22 червня, 2025

Тривожно-депресивні розлади в загальній медичній практиці: алгоритми діагностики та лікування

Автори:

Є. М. Денисов, к.мед.н., доцент, Донецький національний медичний університет, м. Кропивницький

Актуальність проблеми тривожно-депресивних розладів (ТДР) у загальній медичній практиці в Україні є надзвичайно високою. Згідно із даними МОЗ України, лише за перші дев’ять місяців 2024 р. до фахівців первинної ланки зі скаргами на психічне здоров’я звернулися 353 049 пацієнтів, що більш ніж утричі перевищує торішні показники. Близько 70% звернень цього періоду стосувалися тривожності, депресії та проблем зі сном [1]. За оцінками експертів МОЗ України, прогнозована потреба у допомозі з питань психічного здоров’я на первинній ланці медицини становить 27 млн звернень. Водночас близько 3‑4 млн українців матимуть певний розлад психічного здоров’я помірної або тяжкої форми [2].

ТДР залишаються однією із провідних причин звернення до сімейного лікаря. За оцінками міжнародних джерел, у 25‑50% пацієнтів загальної практики виявляються ТДР, часто під маскою соматичних скарг [3]. У Великій Британії, згідно із даними Інституту психічного здоров’я (NHS), близько 30% усіх консультацій стосуються наявності тривоги та депресії [4]. В Австралії аналогічні дані були отримані під час дослідження серед лікарів-практиків загальної ланки, відповідно до яких 34% пацієнтів відзначають певні емоційні проблеми [5]. У США 40% осіб із хронічною соматичною патологією мають супутній ТДР, що ускладнює перебіг основного захворювання [6].

Зростання частоти ТДР у загальній популяції призводить до перевантаження системи охорони здоров’я, надмірного використання ресурсів, а також до зниження якості життя та соціального функціонування пацієнтів. Зважаючи на обмеженість ресурсів психіатричної допомоги, значна частина діагностики і лікування ТДР покладається на первинну медичну допомогу [7].

Тривога та депресія є одними із найчастіших причин звернення до лікарів загальної практики. Водночас їх діагностика та лікування на первинній ланці залишаються складними через маскування соматичними симптомами, високий рівень коморбідності та обмеженість часу консультації. Ефективна медична допомога цій категорії пацієнтів потребує чітких клінічних алгоритмів, що базуються на сучасних доказах.

З метою створення системного підходу до ведення осіб із ТДР у практиці сімейного лікаря був здійснений власний узагальнювальний аналіз провідних міжнародних клінічних настанов, зокрема: Американської психіатричної асоціації (APA, США) [8], Національного інституту здоров’я та клінічної досконалості (NICE, Велика Британія) [9], Канадської мережі лікування розладів настрою і тривожності (CANMAT, Канада) [10], Німецького товариства психіатрії, психотерапії та неврології (DGPPN, Німеччина) [11] та Групи із розробки клінічних рекомендацій Нової Зеландії (NZGG, Нова Зеландія) [12]. На основі цього аналізу були розроблені адаптовані алгоритми діагностики й лікування ТДР, орієнтовані на використання в українській первинній медичній практиці.

Первинна оцінка

Первинна оцінка осіб із ТДР включає такі кроки, як:

1. Збір скарг та анамнезу з акцентом на емоційному стані, соматичних симптомах, функціонуванні.

2. Використання скринінгових валідованих опитувальників (PHQ‑9 [13], GAD‑7 [14]). PHQ‑9 (Patient Health Questionnaire‑9) – це шкала самооцінки для скринінгу, визначення тяжкості та моніторингу депресії, GAD‑7 (Generalized Anxiety Disorder‑7) – шкала для оцінки генералізованого тривожного розладу, C-SSRS (Columbia-Suicide Severity Rating Scale) – колумбійська шкала оцінки суїцидального ризику, MDQ (Mood Disorder Questionnaire) – опитувальник для скринінгу біполярного афективного розладу.

3. Оцінка тяжкості (легкий, помірний, тяжкий перебіг).

4. Скринінг на гіпоманію/манію (MDQ) [15], суїцидальний ризик (C-SSRS) [16].

5. Аналіз наявності коморбідної патології.

