4 листопада, 2025

Тривога та бензодіазепіни: панацея чи наркоманія?

За матеріалами науково-практичної конференції «Незламність духу: підтримка психічного здоров’я у складні часи»

Менеджмент тривоги, зокрема призначення препаратів бензодіазепінового ряду, зберігає високу актуальність. У межах конференції «Незламність духу: підтримка психічного здоров’я у складні часи», яка відбулася 18 вересня, в. о. завідувача кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету, завідувач науково-практичного відділу Інституту неврології і психології, дійсний член Британської асоціації психофармакологів та Американської академії неврологів, доктор медичних наук, професор Михайло Михайлович Орос представив доповідь «Тривога та бензодіазепіни: панацея чи наркоманія?». Пропонуємо читачам її огляд.

Тривога – це стабільна та стійка індивідуальна властивість, яка чинить стимулювальну дію на суб’єкта, а також включає когнітивний і соматичний компоненти [1]. К. Ясперс вважав тривогу безпредметним почуттям, яке може бути значущим для людини тільки в тому випадку, якщо знайде собі об’єкт [2]. Тривогу розглядали як відчуття невизначеної загрози, характер і час виникнення якої не можна передбачити [3].

Професор зауважив, що людина може контролювати такі речі, як обмеження перегляду новин, сон, харчування, фізична активність, виконання певних обов’язків, але поза її контролем залишаються події, реакції інших людей тощо, тому все ж таки тривога виникає [4].

Анатомічні координати тривоги

Тривожні розлади (ТР) характеризуються анатомічними змінами в мозку, зокрема, про це свідчить виявлення збільшення обсягу сірої речовини головного мозку в мигдалеподібному тілі в пацієнтів із ТР [5]. У жінок із ТР виявляли збільшення об’єму мигдалеподібного тіла та дорсомедіальної префронтальної кори – ділянок, що відповідають за виникнення тривоги; це свідчить про ймовірну статеву схильність до розвитку ТР [4].

У пацієнтів із ТР, які не отримували медикаментозного лікування, виявлено значне збільшення об’єму сірої речовини в базальних гангліях і полюсі скроневої частки; водночас об’єм білої речовини був достовірно меншим у дорсолатеральній префронтальній корі [4, 6]. Зменшення об’єму дорсолатеральної префронтальної кори негативно корелювало із клінічною вираженістю та тривалістю ТР. Значне зменшення об’єму орбітофронтальної кори виявлено в жінок [7]. У хворих із ТР спостерігалося збільшення мигдалеподібного тіла та зменшення об’єму гіпокампа [8].

При проведенні магнітно-резонансної стереоскопії у пацієнтів із ТР, які не отримували медикаментозної терапії, виявлено порушення співвідношення N-ацетиласпартату/креатину в правій дорсолатеральній префронтальній корі порівняно зі здоровими добровольцями [9]. В іншому дослідженні встановлено низький рівень співвідношення холіну/N-ацетиласпартату в дорсолатеральній префронтальній корі у хворих із ТР, при цьому останній негативно корелював із вираженістю тривоги [10].

Медіатори при гострій та хронічній тривозі

У виникненні тривоги беруть участь такі медіатори, як серотонін, γ-аміномасляна кислота (ГАМК), глутамат і кортизол. У пацієнтів із тривогою кількість ГАМК зменшена, її недостатність може сприяти розвитку тривоги [4].

На що впливають бензодіазепіни?

ГАМК-А-рецепторний комплекс представлений білковими субодиницями, які формують хлоридний канал. На межі α- і β-субодиниць знаходяться два сайти зв’язування для ГАМК, а на межі α і γ – алостеричний сайт для бензодіазепінів. Коли ГАМК приєднується до рецептора, канал відкривається, а іони хлору надходять до клітини. Це зумовлює гіперполяризацію мембрани та пригнічення збудливості нейрона. Бензодіазепіни, зв’язуючись із рецептором, підсилюють ефект ГАМК, збільшують імовірність відкриття каналу, тому їхня дія можлива лише за наявності ендогенної ГАМК [4].

