2 березня, 2026
Віддалені наслідки грипу та COVID‑19: мультисистемний ландшафт ризиків
Грип традиційно вважали гострим респіраторним захворюванням, однак пандемія COVID‑19 радикально змінила це уявлення. Після відкриття феномену так званого тривалого ковіду (long COVID) з’явився обґрунтований інтерес до вивчення тривалих наслідків й інших вірусних респіраторних інфекцій, зокрема грипу.
Відомо, що грип може мати системні ускладнення, насамперед із боку серцево-судинної системи. Ще під час пандемії 1918 року в померлих виявляли значне ураження серця. Сучасні дослідження підтверджують зв’язок грипу з міокардитом, ішемічною хворобою серця (ІХС), інсультом, серцевою недостатністю (СН), фібриляцією передсердь (ФП) та інфарктом міокарда (ІМ). Окрім епідеміологічної асоціації, продемонстровано прямі патогенетичні механізми, як-от реплікація вірусу в кардіоміоцитах, що спричиняє фіброз і порушення електричної провідності. Нові дані також свідчать про потенційний зв’язок грипу з нейродегенеративними захворюваннями – хворобою Альцгеймера та деменцією. Водночас більшість досліджень тривалого впливу грипу були обмежені коротким періодом спостереження чи фокусуванням на окремих ускладненнях.
Для заповнення цих прогалин було проведено масштабне когортне дослідження за методом DWAS (disease-wide association study), яке дозволяє системно оцінити ризики до та після перенесеного грипу і COVID‑19. Отримані результати дозволяють окреслити ландшафт віддалених наслідків грипу як окремого клінічного явища і мають практичну цінність для оптимізації стратегії профілактики та лікування.
Матеріали та методи
Для оцінки довготривалих наслідків грипу та COVID‑19 автори використали унікальні можливості проєкту FinnGen – національної фінської ініціативи, яка поєднує дані з кількох реєстрів охорони здоров’я, демографічної статистики, смертності та аптечних відшкодувань. Завдяки персональним ідентифікаційним кодам вдалося досягти високої точності при зіставленні історій хвороб, виписаних препаратів і результатів лікування в масштабах усього населення країни починаючи з 1998 року.
У межах дослідження було сформовано дві когорти: групу пацієнтів, які мали діагноз грипу чи COVID‑19, та контрольну популяцію. У такий спосіб автори змогли порівняти ризики пізніх ускладнень між особами, які перенесли ці респіраторні вірусні інфекції, і тими, хто не мав подібного анамнезу. Період спостереження охоплював понад два десятиліття – з 1 січня 1998 року до 31 грудня 2021 року або до моменту смерті пацієнта.
Щоб сформувати повну картину мультисистемних наслідків, автори аналізували понад 100 клінічних станів, які можуть бути асоційовані з перенесеним грипом і COVID‑19. Кожен діагноз було стандартизовано за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду та її онкологічним варіантом МКХ-O‑3, що дозволило забезпечити єдність термінології й однозначність трактувань. Особливу увагу було зосереджено на найбільш клінічно значущих зв’язках, для чого відбирали лише ті ускладнення, які були одночасно статистично достовірними, мали виражену силу асоціації та документувалися в достатньої кількості пацієнтів.
Результати
COVID‑19
Аналіз DWAS, проведений серед пацієнтів із перенесеним COVID‑19, виявив надзвичайно складну картину постінфекційних ускладнень, які зачіпають майже всі органи та системи. Після поправки на множинні порівняння результати свідчать не лише про очікувані респіраторні наслідки, а й про численні зв’язки з патологією серцево-судинної, опорно-рухової, нервової, травної, ендокринної та навіть онкологічної природи. Виявлено суттєве зростання частоти психічних і поведінкових порушень, уражень органа зору й метаболічних захворювань. Це підтверджує системний характер COVID‑19 і його потенціал спричиняти довготривалі мультиорганні порушення, що не обмежуються фазою гострої інфекції.
