28 жовтня, 2020

Хронічні захворювання вен нижніх кінцівок і таза

Автори:

Л.М. Чернуха, д. мед. н., професор, головний науковий співробітник відділу хірургії магістральних судин ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова» НАМН України, м. Київ

Стаття у форматі PDF

Дані всеукраїнського епідеміологічного дослідження «ДЕТЕКТ 1000»

У статті представлено результати всеукраїнського багатоцентрового епідеміологічного обсерваційного дослідження «ДЕТЕКТ 1000», яке включало динамічний контроль за структурою хронічних захворювань вен (ХЗВ) в Україні, виявлення наявності у таких пацієнтів синдрому тазового повнокрів’я й геморою та оцінку впливу консервативного медикаментозного лікування на зменшення симптомів ХЗВ і задоволеність пацієнтів призначеною терапією.

Ключові слова: хронічні захворювання вен нижніх кінцівок, варикоз, геморой, тазове повнокрів’я, мікронізована очищена флавоноїдна фракція.

За даними міжнародної статистики, на ХЗВ страждає до 83,6% населення планети [1]. Актуальність проблеми лікування первинної варикозної деформації вен нижніх кінцівок пов’язана з високою поширеністю захворювання, що досягає, за даними деяких авторів, до 40% у жінок і до 17% у чоловіків [2].

Погляд на лікування цієї, здавалося б, простої нозологічної одиниці змінився завдяки впровадженню в широку практику не тільки інноваційних можливостей в діагностиці та лікуванні, а й появі новітніх даних щодо патогенезу ХЗВ.

Як відомо, впродовж багатьох років основним підходом до лікування хворих із ХЗВ, особливо із первинною варикозною деформацією вен – варикозною хворобою (ВХ), був механістичний – тобто «немає вени – немає проблеми». Операції з видалення вен проводили, не зосереджуючись на причинах виникнення варикозної деформації, розвитку венозної гіпертензії і т.д. Новітні дані щодо патогенезу ХЗВ нерідко сприймалися, особливо хірургами, із певним скепсисом.

Що ми маємо сьогодні? Новітні діагностичні та лікувальні можливості, новітні дані про патогенез… Та чи зменшилася частка хворих на ХЗВ та кількість хворих із незадовільними результатами лікування? Що ще треба враховувати для визначення оптимального підходу до лікування? На якій стадії захворювання необхідно втручатися – на стадії симптомів чи ознак? Як правильно врахувати фактори ризику, стан пацієнта, що в поєднанні може викликати не лише появу захворювання та сприяти прогресуванню варикозної деформації вен, а й також із часом призвести до розвитку незворотних наслідків та ускладнень такої «простої» нозологічної одиниці, як варикозна деформація вен?

Як свідчать дані попередніх досліджень Vеin Consult Program (Українська частина, VCP 2011), 8 із 10 пацієнтів на прийомі в лікаря-терапевта страждають на ХЗВ. Програма «ДЕТЕКТ-Duo» (2015) визначила, що кожен другий дорослий пацієнт із ХЗВ нижніх кінцівок має супутнє захворювання – геморой [3].

Згідно з науковими дослідженнями (Fischer R. et al., 2002; Winterborn R.J. et al., 2004; Allegra C. et al., 2007), рецидив ВХ після хірургічного лікування розвивається у 25-65% пацієнтів, найчастіше у віці 40-49 років, що зумовлює соціально-економічну важливість досліджуваної проблеми.

Наявність так званого несафенового варикозу є винятком із стандартних варіантів розвитку варикозної деформації вен первинного генезу – ВХ нижніх кінцівок. Причиною розвитку рецидиву в даному випадку є некоректна оцінка венозної гемодинаміки в поверхневих і глибоких венах нижніх кінцівок, і часом «ігнорування» існування стану тазового варикозу, що прогресує внаслідок ретроградного кровотоку по оваріальних венах, призводить до розширення зовнішніх сороміцьких вен та розвитку рефлюксу крові по підшкірних венах задньомедіальної й задньої поверхонь стегна з відповідним розширенням підшкірних вен цієї зони. Тазовий варикоз, тазова венозна гіпертензія і хронічний тазовий біль асоційовані із синдромом венозного тазового повнокрів’я або венозних тазових порушень [4]. Хронічний тазовий біль становить від 10 до 15% причин амбулаторних гінекологічних відвідувань у Сполучених Штатах [5] і, за даними британських вчених, вражає до 24% жінок у пременопаузі [6].

