3 листопада, 2026
Нейропластичність після черепно-мозкової травми: від когнітивного дефіциту до функціонального відновлення
.webp)
Черепно-мозкова травма (ЧМТ) не завжди завершується після зникнення гострих неврологічних симптомів: порушення уваги, пам’яті, емоційного контролю та здатності до навчання можуть зберігатися протягом тривалого часу, суттєво обмежуючи професійне, соціальне й повсякденне функціонування людини. Тому сучасний підхід до ведення пацієнтів із ЧМТ має охоплювати не лише своєчасне виявлення структурного ушкодження мозку, а й оцінювання когнітивних і нейроповедінкових наслідків травми, стимуляцію процесів нейропластичності та комплексну реабілітацію, що поєднує когнітивні вправи, фізичну активність, психологічну підтримку й обґрунтовану фармакотерапію. На цих аспектах наголошує Антон Олександрович Волосовець, д.мед.н., професор, завідувач кафедри медицини невідкладних станів Національного університету охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика (м. Київ).
Гостре ушкодження та «невидимі» наслідки ЧМТ
ЧМТ належить до найбільш значущих медико-соціальних проблем через її поширеність, ризик летальних наслідків і тривалого обмеження функціональної спроможності пацієнтів. Клінічний тягар ЧМТ визначається як структурним ушкодженням головного мозку в гострому періоді, так і спектром віддалених неврологічних, когнітивних та психоемоційних наслідків. Тому ведення пацієнта із ЧМТ слід розглядати як безперервний процес – від своєчасної діагностики та запобігання вторинному ушкодженню мозку до раннього початку й послідовної нейрореабілітації.
Щорічне збільшення кількості пацієнтів, які перенесли травму головного мозку, становить близько 2%, а частка ЧМТ у загальній структурі травматизму сягає 38‑40%. На ЧМТ припадає близько двох третин летальних випадків через травму, що зумовлює її значний внесок у смертність серед осіб молодого та працездатного віку (Зозуля та співавт., 2021). В Україні частота ЧМТ у різних регіонах становить 2,3‑6 випадків на 1 тис. населення на рік, у середньому – 4‑4,2 на 1 тис. (Гук та співавт., 2021).
Особливої актуальності проблема набула в Україні, де поряд із побутовою та дорожньо-транспортною травмою лікарі дедалі частіше стикаються із наслідками вибухової ЧМТ. Її механізм може включати поєднання механічного, ротаційного та вібраційного впливу з ушкодженням аксонів, мікросудин і нейрональних мереж. Навіть за легкої ЧМТ стандартна нейровізуалізація не завжди демонструє зміни, співмірні з виразністю когнітивних або нейроповедінкових скарг. Тому відсутність грубого структурного ураження не виключає функціонально значущих наслідків.
Сучасне розуміння патогенезу ЧМТ ґрунтується на інтегративній моделі. Первинний механічний вплив запускає вторинний каскад, що включає нейрозапалення, метаболічні зсуви, порушення нейромедіаторної передачі, набряк і дисфункцію аксональних та нейрональних мереж. Особливе значення має пошкодження зв’язків між корою, лімбічною системою та підкірковими структурами. Послаблення кортикального контролю над емоційними й поведінковими реакціями може проявлятися імпульсивністю, конфліктністю та труднощами контролю емоцій. У пацієнтів із бойовим досвідом такі симптоми інколи пов’язують виключно із посттравматичним стресовим розладом, хоча в анамнезі можуть бути повторні епізоди вибухової травми чи контузії. Ці стани можуть співіснувати, тому при клінічному оцінюванні слід враховувати обидва чинники.
У гострому періоді ключовими є оцінювання рівня свідомості, зокрема за шкалою коми Глазго, та своєчасне виявлення внутрішньочерепної гематоми, набряку й інших структурних ускладнень. Комп’ютерна томографія є базовим методом ургентної візуалізації, тоді як магнітно-резонансна томографія може бути корисною для подальшого уточнення характеру ушкодження. Після стабілізації пацієнта оцінювання має охоплювати не лише рухову та чутливу сфери, а й увагу, пам’ять, швидкість обробки інформації, виконавчі функції, емоційний контроль і соціальну взаємодію.