Окремий вектор аналізу був присвячений вивченню фонових захворювань, які підвищують ризик як первинного інфікування SARS-CoV‑2, так і розвитку постковідного синдрому. Найпотужнішим предиктором виявилися серцево-судинні захворювання: артеріальна гіпертензія (АГ), ФП, інсульт, ІМ, СН, атеросклероз коронарних судин і тромбоемболічні ускладнення (включно з тромбоемболією легеневої артерії та варикозною хворобою). Очевидно, що ці стани можуть виступати і як супутні діагнози, і як маркери підвищеної імунної вразливості.
Окрім серцево-судинної патології, значущими факторами ризику були неврологічні захворювання та хвороби опорно-рухового апарату (зокрема, хвороба Альцгеймера, мігрень, гонартроз, коксартроз), метаболічні порушення (цукровий діабет 2 типу, гіперхолестеринемія), а також хронічна патологія легень і нирок. Психічні розлади – депресія, деменція – теж підвищували ризик довготривалих наслідків після перенесеного COVID‑19.
Грип
Аналіз DWAS для грипу, який охопив 110 клінічних кінцевих точок, продемонстрував вражаючу широту асоціацій. Після статистичної корекції було встановлено надійні зв’язки з респіраторними ускладненнями, а також із захворюваннями серцево-судинної, опорно-рухової, нервової, ендокринної, травної, онкологічної та психічної природи. Окремо виявлено зв’язки з автоімунними порушеннями та ревматичними захворюваннями. Це свідчить що грип є не лише інфекцією верхніх дихальних шляхів, а й системним стресором, здатним формувати довготривалий патологічний шлейф.
Найпотужнішим фактором ризику захворіти на грип були серцево-судинні хвороби – СН, АГ, коронарний атеросклероз, ФП, ІМ, інсульт, тромбоемболічні ускладнення. Крім того, до підвищеного ризику призводили хронічне обструктиве захворювання легень, цукровий діабет 2 типу та ревматоїдна патологія. Тобто грип частіше діагностували в осіб з обмеженим функціональним резервом і високим фоновим рівнем системного запалення.
Щодо довготривалих ускладнень після перенесеного грипу результати засвідчили підвищений ризик розвитку нових хронічних захворювань, причому частина з них виникала протягом першого року, а інші зберігалися на рівні статистичної значущості протягом 5 і навіть 15 років. Це дає підстави говорити про існування окремого клінічного фенотипу – «тривалого грипу» (long influenza).
Найстійкіші сигнали стосувались серцево-судинних і неврологічних ускладнень. У перший рік після інфекції особливо високим був ризик тромбоемболічних подій. Підвищена ймовірність СН, ФП, інсульту та ІМ зберігалася до 5 років. Це свідчить про тривале ремоделювання серцево-судинної системи, яке може бути спровоковане грипозною інфекцією.
Аналогічну довготривалу динаміку виявлено й у контексті неврологічних і психічних порушень. Після грипу спостерігалося підвищення захворюваності на мігрень, деменцію, хворобу Альцгеймера, депресію. Ці наслідки можуть бути зумовлені як системною запальною відповіддю, так і потенційною нейротропністю вірусу.
Обговорення та висновки
Результати цього національного дослідження радикально змінюють традиційне уявлення про грип – від минущого респіраторного захворювання до системного тригера, котрий здатен запускати або прискорювати розвиток широкого спектра неінфекційних хронічних хвороб. Простеживши траєкторії здоров’я в масштабах популяції, автори довели: діагноз грипу частіше виникає на тлі наявної мультикоморбідності, насамперед кардіометаболічного профілю. Ці фонові хвороби підвищують сприйнятливість до грипу, який, своєю чергою, залишає по собі довготривалий слід – мультисистемний «тривалий грип», що зберігає свою клінічну значущість протягом 5-15 років після гострої інфекції.