6. Виключення основних соматичних захворювань, що можуть викликати тривогу та депресію, як-то:

захворювання щитоподібної залози (гіпо- та гіпертиреоз);
анемія;
дефіцит вітамінів B₁₂ і D, фолієвої кислоти;
хронічні інфекції (ВІЛ, гепатити В та С);
онкологічна патологія;
неврологічні захворювання (епілепсія, деменція, інсульт, васкулярні захворювання, черепно-мозкова травма);
ендокринні порушення (цукровий діабет, синдром Кушинга).

7. Виключення застосування психоактивних речовин, які можуть викликати тривогу або депресію:

алкоголь (особливо при хронічному вживанні або синдромі відміни);
канабіноїди (особливо за тривалого вживання або у підлітків);
психостимулятори (амфетаміни, мефидрон, кокаїн);
опіоїди (героїн, метадон, особливо у разі залежності або синдрому відміни);
галюциногени (LSD, псилоцибін);
екстазі (MDMA);
синтетичні канабіноїди та дизайнерські наркотики (спайс, сольові суміші);
кофеїн (у надмірних дозах).

8. Виключення приймання лікарських засобів, які можуть викликати депресію або тривогу:

глюкокортикоїди (преднізолон, дексаметазон);
β-блокатори (пропранолол, атенолол);
контрацептиви із високою дозою прогестину;
протиепілептичні засоби (леветирацетам, топірамат);
антипаркінсонічні засоби (леводопа);
інтерферони (α-інтерферон);
варениклін (для відмови від куріння);
антигістамінні препарати (дифенгідрамін у великих дозах);
антигіпертензивні засоби (клонідин, метилдопа).

Тактика ведення пацієнтів залежно від тяжкості ТДР

Легкий ступінь ТДР (PHQ‑9 <15 балів, GAD‑7 <5 балів)

1. Психоосвіта.

2. Активне спостереження до чотирьох тижнів.

3. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) за наявності ресурсу.

4. Психологічне втручання:

підтримувальне консультування: короткострокові візити для активного слухання, емоційна підтримка, зміцнення стратегії подолання стресу;
мотиваційне інтерв’ю: для поліпшення прихильності до змін у способі життя та лікування;
базові елементи практики майндфулнес (усвідомлення поточного моменту шляхом зосередження на думках, почуттях і відчуттях) та релаксаційних технік: дихальні практики, м’язова релаксація, щоденник настрою;
групи самодопомоги: участь у локальних або онлайн-спільнотах із подібним досвідом.

5. Рекомендації щодо способу життя: фізична активність, сон, харчування.

Помірний/тяжкий ступінь ТДР (PHQ‑9 >15 балів, GAD‑7 >5 балів)

У разі помірного/тяжкого ступеня ТДР необхідний початок фармакотерапії. Першою лінією медикаментозного лікування ТДР є селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) сертралін, циталопрам, флуоксетин, есциталопрам, пароксетин або селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (СІЗЗСН) дулоксетин, венлафаксин (табл. 1). Другою лінією фармакотерапії ТДР є норадренергічні й специфічні серотонінергічні антидепресанти (НаССА) міансерин, міртазапін; селективні інгібітори зворотного захоплення дофаміну і норадреналіну (СІЗЗДН) бупропіон та атипові антидепресанти опіпрамол [17] й агомелатін.

