5 листопада, 2026
EPC/IAP 2026: найважливіше з головного світового форуму панкреатологів
Губергріц Н.Б.
Бєляєва Н. В.
Можина Т.Л.
Наприкінці червня Стамбул (Туреччина) на кілька днів перетворився на світову столицю панкреатології. Саме тут 24-27 червня відбувся 58-й конгрес Європейського панкреатичного клубу (EPC) – подія, що стала знаковою для міжнародної наукової спільноти. Цьогоріч форум був організований спільно з Міжнародною асоціацією панкреатологів (IAP), об’єднавши провідних дослідників і клініцистів з усього світу.
Таке партнерство суттєво розширило масштаби конгресу. Наукова програма стала наймасштабнішою за всю історію EPC: рекордна кількість усних доповідей, тематичних симпозіумів, наукових дискусій і схвалених абстрактів перетворила кілька днів роботи форуму на справжній марафон сучасної панкреатології – від фундаментальних досліджень до новітніх клінічних рекомендацій і перспективних терапевтичних стратегій.
Від почесної лекції до першого пленарного засідання: в центрі уваги – IgG4-асоційоване захворювання (IgG4-АЗ)
Одразу після урочистої церемонії відкриття EPC/IAP 2026 увага учасників конгресу була прикута до однієї з найактуальніших проблем сучасної панкреатології – IgG4-АЗ. Саме цій темі були присвячені дві ключові події першого дня: почесна лекція лауреата премії IAP Lifetime Achievement Award, професора Matthias Löhr (Швеція) та перше пленарне засідання.
Лекція під символічною назвою «IgG4-асоційований панкреатит: подорож крізь час» стала своєрідною мандрівкою історією вивчення цієї хвороби – від перших клінічних спостережень до сучасних підходів до діагностики, розуміння патогенезу та лікування. Професор M. Löhr зосередився на різноманітності клінічних проявів IgG4-АЗ, через що шлях до встановлення правильного діагнозу далеко не завжди починається в кабінеті гастроентеролога. Першими проявами IgG4-АЗ можуть бути не лише абдомінальний біль чи панкреатобіліарна патологія, а й збільшення слинних або слізних залоз, порушення зору, неспецифічні системні симптоми й інші позапанкреатичні прояви. Тому нерідко з маніфестацією IgG4-АЗ стикаються терапевти, ревматологи, офтальмологи, отоларингологи, ендокринологи або фахівці іншого профілю.
Основні тези почесної лекції отримали подальший розвиток під час першого пленарного засідання, де з доповіддю виступив професор Alexander Kleger (Німеччина). Він наголосив, що IgG4-АЗ є системною імунозапальною хворобою, здатною вражати практично будь-який орган. Найчастіше патологічний процес охоплює підшлункову залозу (ПЗ), жовчні протоки, слинні та слізні залози, однак нерідко залучаються також нирки, легені, ретроперитонеальний простір й інші органи. Такий мультиорганний характер хвороби пояснює надзвичайну різноманітність її клінічних проявів і водночас створює значні труднощі для своєчасної діагностики.
Доповідач присвятив час двом найпоширенішим панкреатобіліарним проявам IgG4-АЗ: автоімунному панкреатиту 1 типу й IgG4-асоційованому холангіту (рис. 1). Їхня клінічна картина варіюється від безболісної механічної жовтяниці, втрати маси тіла й загальної слабкості до абдомінального болю, стеатореї та розвитку цукрового діабету (ЦД). Через таку клінічну варіабельність захворювання нерідко імітує рак ПЗ, холангіокарциному, первинний склерозивний або первинний біліарний холангіт й інші автоімунні хвороби.
Рис. 1. Незворотні ушкодження різних органів при IgG4-АЗ (за матеріалами лекції професора A. Kleger)
Завершила тематичний блок доповідь професора M. Löhr «Клінічні дослідження з контролю перебігу IgG4-АЗ», присвячена сучасним можливостям цільової терапії. Спікер зауважив, що головною метою лікування IgG4-АЗ є не лише усунення клінічних проявів, а й профілактика рецидивів, залучення нових органів і накопичення незворотних структурних змін. Одним з найперспективніших напрямів у лікуванні цієї патології вважають селективний вплив на В-клітинну ланку імунної відповіді. Доповідач представив результати міжнародного рандомізованого дослідження MITIGATE, у якому оцінювали ефективність інебілізумабу – гуманізованого моноклонального антитіла до CD19. Установлено, що терапія інебілізумабом знижувала ризик рецидиву IgG4-АЗ майже на 87% порівняно з плацебо, суттєво зменшувала потребу в системних глюкокортикоїдах і характеризувалася профілем безпеки, зіставним із плацебо. Не менш важливим стало підтвердження механізму дії препарату: лікування супроводжувалося швидкою деплецією CD19+ В-лімфоцитів і поступовим зниженням концентрації IgG4 у сироватці крові.