До факторів ризику посттравматичних когнітивних розладів належать:
- повторні ЧМТ в анамнезі;
- нижчі когнітивний резерв і рівень освіти;
- преморбідні психоемоційні порушення;
- соматична коморбідність;
- розлади сну.
Ймовірність стійкого когнітивного дефіциту зростає зі збільшенням тяжкості травми, але когнітивні порушення можуть виникати і після легкої ЧМТ, особливо за наявності травматичних змін при нейровізуалізації. Тому оцінювання тяжкості травми в гострому періоді має доповнюватися спостереженням за динамікою когнітивного та поведінкового відновлення.
Когнітивні порушення після ЧМТ
Когнітивні порушення після ЧМТ можуть бути менш помітними, ніж парез або афазія, але суттєво обмежувати повсякденне функціонування. Найчастіше вони проявляються порушеннями уваги й пам’яті, сповільненням обробки інформації, труднощами з багатозадачністю та швидким виснаженням під час інтелектуального навантаження. Тому важливо оцінювати не лише результати короткого тестування, а й здатність пацієнта виконувати звичні побутові, професійні та соціальні завдання.
У рекомендаціях INCOG 2.0 наголошується на необхідності індивідуалізованої функціонально орієнтованої когнітивної реабілітації (Bayley et al., 2023). При порушеннях уваги слід враховувати чинники, що можуть поглиблювати дефіцит, зокрема розлади сну, біль, втомлюваність, тривожність, депресію та небажані ефекти ліків (Ponsford et al., 2023). Для відновлення пам’яті застосовують структуроване навчання, повторне відтворення інформації та зовнішні компенсаторні засоби – нагадування, календарі та інші підказки (Velikonja et al., 2023). Їх метою є передусім відновлення повсякденної самостійності пацієнта.
Якщо скарги зберігаються або не відповідають результатам короткого скринінгу, доцільне поглиблене нейропсихологічне оцінювання. Воно допомагає визначити структуру когнітивного дефіциту, оцінити внесок емоційних розладів, болю та порушень сну та сформувати індивідуальні цілі реабілітації.
Відновлення після ЧМТ є поетапним процесом: після стабілізації стану та профілактики вторинного ушкодження мозку акцент поступово зміщується на рухову й когнітивну реабілітацію, відновлення самостійності та соціальну реінтеграцію. Реалізація потенціалу нейропластичності потребує систематичного й повторюваного функціонального навантаження.
Нейропластичність як основа відновлення
Можливість функціонального відновлення після травми значною мірою пов’язана із нейропластичністю – здатністю нервової системи модифікувати свою функцію у відповідь на внутрішні та зовнішні чинники й попередній досвід. До основних механізмів належать функціональна перебудова нейрональних мереж, синаптогенез, дендритне ремоделювання і спраутинг, кортикальна реорганізація та, у певних ділянках мозку, нейрогенез. На клітинному рівні це супроводжується формуванням нових синаптичних контактів, зміною ефективності нейротрансмісії та перебудовою взаємодії нейронів із гліальними клітинами. Отже, відновлення функції не обов’язково передбачає відновлення ушкодженої ділянки до попереднього стану – частину навантаження можуть перебирати збережені нейрональні мережі.
Важливу роль у цих процесах відіграють нейротрофічні фактори. У контексті ЧМТ найчастіше обговорюють нейротрофічний фактор мозку (BDNF) та фактор росту нервів (NGF), які беруть участь у виживанні, адаптації та структурно-функціональній перебудові нервової тканини. Водночас нейротрофічна підтримка лише створює біологічні передумови для відновлення: нові або перебудовані зв’язки мають закріплюватися повторюваною функціональною активністю.
До важливих немедикаментозних стимулів нейропластичності належать когнітивні тренування, регулярна фізична активність, зокрема вправи на координацію та освоєння складних рухових навичок, навчання новому, повноцінний сон, збалансоване харчування і зменшення хронічного стресу. Ці компоненти створюють функціональний стимул для перебудови нейрональних мереж і є невід’ємною частиною реабілітації.
Когнітивне тренування має бути дозованим і пов’язаним із конкретними функціональними цілями – поверненням до професійної діяльності чи навчання, самостійного ведення побуту, керування фінансами або ефективної комунікації. Завдання, що значно перевищують поточні можливості пацієнта, можуть посилювати втому й знижувати мотивацію. Тому когнітивне навантаження слід збільшувати поступово, поєднуючи відновні та компенсаторні підходи: тренувати порушену функцію там, де це можливо, і водночас використовувати зовнішні підказки, планувальники, структурований режим та інші способи зменшення навантаження на вразливі когнітивні домени.