Наявність вагінального варикозу під час вагітності, прогресування симптомів тазового венозного застою, повторні хірургічні втручання із приводу рецидиву варикозної хвороби, а також позасистемні розширення підшкірних вен нижніх кінцівок дозволили припустити, що основною причиною розвитку захворювання є тазовий венозний рефлюкс.

Синдром тазового венозного повнокрів’я (СТВП) є причиною хронічного болю в ділянці таза у жінок і визначається як тазовий біль, що триває більше 6 місяців.Даний синдром був уперше описаний French у 1857 р., його зв’язок із тазовими варикозно-деформованими венами задокументований у 1949 р. Середньостатистичний вік пацієнток варіює від 20 до 45 років. На сьогодні не ясно, чи існує генетична або етнічна схильність до розвитку СТВП.

Біль при СТВП може посилюватися у вертикальному положенні, наприкінці дня, під час чи після статевого акту або безпосередньо перед початком менструації. Інші симптоми застою таза неспецифічні й змінюються за інтенсивністю. Пацієнтки можуть скаржитися на напади депресії, абдомінальну або тазову хворобливість, незвичайні виділення з піхви, дисменорею, набряк вульви, попереково-крижову невропатію, посилення частоти сечовипускання. Всі ці симптоми можуть бути викликані неспроможністю клапанів оваріальних вен [7].

Диференціальна діагностика СТВП є складним завданням для гінекологів, оскільки схожі симптоми можуть бути викликані багатьма різними причинами, такими як ендометріоз, спайки, хронічні запальні захворювання таза, кіста яєчника, фіброміома. У діагностиці цього стану зазвичай використовуються трансабдомінальне й трансвагінальне ультразвукове дослідження, магнітно-резонансна томографія (МРТ), комп’ютерна томографія (КТ) і флебографія малого таза. Ультразвуковими ознаками тазової венозної гіпертензії виступають покручені тазові вени (аркуатні вени міометрію), діаметр яких перевищує 5 мм, розширення оваріальних вен >6 мм, зворотний потік крові при виконанні проби Вальсальви [7].

Хоча КТ має більшу чутливість для діагностики СТВП, флебографія продовжує залишатися надійним мінімально інвазивним інструментом золотого стандарту діагностики [8]. Діагностичними критеріями СТВП є: розширення оваріальних вен у діаметрі >6 мм, ретроградний оваріальний і тазовий венозний кровотік, наявність звивистих тазових колатералей [9].

Як відомо, одним з основних принципів лікування пацієнтів із первинними варикозно-деформованими венами нижніх кінцівок є усунення патологічного венозного рефлюксу в точках його формування. У типових випадках рефлюкс формується в ділянці сафенофеморального і сафенопоплітеального співусть, проте існують ситуації, коли він поширюється із сегментів, розташованих проксимальніше пахової зв’язки, що зумовлює складнощі в його визначенні та усуненні. Виявлення таких пацієнтів є дуже важливим, оскільки ігнорування нетипового рефлюксу крові сприяє розвитку рецидиву захворювання.

Аналіз клінічних симптомів і даних обстеження цієї категорії хворих привів нас до ідеї про можливість формування особливого стану – «дворівневої ВХ», при якому корекція патологічного венозного рефлюксу, дистального до пахової зв’язки, без урахування змін стану клапанного апарату оваріальних вен і вен таза, неминуче призводила до рецидиву ВХ нижніх кінцівок [10].

