28 липня, 2026
Фіксована комбінація розувастатину та раміприлу: шлях до підвищення прихильності до терапії у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями
Недостатня прихильність до терапії залишається одним із головних викликів сучасної кардіології. Попри доведену ефективність статинів та антигіпертензивних препаратів, значна частка пацієнтів припиняє лікування вже протягом першого року після його початку, що асоційовано із підвищенням ризику серцево-судинних (СС) подій і смертності. Які чинники впливають на прихильність до терапії? Чи може спрощення схеми лікування поліпшити клінічні результати? У статті розглянуто сучасні дані щодо проблеми відміни статинів, переваг стратегії «однієї таблетки» та доказову базу застосування фіксованих комбінацій у пацієнтів із гіпертонією та дисліпідемією. Окрему увагу приділено можливостям використання фіксованої комбінації розувастатину та раміприлу як одного з інструментів підтримання довготривалої прихильності до лікування.
Прихильність до лікування: від проблеми до розв’язання
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ, 2025), серцево-судинні захворювання (ССЗ) залишаються провідною причиною смерті у світі, а артеріальна гіпертензія (АГ) та дисліпідемія належать до ключових модифікованих факторів СС-ризику. Ефективний контроль артеріального тиску (АТ) та рівня холестерину (ХС) ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) є наріжним каменем первинної та вторинної профілактики СС-подій. Однак у реальній клінічній практиці досягнення терапевтичних цілей часто обмежується не відсутністю ефективних медикментів, а недостатньою прихильністю пацієнтів до тривалого лікування.
Особливу занепокоєність викликає проблема самостійного припинення терапії статинами. Попри переконливу доказову базу щодо здатності статинів знижувати ризик інфаркту міокарда (ІМ), інсульту та СС-смерті, значна кількість пацієнтів припиняє лікування вже протягом першого року після його початку. За даними систематичного огляду A.S. Ageeb et al. (2024), який охопив 52 дослідження та понад 4,2 млн пацієнтів, частота припинення терапії статинами впродовж першого року після призначення коливалася від 0,8 до 70,5%. При цьому показники відміни лікування були вищими серед осіб, які отримували статини з метою первинної профілактики ССЗ, ніж у хворих із вже встановленою серцево-судинною патологією.
Важливо, що припинення терапії статинами не є нейтральним рішенням. У тому ж систематичному огляді було проаналізовано результати п’яти досліджень, в яких оцінювали клінічні наслідки відміни статинів протягом першого року після початку лікування. У всіх роботах було продемонстроване підвищення ризику несприятливих СС-подій після припинення терапії. Зокрема, ризик загальної смертності у пацієнтів, які відмовилися від подальшого приймання статинів, був у 1,36‑3,65 раза вищим порівняно із тими, хто продовжував лікування (Ageeb et al., 2024). Таким чином, недостатня прихильність до терапії є важливим чинником, асоційованим із погіршенням прогнозу.
Чому пацієнти припиняють терапію статинами?
Причини припинення лікування статинами можуть відрізнятися залежно від популяції пацієнтів, системи охорони здоров’я та клінічного контексту. Фактори, асоційовані з відміною статинів, можна класифікувати на:
- соціодемографічні (вік, стать, рівень освіти, дохід);
- клінічні (супутні захворювання, тяжкість стану, побічні ефекти);
- терапевтичні (доза, складність схеми лікування, кількість препаратів, вартість терапії);
- пов’язані з пацієнтом і медичним працівником (мотивація, прихильність до терапії, комунікація із хворим, моніторинг лікування).
Відтак, за даними A.S. Ageeb et al. (2024), до причин, які частіше асоціювалися з підвищеною ймовірністю припинення терапії статинами, належали чоловіча стать, неєвропеоїдна етнічна належність, куріння та відсутність страхового покриття для рецептурних препаратів. Натомість менша ймовірність припинення лікування спостерігалася у пацієнтів із уже встановленим ССЗ та у хворих, які отримували статини з метою вторинної профілактики.
Цікаво, що поліфармація асоціювалася із нижчою ймовірністю припинення терапії статинами. Автори пояснюють це тим, що пацієнти із кількома хронічними захворюваннями частіше перебувають під регулярним медичним наглядом, а контроль показників ліпідного профілю та систематичний контакт із медичними працівниками можуть підвищувати відчуття відповідальності за лікування. Водночас поліфармація може мати й протилежний ефект, якщо велика кількість препаратів, висока вартість лікування або небажані явища не супроводжуються належним моніторингом і поясненням терапевтичних цілей.
Окреме значення мають фактори, пов’язані з переносимістю лікування. Науковці зауважують, що побоювання стосовно побічних ефектів або досвід несприятливих явищ можуть призводити до припинення терапії статинами. Зокрема, м’язові симптоми, які пацієнти пов’язують зі статинами, залишаються одним із важливих бар’єрів для довготривалого лікування. Водночас такі ситуації потребують не автоматичної остаточної відміни препарату, а клінічного оцінювання, корекції терапії за потреби та повторного обговорення користі лікування із пацієнтом (Ageeb et al., 2024).