Таблиця 1. Фармакотерапія антидепресантами згідно із міжнародними настановами щодо лікування тривоги та депресії
Група препаратів	Назва препарату	Показання	Настанови NICE, CANMAT, DGPPN, APA, NZGG
СІЗЗС	Сертралін	Депресія, ПТСР, ОКР, ПР, агорафобія, СТР	Рекомендований усіма настановами як препарат першої лінії терапії
СІЗЗС	Есциталопрам	Депресія, ГТР, ПР, агорафобія, СТР	Висока ефективність і переносимість, рекомендований усіма настановами
СІЗЗС	Флуоксетин	Депресія, булімія	Особливо рекомендований за депресії у молоді та при розладах харчової поведінки (NICE, CANMAT)
СІЗЗС	Циталопрам	ПР, агорафобія	Рекомендований настановами NICE, CANMAT та DGPPN
СІЗЗС	Пароксетин	Депресія, ГТР, ПР, агорафобія	Рекомендований усіма настановами як препарат першої лінії терапії
СІЗЗСН	Венлафаксин	Депресія, ГТР, соціофобія	Рекомендований настановами NICE та DGPPN як альтернатива СІЗЗС
СІЗЗСН	Дулоксетин	Депресія, ГТР, хронічний біль, фіброміалгія, стресове нетримання сечі	Рекомендований настановами CANMAT, NICE та DGPPN, особливо за наявності коморбідного хронічного болю
НаССА	Міансерин	Депресія, тривога, порушення сну	Рекомендований настановами CANMAT як препарат першої лінії терапії та DGPPN як альтернатива СІЗЗС
НаССА	Міртазапін	Депресія, тривога, порушення сну	Рекомендований настановами CANMAT як препарат першої лінії терапії та DGPPN як альтернатива СІЗЗС
ІЗЗДН	Бупропіон	Астенічна депресія, астенія, апатія, ангедонія, втома, сексуальна дисфункція, САР	Рекомендований настановами CANMAT як препарат першої лінії при апатії, ангедонії, відсутності енергії та сексуальній дисфункції
Атиповий антидепресант	Опіпрамол	Депресія, тривога, порушення сну, соматоформні розлади	Рекомендований настановами DGPPN при генералізованому тривожному та соматоформних розладах
Атиповий антидепресант	Агомелатин	Депресія із порушенням циркадного ритму	Рекомендований настановами CANMAT як варіант у резистентних випадках або при порушенні сну
Примітки: ПТСР – посттравматичний стресовий розлад, ОКР – обсесивно-компульсивний розлад, ПР – панічний розлад, СТР – соціальний тривожний розлад, ГТР – генералізований тривожний розлад, САР – сезонний афективний розлад, ТЦА – трициклічні антидепресанти.

Важливо враховувати супутні захворювання у пацієнта, потенційні побічні ефекти та взаємодії з ліками. Крім того, слід уникати застосування трициклічних антидепресантів (ТЦА) у літніх хворих або осіб із патологіями серця. За потреби призначають психотерапію (як-то когнітивно-поведінкова, групова, підтримувальна терапія). Також доцільно пояснювати пацієнту очікувані ефекти та побічні реакції на тлі лікування. Вибір антидепресанту має здійснюватися з урахуванням супутньої соматичної патології (табл. 2).

Таблиця 2. Вибір антидепресанту при супутніх соматичних захворюваннях
Супутні соматичні захворювання	Рекомендований препарат	Препарати, яких слід уникати
Серцево-судинні хвороби	Сертралін, міансерін [18]	ТЦА, циталопрам (подовження інтервалу QTc), венлафаксин (ризик гіпертонічного кризу)
Цукровий діабет	СІЗЗС, бупропіон	Міртазапін (ризик набору ваги)
Когнітивна дисфункція	Бупропіон, дулоксетин [19]
Ожиріння	Бупропіон, флуоксетин, опіпрамол [20]	Міртазапін
Хвороби печінки	Сертралін у низьких дозах	ТЦА (інтенсивний печінковий метаболізм)
Хвороби нирок	СІЗЗС з обережністю	Венлафаксин (при тяжкій нирковій недостатності)
Порушення мозкового кровообігу (післяінсультна депресія та хронічна ішемія мозку)	Сертралін, есциталопрам, міансерін (порушення сну та апетиту), дулоксетин (хронічний біль, діабетична нейропатія), бупропіон (нейропротективні властивості, лікування апатії, астенії) [21]	Венлафаксин (ризик гіпертонічного кризу), ТЦА (кардіотоксичність)
Епілепсія	СІЗЗС (із низьким впливом на судомний поріг)	Бупропіон, ТЦА
Онкологічна патологія, хронічний біль	Дулоксетин, міансерін [22]	Пароксетин (ризик рецидиву раку молочних залоз при сумісному застосуванні з тамоксифеном) дані з інструкції [23]
Гастроінтестинальні розлади	Починати із низьких доз флуоксетину або сертраліну	ТЦА

Моніторинг лікування антидепресантами

Необхідно забезпечити максимальну ефективність лікування осіб із ТДР, попередити рецидиви психічного розладу та знизити ризик небажаних явищ. Перший контрольний візит: через 1‑2 тижні після початку терапії (PHQ‑9, GAD‑7, клінічна бесіда, побічні ефекти). Далі – регулярний моніторинг що 2‑4 тижні протягом перших трьох місяців (PHQ‑9, GAD‑7, клінічна бесіда, побічні ефекти). Після стабілізації стану – огляд що 1‑3 місяці.