На жаль, у літературних даних патологія вен нижніх кінцівок, пов’язана з первинною деформацією підшкірних вен – ВХ, і недостатність клапанного апарату вен таза розглядаються окремо. Відсутній єдиний алгоритм, що дозволив би запідозрити наявність даної патології. Хірурги-флебологи застосовують абляцію підшкірних венозних магістралей, пінну склерооблітерацію магістральних підшкірних вен та інші методи, не замислюючись про патологічний венозний рефлюкс з оваріальних вен і вен таза, що, безумовно, призводить до рецидиву захворювання найближчим часом після лікування [10].

З іншого боку, гемодинамічні зміни, що виникають при клапанній недостатності оваріальних вен і вен нижніх кінцівок, а також механістичний підхід у лікуванні СТВП, а саме закриття спіралями звивистих тазових вен без усунення рефлюксу по оваріальних венах, неминуче призводять до розвитку рецидиву як тазового болю, так і варикозної хвороби в короткі терміни після оперативного втручання.

Тому існування нозології «дворівнева ВХ» і пошук шляхів впливу на обидва рівні патологічного венозного рефлюксу – актуальна проблема, вирішення якої стане можливим за умови визначення її поширеності (отримання епідеміологічних даних), зокрема в Україні, що надасть можливість детального обстеження таких пацієнтів у подальшому та розробки й застосування патогенетично спрямованих методів лікування [11].

Враховуючи той факт, що нерідко причиною розвитку ХЗВ є недіагностований рефлюкс із вен малого таза, зумовлений тазовим венозним повнокрів’ям (як вродженого, так і набутого характеру), скринінг таких пацієнтів може допомогти в наданні коректної допомоги та призначенні патогенетичного лікування, у тому числі й лікарями сумісних спеціальностей – гінекологами, проктологами. Тому метою всеукраїнського багатоцентрового епідеміологічного обсерваційного дослідження «ДЕТЕКТ 1000» був динамічний контроль за структурою ХЗВ в Україні, виявлення можливої супутньої наявності синдрому тазового повнокрів’я та геморою у пацієнтів із ХЗВ, оцінка впливу консервативного медикаментозного лікування на зменшення симптомів ХЗВ (болю, важкості в нижніх кінцівках, відчуття розпирання) і задоволеність пацієнтів призначеним консервативним медикаментозним лікуванням.
Таким чином, визначалися:

найпоширеніші скарги серед пацієнтів із ХЗВ та їх зв’язок зі стадією захворювання;
поширеність ранніх стадій ХЗВ серед пацієнтів, що взяли участь у дослідженні;
наявність супутньої патології – СТВП та геморою у пацієнтів із ХЗВ нижніх кінцівок на будь-якій стадії;
поширеність синдрому тазового повнокрів’я у пацієнтів із ХЗВ нижніх кінцівок та його розподіл за віком і гендерною належністю;
вплив консервативного медикаментозного лікування на зменшення вираженості симптомів ХЗВ – болю, важкості, відчуття розпирання.

Дослідження «ДЕТЕКТ 1000» проводилося з 18 березня по 1 липня 2019 р. у 13 містах України. Згідно з протоколом, кожен дослідник мав обстежити 20 послідовних пацієнтів із симптомами й/або ознаками ХЗВ, які відповідають критеріям включення, а саме:

вік пацієнта >18 років;
наявність симптомів і/або ознак хронічного захворювання вен;
пацієнт не приймав веноактивний препарат протягом останніх 2 міс;
підписана інформована згода пацієнта.

Якщо пацієнт відповідав цим критеріям, до реєстраційної форми пацієнта вносилася наступна інформація:

інформація про пацієнта;
фактори ризику розвитку ХЗВ;
вираженість симптомів ХЗВ (біль, важкість у ногах, відчуття розпирання) за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ);
наявність супутніх захворювань (синдрому тазового повнокрів’я, геморою);
тип лікування, що було призначено;
стан пацієнта через 1 міс медикаментозного лікування.

