЗ засвідчили, що рівні фосфоліпази A2 та IL‑1β також були значно знижені у відповідь на комбіновану терапію із застосуванням езетимібу (Sun et al., 2021).

Вплив езетимібу на показники глікемії

У декількох дослід­жен­нях було виявлено підвищений ризик рецидиву ЦД або дисглікемії в осіб із ЦД, за терапії високими дозами статинів (Ridker, 2012; Agarwala, 2018). Діабетогенні ефекти терапії статинами пов’язують із впливом на функцію β-клітин і чутливість до інсуліну (Betteridge et al., 2016). Повідомлень про вплив езетимібу на метаболізм глюкози порівняно з ефектами статинів мало, проте, як зазначають дослідники, у пацієнтів із дисліпідемією езетиміб може пом’якшувати індуковану статинами дисглікемію (Her, 2010). Зокрема, після 8-тижневого періоду ­лікування рівні глікованого гемоглобіну зросли на 1,2‑3% у групі застосування моно­терапії статинами, тоді як за комбінованої терапії з езетимібом знизились на 0,4%.

Результати ще одного дослід­жен­ня продемонстрували, що лікування езетимібом сприяло зниженню рівнів інсуліну ­натще (зниження -12,8%), глікозильованого гемо­глобіну A1c [HbA1c] (-3,4%) і вчСРП (-10,8%) (Hiramitsu et al., 2010). Механізм впливу езетимібу полягає у пригніченні всмоктування ХС у кишківнику, що сприяє зниженню рівня вільних жирних кислот. Це зумовлює зниження глюко­неогенезу, завдяки чому зменшується резистентність до інсуліну (Zhong et al., 2012).

Потенціал езетимібу в лікуванні та профілактиці раку

Застосування езетимібу може змінювати клінічну картину та прогноз ­онкологічних захворювань (Gu et al., 2022). Хоча в спеціальних дослід­жен­нях не описано взаємо­зв’язок між езетимібом і ризиком раку або прогнозом раку, висока експресія NPC1L1 може бути пов’язана з розвитком і прогно­зом коло­ректального раку, що вказує на потен­ціал езетимібу в його лікуванні та профілактиці (Kwon, 2021).

Крім того, за даними досліджень in vitro та in vivo, езетиміб може пригнічувати розвиток кількох видів раку, як-от рак перед­міхурової залози (Solomon, 2009), рак молочної залози (Pelton, 2014), рак підшлункової залози (Nicolle, 2017), рак сечового міхура (Yang, 2021), колоректаль­ний рак (He, 2015), гепатоцелюлярної ­карциноми (Ribas, 2021), меланоми (Wang, 2022) і нирково-клітинний рак (Wang, 2022). Це відбувається через різні механізми, зокрема антиангіогенез, апоптоз, антипроліферацію, протизапальну дію, інгібу­вання стовбурових клітин та поси­лення імунітету (Gu et al., 2022).

Отже, езетиміб, як безпечний і ефектив­ний засіб не лише для зниження рівня ХС, потенційно може стати академічним проривом у лікуванні та профілактиці онкологічних захворювань. Проте ці специфічні механізми езетимібу ще потребують подаль­шого вивчення.

У сучасних рекомендаціях езетиміб належить до засобів терапії другої лінії. Дода­вання езетимібу до лікування стати­нами має сприятливі результати щодо подальшого зниження рівнів ХС ЛПНЩ і зменшення ризиків СС подій у пацієнтів зі встановленим атеросклеротичним ССЗ або високим ризиком. Результати нового систематичного ­огляду F. Omidi (2023) підтвердили наявні докази щодо ефективності додавання езетимібу до терапії статинами для зниження рівнів ХС ЛПНЩ, порівняно з використанням монотерапії статинів. Важливо, що застосування езетимібу в ­досліджен­ні також засвідчило значне зменшення кальци­нозу атеросклеротичних бляшок.