Ключові елементи моніторингу:

оцінка тяжкості депресії тривоги за шкалами (PHQ‑9, GAD‑7);
перевірка побічних ефектів та переносимості лікування;
виявлення ознак активізації тривоги, гіпоманії або суїцидальних думок;
аналіз дотримання режиму терапії;
за потреби – аналіз лабораторних показників (печінкові проби, електроліти, кліренс креатиніну, електрокардіографія).

Інструменти для оцінки прихильності до лікування включають MARS (Medication Adherence Rating Scale) – опитувальник прихильності до лікування [24] та BARS (Brief Adherence Rating Scale) – короткий опитувальник прихильності до препарату [25]. Також доцільним є опитування щодо бар’єрів до приймання ліків, як-то стигма, забування, побічні ефекти, недовіра.

Загальні рекомендації:

У разі недостатньої прихильності до терапії проводити психоосвітні бесіди.
Використовувати нагадування, щоденники, мобільні додатки, підтримку від родичів або фармацевта.
Розглядати зміну звичайної форми препарату на форму із поступовим вивільненням (XR) або перехід на менш обтяжливу схему лікування.
За часткової відповіді – титрувати дозування.
У разі неефективності лікування – змінити препарат, здійснити аугментацію або комбінування ліків.

Визначення резистентності до лікування

Резистентність до лікування – це стан, при якому пацієнт не досягає клінічно значущого покращення симптомів після застосування адекватного курсу терапії антидепресантами. Згідно із настановами АРА та CANMAT, резистентність до терапії визначають у таких випадках: коли пацієнт приймав не менш ніж два антидепресанти із різних груп за адекватних доз та тривалості (принаймні шість тижнів кожен); було підтверджено належну прихильність до лікування; не досягнуто клінічно значущого поліпшення (<50% зниження симптомів за шкалами PHQ‑9, GAD‑7).

Оцінка резистентності включає:

використання MGH-ATRQ (Massachusetts General Hospital Antidepressant Treatment Response Questionnaire) – опитувальника для оцінки ефективності попереднього лікування антидепресантами [26];
аналіз динаміки загального бала за шкалами PHQ‑9, GAD‑7;
урахування наявності соматичних та психосоціальних факторів, що могли впливати на відповідь на терапію.

При встановленні резистентності рекомендовані:

Перевірка адекватності попереднього лікування: дози препаратів, тривалості та комплаєнсу. За потреби необхідно повторити курс терапії антидепресантами або продовжити із титрацією.
Покрокове лікування резистентності (стратегія CANMAT, 2024) (табл. 3).
Підтримка та психоосвіта: регулярне спостереження, підтримання прихильності до терапії, а також психоосвітні інтервенції, модифікація способу життя.
Контроль побічних ефектів: зниження дози препарату або перехід на інші схеми лікування за непереносимості.
Оцінка супутніх чинників: соматичні захворювання, психосоціальні стресори, субстанції.
Скерування до психіатра та розгляд альтернативних втручань, як-то психотерапія, ескетамін назальний, кетамін внутрішньовенно, електросудомна терапія (ЕСТ), репетитивна транскраніальна магнітна стимуляція (rTMS), стимуляція блукаючого нерва, світлотерапія.

Таблиця 3. Покрокове лікування резистентності до терапії згідно із настановами CANMAT
Рівень лікування	Втручання	Приклад
1	Монотерапія СІЗЗС/СІЗЗСН, бупропіон, міансерін, міртазапін	Монотерапія сертраліном, дулоксетином, бупропіоном, міансерином
2	Перехід на інший препарат або титрація дози	Перехід із СІЗЗС на СІЗЗСН, міансерин
3	Комбінація антидепресантів	СІЗЗС + бупропіон, СІЗЗС + міансерін
4	Аугментація атиповими антипсихотиками	Арипіпразол, каріпразін, кветіапін XR, оланзапін
5	Альтернативні методи	Електросудомна терапія, повторювана транскраніальна магнітна стимуляція, психотерапія, світлотерапія

Тривалість антидепресивної терапії

Антидепресивна терапія проходить у декілька фаз:

1. Гостра фаза лікування:

мета – досягти повної ремісії (зникнення симптомів);
тривалість – 6‑12 тижнів;
тактика: вибір антидепресанту, титрація дози, моніторинг побічних ефектів та прихильності.