Бензодіазепіни: побічні дії

Управління з контролю за якістю продуктів харчування та лікарських засобів США (FDA) не схвалило бензодіазепіни для довгострокового використання через наявність виражених побічних ефектів: загального погіршення фізичного здоров’я, когнітивних порушень, афективних і поведінкових проблем, зниження лібідо, виникнення соціофобії, депресії. При довготривалому їх застосуванні (від 4 до 8 міс) у пацієнтів розвивається залежність.

Поняття залежності

Люди схильні повторювати дії, які приносять приємні відчуття, адже вони є позитивним підкріпленням. Такі винагороди можуть бути природними (їжа, вода, секс) або штучними (наприклад, наркотики, бензодіазепіни). Природні винагороди забезпечують виживання виду, оскільки сприяють відтворенню необхідної поведінки [4]. Анатомічно виокремлюють основні структури шляху винагороди: вентральна тегментальна ділянка (VTA), nucleus accumbens (прилегле ядро) та префронтальна кора. Нейрони VTA містять нейромедіатор дофамін, який вивільняється в nucleus accumbens і в префронтальній корі. Цей шлях активується стимулом винагороди [4].

Залежність – це стан, за якого людина продовжує вживати речовину чи виконувати дію попри негативні наслідки. Основна ознака – втрата контролю над вживанням. Дослідження показують, що не так сама винагорода, як шлях її отримання відіграє ключову роль у формуванні потягу. Отже, виникає хибне коло, підтримуване біохімічними процесами. Залежність – це хвороба мозку [4].

Морфін і кокаїн, інші наркотичні речовини, зокрема нікотин й алкоголь, активують систему винагороди у VTA та прилеглому ядрі, хоча іноді опосередковано. Незважаючи на відмінності в механізмах дії, усі ці речовини, включно із бензодіазепінами, впливають на прилегле ядро та викликають відчуття винагороди. В пацієнтів із ТР такою винагородою стає відчуття спокою [4].

Залежність від бензодіазепінів

Залежність від бензодіазепінів (за МКХ‑10 – F13.2) характеризується підвищенням толерантності, потребою збільшувати дозу, появою симптомів відміни в разі її зниження та продовженням вживання ліків попри появу побічних ефектів [4]. Залежність – це стан, коли «хочу» переходить у «мушу».

Професор М. М. Орос наголосив, що у випадку призначення препарату слід чітко дотримуватися інструкції до застосування. Бензодіазепіни призначають лише у критичних ситуаціях на термін до 1 міс; вони не є снодійними препаратами для тривалого прийому [4]. За винятком гострих станів, перевагу варто віддавати таким препаратам, як оксазепам або хлордіазепоксид (починають діяти не надто швидко). До ліків, застосування яких слід уникати, належать діазепам, лоразепам і алпразолам.

Лікарям не варто виписувати рецепти на велику кількість ліків; слід переглядати потребу в довготривалому використанні препарату. Ставлення лікаря до пацієнта має бути не моралізаторським, а об’єктивним. Важливо призначати альтернативні препарати, які впливають на ГАМК-ергічну систему.

ГАМК – особливості дії

За даними значної кількості публікацій, ГАМК чинить трофічну дію в мозку, що розвивається. ГАМК-ергічне збудження забезпечує важливий стимул для росту нейронів та їхнього функціонального дозрівання [11]. Зниження рівня ГАМК і нейроактивних стероїдів (NAS) спостерігалося в дорослих із депресією (порівняно зі здоровими), тоді як лікування антидепресантами нормалізувало змінені рівні ГАМК і NAS [12].

Наявність ГАМК-ергічної активності зумовлює активізацію синаптичних з’єднань. Глутаматергічна активність «збиває» з’єднання, серотонінергічна активність активізує з’єднання. Змінена нейротрансмісія глутамату та ГАМК може проявлятися порушенням передачі сигналів моноамінів.