Кожен пацієнт спостерігався протягом двох візитів – візиту 1 (В0) та візиту 2 (В1) через 1 міс від початку консервативного лікування. Вираженість болю, важкості в ногах та відчуття розпирання оцінювали за 10-бальною ВАШ на першому візиті (В0) і через 1 міс від початку консервативного лікування (В1). Вибір лікування лікарем-дослідником базувався на власному клінічному досвіді, чинних рекомендаціях із ведення хворих на ХЗВ та виходячи зі стану кожного обстежуваного пацієнта.

Результати всеукраїнського епідеміологічного дослідження «ДЕТЕКТ 1000»

Загальна характеристика пацієнтів

Загалом у дослідження було включено 4810 пацієнтів, серед яких було 3440 (78%) осіб жіночої статі і 1370 (22%) – чоловічої. Вікові категорії різнилися. Більшість досліджуваних (59,5%) були віком ≥50 років. Вікові межі 36-49 років склали 25,7% пацієнтів. Решта досліджуваних (14,8%) були більш молодого віку (18-35 років).

Згідно з даними дослідження, 26,7% пацієнтів мали ІМТ ≥30 кг/м2. Майже 62% пацієнтів вказали, що мають захворювання вен у родині, при цьому у 70,7% з них на захворювання вен страждала мати. При цьому 28,8% пацієнтів мали порушення з боку опорно-рухового апарату (ОРА). У 45,6% пацієнтів констатовано малорухливий спосіб життя (≥7 год перебувають у статичному положенні). Тромботичні ускладнення в анамнезі мали 18% пацієнтів; 10,6% осіб вказали на наявність запальних захворювань статевої системи в анамнезі; 3,3% досліджуваних мали безпліддя.

Майже 89% досліджуваних жінок народжували. Середня кількість пологів дорівнювала 1,7 (середнє відхилення (СВ) складало 0,7). 7,7% жінок приймали протизаплідні таблетки.

Характеристика пацієнтів наведена у табл. 1.

ХЗВ: скарги, симптоми, ознаки, клінічні класизгідно із класифікацією СЕАР

Основними скаргами пацієнтів були важкість (93%), біль у ногах (83%), варикозні вени (78%), відчуття розпирання (77%), набряклість кінцівок (70%) (рис. 1). Крім того, 67 і 74% пацієнтів зазначили, що прояв скарг був найбільш вираженим після тривалого перебування «на ногах» та наприкінці дня відповідно. Скарги виникали часто у 52% пацієнтів, тоді як 13% постійно відчували неприємні відчуття в ногах.

Рис. 1. Скарги пацієнтів із ХЗВ

Результати оцінки вираженості болю, важкості в ногах та відчуття розпирання за 10-бальною ВАШ представлені на рис. 2. Біль, важкість у ногах, розпирання були помірними, але заважали фізичній активності.

Рис. 2. Вираженість болю, важкості в ногах, розпирання за ВАШ

Розподіл пацієнтів за клінічними класами згідно із класифікацією СЕАР представлений у табл. 1. Кількість пацієнтів, що мали лише симптоми ХЗВ без видимих ознак (С0), становила 1,7%. Більшість пацієнтів (77,1%) мали С1-С3 клінічні класи ХЗВ. У 7,4% пацієнтів виявлено трофічні венозні виразки – загоєні С5 (4,2%) та активні С6 (3,2%). Це доволі висока частка пацієнтів із тяжкими С5-С6 клінічними класами порівняно з даними міжнародного проспективного епідеміологічного дослідження Vein Consult Program (С5-С6 становили 2,1%) [12]. Це свідчить про необхідність ранньої діагностики ХЗВ, з обов’язковим залученням лікарів загальної практики та сімейної медицини.

Фактори ризику ХЗВ

У дослідженні було статистично доведено вплив на прогресування ХЗВ таких факторів ризику, як ожиріння, спадковість, порушення з боку ОРА, малорухливого способу життя (р<0,001), паління (р<0,022), а також наявності в анамнезі венозних тромбозів (р<0,001).

У жінок статистично доведено вплив прийому протизаплідних засобів, акту пологів та кількості пологів на прогресування ХЗВ (р<0,001).