Таким чином, проблема відміни статинів не зводиться лише до «небажання» пацієнта приймати препарат. Вона формується на перетині клінічних, соціально-економічних, поведінкових і організаційних чинників. У цьому контексті комплаєнсу потребує не лише інформування пацієнта, а й практичного спрощення лікування, регулярного моніторингу та вибору таких стратегій, які зменшують імовірність самовільної відміни окремих компонентів терапії.
Стратегія «однієї таблетки»: шлях до підвищення комплаєнсу
Одним із чинників, що негативно впливають на прихильність до лікування, є складність терапевтичних схем. Як зазначають R. Sarzani et al. (2022), необхідність приймання кількох препаратів у різний час доби може знижувати дотримання призначеної терапії, особливо у пацієнтів із хронічними захворюваннями, які потребують тривалого лікування.
Останніми роками особливу увагу привертає концепція фіксованих комбінацій препаратів (fixed-dose combinations, FDC), або стратегія «однієї таблетки» (single-pill strategy). Відповідно до рекомендацій Європейського товариства кардіологів та Європейського товариства з артеріальної гіпертензії (ESC/ESH, 2018), застосування фіксованих комбінацій розглядається як один із найефективніших шляхів досягнення терапевтичних цілей у більшості пацієнтів з АГ.
До основних переваг застосування FDC належать:
- вплив на різні патофізіологічні механізми захворювання;
- поліпшення довготривалої прихильності до лікування;
- підвищення ймовірності досягнення цільових показників АТ.
Особливо важливими ці переваги є для пацієнтів із поєднанням АГ та дисліпідемії. Автори наголошують, що дисліпідемія часто недооцінюється у хворих на АГ, незважаючи на її суттєвий внесок у формування атеросклеротичного СС-ризику. При цьому ізольований контроль АТ не забезпечує оптимального зниження ризику СС-подій у пацієнтів із помірним або високим СС-ризиком. Саме тому додавання статину до антигіпертензивної терапії розглядається як важливий компонент комплексної профілактики ІМ та інсульту.
На окрему увагу заслуговує висновок авторів щодо ролі фіксованих комбінацій у пацієнтів із множинними факторами ризику. На думку R. Sarzani et al. (2022), правильний вибір FDC відповідно до фенотипу пацієнта дозволяє не лише покращити контроль АТ та інших факторів ризику, але й підвищити прихильність до лікування, що зрештою може сприяти зменшенню ССЗ та смертності. Серед доступних сьогодні фіксованих комбінацій окремо виділяють поєднання антигіпертензивних і ліпідознижувальних препаратів, зокрема комбінації статину з інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ).
Ефективність такого підходу підтверджується результатами сучасних систематичних оглядів і метааналізів. Так, у метааналізі М. Sadeghi et al. (2024), який включав дані рандомізованих контрольованих досліджень із застосуванням поліпілів у пацієнтів із ССЗ або високим СС-ризиком, прихильність до лікування була достовірно вищою у групі фіксованих комбінацій порівняно із традиційним прийманням окремих препаратів. Таким чином, застосування поліпілу асоціювалося зі збільшенням імовірності дотримання призначеної терапії майже на 30%.
Подібні результати було отримано у систематичному огляді та метааналізі Н. Salim et al. (2024). Автори показали, що використання поліпілу не лише підвищує комплаєнс, але й сприяє кращому контролю АТ та зниженню частоти великих СС-подій (MACE). На думку дослідників, основною перевагою цього підходу є поєднання ефективності та простоти лікування, що особливо важливо для пацієнтів, які потребують тривалого одночасного контролю кількох факторів ризику.
Отже, сучасна доказова база свідчить, що стратегія «однієї таблетки» є не лише зручнішою для пацієнта, але й здатна підвищувати прихильність до терапії та поліпшувати клінічні результати. Неабиякого значення цей підхід набуває у хворих із поєднанням АГ та дисліпідемії, які потребують одночасної корекції кількох СС-чинників ризику.
Клінічні докази для комбінацій статин + іАПФ
Концепція фіксованої комбінації статину із препаратом, що впливає на ренін-ангіотензинову систему, має не лише патофізіологічне, а й клінічне обґрунтування. У пацієнтів із ССЗ або високим СС-ризиком одночасний контроль АТ та рівня ХС ЛПНЩ є основним компонентом профілактики СС-подій.
Одним із ключових доказів клінічної ефективності такого підходу стало дослідження SECURE за участю 2499 пацієнтів, які перенесли ІМ протягом попередніх шести місяців (Castellano et al., 2022). Пацієнтів рандомізували для отримання стратегії поліпілу або стандартної терапії. Поліпіл містив ацетилсаліцилову кислоту (100 мг), раміприл (2,5; 5 або 10 мг) та статин (20 чи 40 мг). Первинною комбінованою кінцевою точкою були СС-смерть, нефатальний ІМ 1-го типу, нефатальний ішемічний інсульт або ургентна реваскуляризація.