Важливим є також контроль темпу повернення до активності. Головний біль, втомлюваність, порушення сну або виразна тривожність можуть тимчасово посилювати когнітивні скарги, тому план відновлення доцільно визначати не лише за часом після травми, а й з урахуванням переносимості навантаження та функціональних цілей. Поступове збільшення тривалості інтелектуальної роботи, чергування активності з паузами, мінімізація зайвих подразників і перехід до складніших завдань після стабілізації простіших сприяють більш керованому процесу реабілітації.
Медикаментозна підтримка: місце іпідакрину в комплексній реабілітації
Медикаментозну підтримку когнітивного відновлення після ЧМТ слід розглядати як компонент комплексної стратегії. У рекомендаціях INCOG 2.0 фармакотерапія розглядається поряд із когнітивною реабілітацією, водночас доказовість для різних препаратів і когнітивних доменів неоднакова, тому терапію слід підбирати індивідуально з урахуванням очікуваної користі та ризиків (Bayley et al., 2023; Ponsford et al., 2023).
Серед препаратів, що застосовуються в неврологічній практиці, варто виділити іпідакрин (Нейромідин®). Його фармакодинаміка поєднує два механізми: блокаду калієвих каналів мембрани нейронів і м’язових клітин та оборотне інгібування холінестерази. Це сприяє подовженню потенціалу дії, надходженню кальцію до пресинаптичного закінчення та вивільненню медіатора, а також підвищує доступність ацетилхоліну в синаптичній щілині. У результаті посилюється проведення нервового імпульсу в периферичній та центральній нервових системах. У контексті ЧМТ важливими є поєднання підтримки нейромедіаторної передачі з активним реабілітаційним навантаженням.
Дані українських досліджень свідчать про потенційний позитивний вплив іпідакрину на когнітивне та функціональне відновлення після ЧМТ. У дослідженні за участю 80 пацієнтів із легкою та середньотяжкою ЧМТ наприкінці курсу поліпшення настрою, працездатності, сну та зменшення тривоги відзначали 73% пацієнтів, які отримували Нейромідин®, порівняно із 47% у групі стандартної терапії. Рівень β-NGF, пов’язаного із процесами нейропластичності, зріс у 2,3 та 1,2 раза відповідно (Григорова, Тесленко, 2018). В інших вітчизняних дослідженнях застосування препарату в комплексній терапії асоціювалося із покращенням уваги та когнітивних функцій, а також зменшенням неврологічних і тривожно-депресивних проявів (Обертинський, Боднарчук, 2018; Григорова та співавт., 2018).
Окремий інтерес становлять дані щодо легкої вибухової ЧМТ. У дослідженні за участю 64 пацієнтів додавання іпідакрину до стандартної терапії супроводжувалося позитивною динамікою показників за Адденбрукською шкалою оцінювання когнітивних функцій (ACE-III), вегетативних проявів та окремих параметрів електроенцефалограми (Сорокін, Терещенко, 2026).
У комплексній терапії наслідків ЧМТ може застосовуватися ступенева схема Нейромідину: 15 мг внутрішньом’язово 1 раз на добу протягом 10 днів із подальшим переходом на таблетовану форму – 20 мг двічі на добу протягом 20‑30 днів, паралельно з когнітивною та фізичною реабілітацією. Режим дозування та тривалість терапії визначають індивідуально відповідно до клінічного стану пацієнта та чинної інструкції для медичного застосування препарату.
Висновки
Після ЧМТ важливо лікувати не лише видимі ушкодження, а й когнітивні та поведінкові наслідки, що визначають прогноз. Оптимальна тактика включає раннє виявлення порушень, дозоване навантаження, відновлення сну, психологічну підтримку та раціональну медикаментозну терапію. Нейромідин® сприяє відновленню нейрональної передачі й посилює нейропластичність, що робить його вагомим компонентом комплексної реабілітації та підвищує ефективність відновлення когнітивних функцій.
Підготувала Людмила Суржко
Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 3 (78) 2026 р.