Екзокринна недостатність ПЗ (ЕНПЗ): три симпозіуми – три грані однієї проблеми
ЕНПЗ стала однією з наскрізних тем EPC/IAP 2026. Її клінічне значення було настільки очевидним, що організатори присвятили цьому питанню одразу три окремі симпозіуми. Перший симпозіум відкрив професор J. Enrique Dominguez-Muñoz (Іспанія), який запропонував по-новому подивитися на взаємозв’язок між ЦД й ЕНПЗ. Доповідач нагадав, що ендокринна й екзокринна частини ПЗ мають спільне ембріологічне походження, тісно пов’язані анатомічно та функціонально, тому втрата β-клітин у разі ЦД закономірно супроводжується структурними змінами екзокринної тканини.
Характеризуючи особливості діагностики ЕНПЗ у хворих на ЦД, спікер наголосив, що діагностика ЕНПЗ не має обмежуватися визначенням фекальної еластази‑1 (ФЕ‑1), а має враховувати клінічні прояви, нутритивний статус і стандартизовану оцінку симптомів за допомогою опитувальника PEI-Q. Особливу увагу професор J. E. Dominguez-Muñoz приділив оптимальній тактиці ведення таких пацієнтів, яка поєднує замісну ферментну терапію (ЗФТ) із застосуванням адекватних доз ферментних препаратів, нутритивну підтримку й оптимізацію цукрознижувальної терапії (рис. 2).
Рис. 2. Сучасний комбінований підхід до ведення пацієнтів із ЦД й ЕНПЗ
(за матеріалами лекції професора J. E. Dominguez-Muñoz)
Другий симпозіум відкривав інше «обличчя» ЕНПЗ – як кардіометаболічного фактора ризику. Професор M. Löhr запропонував розглядати ЕНПЗ не лише як причину мальдигестії та стеатореї, а і як системний стан, здатний впливати на перебіг інших хронічних захворювань, у тому числі серцево-судинних. Він навів переконливі докази того, що при хронічній серцевій недостатності (СН) порушення перфузії ПЗ спричиняє розвиток ЕНПЗ, а мальдигестія, мальнутриція, саркопенія та синдром крихкості, своєю чергою, ще більше погіршують перебіг СН (рис. 3). Таким чином формується хибне коло, в якому патології серця та ПЗ взаємно посилюють одна одну. Результати клінічних досліджень підтверджують цей факт. Показано, що в пацієнтів із хронічною СН значно частіше діагностують ЕНПЗ, ніж у загальній популяції, а наявність ЕНПЗ асоціюється з тяжчим перебігом СН, вираженішою мальнутрицією та серцевою кахексією. Окремий блок доповіді було присвячено віковим змінам ПЗ. Спікер нагадав: зі старінням поступово зменшуються перфузія й об’єм органа, наростають атрофія, фіброз і жирова інфільтрація, однак сам собою похилий вік іще не означає розвиток ЕНПЗ. Водночас він істотно знижує функціональний резерв ПЗ, особливо за наявності ЦД, хронічного панкреатиту (ХП) або СН.
Рис. 3. Потенційні механізми підвищення серцево-судинного ризику при ЕНПЗ у пацієнтів з ХП (за матеріалами лекції професора M. Löhr)
Третій симпозіум було присвячено ролі ЕНПЗ у пацієнтів з раком ПЗ. Згідно зі статистичними даними ЕНПЗ розвивається приблизно в 70-80% пацієнтів з раком ПЗ. Її причинами є обструкція панкреатичної протоки, руйнування ацинарної тканини, оперативні втручання, а також наслідки хіміо- та променевої терапії. У результаті формується мальнутриція, прогресують саркопенія й кахексія, що істотно погіршує переносимість лікування та прогноз (рис. 4).
Рис. 4. ЕНПЗ та переваги ЗФТ у разі раку ПЗ (за матеріалами лекції професора M. Löhr)
Окрему увагу доповідач приділив впливу ЕНПЗ на прогноз у разі раку ПЗ. Установлено, що мальнутриція є не лише наслідком пухлинного процесу, а й незалежним фактором несприятливого прогнозу. Наявність ЕНПЗ асоціюється зі зниженням виживаності, а пухлини головки ПЗ значно частіше супроводжуються розвитком ЕНПЗ. Після панкреатектомії ЕНПЗ розвивається у 18-80% пацієнтів, що робить післяопераційний моніторинг екзокринної функції ПЗ обов’язковим.