Супутні захворювання

Синдром тазового повнокрів’я

Серед 4810 опитаних пацієнтів із ХЗВ нижніх кінцівок 16% (763 пацієнти) акцентували увагу на тому факті, що впродовж останніх 6 міс їх турбували болі у тазовій ділянці, 86% із них склали жінки, 14% – чоловіки (табл. 2).

Як серед жінок, так і серед чоловіків більшість (55 і 61% відповідно) були віком ≥50 років. Але у віковій групі 36-49 років співвідношення складало 29 і 27% відповідно. Тобто можна спостерігати вікову залежність, яка проявляється зростанням симптомів із віком приблизно ідентично в обох статевих групах. Біль був пов’язаний зі статевим актом у 17% досліджуваних, із фізичними навантаженнями – у ≥70% пацієнтів. 76% пацієнтів жіночої статі з тазовим болем мали С2-С4 стадію ХЗВ. Лише 10% жінок консультувалися з приводу тазового болю з гінекологом (урологом) у минулому. При порівнянні факторів ризику виникнення ХЗВ і СТВП передфактори були практично ідентичні, що вказує на однаковий патогенез захворювання.

Геморой

16,1% пацієнтів із ХЗВ відповіли, що впродовж останніх 3 міс їх турбували неприємні симптоми в анальній ділянці. 26,8% пацієнтів мали початкову І стадію геморою, решта пацієнтів (73,2%) – ІІ-ІV стадії, що супроводжуються частковим або повним випадінням вузлів (табл. 2). Але лише половина (54,5%) із цих пацієнтів консультувалися в лікаря із приводу геморою в минулому.

ХЗВ із супутнім синдромом тазового повнокрів’я та гемороєм

Серед обстежуваних 5% пацієнтів мали скарги в анальній ділянці та тазові порушення (80% жінок і 20% чоловіків), тобто мали три патології одночасно – ХЗВ, тазові болі й геморой (табл. 2).

Лікування в минулому

Вивчення анамнестичних даних щодо лікування ХЗВ у минулому показало, що оперативні втручання були виконані у 14% хворих, але практично у 40% обстежуваних не проходило відчуття болю в оперованій кінцівці або біль з’явився через 2 роки після оперативного лікування у 42% пацієнтів (рис. 3).

Рис. 3. Час виникнення болю після оперативного лікування

Тобто, згідно з даними епідеміологічного дослідження «ДЕТЕКТ 1000», скарги пацієнтів на виникнення симптомів відзначалися незалежно від проведеного оперативного лікування.

Лікування

Спираючись на власний клінічний досвід, чинні рекомендації з лікування хворих на ХЗВ та з огляду на індивідуальні особливості пацієнта, лікар-дослідник призначав лікування кожному досліджуваному. Отже, загальні рекомендації щодо зміни способу життя отримали 89,7% пацієнтів, місцеве лікування та знеболювальні засоби – 56 та 16% відповідно.

Слід зазначити, що згідно з діючими клініко-практичними рекомендаціями [13] у якості медикаментозної терапії експерти радять застосовувати системні веноактивні препарати. А саме – оригінальну мікронізовану очищену флавоноїдну фракцію (МОФФ). Рекомендації щодо застосування МОФФ базуються на достовірних даних її ефективного впливу, який чітко переважає ризики, а також на доказах щодо доцільності її використання для полегшення венозних симптомів у хворих класів С0-С6, у тому числі з набряками. Оригінальну МОФФ також рекомендується застосовувати як додатковий засіб при лікуванні венозних трофічних виразок.

Отже, у нашому дослідженні майже всі пацієнти (n=4 809) отримали веноактивний препарат. Зважаючи на свій клінічний досвід та керуючись діючими рекомендаціями, лікарі-дослідники призначили оригінальну МОФФ (Детралекс^® 1000 мг на добу) 4 771 пацієнту (99,2%). 4 655 пацієнтів (97,6%) у цьому дослідженні виконували призначення лікаря. Слід зауважити, що прихильність до лікування була доволі високою. Вона стала можливою завдяки зручному режиму дозування оригінальної МОФФ 1000 мг в 1 таблетці, яку приймають 1 раз на добу (Детралекс^® 1000 мг). Термін призначення визначався лікарем залежно від показань та перебігу захворювання.