2. Фаза підтримувальної терапії:

мета – запобігти рецидиву після першого епізоду;
тривалість – не менш як шість місяців із моменту досягнення ремісії;
рекомендація – продовження приймання тієї ж дози, на якій досягнуто ремісії;
підхід – регулярний моніторинг стану пацієнта та дотримання лікування.

За настановами NICE, не слід припиняти лікування раніше ніж через шість місяців після повного одужання.

3. Фаза профілактична:

мета – запобігти рецидивам у пацієнтів із повторними епізодами;
тривалість – 1‑2 роки після другого епізоду депресії, більш ніж два роки або довічно після третього і більше епізодів або при резистентній депресії, тяжких/психотичних епізодах, суїцидальному ризику, хронічному перебігу (депресія >2 років).

Настанови CANMAT та APA рекомендують індивідуальне планування тривалості підтримки в осіб із підвищеним ризиком рецидиву.

Припинення лікування

Припинення лікування передбачає поступове зниження дози протягом 4‑6 тижнів (табл. 4). Окрім того, важливо інформувати пацієнта про можливі симптоми відміни, як-то тривога, запаморочення, порушення сну.

Загальні рекомендації:

Обговорити із пацієнтом план припинення лікування.
Уникати раптової відміни антидепресантів, особливо після тривалого приймання.
При виникненні симптомів відміни повернутися до останньої переносимої дози та сповільнити темп зниження.
Після припинення лікування – спостереження впродовж 4‑6 тижнів на предмет виявлення рецидиву тривоги або депресії.

Таблиця 4. Схема припинення фармакотерапії антидепресантами
Група препаратів	Середній період відміни	Рекомендований темп зниження дози	Особливості припинення
СІЗЗС	4 тижні	25% від дози що 1‑2 тижні	Флуоксетин можна відміняти швидше через тривалий TЅ
СІЗЗСН	4‑6 тижнів	37,5 мг що 1‑2 тижні (венлафаксин)	Венлафаксин – частий синдром відміни, бажано пролонговані форми
Бупропіон	2‑4 тижні	150 мг що 1‑2 тижні	Добра переносимість, низький ризик синдрому відміни
Міансерін	4‑6 тижнів	30 мг → 15 мг → 7,5 мг → повна відміна	Можливі порушення сну та тривожність при різкому припиненні
Міртазапін	4‑6 тижнів	30 мг → 15 мг → 7,5 мг → повна відміна	Можливі порушення сну та тривожність при різкому припиненні
ТЦА	4‑8 тижнів	10‑25 мг що 1‑2 тижні	Ризик холінергічного рикошету
ІМАО	Більш ніж 4 тижні	Індивідуально, із контролем	Уникати комбінацій з іншими антидепресантами 14 днів
Агомелатин	2 тижні	Пряма відміна або поступово	Добра переносимість, рідко трапляються симптоми відміни
Вортиоксетин	2‑4 тижні	5 мг щотижня	Можливі запаморочення, порушення настрою
Тразодон	2‑4 тижні	50 мг на тиждень	У високих дозах синдром відміни

Скерування до психіатра

Скерування до психіатра рекомендоване у таких випадках:

Відсутність відповіді на щонайменше два адекватні курси лікування антидепресантами.
Високий ризик суїциду або наявність у пацієнта психотичних симптомів.
Підозра на біполярний афективний або тяжкий посттравматичний стресовий розлад.
Необхідність призначення препаратів, які не рекомендовані для загальної практики (наприклад, конвенційних антипсихотиків, ескетаміну, кетаміну).
Складні коморбідні психіатричні або соматичні стани.
Потреба у спеціалізованих втручаннях (rTMS, ЕСТ, світлотерапія, стимуляція вагуса).

Мультидисциплінарна команда підтримки пацієнтів із ТДР у загальній медичній практиці

Мультидисциплінарна команда (МДК) – це інтегрована модель надання допомоги, яка об’єднує фахівців різних профілів для забезпечення комплексного ведення пацієнтів із ТДР у загальний медичній практиці. Така команда дозволяє реалізувати біопсихосоціальний підхід у лікуванні та реабілітації (табл. 5).