Комбінована гіполіпідемічна терапія

Комбінована терапія езетимібом і статинами в ­пацієнтів після ГКС знижувала ризик смерті від СС причин, як-от велика коронарна ­подія та нефатальний інсульт на 8% (Cannon et al., 2015). Дані ще одного ­дослід­жен­ня засвідчили, що попереднє комбі­новане ліку­вання із ­застосуванням езети­мібу більшою мірою знижувало ­загальну смертність у паці­єнтів із ГКС, ніж моно­терапія статинами. Різниця щодо смертності між групами була значу­щою через рік (5,9 за моно­терапії ­проти 3,5% за комбінованої терапії), два (7,8 проти 4,3%) та три роки (10,2 проти 5,5%) спосте­реження на користь комбінованої терапії (Lewek et al., 2023).

У дослід­жен­ні RACING вивчали довго­строкову ефективність комбінованої тера­пії статинами середньої інтенсивності з езетимібом порівняно з монотерапією статинами високої інтенсивності у ­пацієнтів з атеросклеротичним ССЗ (Kim et al., 2022). Первинною кінцевою точкою була смерть від ССЗ, серйозних СС подій або нелетального інсульту. За ­результатами спостереження, первинної кінцевої ­точки досягли 172 пацієнтів (9,1%) у групі застосу­вання комбінованої тера­пії та 186 (9,9%) за високо­інтенсивної моно­терапії статинами. Концентрації ХС ЛПНЩ <70 мг/дл, або <1,8 ммоль/л через 1, 2 і 3 роки досягли 73, 75 і 72% пацієнтів ­відповідно в ­групі комбінованої терапії та 55, 60 і 58% – за високо­інтенсивної моно­терапії стати­нами. Припинення тера­пії або ­зменшення тера­певтичної дози через неперено­симість зафіксовано у 88 (4,8%) і 150 пацієнтів (8,2%) відповідно. За даними аналізу когорти пацієнтів із ЦД у цьому досліджен­ні, частота первинної кінцевої події серед осіб із супутнім ЦД становила 10,0% у групі застосування комбінованої терапії і 11,3% за високоінтенсивної монотерапії статинами (Lee et al., 2023). Рівнів ХС ЛПНЩ <70 мг/дл через 1, 2 і 3 роки досягли 81,0; 83,1 і 79,9% пацієнтів у групі комбі­нованої терапії з езетимібом і 64,1; 70,2 і 66,8% за високоінтенсивної монотерапії ­статинами відповідно.

Безпека застосування

Лікування високоінтенсивними статинами часто пов’язане з їх непереносимістю та розвитком статин-асоційованих м’язових симптомів. На відміну від статинів, застосування езетимібу не асоціювалося зі збільшенням м’язової токсичності.

За даними аналізу Pandor (2009), ­терапія езетимібом не призводила до клінічного підвищення рівня креатинкінази. І ­навпаки, 10 мг езетимібу за комбінованої терапії демонстрували такий ­самий ефект зниження рівня ХС ЛПНЩ, як і 2‑3-­кратне збіль­шення дозування статину, водночас зменшуючи побічні ефекти, як-от біль у ­м’язах (Hammersley, 2017).

Дані комплекс­ного об’єднаного аналізу безпеки підтвер­дили, що комбінована тера­пія з езети­мібом не погіршує статин-асоційовані м’язові симптоми і не збільшує їх час­тоту (Davidson, 2006).

Загальний профіль безпеки цих фармако­логічних груп є досить сприятливим. Нині добре вивчено безпеку езетимібу як ­засобу монотерапії або в комбінації з іншими ліпідо­модифікувальними агентами, зокрема статинами (Pandor, 2009; Robinson, 2009).

Як засіб комбінованої терапії зі ­ста­ти­нами, лікування езетимібом не спричиняло суттєвого підви­щення рівня печінкових фермен­тів, порівняно з монотерапією стати­нами (Morrone, 2012).

Висновки

EАS (2019) надало практичні рекомендації щодо застосування комбінованої терапії за підвищеного рівня ХС ЛПНЩ та/або тригліцеридів у пацієнтів із високим і дуже високим ризиком:

  • Комбінована терапія статином і езетимібом є першим вибором для лікування підвищеного рівня ХС ЛПНЩ і має призначатися пацієнтам із високим рівнем ХС ЛПНЩ, які малоймовірно досягнуть мети за допомогою монотерапії статином, а також для первинної профілактики в паці­єнтів із сімейною гіперхолестери­немією.
  • Необхідно застосовувати комбіно­вану терапію для якнайшвидшого досягнення цільових рівнів ХС ЛПНЩ.