За медіани спостереження 36 місяців первинна кінцева точка виникла у 9,5% пацієнтів групи поліпілу та у 12,7% на стандартній терапії, що відповідало зниженню відносного ризику (ВР) на 24% (ВР 0,76; 95% ДІ 0,60‑0,96; p=0,02). Ключова вторинна кінцева точка – СС-смерть, нефатальний ІМ 1-го типу або нефатальний ішемічний інсульт – також була нижчою у групі поліпілу: 8,2 vs 11,7% відповідно (ВР 0,70; 95% ДІ 0,54‑0,90; p=0,005). Таким чином, у пацієнтів після перенесеного ІМ стратегія фіксованої комбінації, що включала статин та іАПФ, забезпечила достовірне зниження ризику повторних СС-подій порівняно зі стандартним підходом.
Важливим для теми прихильності є те, що переваги стратегії поліпілу в SECURE реалізовувалися саме в умовах вторинної профілактики, де пацієнти мають приймати кілька препаратів протягом тривалого часу. Зменшення кількості таблеток у такій ситуації є не лише питанням зручності, а й способом підтримати сталість лікування. Отримані результати стали одним із найбільш переконливих клінічних підтверджень того, що стратегія поліпілу здатна спрощувати лікування, а також сприяти поліпшенню довгострокових клінічних результатів у пацієнтів групи високого СС-ризику.
Практичне значення фіксованих комбінацій в осіб з АГ та дисліпідемією було продемонстровано в обсерваційному дослідженні Š. Tуth та D. Zabavskб (2023) із залученням 134 учасників. Основну групу становили 54 хворих, які отримували фіксовану комбінацію іАПФ раміприлу та розувастатину, тоді як до контрольної групи увійшли 80 пацієнтів, які приймали відповідні препарати у вигляді окремих лікарських засобів. Автори оцінювали показники ліпідного профілю, контроль АТ, прихильність та безпеку терапії.
Результати показали, що застосування фіксованої комбінації асоціювалося із кращим контролем основних факторів СС-ризику. Цільових значень ХС ЛПНЩ досягли 87% пацієнтів групи фіксованої комбінації порівняно із 52% контрольної групи; середній рівень ХС ЛПНЩ наприкінці спостереження становив 2,1 та 2,6 ммоль/л відповідно.
Переваги спостерігалися також щодо контролю АТ. Частка вимірювань АТ, які відповідали цільовим значенням, була вищою у пацієнтів, які отримували фіксовану комбінацію, порівняно із групою окремого приймання препаратів (70 vs 57% відповідно).
Особливий інтерес для клінічної практики становлять результати оцінювання комплаєнсу хворих. За даними авторів, прихильність до терапії становила 92% у групі фіксованої комбінації та 65% у контрольній групі. Таким чином, застосування однієї таблетки асоціювалося зі значно кращим дотриманням призначеного лікування.
Автори дійшли висновку, що використання фіксованої комбінації раміприлу та розувастатину може сприяти одночасному поліпшенню контролю АТ і ліпідного профілю, а також підвищенню прихильності пацієнтів до терапії. Особливої ваги ці результати набувають з огляду на дані систематичного огляду A.S. Ageeb et al. (2024), які продемонстрували тісний зв’язок між припиненням терапії статинами та підвищенням ризику несприятливих СС-наслідків.
Хартил® Роз: практичне рішення для підтримання прихильності до терапії
Одним із практичних шляхів подолання цієї нагальної проблеми є використання фіксованих комбінацій, що дозволяють об’єднати необхідні компоненти терапії в одній лікарській формі. Саме такий підхід реалізований у препараті Хартил® Роз, який поєднує іАПФ раміприл та статин розувастатин. Цей лікарський засіб показаний для терапії АГ у пацієнтів, у котрих досягнуто належного контролю стану на тлі одночасного застосування раміприлу та розувастатину в аналогічних дозах, а також для профілактики значних СС-подій у пацієнтів групи високого ризику як доповнення до корекції інших факторів ризику.
Однією із практичних особливостей препарату Хартил® Роз є наявність чотирьох варіантів дозування, ще дозволяє лікареві обирати оптимальну комбінацію залежно від індивідуальних потреб пацієнта та раніше досягнутого контролю АТ і ліпідного профілю:
- розувастатин (10 мг) / раміприл (5 мг);
- розувастатин (10 мг) / раміприл (10 мг);
- розувастатин (20 мг) / раміприл (5 мг);
- розувастатин (20 мг) / раміприл (10 мг).
Таким чином, використання фіксованої комбінації раміприлу та розувастатину може бути одним із практичних інструментів підтримання довготривалої прихильності до терапії. В умовах, коли самовільне припинення приймання статинів залишається поширеною проблемою та асоційоване із погіршенням прогнозу, спрощення схеми лікування може розглядатися як один із важливих компонентів ефективної СС-профілактики.
Підготувала Наталія Нечипорук
Тематичний номер «Кардіологія. Ревматологія. Кардіохірургія» № 3 (106) 2026 р.