Не менш переконливими були клінічні дані щодо впливу ЗФТ на виживаність. В одному з ретроспективних досліджень медіана виживаності пацієнтів з нерезектабельним раком ПЗ, які отримували ЗФТ разом з паліативною хіміотерапією, становила 143 дні проти лише 30 днів у групі без ЗФТ. Подібні результати було отримано й після оперативного лікування, причому найбільший ефект спостерігався саме при застосуванні рекомендованих доз ЗФТ (рис. 4).
У ході кожного симпозіуму лунав спільний висновок: сучасне ведення пацієнтів з ЕНПЗ має ґрунтуватися на ранній діагностиці цього стану, комплексній оцінці нутритивного статусу та своєчасному призначенні адекватної ЗФТ. Саме такий підхід дає змогу не лише контролювати прояви мальдигестії, а й впливати на довгостроковий прогноз пацієнтів.
Українська панкреатологія: серед лідерів європейської наукової спільноти
Одним із приємних відкриттів EPC/IAP 2026 стала надзвичайно активна участь вітчизняних спеціалістів, практична діяльність яких тісно пов’язана з патологією ПЗ. Сьогодні Український клуб панкреатологів об’єднує 72 члени й посідає третє місце в Європі за чисельністю, поступаючись лише Італії (132 члени) та Німеччині (100 членів). На EPC/IAP 2026 вітчизняні науковці представили 35 абстрактів, а 26 делегатів особисто взяли участь у роботі конгресу, презентувавши результати власних досліджень і долучившись до міжнародних наукових дискусій.
Особливої уваги удостоїлася робота, виконана під керівництвом професорки Наталії Губергріц, яку програмний комітет EPC/IAP 2026 відібрав для усної презентації як одну з найцікавіших. Доповідь була присвячена синдрому надлишкового бактеріального росту (СНБР) як можливій причині хибнонизьких показників ФЕ‑1. Автори дослідження виходили із сучасної концепції осі «ПЗ – кишкова мікробіота», припустивши, що СНБР може спричиняти зниження рівня ФЕ‑1 навіть за відсутності структурних змін ПЗ і таким чином імітувати ЕНПЗ.
До дослідження залучили 34 пацієнтів з гастроінтестинальними симптомами, низькими показниками ФЕ‑1 і відсутністю морфологічних змін ПЗ за даними ЕндоУЗД. Після лікування рифаксиміном середній рівень ФЕ‑1 зріс з 97,0 до 240,3 мкг/г (р<0,001), а нормалізації цього показника вдалося досягти у 82,3% пацієнтів. Одночасно достовірно зменшилися прояви СНБР і гастроінтестинальні симптоми (рис. 5). Практичне значення роботи полягає в тому, що при виявленні низьких показників ФЕ‑1 за відсутності структурних змін ПЗ доцільно насамперед виключити СНБР, щоб уникнути гіпердіагностики ЕНПЗ і необґрунтованого обстеження пацієнтів.
Рис. 5. СНБР як імовірна причина хибного зниження ФЕ‑1
(за матеріалами лекції професорки Н. Губергріц)
Не менш переконливо були представлені й інші українські наукові школи. Київська команда панкреатологів, яку очолював професор Ігор Хомяк, присвятила свої дослідження наслідкам гострого некротичного панкреатиту. Представлені роботи були спрямовані на пошук предикторів розвитку ЕНПЗ після проведення оперативних утручань, а також ранніх маркерів несприятливого прогнозу. Представники одеської школи на чолі з професором Олегом Довбенком зосередилися на сучасних можливостях ендоскопічної ультрасонографії, продемонструвавши її роль не лише в діагностиці, а й в інтервенційному лікуванні хвороб ПЗ – від автоімунного панкреатиту до кістозних утворень і псевдокіст.
Представлені на EPC/IAP 2026 результати ще раз підтвердили, що українська панкреатологія не лише зберігає високий науковий потенціал, а й активно інтегрована у світовий науковий простір, роблячи вагомий внесок у розвиток сучасної гастроентерології та панкреатології.
Найцікавіші постерні повідомлення EPC/IAP 2026
Серед постерних доповідей окрему увагу привернули повідомлення, присвячені клінічним спостереженням надзвичайно рідкісних захворювань ПЗ. Наприклад, грецькі дослідники Charalampos Thanos і співавт. представили рідкісний випадок хвороби Кімури, яка імітувала солідне новоутворення ПЗ. У 54-річного пацієнта за даними комп’ютерної томографії та під час ЕндоУЗД у тканині ПЗ виявили гіпоехогенне утворення розміром 15×9 мм, яке не дозволяло виключити злоякісний процес. Вирішальним етапом діагностики стала ЕндоУЗД-керована тонкоголкова аспіраційна біопсія, котра виявила лімфоїдну гіперплазію з еозинофільною інфільтрацією без ознак злоякісності. Після призначення преднізолону вже через 2 міс розміри утворення зменшилися приблизно на 50%, що дало змогу уникнути необґрунтованої панкреатичної резекції.