Сьогодні на фармринку України езетиміб представлений препаратом Ліпобон, виробництва ЗАТ «Фармацевтичний ­завод ЕГІС». Серед фармако­логічних агентів езетиміб є препаратом вибору за недостатності ­ефекту досягнення цільового рівня ХС ЛПНЩ при монотерапії ­інгібіторами ГМГ-КoА-­редуктази. Як представник ­нового класу ліпідо­знижувальних речовин, що селективно при­гнічують ­інтестинальну абсорб­цію холе­стерину та відповідних рослинних стеролів, він є прийнятним варіантом для ­покращення зниження рівня ХС ЛПНЩ у пацієнтів із ­ризиком ССЗ або у тих, хто не переносить ліку­вання статинами. Езетиміб має відмінний профіль безпеки і добре переноситься пацієнтами. Для подальшого вивчення плейо­тропних молекулярних механіз­мів впливу езетимібу та нових стратегій застосування необхідні подальші досліджен­ня.

Підготувала Ольга Загора

Тематичний номер «Кардіологія. Ревматологія. Кардіохірургія» № 1 (92) 2024 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Терапія та сімейна медицина

27.03.2024 Терапія та сімейна медицина Бенфотіамін: фокус на терапевтичний потенціал

Тіамін (вітамін В1) – важливий вітамін, який відіграє вирішальну роль в енергетичному обміні та метаболічних процесах організму загалом. Він необхідний для функціонування нервової системи, серця і м’язів. Дефіцит тіаміну (ДТ) спричиняє різноманітні розлади, зумовлені ураженням нервів периферичної та центральної нервової системи (ЦНС). Для компенсації ДТ розроблено попередники тіаміну з високою біодоступністю, представником яких є бенфотіамін. Пропонуємо до вашої уваги огляд досліджень щодо корисних терапевтичних ефектів тіаміну та бенфотіаміну, продемонстрованих у доклінічних і клінічних дослідженнях....

24.03.2024 Гастроентерологія Терапія та сімейна медицина Основні напрями використання ітоприду гідрохлориду в лікуванні патології шлунково-кишкового тракту

Актуальність проблеми порушень моторної функції шлунково-кишкового тракту (ШКТ) за останні десятиліття значно зросла, що пов’язано з великою поширеністю в світі та в Україні цієї патології. Удосконалення фармакотерапії порушень моторики ШКТ та широке впровадження сучасних лікарських засобів у клінічну практику є на сьогодні важливим завданням внутрішньої медицини....

24.03.2024 Кардіологія Терапія та сімейна медицина Розувастатин і розувастатин/езетиміб у лікуванні гіперхолестеринемії

Дисліпідемія та атеросклеротичні серцево-судинні захворювання (АСССЗ) є провідною причиною передчасної смерті в усьому світі (Bianconi V. et al., 2021). Гіперхолестеринемія – ​третій за поширеністю (після артеріальної гіпертензії та дієтологічних порушень) фактор кардіоваскулярного ризику в світі (Roth G.A. et al., 2020), а в низці європейських країн і, зокрема, в Польщі вона посідає перше місце. Актуальні дані свідчать, що 70% дорослого населення Польщі страждають на гіперхолестеринемію (Banach M. et al., 2023). Загалом дані Польщі як сусідньої східноєвропейської країни можна екстраполювати і на Україну....

24.03.2024 Терапія та сімейна медицина Життя в дослідженні нових ліків

Однією із найвагоміших знахідок із часу відкриття дигіталісу Нобелівський комітет назвав синтез і дослідження β-блокаторів, які зараз мають провідні стабільні позиції у лікуванні більшості серцево-судинних хвороб (ішемічна хвороба серця – ​стенокардія, гострий коронарний синдром, інфаркт міокарда, артеріальна гіпертензія, серцева недостатність, тахіаритмії) (Радченко О.М., 2010). Це епохальне відкриття зроблено під керівництвом британського фармаколога Джеймса Блека (James Whyte Black), який отримав за нього Нобелівську премію в 1988 році. ...