Через 1 міс лікар проводив огляд пацієнта й оцінював його стан, а саме вираженість болю, важкості в ногах та розпирання за ВАШ. Уже через 1 міс лікування МОФФ 1000 мг на добу було продемонстровано зменшення болю в ногах на 50% порівняно з вихідними даними (за ВАШ). Важкість у ногах та розпирання зменшилися на 51 та 54% відповідно (р<0,001; рис. 4). Майже всі пацієнти (99,85%) добре переносили прийом препарату. Серед зареєстрованих побічних реакцій: біль у шлунку (4), дискомфорт у шлунку (1), нудота (1), свербіж (1), висипання (1) та головний біль (1).

Рис. 4. Динаміка вираженості симптомів через 1 міс лікування

У подальшому хворим на ХЗВ було рекомендовано продовження лікування на період до 2-3 місяців.

Слід зауважити, що висока ефективність препарату Детралекс^® 1000 мг зумовлена його оригінальним складом активних мікронізованих речовин (діосмін, гесперидин, ізоройфолін, лінарин, діосметин), які забезпечують комплексну дію препарату. Процес мікронізації флавоноїдів дуже важливий для забезпечення всмоктування діючої речовини та гарантування комплексної дії. Дані дослідження, в якому вивчали й порівнювали оригінальну технологію мікронізації препарату Детралекс^® та технології мікронізації препаратів двох українських виробників показали різницю в кількості мікронізованих гранул розміром 1-5 мкм [14]. Так, Детралекс^® містить у своєму складі 93% мікронізованих гранул розміром від 1 до 5 мкм на відміну від досліджуваних препаратів (10-13%). Застосування саме Детралексу забезпечує венотонічну та ангіопротекторну дію, зменшення розтяжності вен та веностазу, покращення мікроциркуляції, зниження проникності капілярів та підвищення їх резистентності, а також поліпшення лімфатичного дренажу та збільшення лімфатичного відтоку [15].

Обговорення

Як показують наукові дані та клінічна практика, розвиток ХЗВ нижніх кінцівок є наслідком патологічної венозної гіпертензії. Макрогемодинамічні зміни, пов’язані з виникненням клапанної неспроможності в поверхневих (глибоких) венах, ініціюють каскад запальних реакцій [16]. У свою чергу, ініційоване венозною гіпертензією запалення виступає ключовим фактором для пролонгації розвитку патологічних процесів, які клінічно проявляються симптомами та ознаками захворювання.

Незважаючи на високу поширеність ХЗВ, незаперечним є той факт, що понад 75% дорослих мають характерні венозні симптоми, причиною яких не завжди є ХЗВ нижніх кінцівок. Ці симптоми можуть бути «міксовими» та ініціюватися або потенціюватися іншими супутніми захворюваннями. У свою чергу, згідно з даними досліджень, 19% пацієнтів (тобто кожен п’ятий пацієнт) на стадії C0s мають виражений больовий синдром без клінічних ознак. Тому у клінічній практиці нерідко трапляються ситуації, коли виконання коригуючої операції на поверхневій венозній системі при «первинному варикозі» (С2s) позбавило пацієнта лише видимих проявів, тобто ознак, варикозу, а симптоми важкості, пастозності та болю в оперованій кінцівці залишилися (не були враховані супутні захворювання). Поширеною також є ситуація, коли лікар не реєструє навіть початкових ознак ХЗВ, а результати інструментального дослідження венозної системи нижніх кінцівок реєструють незначний рефлюкс у поверхневій венозній системі наприкінці робочого дня, після статичних навантажень, тоді як молода пацієнтка скаржиться на постійні біль і важкість у нижніх кінцівках. Такі пацієнти можуть потребувати додаткового, патогенетично спрямованого консервативного лікування.