Найстійкішими ускладненнями виявились серцево-судинні й неврологічні порушення, зокрема СН, ІМ, інсульт, ФП, деменція та депресія. Ці асоціації не обмежуються гострою фазою грипу, що дозволяє припустити наявність механізмів, пов’язаних із прямим ураженням тканин вірусом (наприклад, реплікація в кардіоміоцитах), персистуючою ендотеліальною дисфункцією, хронічною низькорівневою запальною відповіддю та тривалим проатромбогенним станом. Виявлений профіль ризику узгоджується з глобальними спостереженнями щодо впливу грипу на смертність від ІХС.
Іншим важливим відкриттям стало виявлення тривалого ризику розвитку неврологічних і психічних розладів після грипу – мігрені, хвороби Альцгеймера, деменції, депресії. Це додає нових аргументів на користь участі вірусів у процесах нейрозапалення, порушенні проникності гематоенцефалічного бар’єра, активації мікроглії та порушення білкового гомеостазу, що сприяє нейродегенерації.
«Нові» екстрапульмональні ускладнення – цукровий діабет 2 типу, остеопороз, хронічна хвороба нирок – теж підтверджують системний характер довготривалого впливу грипу. У контексті пандемії COVID‑19, яка привернула увагу до концепції поствірусного синдрому, результати щодо «тривалого грипу» видаються особливо переконливими: хоча в SARS-CoV‑2 органотропізм ширший, для вірусу грипу також характерна здатність спричиняти довготривалі позалегеневі порушення.
На думку авторів, на особливу увагу заслуговує встановлений двосторонній зв’язок між інфекційними та хронічними хворобами: наявність фонового хронічного захворювання підвищує ризик тяжчого перебігу грипу, а перенесений грип, своєю чергою, може поглиблювати коморбідність і провокувати розвиток нових патологій. Такий механізм патофізіологічного хибного кола має принципове значення: з одного боку, він вимагає активнішої профілактики, зокрема вакцинації вразливих категорій, з іншого – обґрунтовує необхідність ефективного лікування в гострій фазі та довготривалого нагляду за пацієнтами після перенесених інфекцій з урахуванням потенційних мультисистемних наслідків.
Стаття друкується в скороченні.
Zheng M. Longitudinal Landscape of Long Flu and Long COVID. COVID. 2026; 6 (1): 21. https://doi.org/10.3390/covid6010021
Переклав з англ. Олексій Терещенко
Від редакції
У контексті сучасного розуміння грипу як потенційного тригера довготривалих хронічних ускладнень на особливу увагу заслуговують противірусні препарати, здатні не лише полегшувати перебіг хвороби, а й запобігати її віддаленим наслідкам. Саме таким засобом є енісаміум йодид (Амізон®), який довів свою ефективність у терапії вірусних інфекцій, включно з грипом, COVID‑19 та іншими гострими респіраторними вірусними інфекціями.
Унікальний механізм дії енісаміуму йодиду – блокування вірусної РНК-полімерази – забезпечує швидке пригнічення реплікації РНК-вірусів, зменшення вірусного навантаження та тривалості симптомів. Клінічні дослідження підтвердили, що застосування Амізону пришвидшує одужання, знижує потребу в супутній симптоматичній терапії, скорочує кількість днів непрацездатності та період виділення вірусів. Крім того, в пацієнтів із COVID‑19 було продемонстровано профілактичний ефект щодо дихальної недостатності та інших ускладнень.
Сприятливий профіль безпеки, універсальність застосування та доведена ефективність роблять Амізон® оптимальним вибором для емпіричної терапії респіраторних вірусних інфекцій. Своєчасне призначення препарату не лише допомагає полегшити перебіг хвороби, а й потенційно знижує ризик розвитку поствірусного синдрому, що особливо важливо для пацієнтів із хронічними захворюваннями та ослабленим імунітетом.
У реаліях сучасної медицини, коли вірусні інфекції дедалі частіше сприймаються як тригерні механізми хронічних процесів, Амізон® пропонує комплексне рішення – не лише терапевтичне, а й превентивне, відкриваючи нові горизонти в зменшенні довгострокового тягаря поширених вірусних захворювань.
Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 1 (612), 2026 р