Алкоголь, бензодіазепіни і NAS діють на один і той самий тип рецепторів – ГАМК-А-рецептори. ГАМК, як і NAS, впливає на поєднання α- і β-субодиниць. Натомість бензодіазепіни зв’язуються лише з рецепторами, що містять γ-субодиницю, отже, підсилюють фазове інгібування. NAS зв’язуються як із синаптичними γ-субодиницями, так і з екстрасинаптичними δ-субодиницями ГАМК-A-рецепторів, потенціюючи фазовий і тонічний струми відповідно. Екстрасинаптичні ГАМК-рецептори, що містять δ-субодиниці, є нечутливими до бензодіазепінів, тому виникають толерантність і необхідність збільшувати дозу препарату [13].

Незначна кількість позаклітинного ГАМК – тонус ГАМК – індукує тонічний струм ГАМК, який контролює активність нейронів у повільному часовому масштабі порівняно із фазовим гальмуванням. Він регулює відчуття спокою, емоції, координацію, залежність, навчання, пам’ять, сенсорні процеси. Продемонстровано регуляторний вплив тонусу ГАМК на когніцію та нормалізацію в стані тривоги [14].

Використання ГАМК для лікування

Відновлення балансу гальмівних процесів у нервовій системі пов’язане з підтриманням оптимального рівня ГАМК. Комплексний препарат Гамалате® В₆ містить ГАМК та її попередник – γ-аміно-β-оксимасляну кислоту (ГАБОМК) у поєднанні з магнієм і піридоксином. Він сприяє нормалізації рівня ендогенної ГАМК та взаємодіє з α-, β- і δ-субодиницями ГАМК-А-рецепторів, включно з екстрасинаптичними δ-рецепторами, нечутливими до бензодіазепінів. Це забезпечує відсутність розвитку залежності й толерантності та може позитивно впливати на когнітивні функції, пам’ять, сон, рівень тривоги й емоційну стабільність.

Гамалате® В₆ – стрес-лімітуючий комплекс

Дія препарату реалізується за рахунок таких складників:

ГАМК – під її впливом гальмуються гіперактивація і сенситизація нейронів, активуються енергетичні процеси мозку, покращується кровопостачання, здійснюються трофічні й нейропротекторні процеси;
магнію глутамату гідробромід – блокує глутаматні рецептори, тому сприяє швидкому усуненню збудження, тривоги, має релаксуючу дію;
піридоксин (вітамін В₆) – бере участь у синтезі ГАМК із глутамінової кислоти, відновлює синтез дофаміну і серотоніну, покращує енергообмін нейронів;
ГАБОМК – природний метаболіт мозку, чинить протисудомну дію, покращує пам’ять, нормалізує сон, заповнює дефіцит ендогенної ГАМК за її недостатності, виконує функцію холінергічної стимуляції, легше проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Анксіолітична дія Гамалате® В₆

Анксіолітична дія Гамалате® В₆ продемонстрована результатами дослідження. Застосування Гамалате® В₆ було майже вдвічі ефективнішим після 30 днів лікування, ніж протягом перших 15 днів. При поступовому зниженні дози бензодіазепінів на тлі одночасного застосування Гамалате® В₆ рівень тривожності у пацієнтів не зростав. Перехід із бензодіазепінів на Гамалате® В₆ також не супроводжувався появою тривоги чи інших психоемоційних розладів. Це свідчить, що Гамалате® В₆ може застосовуватися як альтернатива або доповнення до бензодіазепінів, зберігаючи ефективність і в пацієнтів, які раніше отримували анксіолітики, і в тих, хто їх не приймав [15].

Висновки

Отже, тривога – це природна складна реакція організму на стрес, котра проявляється як на хімічному рівні (зміни в роботі мозку та нервової системи), так і на органічному (фізіологічні симптоми). Призначення Гамалате® В₆ у багатьох випадках може бути ефективним у веденні пацієнтів із ТР і сприятиме запобіганню виникнення залежності від бензодіазепінів.

Список літератури знаходиться в редакції.

Підготувала Наталія Горбаль

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 17 (603), 2025 р