Наводячи дані клінічні приклади, слід акцентувати на наступному:

По-перше, необхідно враховувати клінічний статус з усіма скаргами, що пред’являються пацієнтом, але при цьому брати до уваги те, що пацієнт не завжди може правильно сформулювати свої скарги або знайти правильні слова для їх інтерпретації [16].
По-друге – наявність коморбідності. Не завжди симптоми, характерні для ХЗВ, є «монопатогномонічними». Вони можуть бути проявом й інших патологічних станів, таких як захворювання ОРА, у т.ч. із наявністю спинномозкових кил, нейроендокринних порушень, супроводжувати ожиріння тощо.
По-третє – наявність факторів ризику, які свідчать на користь ХЗВ, але водночас є характерними для інших патологічних станів і впливають на прогресування захворювання.

Адже, як показують результати досліджень, часто пацієнти мають характерні ознаки захворювання, але не мають симптомів або просто не виділяють їх. Можна припустити, що стадія виражених симптомів була упущена. Так, наприклад, при розвитку варикозної деформації вен саме на стадії розтягнення венозної стінки втрачається активність ноцицепторів, які інтенсивно реагують на розтягнення саме на початкових стадіях захворювання [16]. У свою чергу, виявлення взаємозв’язку між симптомами та доказами їх виникнення із розвитком ХЗВ нижніх кінцівок є дуже важливим саме на ранніх стадіях захворювання, коли зовнішніх ознак ХЗВ немає, а симптоми часом виражені більше, ніж при тяжкій хронічній венозній недостатності нижніх кінцівок. Отже, важливість виявлення симптомів незаперечна: не слід чекати появи ознак, необхідно призначати патогенетичне лікування.

Висновки

Як свідчать дані попередніх досліджень «Vеin Consult Program» (Українська частина, VCP 2011), 8 із 10 пацієнтів на прийомі у лікаря-терапевта страждають на ХЗВ. Дані всеукраїнського багатоцентрового епідеміологічного обсерваційного дослідження «ДЕТЕКТ  1000» підтверджують актуальність проблеми ХЗВ.
Згідно з даними дослідження «ДЕТЕКТ 1000», супутня патологія у вигляді тазового болю виявлена у 16% опитуваних пацієнтів із ХЗВ нижніх кінцівок. Згідно зі статевим розподілом, 8 із 10 опитуваних склали особи жіночої статі.
Попри наявність сучасних можливостей у діагностиці та лікуванні флебологічних хворих, залишається високою частка пацієнтів із тяжкими формами ХЗВ – 51%, у т.ч. із венозними трофічними виразками – 7,4%. Це вказує на необхідність раннього скринінгу пацієнтів із ХЗВ, зокрема із залученням лікарів загальної практики та сімейної медицини, які мають направляти таких пацієнтів до спеціалістів для надання коректної допомоги та призначення патогенетичного лікування, особливо на початкових стадіях.
При порівнянні факторів ризику виникнення ХЗВ і СТВП передфактори, або фактори ризику, були практично ідентичні, що може свідчити на користь можливості застосування патогенетично обґрунтованого лікування в подальшому, у т.ч. і медикаментозного.
Призначення медикаментозного лікування у вигляді МОФФ 1000 мг (Детралекс^® 1000 мг) вже через 1 міс достовірно зменшувало вираженість болю, важкості та відчуття розпирання в ногах на 50, 51 та 54% відповідно (р<0,001). Майже всі пацієнти (99,85%) добре переносили прийом препарату Детралекс^® 1000 мг, а завдяки добовій дозі, що становить 1 таблетку, прихильність пацієнтів до лікування була доволі високою.