Таблиця 5. Склад мультидисциплінарної команди та її функції
Фахівець	Роль у команді
Сімейний лікар або терапевт	Первинний скринінг ТДР (PHQ‑9, GAD‑7), ініціація лікування, моніторинг стану
Психіатр	Підтвердження діагнозу, призначення специфічного лікування, ведення складних випадків
Клінічний психолог або психотерапевт	Психодіагностика, когнітивно-поведінкова терапія, мотиваційна підтримка
Медична сестра	Освітня робота із пацієнтами, контроль за дотриманням лікування, зв’язок між членами МДК
Фармацевт	Консультування щодо ліків, взаємодій та побічних ефектів
Соціальний працівник	Оцінка соціальних чинників, підтримка у доступі до послуг, кризове втручання
Нутриціолог або дієтолог	Консультування щодо харчування при розладах харчової поведінки, медикаментозних небажаних явищах
Адміністратор	Координація прийомів, нагадування пацієнтам, ведення бази даних

Висновки

1. ТДР є одними із найпоширеніших психічних порушень у загальній медичній практиці, часто мають хронічний перебіг і суттєво впливають на якість життя пацієнтів та результати лікування супутніх соматичних захворювань.

2. Своєчасна діагностика та раціональна фармакотерапія ТДР на основі доказової бази є ключовими умовами ефективного лікування. При виборі антидепресанту слід враховувати не лише клінічний діагноз, але й наявність коморбідних патологій, побажання пацієнта та потенційні ризики.

3. Сучасні міжнародні клінічні настанови (NICE, CANMAT, DGPPN, APA, NZGG) надають чіткі алгоритми лікування ТДР, які були адаптовані до умов первинної медичної допомоги в Україні з урахуванням локальних ресурсів.

4. Незважаючи на добру переносимість, СІЗЗС не завжди забезпечують бажаний клінічний ефект. У випадках резистентності до терапії, наявності побічних реакцій, феноменології симптомів та коморбідній патології слід розглядати альтернативні фармакологічні підходи. У цьому контексті особливу клінічну цінність мають дулоксетин, міансерин, бупропіон та опіпрамол, які демонструють специфічні переваги в індивідуалізованій терапії. На українському фармацевтичному ринку добре зарекомендували себе препарати компанії «Фармліга», які використовуються у науковій та клінічній практиці:

Симода (дулоксетин) – чинить виразний антидепресивний і анксолітичний ефект, а також демонструє високу ефективність у лікуванні хронічного невропатичного болю, який часто супроводжує афективні розлади і може бути резистентним до СІЗЗС; Симода має додаткові клінічно корисні ефекти на симптоми деменції, покращує пам’ять і когнітивні функції.
Міасер (міансерин) – доцільний для пацієнтів із виразними симптомами тривожності, порушеннями сну, психогенним болем та вегетосоматичними скаргами; його винятковий седативний профіль сприяє швидкому зниженню гіперактивності нервової системи, що непритаманне для СІЗЗС, а норадренергічний ефект покращує загальний настрій; Міасер не взаємодіє із хіміотерапевтичними препаратами та пригнічує ріст пухлин, тому рекомендований для онкологічних хворих.
Бупрінол (бупропіон) – демонструє унікальну ефективність у клінічних ситуаціях, коли домінують апатія, астенія та ангедонія; його неповторна дофамінергічна та норадренергічна активність сприяє підвищенню енергії та відновленню мотиваційного компоненту, покращенню когнітивного функціонування; Бупрінол ефективний у межах лікування постінсультної депресії та апатії, має нейропротекторну дію при інсульті; препарат не викликає сексуальної дисфункції та інших серотонінергічних побічних ефектів, що робить його особливо цінним у пацієнтів, які мають несприятливі явища на тлі СІЗЗС.
Опіпрам (опіпрамол) – денний протитривожний препарат за рахунок унікального механізму дії: стимулює сигма-рецептори та поповнює нестачу всіх нейромедіаторів настрою (а не одного серотоніну), тому виявляє швидку анксіолітичну, заспокійливу та вегетостабілізуючу дію, без типових побічних ефектів СІЗЗС; Опіпрам рекомендований при лікуванні тривожних розладів та супутніх захворювань, як-то ожиріння і цукровий діабет, тому ще не впливає на ліпідний та вуглеводний обмін.

5. Впровадження мультидисциплінарного підходу за участю сімейних лікарів, психіатрів, психологів, медсестер та соціальних працівників дозволяє підвищити ефективність лікування і забезпечити цілісну підтримку пацієнта.

Список літератури, що включає 26 пунктів, знаходиться в редакції

Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» № 2 (73) 2025 р.