Не менш цікавим був клінічний випадок агенезії дорсальної частини ПЗ, представлений турецькими дослідниками на чолі з Civanmert Bayrak. У 18-річної пацієнтки з двобічною гіпоплазією нирок і мінімальними клінічними проявами під час магнітно-резонансної холангіопанкреатографії (МРХПГ) виявлено повну відсутність тіла та хвоста ПЗ при збереженій головці (рис. 6). Додаткове генетичне обстеження встановило мікроделецію 22q11.21, а сімейний анамнез (аналогічні зміни в батька та брата) свідчив про ймовірну спадкову природу хвороби.
Рис. 6. Рідкісна патологія ПЗ: агенезія дорсальної частини залози (за матеріалами доповіді C. Bayrak)
Важливу проблему довгострокових позапанкреатичних наслідків ХП висвітлили дослідники міжнародного консорціуму Pancreas 2000 Research Consortium під керівництвом Tiago Cúrdia Gonçalves. Вони представили результати систематичного огляду та метааналізу, присвяченого порушенням мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ) і ризику низькотравматичних переломів у пацієнтів з ХП. До аналізу було включено 27 досліджень, які охопили понад 30 тис. хворих.
Отримані результати свідчать: порушення кісткового метаболізму є одним з найпоширеніших ускладнень ХП. Узагальнений аналіз показав, що низьку МЩКТ виявляли в 56,9% пацієнтів, остеопенію – у 39,2%, остеопороз – у 15,7%, а низькотравматичні переломи – у 15,0% випадків (рис. 7). Автори присвятили час впливу ЕНПЗ. Її наявність асоціювалася з достовірно вищою частотою низької МЩКТ, остеопенії та переломів, тоді як поширеність остеопорозу істотно не відрізнялася від такої в пацієнтів без ЕНПЗ. Важливо, що отримані результати залишалися незмінними незалежно від методу діагностики ЕНПЗ. Не менш показовими виявилися дані щодо дефіциту мікронутрієнтів. Найчастіше у хворих на ХП реєстрували недостатність вітаміну D (55,7%), значно рідше – вітаміну K (29,5%), вітаміну E (13,0%), кальцію (11,8%) та вітаміну A (8,6%).
Рис. 7. Поширеність порушення кісткового метаболізму на тлі ХП
(за матеріалами доповіді T. C. Gonçalves)
Ще одну цікаву роботу представили дослідники з Північної Македонії: Elena Matevska та співавт. порівняли можливості ЕндоУЗД у диференційній діагностиці гострого некротичного панкреатиту (ГНП) та панкреатиту, індукованого пухлиною (ПІП). Науковці встановили, що для ГНП найхарактернішими ознаками є дифузне збільшення ПЗ, множинні зони некрозу та великі перипанкреатичні рідинні скупчення. Натомість ПІП у понад 70% випадків супроводжується локальним гіпоехогенним утворенням, дилатацією панкреатичної протоки, судинною інвазією та регіонарною лімфаденопатією (рис. 8). На думку авторів, своєчасне виконання ЕндоУЗД дає змогу вже в гострій фазі панкреатиту запідозрити прихований рак ПЗ, що допомагає уникнути затримки онкологічного діагнозу та своєчасно визначити подальшу лікувальну тактику.
Рис. 8. ЕндоУЗД у диференційній діагностиці ГНП та ПІП (за матеріалами доповіді E. Matevska)
Висновки
Звичайно, в одному огляді неможливо охопити всі наукові події EPC/IAP 2026. Поза межами цієї статті залишилися десятки цікавих доповідей, присвячених гострому панкреатиту, кістозним новоутворенням, ранній діагностиці раку ПЗ, просторовій транскриптоміці, органоїдним моделям, штучному інтелекту й іншим напрямам, які сьогодні визначають майбутнє панкреатології.
Спільний конгрес EPC/IAP ще раз продемонстрував: сучасна панкреатологія стрімко розвивається, дедалі активніше інтегруючи фундаментальну науку, новітні технології та клінічну практику. Не менш важливо, що вагомою частиною цього наукового поступу залишається й вітчизняна медична спільнота. Активна участь Українського клубу панкреатологів, усні й постерні доповіді українських дослідників переконливо засвідчили високий рівень вітчизняної науки та її органічну інтеграцію у світовий науковий простір.
Наступний конгрес EPC 2027 у Стокгольмі (Швеція) стане новою нагодою для обговорення найсучасніших досягнень у галузі хвороб ПЗ. Хочеться вірити, що вітчизняна делегація знову буде широко представлена на цьому форумі, а нові дослідження українських науковців так само впевнено лунатимуть серед найкращих наукових доповідей світу.
У статті використано штучний інтелект для обробки ілюстративного матеріалу з презентацій і постерних доповідей.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 17 (628), 2026 р