Література

Branisteanu D.-E., Feodor T. et al. Impact of chronic venous disease on quality of life: Results of vein alarm study. Experimental and Therapeutic Medicine. 1091-1096. 2018. https://doi.org/10.3892/etm.2018.7054.
Beebe-Dimmer J.L., Pfeifer J.R., Engle J.S. et al. The epidemiology of chronic venous insufficiency and varicose veins. Ann Epidemiol. 2005 Mar;15(3):175-84. doi:10.1016/j.annepidem.2004.05.015.
Chernukha L. et al. Epidemiological aspects of comorbidity of lower limbs chronic venous disease (cvd) and haemorrhoids: the results of DETECT-Duo // Іnt Angіol. – April 2016 – Vol. 35 – Suppl. 1 to No. 2 – Р. 83.
Durham J.D., Machan L. Pelvic Congestion Syndrome. Semin Intervent Radiol. 2013;30:372-380. doi: 10.1055/s‑0033-1359731.
Meneses L. et al. Embolization of incompetent pelvic veins for the treatment of recurrent varicose veins in lower limbs and pelvic congestion syndrome. Cardiovasc Intervent Radiol. 2013; 36:128-132. doi: 10.1007/s00270-012-0389-x.
Riding D.M., Hansrani V., McCollum Ch. Pelvic vein incompetence: clinical perspectives. Vasc Health Risk Manag. 2017; 13: 439-447. doi: 10.2147/VHRM.S132827.
Oliveira F.A.C. et al. Treatment of pelvic congestion associated with varicose veins of the lower limbs: report of a small number of cases. Jornal Vascular Brasileiro. 2012; 11:62-66. doi.org/10.1590/S1677-54492012000100011.
Ignacio E.A., Dua R., Sarin S. et al. Pelvic congestion syndrome: diagnosis and treatment. Semin Intervent Radiol. 2008;25:361-368. doi: 10.1055/s‑0028-1102998.
Park S.J., Lim J.W., Ko Y.T. et al. Diagnosis of pelvic congestion syndrome using transabdominal and transvaginal sonography. AJR Am J Roentgenol. 2004;182(3):683-688. doi: 10.2214/ajr.182.3.1820683.
Chernukha L., Guch A., Vlasenko O., Vlaykov Y., Bobrova A. Pelvic congestion syndrome as a predisposing factor of «Two level» varicose vein development. J Acta Phlebologica. 2018 December;19(3):80-6. DOI: 10.23736/S1593-232X.18.00417-4.
Chernukha L.M., Vlaikov G.G. Epidemiological aspects of combination of lower limbs chronic venous disease (CVD) and pelvic congestion syndrome (PCS): the preliminary results of Ukrainian study «DETECT 1000» XXIX World Congress of The International Union of Angiology// J Int. Angiology. 2020; Vol. 39 – Suppl. 1 to No. 3:107.
Rabe E. et al. Epidemiology of chronic venous disorders in geographically diverse populations: results from the Vein Consult Program // Int Angiol. 2012;31:105-115.
Клініко-практичні рекомендації «Хронічні захворювання вен нижніх кінцівок і таза: діагностика, терапія, лікарсько-трудова експертиза, профілактика» // Клінічна флебологія. – Т. 7. № 1, 2014. – С. 6-61.
Zupanets I. et al. Comparative study of the original technology of micronization of the purified flavonoid fraction of Detralex^® and the technology of micronization of drugs d and n of the Ukrainian manufacturers. Asian J Pharm Clin Res. 2018; 11 (10): 504-508.
Інструкція для медичного застосування лікарського засобу Детралекс^® 1000 мг. Р/п № UA/4329/01/02 від 11.05.2018 № 907. Зміни внесено: наказ № 269 від 06.02.2020.
Chernukha L. Controversial question: In your clinical practice, what makes you initiate the management of chronic venous disease: signs or symptoms? J. Medicographia. 2015;37(1):122:80.
Nicolaides A. et al. Management of chronic venous disorders of the lower limbs. Guidelines according to scientific evidence. Part II. J. International Angiology. 2020; June; 39(3):175-240 // DOI: 10.23736/S0392-9590.20.04388-6.

Тематичний номер «Хірургія, Ортопедія, Травматологія, Інтенсивна терапія» № 3 (41), 2020 р.

Номер: Тематичний номер «Хірургія, Ортопедія, Травматологія, Інтенсивна терапія» № 3 (41), 2020 р.